Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 травня 2025 року Справа№200/1724/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 , позивач, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами (з урахуванням уточнень):
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не видання наказу, та не нарахування і не виплати щомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 матері військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України №884 від 30 березня 2016 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з урахуванням одноразових додаткових видів грошового забезпечення, та індексації грошового забезпечення, починаючи з 08 листопада 2024 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 видати наказ, згідно якого нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матері щомісячне грошове забезпечення військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України №884 від 30 березня 2016 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з урахуванням одноразових додаткових видів грошового забезпечення, та індексації грошового забезпечення, починаючи з 08 листопада 2024 року, і здійснювати виплати на картрахунок НОМЕР_2 .
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
25 березня 2025 року до суду надійшла заява позивача щодо усунення недоліків позовної заяви, з метою виконання вимог ухвали суду від 14 березня 2025 року, до якої додано уточнену позовну заяву та доказ сплати судового збору.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року вирішено ряд питань, зокрема, відкрито провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано визначені судом докази, встановлено та роз'яснено порядок надання заяв по суті та доказів.
15 квітня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву та докази по справі. Також, представник відповідача звернуся до суду із клопотанням, в якому просив суд здійснювати розгляд адміністративної справи №200/1724/25 - за правилами загального позовного провадження або за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, та із клопотанням, в якому просив суд залишити без руху позовну заяву.
Ухвалами Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотань відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , про розгляд справи за правилами загального позовного провадження або за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та в задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 щодо залишення позовної заяви без руху. Відмовлено відповідачу у долученні до матеріалів адміністративної справи №200/1724/25 відзиву на адміністративний позов, що подано 15 квітня 2025 року.
17 квітня 2025 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, який помилково названо відповіддю на відзив, за змістом якого заперечує проти задоволення позовних вимог. Крім того, разом з відзивом заявлено клопотання про визнання поважними причини пропуску подання відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 зобов'язання вчинити певні дії по справі №200/1724/25, та поновити строк на його виконання.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року визнано поважними причини пропуску відповідачем строку для надання відзиву по справі, поновлено такий строку та долучено до матеріалів справи №200/1724/25 відзив на позовну заяву від 17 квітня 2025 року.
28 квітня 2025 року до суду надійшли клопотання позивача, до яких позивачем долучено докази по справі.
30 квітня 2025 року до суду надійшли клопотання позивача про витребування доказів та відповідь на відзив на позовну заяву.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
14 травня 2025 року до суду надійшло клопотання позивача, до якого позивачем долучено докази по справі.
Інші заяви та клопотання по розглядаємій справі не надходили.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 08 листопада 2024 року, під час захисту Батьківщини, зник безвісті її син - військовослужбовець ОСОБА_2 . Відповідачем за фактом зникнення безвісті військовослужбовця в районі ведення бойових дій було призначено службове розслідування. Відповідно до акта спеціального розслідування затвердженого відповідачем 06 грудня 2024 року в розділі 2 «Відомості про склад сім'ї зниклого безвісті» зазначено: дружина - ОСОБА_3 ; мати - ОСОБА_1 (позивач). Разом із цим, інформацію від відповідача щодо зникнення безвісті її сина позивачем отримано не було. Проте, позивач наголошує, що проінформовано було саме колишню дружину ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , оскільки відповідно до рішення Дубенського міського районного суду Рівненської області 16 жовтня 2024 року у справі №559/2374/24 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.
Також, позивач зауважує, що на чисельні заяви про нарахування та виплату їй грошового забезпечення, відповідачем надавались формальні відписки та здійснювались маніпулятивні заходи. Зокрема, відповідач здійснив оформлення за заявою колишньої дружини, ОСОБА_3 , по недійсному свідоцтву про шлюб, виплату грошового забезпечення її сина. Позивач вважає, що її заяви, як матері військовослужбовця, який зник безвісті, щодо виплати їй грошового забезпечення, а також відсутності шлюбу та сімейних стосунків між її сином та колишньою дружиною - ОСОБА_3 , відповідачем залишено без уваги, що призвело до порушення її прав.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною. Просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що, враховуючи дію до 01 лютого 2025 року норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», батьки мають право на виплати грошового забезпечення виключно за умови відсутності у військовослужбовців, у тому числі осіб, які перебувають на їх утриманні та дітей, тому оскільки військовослужбовець ОСОБА_2 має на своєму утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ОСОБА_1 - не має права на отримання виплати, про що позивач була повідомлена письмово.
Також, відповідач зазначив, що після 01 лютого 2025 року аналіз норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» свідчить про те, що батьки військовослужбовця мають право на виплати на рівні зі законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовця. Тому враховуючи, що військовослужбовець ОСОБА_2 має на своєму утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_4 , позивач з 01 лютого 2025 року має право на отримання частини виплати - у рівній частині з ОСОБА_3 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_4 . Така позиція була викладена у відповіді Військової частини НОМЕР_1 №694/1444 від 23 лютого 2025 року, зокрема, запропоновано позивачу подати документи до найближчого Територіального центру комплектування та соціальної підтримки. 26 лютого 2025 року за вх.№164/ВхЗВт фельд'єгерською поштою, через ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла заява з ОСОБА_1 від 06 лютого 2025 року про виплату грошових коштів. Дана заява та додані до неї документи у повному обсязі відповідають вимогам чинного законодавства. Рішення про відмову позивачу за період з 01 лютого 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 не приймалось, оскільки позивач має право на отримання виплат.
Крім того, відповідач зазначає, що після надходження звернення позивача, до якого додано копію судового рішення про розлучення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виплати останній спочатку були призупиненні, а за результатами розслідування винесено відповідні зміни до наказів про виплату. Тобто, ОСОБА_3 втратила права на отримання виплат за ОСОБА_2 . На даний здійснюються дії претензійно-позовної роботи з метою стягнення з ОСОБА_3 безпідставно набутих коштів.
Відтак, відповідач вважає, що станом до 01 лютого 2025 року позивач не має право на отримання виплат. Станом після 01 лютого 2025 року позивач має право на отримання виплат у відповідному розмірі та отримуватиме їх після внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України №844 від 30 листопада 2016 року.
Позивач надав відповідь на відзив на позовну заяву, якою заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю, та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 .
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно зі статтею 43 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 03 червня 1988 року складено відповідний актовий запис №729.
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23 лютого 2023 року №56 солдата ОСОБА_2 , що прибув та призначений на посаду сержанта резерву резервної роти, з 23 лютого 2023 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення і визнано таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків.
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13 вересня 2024 року №271 солдата ОСОБА_2 , військовослужбовця у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_6 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_6 (по особовому складу) від «12» вересня 2024 року №256-РС на посаду стрільця - помічника гранатометника 2 відділення 1 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти Військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що 13 вересня 2024 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09 листопада 2024 року №330 солдата ОСОБА_2 , стрільця - помічника гранатометника 2 відділення 1 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти, вважати таким, що 08 листопада 2024 року зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Григорівка Донецької області. Вилучено зі складу сил та засобів, які залучені до безпосередньої участі в районах їх ведення (здійснення) та виконання бойових (спеціальних) завдань, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) та виконання бойових (спеціальних) з 08 листопада 2024 року. Знято з продовольчого забезпечення за пунктом «р» прим. 1 до норми №1 - загальновійськова (сніданок, обід, вечеря) зі сніданку 09 листопада 2024 року.
10 листопада 2024 року командиром Військової частини НОМЕР_1 листом вих.№694/5815 направлено начальнику районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Рівненської області, м. Дубно, повідомлення на зниклих безвісно, яким просив сповістити громадянку ОСОБА_3 про те, що її чоловік, солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , призваний на військову службу за Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» ІНФОРМАЦІЯ_4 , при захисті Батьківщини, виявив стійкість та мужність, під час виконання бойового завдання 08 листопада 2024 року в районі населеного пункту Григорівка Донецької області зник безвісті.
20 листопада 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_5 супровідним листом вих.№1/12473 (вих.№1344/1516 від 21 листопада 2024 року) направив Військовій частині НОМЕР_1 документи на зниклого безвісті солдата ОСОБА_2 для виплати всіх належних коштів його дружині ОСОБА_3 , які отримано відповідачем 04 грудня 2024 року вх.№25717.
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21 листопада 2024 року №342 відповідно до розділу XXX наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», щомісячно здійснювати виплату грошового забезпечення наступним членам сімей безвісно відсутніх військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до пункту 25.1 ОСОБА_3 , дружині безвісти відсутнього стрільця - помічника гранатометника 2 відділення 1 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти солдата ОСОБА_2 , виплачувати грошове забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, на яке мав право солдат ОСОБА_2 , в тому числі щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, а також додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з 08 листопада 2024 року до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання солдата ОСОБА_2 безвісно відсутнім або оголошення померлим чи надходження до Військової частини НОМЕР_1 відомостей, що підтверджують факт загибелі військовослужбовця. Підстава: заява ОСОБА_3 (вх.№24578 від 21 листопада 2024 року) з додатками на 09 аркушах.
05 грудня 2024 року Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області відкрито кримінальне провадження №12024230000002112 за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України, на підставі заяви потерпілого, заявника - ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 06 грудня 2024 року №1486 «Про підсумки розслідування за фактом зникнення безвісти солдата ОСОБА_2 в районі ведення бойових дій» наказано:
«1. Спеціальне розслідування, призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 листопада 2024 року №1594 «Про призначення спеціального розслідування за фактом зникнення безвісти солдата ОСОБА_2 в районі ведення бойових дій», вважати завершеним.
2. Солдата ОСОБА_2 , стрільця - помічника гранатометника 2 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що 08 листопада 2024 року під час виконання обов'язків військової служби, виконуючи бойове завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, здійсненні відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, за обставин, що загрожували смертю, внаслідок дій з боку збройних сил російської федерації в районі ведення бойових дій зник безвісти за відсутності ознак умисного ухилення від проходження військової служби (добровільна здача в полон, дезертирство тощо).
3. Начальнику групи персоналу (s-1) штабу військової частини НОМЕР_1 у встановленому порядку здійснити облік зниклого безвісти військовослужбовця та невідкладно вжити заходів, передбачених розділом VI Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року №280.
4. Начальнику групи цивільно-військового співробітництва (s-9) штабу Військової частини НОМЕР_1 проінформувати членів сім'ї (близьких родичів) зниклого безвісти військовослужбовця, солдата ОСОБА_2 , щодо виплат грошового забезпечення, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884.
5. Начальнику фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 №260, та Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884, за наявності на те правових підстав, з 08.11.2024 здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення, в тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення, членам сім'ї солдата ОСОБА_2 .
6. Начальнику адміністративної групи штабу Військової частини НОМЕР_1 у триденний термін довести наказ до особового складу у частині, що стосується.
7. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника командира Військової частини НОМЕР_1 .».
24 грудня 2024 року позивач звернулась до Міністерства оборони України (для вручення командиру Військової частини НОМЕР_1 ) (вх.№Ч-17776 27 січня 2025 року), командира Військової частини НОМЕР_1 (Військова частина НОМЕР_6 вх.№692/2070 від 31 січня 2025 року) із заявою довільної форми, в якій серед іншого просила здійснювати їй виплату грошового забезпечення зниклого безвісти сина ОСОБА_2 , до заяви позивачем долучено копії документів.
03 лютого 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 листом вих.№694/787 надано відповідь на заяву позивача щодо отримання виплат на сина, військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано безвісти зниклим 08 листопада 2024 року наказом командира Військової частини НОМЕР_1 , в якій повідомлено, зокрема, що до теперішнього часу передбачені виплати, згідно наданих документів до ІНФОРМАЦІЯ_6 , отримувала дружина її сина - ОСОБА_3 , копія свідоцтва про шлюб НОМЕР_7 від 16 листопада 2013 року. Згідно із Законом України від 08 жовтня 2024 року №3995-ІХ «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», Військовою частиною НОМЕР_1 , дані виплати будуть переглянуті, та за умови надання позивачем документів до найближчого ТЦК та СП, частка виплат буде здійснюватися на користь позивача.
07 лютого 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_7 супровідним листом вих.№1006/711/6/1574 направив до Військової частини НОМЕР_1 заяву та звірені копії документів ОСОБА_1 - матері зниклого безвісті військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , для отримання нею грошових виплат, які належать її сину.
10 лютого 2025 року позивач звернулась до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій зазначила наступне.
«Я, ОСОБА_1 - мати військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 , який вважається зниклим безвісті.
07 лютого 2025 року на мою адресу надійшов лист Військової частини НОМЕР_1 від 03 лютого 2025 року вих.№694/787, яким повідомляється про те, що згідно поданих документів - свідоцтва про шлюб НОМЕР_8 до теперішнього часу виплати отримувала дружина мого сина ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 з метою отримання коштів надала документи та інформацію, яка не відповідає дійсності.
Рішенням Дубенського міського районного суду Рівненської області 16 жовтня 2024 року у справі №559/2374/24 (провадження №2/559/715/2024) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу прийняте рішення. Суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, зареєстрованого 16 листопада 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку, актовий запис №572 - розірвано.
Судове рішення набрало законної сили 18 листопада 2024 року.
ОСОБА_3 згідно до встановленого судом факту на підставі її заяви з моїм сином не проживала, спільного господарства не вела. Але зазначені обставини не стали перешкодою для отримання неправомірно виплат (грошового забезпечення) мого сина.
Враховуючи викладене, прошу Вас врахувати при здійсненні виплат грошового забезпечення факт відсутності у ОСОБА_3 права як «дружини» на отримання виплат і компенсації.
Направляю Вам копію судового рішення, а також повідомляю, шо судове рішення розміщено в Єдиному реєстрі судових рішень.
Також повідомляю Вам, що ОСОБА_3 притягувалась до кримінальної відповідальності за вживання наркотичних засобів (ухвала Дубенського міськрайонного суду від 21 квітня 2023 року у справі №599/890/23).
Крім того, на даний час відповідно до судового наказу Дубенського міськрайонного суду по справі №559/2375/24 від 03 липня 2024 року ОСОБА_2 сплачував на користь неповнолітнього сина аліменти.
Враховуючи викладене, прошу прийняти заходи для повернення помилково сплачених коштів військовою частиною та наданням для отримання виплат недостовірних даних ОСОБА_3 . Не здійснювати перерахунок на картку сина, оскільки банківська картка знаходиться у ОСОБА_3 ».
16 лютого 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 листом вих.№694/1253 надано відповідь на заяву позивача щодо отримання інформації, стосовно військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якого визнано безвісти зниклим 08 листопада 2024 року наказом командира Військової частини НОМЕР_1 . Так, адресату повторно повідомлено, якщо у позивача виникла необхідність ознайомитися з матеріалами спеціального службового розслідування за фактом зникнення солдата ОСОБА_2 , вона як мати, має право в установленому законом порядку звернутися із заявою на Військову частину НОМЕР_1 , через найближчий ІНФОРМАЦІЯ_8 , і ознайомитися з матеріалами перевірки. Також повідомлено, що згідно з запиту від ГУНП в Херсонській області 08 лютого 2025 року через Укрпошту були надіслані матеріали спеціального розслідування за фактом зникнення безвісти військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 у районі бойових дій.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18 лютого 2025 року №50 згідно пункту 7 «Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884, з 01 січня 2025 року призупинено виплати ОСОБА_3 , як дружині безвісти відсутнього військовослужбовця у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_6 , колишнього стрільця - помічника гранатометника 2 відділення 1 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти солдата ОСОБА_2 . Підстава: рапорт лейтенанта ОСОБА_5 (вх.№3732/р від 18 лютого 2025 року).
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20 лютого 2025 року №188 «Про призначення службового розслідування за фактом отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_2 дружиною ОСОБА_3 » відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та згідно з рапортом №3732/р від 18 лютого 2025 року начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , лейтенанта ОСОБА_5 з метою з'ясування причин та обставин, а також імовірних порушень посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 вимог чинного законодавства України, шо призвели до нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_3 зниклого безвісти військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_2 . Керуючись Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», наказом Міністерства Оборони України від 21 листопада 2017 року №608 «Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України» наказано серед іншого призначити службове розслідування за фактом отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_2 дружиною ОСОБА_3 .
23 лютого 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 листом вих.№694/1444 повідомлено про розгляд звернення позивача б/н від 10 лютого 2025 року щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісті військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 . Так, відповідачем вказано, зокрема, що відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону України «Про звернення громадян» письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Звернення стосується виплат ОСОБА_2 , але до звернення не надано документи, що уповноважують ОСОБА_1 на представництво його інтересів. За таких обставин у відповідності частини восьмої статті 5 Закону України «Про звернення громадян» враховуючи, що подане звернення оформлене без дотримання вимог чинного законодавства, відсутні правові підстави для надання інформації про нараховані та виплачені кошти ОСОБА_2 . За наданою позивачем у зверненні інформацією, командиром Військової частини НОМЕР_1 призначено службове розслідування і призупинена виплата грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 . Згідно Закону України від 08 жовтня 2024 року №3995-ІХ «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України військовослужбовців та членів їх сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», після приведення Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом Військовою частиною НОМЕР_1 , за умови надання позивачем документів до найближчого ТЦК та СП, частина виплат буде здійснюватися позивачу.
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 02 березня 2025 року №219 «Про продовження строку проведення службового розслідування, призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 20 лютого 2025 року №188 «Про призначення службового розслідування за фактом отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_2 дружиною ОСОБА_3 » наказано серед іншого продовжити строк службового розслідування, призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 20 лютого 2025 року №188 «Про призначення службового розслідування за фактом отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_2 дружиною ОСОБА_3 » до 18 березня 2025 року.
Відповідно до акта службового розслідування від 18 березня 2025 року серед іншого запропоновано:
«5.1. Службове розслідування, призначене наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20 лютого 2025 року №188 «Про призначення службового розслідування за фактом отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_2 дружиною ОСОБА_3 », вважати завершеним.
5.2. Начальнику групи персоналу (s-1) штабу Військової частини НОМЕР_1 у встановленому порядку ініціювати відповідні зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21 листопада 2024 року №342 в частині пункту 25.1.
5.3. Особі, яка проводила службове розслідування, протягом п'яти робочих днів з моменту видання наказу командиром Військової частини НОМЕР_1 про результати даного службового розслідування: підготувати від імені командира Військової частини НОМЕР_1 звернення до ОСОБА_3 з пропозицією добровільно повернути безпідставно набуті кошти.
5.4. Особі, яка проводила службове розслідування, протягом п'яти робочих днів з моменту видання наказу командиром Військової частини НОМЕР_1 про результати даного службового розслідування: повідомити правоохоронні органи про імовірний факт вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 .
5.5. Начальнику фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 та начальнику групи цивільно-військового співробітництва (s-9) штабу Військової частини НОМЕР_1 за вищевказаним випадком посилити перевірку отриманих заяв та документів для запобігання подібних випадків в подальшому.
5.6. Начальнику адміністративної групи штабу Військової частини НОМЕР_1 наказ довести до особового складу в п'ятиденний термін у частині, що його стосується під особистий підпис із зазначенням дати ознайомлення».
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 18 березня 2025 року №339 «Про підсумки службового розслідування за фактом отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_2 дружиною ОСОБА_3 » серед іншого наказано:
«1. Службове розслідування, призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20 лютого 2025 року №188 «Про призначення службового розслідування за фактом отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_2 дружиною ОСОБА_3 », вважати завершеним.
2. Начальнику групи персоналу (s-1) штабу Військової частини НОМЕР_1 у встановленому порядку ініціювати відповідні зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21 листопада 2024 року №342 в частині пункту 25.1.
3. Особі, яка проводила службове розслідування, протягом п'яти робочих днів з моменту видання наказу командиром Військової частини НОМЕР_1 про результати даного службового розслідування: підготувати від імені командира Військової частини НОМЕР_1 звернення до ОСОБА_3 з пропозицією добровільно повернути безпідставно набуті кошти.
4. Особі, яка проводила службове розслідування, протягом п'яти робочих днів з моменту видання наказу командиром Військової частини НОМЕР_1 про результати даного службового розслідування: повідомити правоохоронні органи про імовірний факт вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 .
5. Начальнику фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 та начальнику групи цивільно-військового співробітництва (s-9) штабу Військової частини НОМЕР_1 за вищевказаним випадком посилити перевірку отриманих заяв та документів для запобігання подібних випадків в подальшому.
6. Начальнику адміністративної групи штабу військової частини НОМЕР_1 наказ довести до особового складу в п'ятиденний термін у частині, що його стосується під особистий підпис із зазначенням дати ознайомлення.
7. Контроль за виконанням даного наказу покласти на начальника штабу - заступника командира Військової частини НОМЕР_1 .».
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21 березня 2025 року №81 пункт 25.1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21 листопада 2024 року №342 вважати таким, що втратив чинність.
Позивач, не погоджуючись із зазначеною бездіяльністю позивача, звернувся із цим позовом до суду.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , про що 25 лютого 2014 року складено відповідний актовий запис №165.
Судовим наказом Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 від 03 липня 2024 року по справі №559/2375/24, який набрав законної сили від 03 липня 2024 року, наказано стягувати з ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку з наступною індексацією відповідно до закону, щомісячно, починаючи з 02 липня 2024 року до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Дубенського міського районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2024 року у справі №559/2374/24, яке набрало законної сили 18 листопада 2025 року, позов задоволено: шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований 16 листопада 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку, актовий запис №572 - розірвано.
Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, № витягу 00049853739 від 05 березня 2025 року, 03 березня 2025 року внесено відомості про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі рішення Дубенського міського районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2024 року у справі №559/2374/24
Отже, спірні правовідносини виникли у зв'язку із реалізацією матір'ю військовослужбовця, якого визнано безвісти зниклим 08 листопада 2024 року наказом командира Військової частини НОМЕР_1 , права на отримання його грошового забезпечення, починаючи з 08 листопада 2024 року.
Разом із цим, суд зауважує, що не є спірним питанням правомірність здійснення відповідачем виплати ОСОБА_3 грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_2 , тому, в межах цієї справи, судом не досліджується зазначена обставина.
Крім того, суд не приймає до уваги та не надає оцінку доказам, які складено та датовано вже після звернення позивача до суду із цим позовом, та які не мають відношення до предмета спору у цій справі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 2 Закону №2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей регулюється Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» №2505-VIII у редакції від 27 квітня 2022 року (далі - Закон №2505-VIII).
Для цілей згаданого Закону №2505-VIII визначено, що особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2505-VIII особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.
Аналізуючи наведені приписи Закону №2505-VIII можна дійти висновку, що особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин (збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України) з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.
Судом установлено та не є спірним питанням у цій справі той факт, що військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано зниклим безвісті з 08 листопада 2024 року.
Особам, які зникли безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, надаються гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими актами законодавства України (частина друга статті 9 Закону №2505-VIII).
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом шостим статті 9 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинні на 08 листопада 2024 року) установлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Аналізуючи вищезазначені норми пункту шостого статті 9 Закону №2011-ХІІ, які були чинні на дату визнання військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зниклим безвісті, враховуючи встановлені судом обставини та той факт, що останній має неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , суд висновує, що у позивача, як у матері зниклого безвісті військовослужбовця, відсутнє право на отримання з 08 листопада 2024 року грошового забезпечення зниклого безвісті сина - військовослужбовця ОСОБА_2 .
Разом із цим, порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №884).
Цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці) (пункт 1 Порядку №884).
Під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку № 884).
Пунктом 3 Порядку №884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з пунктом 4 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються:
копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування);
довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті);
копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності);
копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності);
копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Як встановлено судом вище, 24 грудня 2024 року позивач звернулась до Міністерства оборони України (для вручення командиру Військової частини НОМЕР_1 ) (вх.№Ч-17776 27 січня 2025 року), командира Військової частини НОМЕР_1 (Військова частина НОМЕР_6 вх.№692/2070 від 31 січня 2025 року) із заявою довільної форми, в якій серед іншого просила здійснювати їй виплату грошового забезпечення зниклого безвісти сина ОСОБА_2 , до заяви позивачем долучено копії документів, отримання відповідачем зазначеної заяви не заперечується.
Відповідно до вимог пунктів 5, 6 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації):
до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;
протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Разом з тим, наведеними вище положеннями пункту 5 Порядку №884 передбачено, що командир військової частини розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що за результатом розгляду заяви щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, передбачено прийняття командиром військової частини відповідного рішення, при цьому, у разі прийняття рішення про відмову у такій виплаті, командир військової частини має обов'язково зазначити у цьому рішенні підстави для такої відмови.
Перелік підстав для відмови у виплаті грошового забезпечення членам сім'ї військовослужбовця, який, зник безвісти, наведений у пункті 5 Порядку №844, є вичерпним.
Водночас, відповідач у відзиві на позовну заяву серед іншого зазначив, що оскільки військовослужбовець ОСОБА_2 має на своєму утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ОСОБА_1 - не має права на отримання виплати, про що позивач була повідомлена письмово.
Проте, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують, що відповідачем було належно розглянуто заяву позивача від 24 грудня 2024 року з доданими до неї документами та прийнято відповідне рішення за результатом такого розгляду.
Отже, суд констатує, що відповідачем не виконано вимоги пункту 5 Порядку №884 та не прийнято жодного, з передбачених вказаним Порядком (щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення), рішення за результатом розгляду заяви позивача від 24 грудня 2024 року разом із доданими до неї документами, що свідчить про допущену відповідачем протиправну бездіяльність, тому порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення з урахуванням вимог Порядку №884.
Крім того, суд зауважує, що Законом України 08 жовтня 2024 року №3995-IX «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» внесено зміни до пункту шостого статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Відтак, відповідно до пункту шостого статті 9 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинні з 01 лютого 2025 року) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.
Аналізуючи вищезазначені норми пункту шостого статті 9 Закону №2011-ХІІ, чинні з 01 лютого 2025 року, враховуючи встановлені судом обставини та той факт, що військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано зниклим безвісті саме 08 листопада 2024 року, суд висновує, що застосуванню до спірних правовідносин підлягають виключно норми пункту шостого статті 9 Закону №2011-ХІІ, чинні на дату визнання військовослужбовця ОСОБА_2 зниклим безвісті.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення.
Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинні ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само, недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові 25 червня 2020 року по справі №520/2261/19, згідно яких «обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги».
Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із частиною першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до квитанції №20 від 11 березня 2025 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Водночас позивачем не наведено жодного розрахунку витрат, понесених ним, у зв'язку з розглядом цієї справи, та не визначено конкретної суми, яку він вважає за потрібне стягнути з відповідача на свою користь.
Оскільки станом на день розгляду справи позивачем суду не надано детальний розрахунок та опис здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, та не зазначив конкретний розмір витрат, які позивач сплатив або мав сплатити, суд враховує, що норми КАС України не передбачають розподілу (стягнення) судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, які не були здійснені, тому питання про стягнення з відповідача витрат судом не вирішується.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено, суд приходить висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору на користь позивача.
Керуючись статтями 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративного позову ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_10 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення відповідно до вимог Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884, за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 24 грудня 2024 року та доданих до неї документів щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення зниклого безвісті сина - військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 24 грудня 2024 року та доданих до неї документів щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення зниклого безвісті сина - військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та прийняти відповідне рішення з урахуванням вимог Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань до Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 29 травня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна