29 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/32525/23
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Житомирській області, які полягають в бездіяльності з приводу призначення їй пенсії державного службовця;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Житомирській області зарахувати до стажу державної служби період роботи з 01.02.1986 року по 30.09.2019 року на посадах секретаря сільської ради;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Житомирській області призначити та здійснити нарахування, перерахунок та виплату з 22.07.2019 року пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ у розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, врахувавши до розрахунку пенсії довідки за №785 та № 786 від 23.10.2023 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, видані виконавчим комітетом Дубрівської сільської ради Баранівського району Житомирської області;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області подати звіт про виконання судового рішення;
- стягнути з ГУ ПФУ в Житомирській області судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказала, що з 01.02.1986 року по 30.03.2019 року перебувала на посадах секретаря сільської ради, що зараховується до стажу державної служби. Порядок № 283, як і чинний Порядок №229, передбачає, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування. Проте, звернувшись до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", отримала відмову з підстав відсутності стажу державного службовця. У зв'язку із чим бездіяльність ГУ ПФУ в Житомирській області щодо призначення їй пенсії позивач вважає протиправною.
Ухвалою судді Липи В.А. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Вказував, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення (перерахунок) пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку. Позивачем заява визначеного зразка про перерахунок пенсії з усіма долученими документами не надавалася. Позивач не є особою, яка на день набрання чинності цим Законом мала не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу», а відтак не може вважатися особою, яка з досягненням пенсійного віку має право на перехід на пенсію державного службовця, передбачену ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Житомирського окружного адміністративного суду "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи" та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями, у зв'язку з призовом з 04.07.2024 судді ОСОБА_2 на військову службу, дану справу передано на розгляд судді Майстренко Н.М.
Ухвалою судді Майстренко Н.В. від 23.07.2024 прийнято до провадження адміністративну справу. Розгляд справи розпочато спочатку.
Ухвалою судді від 23.07.2024 позовну заяву залишено без руху з підстав невідповідності позовної заяви вимогам ст.161 КАС України.
Ухвалою судді від 19.08.02024 року поновлено строк звернення до суду та продовжено розгляд адміністративної справи.
Розглянувши дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), а також дослідивши подані сторонами документи, суд встановив таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з листопада 2019 року.
Позивачка 02.05.2023 року звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про призначення пенсії за віком за нормами Закону України «Про державну службу».
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 30.05.2023 №19811-18004/Б-02/8-0600/23 повідомило, що особи, які станом на 01.05.2016 не мають необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу», права на пенсію державного службовця, передбачену ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, не мають.
Позивач, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, з метою захисту права на належне пенсійне забезпечення, звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначені Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №889-VIII), відповідно до статті 90 якого пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 10 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з пунктом 12 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Згідно з частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Аналогічна позиція щодо застосування вищезазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №569/350/17, від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а та від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а, від 17 травня 2021 року у справі № 607/5615/17.
Механізм обчислення стажу державної служби визначено Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, згідно з пунктом 4 якого до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Згідно з пунктом 6 вказаного Порядку стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, встановлених на той час законодавством.
Тобто, стаж державної служби за періоди роботи до 01.05.2016 обчислюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ними передбачені.
Стаж державної служби до набрання чинності Законом №889-VIII обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283, відповідно до пункту 2 якого до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
В подальшому у пункті 4 частини 2 статті 46 Закону №889-VIII закріплено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Слід зауважити, що правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування визначає Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-ІІІ (далі - Закон № 2493-ІІІ).
Відповідно до статті 2 Закону № 2493-ІІІ посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Посади в органах місцевого самоврядування віднесені до відповідних категорії посад статтею 14 Закону № 2493-ІІІ.
Згідно з статтею 22 Закону № 2493-ІІІ до стажу служби в органах місцевого самоврядування зараховується період роботи на посадах, на які поширюється дія цього Закону, а також на посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 в період з 01.02.1986 по 30.09.2019 перебувала на посаді секретаря сільських рад органу місцевого самоврядування.
З огляду на наведене нормативно-правове регулювання та фактичні обставини справи, суд вважає, що наявні правові підстави для зарахування періодів роботи позивача з 01.02.1986 по 30.09.2019 на посаді секретаря сільських рад органу місцевого самоврядування, тобто на посадах державної служби в органах місцевого самоврядування, а тому, за наявності необхідного віку і необхідного стажу державної служби, позивач набула право на призначення пенсії відповідно до положень Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.
Таким чином, доводи відповідача про відсутність у позивача необхідного стажу державної служби для призначення пенсії на підставі Закону №889-VIII є безпідставними.
Відповідно до пункту 4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 (далі - Порядок № 622) пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права.
Відповідно до практики Верховного Суду (постанови від 13.02.2020 у справі №263/3478/17; від 17.07.2020 у справі №335/13894/16-а) якщо особа отримувала пенсію на підставі одного закону та виявила бажання перейти на пенсію за іншим законом, зазначені правовідносини слід розцінювати як нове призначення пенсії. У іншому ж випадку, якщо такий перехід відбувся в рамках одного закону - Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вказані правовідносини є переведенням на пенсію в рамках одного закону.
Оскільки позивач отримувала на час звернення із заявою пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак має право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, пенсія є такою, що призначається вперше, та має бути призначена з 02.05.2023, тобто з дати звернення, а не з з 22.07.2019 (дата призначення пенсії позивачу відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області призначити та здійснити нарахування, перерахунок та виплату з 22.07.2019 року пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІЄ, суд зазначає таке.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1).
При цьому, 30.03.2021 набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України» (далі - Постанова правління ПФУ №25-1).
Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
У межах спірних правовідносин заява позивача про призначення іншого виду пенсії від 02.05.2023 не розглядалась пенсійним органом, рішення за результатами розгляду заяви не приймалось.
Суд зазначає, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності. В матеріалах справи відсутня інформація щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду органом Пенсійного фонду вказаної заяви позивача від 02.05.2023, а також не надання органом Пенсійного фонду, визначеним за принципом екстериторіальності, відповідної оцінки та прийняття відповідного рішення за наслідком такого розгляду, як це передбачено Порядком №22-1.
Отже, компетенція органу Пенсійного фонду щодо розгляду заяви позивача про перерахунок пенсії реалізована не була.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, з врахуванням приписів статті 2 КАС України, процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Водночас, суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не була надана належна оцінка, або якщо взагалі такі документи не досліджувалися в передбаченому порядку. Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача, керуючись статтею 9 КАС України, враховуючи наведені висновки суду, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Житомирській області щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 02.05.2023 року про призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ та неприйняття відповідного рішення; зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.05.2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, з урахуванням висновків суду.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суз зазначає таке.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено у статті 382 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу наведеної норми вбачається, що судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може встановити під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
З аналізу статті 382 КАС України також слідує, що подання такої заяви може бути ініційовано позивачем в процесі виконання судового рішення, оскільки зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення є заходом превентивного впливу на відповідача у справі, з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань у межах відповідної справи.
Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
З аналізу викладених норм убачається, що правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Таким чином, спосіб судового контролю, передбачений статтею 382 КАС України, спрямований на забезпечення виконання судового рішення суб'єктом владних повноважень, яке залишається невиконаним.
При цьому, аби застосувати вказаний спосіб судового контролю, суд повинен мати обґрунтовані сумніви у виконанні суб'єктом владних повноважень свого конституційного обов'язку - виконання судового рішення.
У свою чергу, особа, яка звертається із заявою про встановлення судового контролю у порядку, передбаченому статтею 382 КАС України, повинна навести достатні аргументи, які б підтверджували необхідність застосування такого виду судового контролю.
Зі змісту прохальної частини вимоги про встановлення судового контролю судом встановлено, що позивач просить встановити відповідачу строк для подачі звіту про виконання рішення суду, що передбачено статтею 382 КАС України.
Тобто підстави, зазначені в такій вимозі, не дають суду можливості для застосування судового контролю за виконанням судового рішення, визначеного статтею 382 КАС України.
Оскільки позивачем не наведено обґрунтувань та не надано доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, визначеного статтею 382 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення такого судового контролю за виконанням судового рішення у справі.
Що стосується розподілу витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає таке.
Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу до матеріалів справи надано договір від 07.11.2023 року про надання правничої допомоги, яким сторони договори погодили фіксовану суму гонорару 3000 грн, акт взаєморозрахунку до договору від 07.11.2023, квитанцію про сплату гонорару у сумі 3000 грн.
Суд звертає увагу, що при встановленні розміру гонорару за надання професійної правничої допомоги враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а.
Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, а також заперечення відповідача щодо розмріу заявлених витрат, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, суд вважає, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу від попередньо заявленої суми (3000 грн. 00 коп.).
Таким чином, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 1500 грн.
Що стосується судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог ст. 139 КАС України такі витрати підлягають частковому стягненню на користь позивача.
Керуючись статтями 241 - 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 02.05.2023 року про призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ та неприйняття відповідного рішення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.05.2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 536,80 грн. та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко