30 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/2665/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати Рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.08.2024 № 12 щодо відмови у наданні мені відстрочки від мобілізації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути мою заяву від 14 липня 2024 року про надання мені відстрочки на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
В обґрунтування позову зазначає, що на його утриманні, як багатодітного батька, перебувають всі діти ( ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та дружина.
Ухвалою від 06.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач відзиву не подав.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою з додатками від 14.07.2024 (а.с. 22) про надання відстрочки від мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у зв'язку із перебуванням в нього на утриманні трьох дітей віком до 18 років).
За результатами опрацювання поданих документів, відповідачем 12.08.2024 прийнято рішення, оформлене протоколом №12, про відмову в наданні позивачеві відстрочки у зв'язку з тим, що з поданих документів не встановлено, що у позивача на утриманні перебуває троє і більше дітей віком до 18 років; поданий перелік документів не відповідає Додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 (а.с. 24).
Листом від 26.09.2024 № ю/8407 (а.с. 27) відповідач повідомив позивача, що документами, які необхідні для встановлення факту, що на утриманні перебуває ОСОБА_2 , може бути рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні або рішення суду про всиновлення дитини.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені категорії осіб, які мають право отримати відстрочку під час мобілізації та підстави такої відстрочки.
Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Згідно п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).
П. 56 Порядку № 560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Абз. 1 п. 58 Порядку № 560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
За правилами п. 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7.
Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є батьком двох дітей (а.с. 8-9) - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво серії НОМЕР_1 від 25.07.2018) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво серії НОМЕР_2 від 25.07.2018), матір'ю дітей є ОСОБА_4 .
З 25.07.2018 позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_3 від 25.07.2018, яка, свою чергу має від попереднього шлюбу доньку - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво серії НОМЕР_4 від 07.05.2008).
Суд зауважує, що подання свідоцтва про народження із зазначенням батьківства або рішення суду про усиновлення є необхідним не лише для підтвердження самого факту наявності дитини, а насамперед вимагається з метою підтвердження юридичного зв'язку між військовозобов'язаним і дитиною, який зумовлює виникнення обов'язку її утримання.
В контексті спірних правовідносин підставою для надання відстрочки позивач вважає те, що на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років.
Таким чином, предметом доказування в цій справі є доведеність факту утримання позивачем трьох дітей (серед яких дитина дружини від попереднього шлюбу) віком до 18 років.
Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків закріплено у ст.ст.14, 15 СК України.
Так, сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
У той же час, сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Ст. 180 СК України, визначає, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За змістом ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім'ї, у якій виховується дитина, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Положеннями ст. 188 СК України передбачено, що батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Ст. 196 СК України регулює питання відповідальності за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину.
П. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, вони: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Ст. 207 та 232 СК України унормовано поняття «усиновлення» та правові наслідки усиновлення. Зокрема, усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням. При усиновленні дитини однією особою ці права та обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка. З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов'язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.
Закон України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Ст. 12 цього Закону передбачає, що позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей.
Згідно ст. 268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов'язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір'ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що позивач, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_4 , має право на участь у вихованні її дитини - ОСОБА_2 , оскільки, як встановлено судом, вони проживають однією сім'єю. При цьому обов'язок щодо утримання ОСОБА_2 , у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо у дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №160/11228/23.
Суд зазначає, що сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як «батько», «мати», «дитина», «вітчим», «падчерка», «усиновлений», «усиновитель». Перед усім, це пов'язано із різним обсягом прав та обов'язків названих суб'єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.
Зокрема, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.
Коли питання стосується сплати «аліментів», то безумовно, якщо така форма утримання, визначена рішенням суду, вона є обов'язковою. Але, з іншої сторони, не сплата аліментів не має своїм правовим наслідком втрату правового зв'язку між дитиною та одним із батьків.
Судова практика у сімейних спорах свідчить про те, що часто не сплата аліментів являється наслідком неприязних стосунків колишнього подружжя. А тому аналізовані приписи СК України визначають відповідальність за несплату аліментів, що пов'язана із негативними наслідками майнового характеру, а не припиненням зв'язку між батьками та дітьми. Адже головним завданням сімейного законодавства є охорона та збереження цінностей сім'ї, а заразом й зв'язку між дитиною та її батьками, безвідносно до того, які відносини складаються між самими батьками дитини.
«Вітчим» і «падчерка» не мають настільки чітко визначених прав та обов'язків по відношенні один одного. Якщо «падчерка» має батька, який проживає окремо, то за нормами сімейного законодавства вони наділені по відношенню один до одного правами та обов'язками. Тобто, батько має своїм обов'язком утримувати неповнолітню дитину навіть, якщо вона проживає окремо від нього з матір'ю, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком. І навіть більше, з часом, така дитина (по досягненню повноліття) матиме обов'язок забезпечити утриманням свого непрацездатного батька, що потребує матеріальної допомоги (ст. 202 СК України).
Вітчим має своїм обов'язком утримувати падчерку, яка з ним проживає, якщо у нього немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати йому належного утримання, за умови, що вітчим може надавати матеріальну допомогу. При цьому, суд може звільнити вітчима, мачуху від обов'язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір'ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини.
Звідси вбачається, що вітчим вважається таким, що зобов'язаний утримувати падчерку за сукупності таких умов:
1. падчерка проживає разом із вітчимом;
2. падчерка немає родичів першої та другої лінії кровного споріднення або ж ці особи не можуть надавати пасинку утримання;
3. вітчим може надавати матеріальну допомогу.
Такий перелік є виключним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Водночас, суд зауважує, що позивачем не надано як відповідачеві при зверненні із заявою від 14.07.2024, так і суду доказів того, що ОСОБА_2 не має діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, здатних її утримувати або наявності у цих осіб поважних причин, з яких вони не можуть надавати їй належного утримання.
З іншої сторони, якщо вітчим самостійно (за власною ініціативою) надає матеріальну допомогу падчерки, це свідчить про дотримання засад добросовісності, розумності та справедливості у сімейних правовідносинах. Проте, з позиції норм СК України таку поведінку вітчима не можна назвати «утриманням», бо «утримання», це не «право», а безальтернативний та імперативно визначений «обов'язок» батьків по відношенню до неповнолітніх дітей.
Також падчерка у спірному випадку не може вимагати у вітчима забезпечення її утриманням, оскільки за законом такий обов'язок на нього не покладений.
Якщо мати дитини (пасинка) вбачає у поведінці свого колишнього чоловіка (батька дитини) ознаки, за наявності яких особа може бути позбавлена батьківських прав, то може скористатись відповідною процедурою. Крім того, у випадку позбавлення батька батьківських прав така дитина, за згоди самої ж дитини, може бути усиновлена. Вітчим у даному разі матиме право на усиновлення такої дитини. І лише після усиновлення, усиновлювач зобов'язаний утримувати неповнолітніх усиновлених дітей.
Альтернативних ситуацій, які описані в сімейному законодавстві та стосуються спірного випадку, немає.
Суд наголошує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів існування обставин, які зобов'язують його як вітчима утримувати свою падчерку - ОСОБА_2 .
Разом з тим, той факт, що родина позивача визнана багатодітною, не спростовує вищевикладених висновків суду, оскільки в силу положень ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» багатодітна сім'я - сім'я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. До складу багатодітної сім'ї включаються також діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.
За наведеної правової норми, сім'я позивача є багатодітною, оскільки подружжя (чоловік та жінка) в ній перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживають та виховують трьох дітей, у тому числі кожного з подружжя (зокрема, дитину дружини від першого шлюбу).
Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку, що підстави вважати, що на утриманні позивача перебуває троє дітей віком до 18 років, відсутні.
Відтак, відмова відповідача у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є правомірною.
За приписами ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, перевіривши в межах доводів позовної заяви спірне рішення (відмову у наданні відстрочки) на відповідність приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд вважає, що воно прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому відмовляє в задоволенні позову.
Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог та приписи ст. 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору в сумі 1211,20 грн (а.с.3), не підлягають стягненню на його користь з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_5 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_6 ) про визнання протиправним та скасування рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк