30 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/383/25
категорія 112030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд із позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, МО України) про визнання протиправним та скасування рішення комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплато. Одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене в пункті 93 протоколу засідання №15/в від 16 серпня 2024 року про відмову в призначенні солдату в запасі ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов'язання призначити і виплати таку допомогу.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час виконання обов'язків військової служби позивач отримав захворювання, що привело до часткової втрати працездатності, пов'язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК 12ААА № 097807. З метою реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги позивач звернувся до відповідача через ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою та необхідними документами про виплату одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Листом від 02 вересня 2024 року позивачу було повідомлено, що згідно протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум від 16 серпня 2024 року № 15/в в призначенні грошової допомоги було відмовлено.
Відмова мотивована тим, що позивача звільнено з військової служби 01 серпня 2023 року, а ступінь працездатності встановлено 23 листопада 2023 року, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Позивач уважає таке рішення відповідача протиправним і таким, що порушує його права, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення грошової допомоги відразу після отримання документів, що підтверджують втрату працездатності та не міг звернутись раніше, не надавши такі документи.
Ухвалою суду від 31 січня 2024 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
З метою повного та об'єктивного вирішення спору суд ухвалою від 24 березня 2025 року зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_2 №2 надати інформацію про дату звернення ОСОБА_1 з метою проходження МСЕК, за результатами якого видано довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках Серія №12 ААА №097807 від 23 листопада 2023 року та зупинив провадження у справі до дати отримання судом витребуваних документів.
18 квітня 2025 року до суду надійшов лист Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради від 07 квітня 2025 року №01/1226, яким повідомлено, що медична експерта документація ОСОБА_1 поступила на обласну МСЕК №2 10 листопада 2023 року.
З огляду на отримання витребуваної інформації 21 квітня 2025 року судом постановлено ухвалу, якою поновлено провадження у справі, запропоновано ОСОБА_1 протягом 10 календарних днів з моменту отримання цієї ухвали, подати суду додаткові пояснення з огляду на інформацію, яка надана Обласною МСЕК №2 та попереджено ОСОБА_1 , що після визначеного строку, суд розгляне справу за наявними у ній матеріалами.
У період з 05 по 19 травня 2025 року головуюча суддя перебувала у відпустці.
20 травня 2025 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зауважує, що відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», право на одноразову грошову допомогу має особа, яка частково втратила працездатність внаслідок поранення, пов'язаного з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення з військової служби. Позивача було звільнено 01 серпня 2023 року, а ступінь втрати працездатності встановлено лише 23 листопада 2023 року - з перевищенням тримісячного строку. Отже, правова підстава для призначення допомоги - відсутня. Пункт 3 Порядку №975 (постанова КМУ від 25 грудня 2013 року №975) визначає, що днем виникнення права на допомогу є дата встановлення МСЕК ступеня втрати працездатності. Така дата в позивача - 23 листопада 2023 року. Посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08 листопада 2023 року у справі №320/4821/19, наголошує, що законодавство не передбачає можливості продовження чи поновлення цього строку, а також не містить винятків щодо обставин, пов'язаних із затримкою звернення до МСЕК чи строків розгляду її висновків.
Позивач наданим йому право на подання додаткових пояснень не скористався.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 26 листопада 2023 року №10246 ОСОБА_1 у період з 12 вересня 2022 року по 25 жовтня 2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи в н.п. Водяне Донецької області.
Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 27 квітня 2023 року №28/3609 підтверджується, що 12 вересня 2022 року ОСОБА_1 , отримав мінно-вибухове осколкове поранення грудної клітини. Торако-абдомінальну травму Гемоторакс справа. Сліпе осколкове поранення нижньої третини правого стегна.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31 липня 2023 року №178-рс ОСОБА_1 звільнено у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини - у зв'язку з наявністю дружини ІІ групи інвалідності та наказом командира від 01 серпня 2023 року №221 з 01 серпня 2023 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки про результат визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності серії 12ААА № 097807 від 23 листопада 2023 року ОСОБА_1 встановлено 25% втрати працездатності.
Позивач через ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою 25% працездатності.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 16 серпня 2024 року № 15/в позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Зазначено, що заявника звільнено з військової служби 01 серпня 2023 року, а ступінь втрати працездатності внаслідок захворювання , пов'язаного із захистом Батьківщини встановлено 23 листопада 2024 року, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02 вересня 2024 року № 5/4048 позивачу направлено зазначений витяг.
Уважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.
Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2232-ХІІ).
Відповідно до статті 41 названого Закону виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно із пунктом 1 статті 3 названого Закону його дія поширюється на:
військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
Як установлено судом відповідно до довідки МСЕК серія 12 AAA № 097807 від 23 листопада 2023 року позивачу встановлено 25 % втрати працездатності.
На підставі такої довідки позивач звернувся за призначенням одноразової грошової допомоги.
16 серпня 2024 року рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом за № 15/в і затвердженого заступником Міністра оборони України 20 серпня 2024 року, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з посиланням на положення пункту 7 частини 2 статті 16 Закону України № 2011-ХІІ у зв'язку з тим, що ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, що сталося 12 вересня 2022 року, встановлено понад 3 місячний після звільнення з військової служби.
Надаючи правову зазначеному рішенню, суд уважає за необхідне зауважити на таке.
Статтею 16 Закону України №2011-ХІІ регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Пунктом 1 цієї правової норми визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби
Пункт 10 статті 163 Закону України №2011-XII передбачає, що Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію наведеної бланкетної норми постановою Уряду від 25 грудня 2003 року №975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) (далі - Порядок №975).
Практика Верховного Суду стосовно застосування цього Порядку сформована, зокрема, у постановах від 27 травня 2021 року у справі № 520/9807/20, від 24 червня 2021 року у справі № 120/1985/20-а, від 18 травня 2022 року у справі № 500/423/19, від 25 липня 2022 року у справі № 380/6447/20 та від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21-а.
Згідно із положеннями пункту 3 цього Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Абзацом 2 пункту 7 Порядку № 975 визначено, що у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 320/4821/19, аналізуючи положення пункту 7 частини 2 статті 16 Закону України №2011-XII, дійшов висновку, що у разі встановлення особі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, то права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у такої особи не виникає.
Суд також зауважив, що остання є спеціальною правовою нормою, яка містить критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, зокрема:
суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці та особи звільнені з військової служби;
визначений час настання страхового випадку (встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності) - військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, які частково втратили працездатність внаслідок отримання поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби;
відсутність умови про встановлення втрати працездатності без встановлення інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.
Таким чином, суд зазначає, що аналіз вище вказаних положень Закону України № 2011-ХІІ та Порядку № 975 дозволяє дійти висновку про те, що право звільненої з військової служби особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності обмежено:
тримісячним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби;
причинами отримання такою особою поранення (контузії, травми або каліцтва) або захворювання, оскільки останні повинні бути набуті особою саме під час виконання нею обов'язків військової служби.
Як установлено судом у спірних правовідносинах порушено першу умову, а саме не дотримано тримісячний строк для встановлення позивачу втрати працездатності, що рахується з дня звільнення зі служби.
Суд зауважує, що встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову).
Вище зазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі № 161/69/17 та від 12 березня 2019 року у справі № 760/18315/16-а, у яких колегії суддів Верховного Суду дійшли висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об'єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2024 року, повертаючи справу № 540/3059/20 на новий розгляд, указав, що при розгляді подібних спорів суди повинні встановити, чи були вчинені особою всі залежні від неї дії щодо отримання довідки МСЕК у строки, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Таким чином, суд доходить висновку, що встановлений законодавством тримісячний строк для встановлення особі часткової втрати працездатності рахується з дня звільнення такої особи з військової служби, є преклюзивним і підлягає поновленню лише у виключних випадках у зв'язку із наявністю об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені доказами, належність яких повинна бути перевірена уповноваженим органом або судом.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями частини 1 статті 77 названого Кодексу також закріплено, що Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частинам 4 - 6 зазначеної правової норми докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
З метою повного та об'єктивного вирішення спору суд ухвалою від 24 березня 2025 року витребував інформацію про дату отримання МСЕК документів, за результатами розгляду яких та огляду позивача складно довідку серії 12 ААА №097807.
Листом Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради від 07 квітня 2025 року №01/1226 суд проінформовано, що медична експерта документація ОСОБА_1 поступила на обласну МСЕК №2 10 листопада 2023 року.
Отже звернення до МСЕК для проведення огляду позивача надійшло після спливу тримісячного строку.
З огляду на отримання такої інформації ухвалою суду від 21 квітня 2025 року запропоновано позивачу надати додаткові пояснення та проінформовано, що у разі їх ненадання справа буде розгляду на підставі наявних у ній документів.
Зазначену ухвалу разом з копією листа Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради позивач отримав 02 травня 2025 року.
05 травня 2025 року позивач подав до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи. Однак своїм правом не скористався, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивач не надав доказів на підтвердження існування об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення дій, направлених на проходження медичного огляду та отримання довідки МСЕК у межах визначеного законодавством тримісячного строку.
Наведене, на переконання суду, свідчить про законність прийнятого відповідачем рішення та відсутність підстав для його скасування.
Слід зазначити, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у цій справі.
Ураховуючи встановлені у справі обставини та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд уважає такі вимоги недоведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.
З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
30.05.25