29 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/6059/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо нездійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток при звільненні за 2000 рік - 30 діб, за 2004 рік - 35 діб, за 2005 рік - 35 діб, за 2007 рік - 35 діб, за 2008 рік - 35 діб, за 2010 рік - 40 діб, за 2011 рік - 40 діб;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток при звільненні за 2000 рік - 30 діб, за 2004 рік - 35 діб, за 2005 рік - 35 діб, за 2007 рік - 35 діб, за 2008 рік - 35 діб, за 2010 рік - 40 діб, за 2011 рік - 40 діб, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 28.09.2011.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 05.10.1995 по 28.09.2011 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України на різних посадах. При звільненні зі служби 28.09.2011 йому не було виплачено компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період з 1995 по 2011 роки. На заяву позивача здійснити виплату компенсації за невикористані відпустки, відповідач відмовив у зв'язку з тим, що виплата компенсації за невикористані щорічні відпустки в минулих роках Положенням у 2011 році не була передбачена. Вказану бездіяльність позивач вважає протиправною, тому звернуся до суду з цим позовом за захистом свої прав та законних інтересів.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що встановити, яку кількість днів відпусток позивачем не використано, неможливо. Передбачено вказувати кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в наказі про звільнення, з яким обов'язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський та має право на його оскарження в частині або повністю, а позивач в свою чергу з таким наказом погодився та його не оскаржив, відтак позовні вимоги в частині компенсації відпустки за період з 05.10.1995 по 28.09.2011 року є необґрунтовані та безпідставні. ГУНП в Житомирській області не є правонаступником Управління МВС України в Житомирській області, а тому не може нараховувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку ОСОБА_1 . Також представник вказує на пропущення строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 проходив службу в Управлінні державної служби охорони при УМВС України в Житомирській області у період з 05.10.1995 по 14.03.2000.
ОСОБА_1 з 15.03.2000 відряджено для подальшого проходження служби у розпорядження УМВС України в Житомирській області.
Відповідно до довідки ГУ НП в Житомирській області від 13.12.2023 №0-362/12/01-2023 за період 2000 - 2011 роки ОСОБА_1 використано чергові щорічні відпустки за наступні роки:
за 2000 рік (з 15.03.2000 по 31.12.2000) - інформація відсутня;
за 2001 рік - використано 30 діб та 1 святковий; надана наказом Володарськ - Волинського РВ від 05.05.2001 № 49-А о/с; (Фонд 71 опис 2 Справа 29); (мав право на 30 діб щорічної відпустки);
за 2002 рік - використано 30 діб; надана наказом Володарськ - Волинського РВ від 13.03.2003 № 19 о/с; (Фонд 71 опис 2 Справа 30); (мав право на 30 діб щорічної відпустки);
за 2003 рік - використано 30 діб; надана наказом Володарськ - Волинського РВ від 31.10.2003 № 116 о/с; (Фонд 71 опис 2 Справа 30); (мав право на 30 діб щорічної відпустки);
за 2004 - 2005 роки - інформація відсутня; (мав право на 35 діб щорічної відпустки);
за 2006 рік - використано 35 діб та 1 святковий; інформація надана на підставі записів в особових рахунках на видачу грошового забезпечення та заробітної плати; наказ щодо надання відпустки відсутній (мав право на 35 діб щорічної відпустки);
за 2007 - 2008 роки - інформація відсутня (мав право на 35 діб щорічної відпустки);
за 2009 рік - використано 40 діб; інформація надана на підставі записів в особових рахунках на видачу грошового забезпечення та заробітної плати; наказ щодо надання відпустки відсутній (мав право на 40 діб щорічної відпустки).;
за 2010 - 2011 роки - інформація відсутня (мав право на 40 діб щорічної відпустки).
30.12.2023 позивач звернувся до ГУ НП в Житомирській області з листом лист про нарахування та виплату компенсації за невідбуті відпустки за час проходження служби в підрозділах УМВС України в Житомирській області за період з 1995 по 28.09.2011 роки.
ГУ НП в Житомирській області листом від 19.01.2024 повідомило позивача, що відповідно до пункту 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету міністрів від 29.07.1991 № 114, особам рядового і начальницького складу, які звільнились з органів внутрішніх справ, виплачувалась грошова компенсація за невикористану у році звільнення відпустку. Виплата компенсації за невикористані щорічні відпустки в минулих роках Положенням у 2011 році не була передбачена.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати компенсації за невикористані дні відпустки за період з 1995 по 28.09.2011 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Національну поліцію" у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Поряд з цим, згідно з Положенням про МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №878, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
На підставі співставлення завдань і функцій цих трьох органів можна дійти висновку, що МВС України є органом влади, який формує державну політику, зокрема у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Між тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього вказані завдання та функції держави покладались на міліцію.
Таким чином, правонаступником прав та обов'язків ліквідованих управлінь МВС, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції, а саме Головне управління Національної поліції в Житомирській області.
Подібна правова позиція щодо передачі функцій ліквідованих управлінь МВС України до відповідних управлінь Національної поліції неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 травня 2018 року в справі №П/811/3414/15, від 25 червня 2020 року в справі №420/6852/18, від 06 серпня 2020 року в справі №821/3865/15-а, від 22 жовтня 2020 року в справі №520/5147/19, від 05 листопада 2020 року в справі №752/2391/17 (2а-14/09), від 04 серпня 2022 року в справі №824/3161/14-а, від 17 травня 2023 року в справі №240/11052/20, від 28 червня 2023 року у справі № 823/1462/15, від 17.08.2023 у справі 240/2979/21.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 59 ЗУ "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до ст. 60 ЗУ "Про Національну поліцію" проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з п. 4 ч. 10 ст. 62 Закону № 580-VIII поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 92 ЗУ "Про Національну поліцію" поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Як передбачено ч.ч. 1-4 ст. 93 ЗУ "Про Національну поліцію" тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до ч.ч. 8-11 ст. 93 ЗУ "Про Національну поліцію" поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно з п. 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
Відповідно до абз. 7-8 п. 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Аналіз вищезазначених правових норм дає суду підстави для висновку, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. При цьому, законом не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на неврегулювання положеннями Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку №260 питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України, Закону України "Про відпустки".
Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
У відповідності до ст. 4 ЗУ "Про відпустки" передбачено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Згідно з ч. 1 ст. 24 ЗУ "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні як основної, так і додаткової відпустки.
Разом з цим, визначальним фактором в даних правовідносинах є наявність невикористаної відпустки.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме інформаційної довідки управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 13.12.2023 №0-362/12/01-2023 за період 2000 - 2011 роки ОСОБА_1 використано чергові щорічні відпустки за наступні роки:
за 2000 рік (з 15.03.2000 по 31.12.2000) - інформація відсутня;
за 2001 рік - використано 30 діб та 1 святковий; надана наказом Володарськ - Волинського РВ від 05.05.2001 № 49-А о/с; (Фонд 71 опис 2 Справа 29); (мав право на 30 діб щорічної відпустки);
за 2002 рік - використано 30 діб; надана наказом Володарськ - Волинського РВ від 13.03.2003 № 19 о/с; (Фонд 71 опис 2 Справа 30); (мав право на 30 діб щорічної відпустки);
за 2003 рік - використано 30 діб; надана наказом Володарськ - Волинського РВ від 31.10.2003 № 116 о/с; (Фонд 71 опис 2 Справа 30); (мав право на 30 діб щорічної відпустки);
за 2004 - 2005 роки - інформація відсутня (мав право на 35 діб щорічної відпустки);
за 2006 рік - використано 35 діб та 1 святковий; інформація надана на підставі записів в особових рахунках на видачу грошового забезпечення і а заробітної плати; наказ щодо надання відпустки відсутній (мав право на 35 діб щорічної відпустки);
за 2007 - 2008 роки - інформація відсутня (мав право на 35 діб щорічної відпустки);
за 2009 рік - використано 40 діб; інформація надана на підставі записів в особових рахунках на видачу грошового забезпечення та заробітної плати; наказ щодо надання відпустки відсутній (мав право на 40 діб щорічної відпустки);
за 2010 - 2011 роки - інформація відсутня (мав право на 40 діб щорічної відпустки).
Також відповідно до наданих позивачем копій особових карток виплаченого грошового забезпечення позивача судом встановлено, що в періоди з 05.05.2001 по 04.06.2001 (30 діб), з 31.10.11.2003 по 04.12.2003 (35 діб), з 08.02.2007 по 15.03.2007 (35 діб), з 12.11.2009 по 21.12.2009 (40 діб) позивач перебував у відпустках.
Водночас, відповідно до листа управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 23.08.2024, наявного в матеріалах справи, позивач проходив службу в Управлінні державної служби охорони при УМВС України в Житомирській області у період з 05.10.1995 по 14.03.2000. ОСОБА_1 з 15.03.2000 відряджено для подальшого проходження служби у розпорядження УМВС України в Житомирській області. Під час переведення працівника до іншого органу для проходження служби, його особова справа передається до такого органу.
26 грудня 2023 року до УПО Житомирської області надійшов лист від Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції України в Житомирській області про надання інформації ОСОБА_1 щодо невикористаних чергових відпусток за період проходження служби в державній службі охорони. У січні 2024 року УПО Житомирської області листом № 188/43/25/01- 2024 від 12.01.2024 було надано відповідь ОСОБА_1 про відсутність в УПО Житомирської області документів, які б підтвердили факти про надання чи ненадання чергових відпусток.
Згідно з п. 16 ст. 1 частини 1 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України 20.07.98 №41 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 вересня 1998 р. за №576/3016 (який був чинним до 01.01.2013), накази, розпорядження міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій про надання відпусток зберігаються 5 років.
Відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, термін зберігання документів (графіків, заяв, відомостей) про надання та використання щорічних, творчих, соціальних відпусток, відпусток без збереження заробітної плати, додаткових відпусток у зв'язку із навчанням - 1 рік, накази про надання щорічних оплачуваних відпусток - 5 років.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що встановити факт невикористання позивачем відпусток за 2000, 2004, 2005, 2008, 2010, 2011 роки неможливо.
Крім того, вважливим в даних правовідносинах є те, що позивач у 2011 році звільнений з органів внутрішніх справ України.
Суд звертає увагу, що в період з 2011 року по момент звернення до суду, позивач не був зацікавлений у даному питанні та не звертався до суб'єкта владних повноважень, з роботи у якого був звільнений.
Суд, беручи до уваги встановлені обставини в сукупності, а саме факт звільнення (саме звільнення) позивача з УМВС України в Житомирській області 28.09.2011 та терміну зберігання документів (графіків, заяв, відомостей) про надання та використання щорічних, творчих, соціальних відпусток, відпусток без збереження заробітної плати, додаткових відпусток у зв'язку із навчанням, наказів про надання щорічних оплачуваних відпусток, дійшов висновку, що обставини щодо періоду з 2000 року до 28.09.2011 підлягають доказуванню в порядку ч. 1 ст. 77 КАС України. Тобто кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, суд вважає, що у разі відсутності у зв'язку із закінченням законодавчо встановленого терміну зберігання відповідних документів у відповідача, які можуть підтвердити правомірність заявлених позовних вимог, позивач має самостійно надати докази на обґрунтування позову. Позивачем не доведено, що ним у вказаний період не було використано основну та додаткові відпустки або йому не було здійснено компенсаційні виплати при їх невикористанні.
Судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях на недоведених твердженнях.
Подібного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 14.04.2025 у справі № 240/13650/24.
Щодо строку звернення до суду, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю (далі КЗпП України) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Оскільки спірні правовідносини виникли до 19.07.2022 року, а саме у 2011 році, суд не може залишити позовну заяву без розгляду.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Відповідно до ч. ч. 1 - 4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи викладене, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
За наслідками вирішення спору у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 241 - 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (Старий бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 40108625) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко