Справа № 372/3184/23 Головуючий у суді І інстанції Сташків Т.Г.
Провадження № 22-ц/824/2447/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
30 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року у справі за позовом приватного підприємства «Обухівміськвторресурси» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги із вивезення побутових відходів,
У липні 2023 року приватне підприємство (далі - ПП) «Обухівміськвторресурси»звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь суму боргу за послуги із вивезення побутових відходів за період з 01 березня 2017 року по 31 травня 2023 року у розмірі 9 749,54 грн, а також суму сплаченого судового збору.
Позовні вимоги обґрунтувало тим, що відповідачі зареєстровані і проживають за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг із вивезення побутових відходів, єдиним виконавцем яких є ПП «Обухівміськвторресурси» на підставі договору «Про надання послуг із вивезення побутових відходів на території Обухівської міської ради: приватної садибної забудови міста Обухова, сіл Таценки та Ленди» від 30 вересня 2016 року, укладеного з Обухівською міською радою. Однак, відповідачі не вносили плату у відповідності до обсягу отриманої послуги із вивезення побутових відходів, у зв'язку з чим за період з 01 березня 2017 року по 31 травня 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 9 749,54 грн, яку вони не погашають.
Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПП «Обухівміськвторресурси»заборгованість за послуги із вивезення побутових відходів за період з 01 березня 2017 року по 31 травня 2023 року у розмірі 9 749,54 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПП «Обухівміськвторресурси» 1 342,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП «Обухівміськвторресурси» 1 342,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі належним чином не здійснювали оплату наданих позивачем та спожитих ними послуг із вивезення побутових відходів відповідно до умов публічного договору (оферти) та вимог закону, а тому наявні підстави для стягнення з них в солідарному порядку на користь позивача суми заборгованості, нарахованої за період з 01 березня 2017 року по 31 травня 2023 року.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2024 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням, відповідачка ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кондратова М.І. звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що поза увагою суду залишилися важливі факти та обставини спірних правовідносин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Зазначає, що справа незаконно розглянута та вирішена судом першої інстанції без участі відповідачки, яка не була повідомлена належним чином про її розгляд в суді, у зв'язку з чим була позбавлена можливості реалізувати своє право на судових захист, зокрема, висловити заперечення проти позову, надати докази і пояснення, подати відповідні клопотання, в тому числі й щодо пропуску позивачем строку позовної давності та взагалі відсутності в нього права до відповідачів за публічним договором.
Оскаржуване рішення ухвалено судом на користь позивача тільки на підставі зазначених ним відомостей та розрахунку заборгованості, який не є первинним бухгалтерським документом, без з'ясування усіх дійсних обставин справи, зокрема, що відповідачка тривалий час фактично не проживає у вказаному ним будинку та відповідно не користується зазначеними в позовній заяві послугами. Крім цього, позивачем надані суду неправдиві і такі, що не відповідають дійсності відомості щодо осіб, які фактично проживають в будинку. Відтак, суду були надані недостовірні відомості щодо розміру заборгованості, яка була розрахована позивачем виходячи із тарифів відносно семи осіб, що проживають в будинку, однак стягнута лише з двох осіб в загальній сумі, яка не відповідає фактичної кількості споживачів послуги із вивезення побутових відходів.
Також до апеляційної скарги відповідачкою в особі представника - адвоката Кондратова М.І. додані клопотання про витребування доказів, виклик та допит свідків, а також про призначення у справі судової економічної експертизи.
У відзиві на апеляційну скаргу ПП «Обухівміськвторресурси» просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідачки є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушення процесуальних норм, які б призвели до неправильного вирішення спору, повно і всебічно з'ясував обставини справи та належним чином оцінив надані докази, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Суд першої інстанції встановив, що рішенням Обухівської міської ради № 223-12-VІІ від 28 липня 2016 року «Про визначення переможця конкурсу на вивезення побутових відходів для мешканців приватного сектору на території Обухівської міської ради» виконавцем послуги із вивезення побутових відходів від приватного сектору території Обухівської міської ради визначено ПП «Обухівміськвторресурси».
30 вересня 2016 року між виконавчим комітетом Обухівської міської ради (замовник) та ПП «Обухівміськвторресурси» (виконавець) укладений договір «Про надання послуг із вивезення побутових відходів на території Обухівської міської ради: приватної садибної забудови міста Обухова, сіл Таценки та Ленди», який набрав чинності 01 жовтня 2016 року та відповідно до якого позивач зобов'язався згідно затвердженого графіку надавати послуги із вивезення побутових відходів на території Обухівської міської ради.
Відповідно до розділу 8 договору фінансове забезпечення господарської діяльності виконавця забезпечується за рахунок грошових коштів, які надходять від споживачів.
На виконання вимог вказаного вище договору в газеті «Обухівські вісті» № 37 (708) від 24 вересня 2016 року, № 28 (750) від 22 липня 2017 року та № 2 (825) від 18 січня 2019 року, а також на власному веб-сайті позивач розмістив публічну оферту договору про надання послуг з вивезення побутових відходів. Такий договір є публічним в силу статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а його умови встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно із довідкою № 11736 від 13 грудня 2021 року про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , тобто є споживачами послуг, які надаються позивачем.
Як вбачається зі складеного ПП «Обухівміськвторресурси» розрахунку суми заборгованості за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 березня 2017 року по 31 травня 2023 року по вказаному домоволодінню рахується заборгованість у розмірі 9 749,54 грн.
За правилом частин першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо неналежного повідомлення відповідачки про судове засідання
Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України.
Повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов'язком суду.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
За правилом частини першої статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
За змістом пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях.
Порядок повідомлення учасників справи про розгляд справи встановлений статями 128 - 130 ЦПК України, зокрема, про належне повідомлення особи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії може свідчити розписка про одержання судової повістки, яка разом з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Згідно із частиною другою статті 211, частиною другої статті 223 ЦПК України, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, перешкоджає розгляду справи.
Частиною четвертою статті 223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно із частиною першою статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 20 липня 2023 року судом першої інстанції було відкрите у справі спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначалось для розгляду справи три судові засідання: 13 вересня, 06 жовтня і 14 листопада 2023 року.
В матеріалах справи станом на день ухвалення заочного рішення від 14 листопада 2023 року були наявні два поштові відправлення, які направлялись судом першої інстанції на адресу реєстрації місця проживання відповідачки ОСОБА_1 та повернулись до суду із відміткою служби поштового зв'язку - «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 34, 35).
Вказаними листами на адресу відповідачки надсилались ухвала про відкриття провадження у справі разом із матеріалами позовної заяви і судовою повісткою про виклик до суду на 13 вересня 2023 року та, відповідно, судовою повісткою про виклик до суду на 06 жовтня 2023 року.
Судова повістка про виклик відповідачки в судове засідання, призначене на 14 листопада 2023 року, повернулась до суду після ухвалення судового рішення з відміткою служби поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 53).
Приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повісток без зазначення конкретної причини повернення є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи, оскільки таке повернення повістки про виклик до суду не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її відсутність за адресою, повідомленою суду. Повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.
Подібного правового висновку дійшли Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 та Верховний Суд в постанові від 17 жовтня 2019 року у справі № 130/3251/13.
Колегія суддів враховує, що зазначене вище поштове відправлення, яке направлялось відповідачці разом із судовою повісткою про виклик, було повернуто поштою до суду вже після ухвалення заочного рішення і без вручення адресату із вказівкою причини повернення - «за закінчення терміну зберігання», що не свідчить про виконання судом обов'язку із належного повідомлення вказаного учасника справи про дату та час судового розгляду справи.
Отже, суд першої інстанції не дотримав мінімальних гарантій права сторони на доступ до суду та не мав передбачених законом підстав для ухвалення заочного рішення по суті спору без належного повідомлення відповідачки про розгляд справи у судовому засіданні 14 листопада 2023 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, щодоводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд цієї справи в судовому засіданні в Обухівському районному суді Київської області, що призвело про порушення її права справедливий судовий захист, є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Таким чином розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18).
За таких обставин районний суд не дотримався умов проведення розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін та ухвалив заочне рішення в цій справі з порушенням вимог процесуального законодавства, а відтакце судове рішення відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті спору.
Щодо клопотань, долучених відповідачкою до апеляційної скарги
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частина третя статті 83 ЦПК України).
Частиною третьою статті 367 ЦПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, цивільним процесуальним законодавством встановлено порядок подання доказів, а саме докази подаються в суді першої інстанції і лише у випадку неможливості сторони надати докази в суді першої інстанції з поважних причин, такі докази можуть бути подані (здобуті) під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції з обґрунтуванням поважності причин неподання їх в місцевому суді.
Відповідачка, долучаючи до апеляційної скарги клопотання про витребування доказів, виклик та допит свідків, а також про призначення у справі судової економічної експертизи, посилалась на те, що взагалі не була повідомлена судом першої інстанції про розгляд даної справи, у зв'язку з чим була позбавлена можливості заявити відповідні клопотання.
Як було встановлено вище, суд першої інстанції двічі направляв на зареєстровану у встановленому законом порядку адресу реєстрації місця проживання ОСОБА_1 судову кореспонденцію у справі, а саме ухвалу про відкриття провадження разом із матеріалами позовної заяви і судовими повістками про виклик до суду на 13 вересня та 06 жовтня 2023 року, однак поштові відправлення повернулись із відміткою служби поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 24, 34, 35).
Відповідно до частин першої, другої статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Частиною шостою статті 128 ЦПК України визначено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно із пунктом 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, у пункті 91-1 Правил надання послуг поштового зв?язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім?ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім?ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв?язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з?явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв?язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Отже, наведені норми дають підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання (перебування).
Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, від 29 липня 2022 року у справі № 148/2412/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц.
Відтак, колегія суддів вважає, що відповідачка була належним чином повідомлена про розгляд даної справи в суді першої інстанції, однак своїми процесуальними правами, в тому числі правом на подання клопотань, які вона долучила до матеріалів апеляційної скарги, не скористалася без поважних причин.
За таких умов в суду апеляційної інстанції відсутні підстави для розгляду і задоволення клопотань ОСОБА_1 про витребування доказів, виклик та допит свідків, а також про призначення судової економічної експертизи у справі.
Щодо підстав для стягнення заборгованості за послуги із вивезення побутових відходів
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правовідносини між сторонами у спірний період були врегульовані, зокрема, нормами ЦК України та Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Водночас на час виникнення спірних правовідносин діяв Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, яким регулювалися основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Проте, 10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, який врегульовує відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
За змістом розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV в попередній редакції визнається таким, що втратив чинність з дня введення в дію Закону № 2189-VIII (тобто з 01 травня 2019 року), крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 10 червня 2018 року).
Із отриманої судом першої інстанції інформації з Єдиного державного демографічного реєстру від 18 липня 2023 року вбачається, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 23, 24).
За вказаною адресою ПП «Обухівміськвторресурси» на підставі договору «Про надання послуг із вивезення побутових відходів на території Обухівської міської ради: приватної садибної забудови міста Обухова, сіл Таценки та Ленди» від 30 вересня 2016 року, укладеного з Обухівською міською радою, є виконавцем послуг із вивезення побутових відходів (а.с. 10 зв.).
Встановлено, що позивач розмістив в газеті «Обухівські вісті» № 37 (708) від 24 вересня 2016 року, № 28 (750) від 22 липня 2017 року та № 2 (825) від 18 січня 2019 року, а також на власному веб-сайті публічну оферту договору про надання послуг з вивезення побутових відходів (а.с. 11-13).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV (далі - Закон № 1875-IV) споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII) індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону № 1875-IV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Виконавцями комунальних послуг з поводження з побутовими відходами - суб'єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у встановленому законодавством порядку (пункт 7 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII).
У частинах другій та третій статті 35-1 Закону України «Про відходи» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів, земельних ділянок укладають договори з юридичною особою, яка визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів, здійснюють оплату таких послуг та забезпечують роздільне збирання твердих побутових відходів. Збирання та вивезення побутових відходів у межах певної території здійснюються юридичною особою, яка уповноважена на це органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, спеціально обладнаними для цього транспортними засобами.
Статтею 9 Закону № 2189-VIII унормовано, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV, частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки.
Частиною першою статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника).
Згідно частини четвертої вищевказаної статті виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Отже, після виконання солідарного зобов'язання незалежно від того, виконане воно всіма боржниками або одним із них, воно повністю припиняється. Натомість виникає нове зобов'язання між боржником, який виконав зобов'язання, й іншими боржниками, яке визначено положеннями статті 544 ЦК України.
Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов'язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника будинку, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі власника, адже така особа на рівні з власником користується усіма комунальними послугами.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 1875-IV, частини першої статті 12 Закону № 2189-VIII відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
За змістом положень статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з частиною другою статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною п'ятою статті 26 Закону № 1875-IVвизначено, що процедура погодження договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 646/834/17, скасовуючи судові рішення про відмову у стягненні боргу за надані комунальні послуги та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, Верховний Суд зазначив, що надавач послуг опублікував в газеті у якості пропозиції (оферти) для підписання споживачами публічний договір про надання комунальних послуг, а тому з огляду на те, що відповідач протягом місяця з дня публікації не направив свою письмову відмову укласти договір, то він вважається таким, що прийняв пропозицію позивача про укладення договору. При цьому Верховний Суд керувався тим, що на фізичних осіб покладено законодавчий обов'язок укласти договір та вносити плату за користування послугами, а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору про надання послуг або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року № 751/3840/15-ц.
Таким чином, з урахуванням вказаних вище вимог закону та усталеної практики Верховного Суду, відсутність укладеного із надавачем послуг договору у письмовому вигляді не звільняє відповідача від обов'язку оплачувати надані йому і спожиті ним послуги.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи, що відповідачка ОСОБА_1 в розумінні положень Закону № 1875-IV і Закону № 2189-VIII є споживачем комунальних послуг, які надавалися ПП «Обухівміськвторресурси» у спірний період, суд апеляційної інстанції констатує наявність боргових зобов'язань у відповідачки перед позивачем за надані послуги із вивезення побутових відходів, незважаючи на не укладання між сторонами договору про надання відповідних послуг. Для виникнення правовідносин із вивезення побутових відходів на підставі публічної оферти не потрібно інших доказів ніж публікація публічного договору та відсутність заперечень з іншої сторони.
Оскільки ОСОБА_1 є користувачем житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,за вказаною адресою надавалися послуги із вивезення побутових відходів їх виконавцем - ПП «Обухівміськвторресурси», в тому числі й відповідачці на підставі публічного договору про надання комунальних послуг, проте оплата цих послуг не була забезпечена споживачами у встановлений строк та у розмірі спожитої послуги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність всіх правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за надані комунальні послуги за період з 01 березня 2017 року по 31 травня 2023 року.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона тривалий час фактично не проживає у зазначеному будинку та, відповідно, не користується наданими позивачем послугами, не заслуговують на увагу.
Статтею 7 Закону № 2189-VIII визначені права і обов'язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг (пункт 6 частини першої вказаної статті Закону № 2189-VIII).
Подібна норма також містилась у пункті 6 частини першої статті 20 Закону № 1875-IV, згідно якої споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом вказаних норм споживач має право на зменшення розміру оплати комунальних послуг у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї на підставі письмової заяви споживача до виконавця послуг з поводження з побутовими відходами та документів, що підтверджують його (їх) відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання тощо).
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тобто, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Матеріали справи не містять відомостей, що відповідачка зверталася до ПП «Обухівміськвторресурси» та повідомляла, що вона фактично не проживає за адресою своєї реєстрації: АДРЕСА_1 .
Як свідчать матеріали справи, відповідачка від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлялася, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останньою не надано.
Утворення побутових відходів є безумовним та природним фактором у процесі життєдіяльності фізичної особи.
З огляду на наведене, відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 , як солідарного боржника (споживача), від сплати заборгованості за спожиті у спірний період комунальні послуги.
Щодо розміру заборгованості за послуги із вивезення побутових відходів
Відповідно до частин першої, другої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Згідно із нормами частини першої статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання виконавцем (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за надані послуги.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, здійснив розрахунок заборгованості за послуги із вивезення побутових відходів виходячи з того, що у спірний період з 01 березня 2017 року по 31 травня 2023 року в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано від 5 до 7 осіб з урахуванням тарифів на одного споживача (мешканця) на місяць, затверджених рішеннями виконавчого комітету Обухівської міської ради від 06 вересня 2016 року, від 06 грудня 2018 року та від 08 жовтня 2020 року (а.с. 16, 17, 19, 20).
Згідно із довідкою відділу реєстрації фізичних осіб та ведення реєстру територіальної громади Обухівської міської ради № 11736 від 13 грудня 2021 року у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , значаться зареєстрованими відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та інші особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , малолітній ОСОБА_6 , малолітня ОСОБА_7 . Дата реєстрації зазначених у житловому приміщенні не зазначена (а.с. 9).
Із долученої до матеріалів заяви про перегляд заочного рішення копії паспорту ОСОБА_3 вбачається, що остання 18 квітня 2001 року була знята з реєстрації місця проживання за вказаною вище адресою та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 123).
Так, індивідуальний споживач зобов'язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором (пункт 11 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII).
Аналогічні обов'язки споживача містяться і в публічному договорі про надання послуг з вивезення побутових відходів, примірники якого публікувалися позивачем у засобах масової інформації на території Обухівської міської ради.
Однак, відповідачка не надала доказів, що вона особисто чи інший відповідач інформували виконавця послуг і надавали (змінювали) інформацію щодо кількості осіб, які фактично проживають та споживають комунальні послуги за вищевказаною адресою.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачам щомісячно надходили рахунки про сплату наданих послуг із зазначенням номера особового рахунку, який відкрито на ім'я ОСОБА_2 , де містилась докладна інформація про об'єми споживання, тарифи, нарахування, оплати, коригування, суми до сплати, а також кількість проживаючих та зареєстрованих осіб у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , проте із заявою про проведення перерахунку заборгованості разом з відповідними документами відповідачі до позивача не зверталися, а здійснили у березні-травні 2023 року часткову оплату послуг в сумах по 36,00 грн, які були враховані позивачем в розрахунку заборгованості (а.с. 121, 122).
Отже, доводи відповідача про те, що заборгованість за спожиті комунальні послуги нарахована позивачем неправильно, без врахування фактично сплачених коштів за послуги з вивезення побутових відходів є голослівними.
Аргументи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 народилась лише ІНФОРМАЦІЯ_1, тому ПП «Обухівміськвторресурси» безпідставно здійснило нарахування боргу виходячи із семи зареєстрованих в будинку осіб у межах спірного періоду до дати її народження колегія суддів відхиляє, адже відповідно до наданого позивачем розрахунку сума заборгованості за послуги з вивезення побутових відходів у вказаний проміжок часу розраховувалась з урахуванням п'яти осіб, які фактично користувались зазначеними послугами (5 осіб х 15,46 грн тариф = 77,30 грн щомісячної плати), тобто відповідна плата, про яку вказує відповідачка, не нараховувалась.
Посилання відповідачки на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 квітня 2020 року у справі № 372/3870/19 про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 , як на преюдиційне для даної справи - безпідставні.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 640/748/19 (провадження № 61-752св21) здійснено тлумачення частини четвертої статті 82 ЦПК України та зазначено, що «преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення».
Отже, встановлені у цивільній справі № 372/3870/19 за позовом ОСОБА_2 обставини по суті спору не є преюдиційними при вирішенні будь-якого спору, в тому числі за участю ПП «Обухівміськвторресурси», оскільки останнє у розгляді цієї справи участі не брало, отже і встановлені у цій справі обставини не мають для нього преюдиційного значення.
Крім того, ОСОБА_4 фактично був знятий з реєстрації місця проживання у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , лише 30 грудня 2022 року і про дану обставину відповідачі позивача, як виконавця комунальних послуг, не повідомляли.
Інші особи, які зазначені у наданій позивачем довідці № 11736 від 13 грудня 2021 року, відповідно до даних Єдиного державного демографічного реєстру значаться зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_1 .
З наведених вище підстав колегія суддів відхиляє аргументи відповідачки про те, що плата за надані комунальні послуги нараховувалась ПП «Обухівміськвторресурси» виходячи із семи осіб, проживаючих у будинку, хоча фактично в цьому помешканні проживав та користувався комунальними послугами лише його власник - відповідач ОСОБА_2 .
Щодо застосування позовної давності
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (синоніми: «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності щодо стягнення заборгованості, дає підстави для висновку, що за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.
Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання певного виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як було встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не була у встановленому законом порядку повідомлена тільки про дату і час судового засідання 14 листопада 2023 року, у якому було ухвалено оскаржуване заочне рішення, проте суд першої інстанції належним чином повідомив її про розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та про судові засідання 13 вересня та 06 жовтня 2023 року.
Між тим, відповідачка до ухвалення оскаржуваного рішення від 14 листопада 2023 року не зверталася до суду першої інстанції із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог ПП «Обухівміськвторресурси» про стягнення заборгованості за надані (спожиті) комунальні послуги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21) зазначено, що суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про судовий розгляд справи, чи у разі інших поважних причин, які об'єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.
Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 367/2259/15 (провадження № 14-333цс18) та від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
Отже, клопотання ОСОБА_1 про застосування позовної давності, яке заявлене в апеляційній скарзі, не може братися до уваги судом апеляційної інстанції при ухваленні рішення та бути підставою для часткової відмови у задоволенні позовуз наведених підстав.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину з 12 березня 2020 року, у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року по травень 2023 року включно, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21, від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених вище обставин рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України не може бути залишені в силі та підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ПП «Обухівміськвторресурси» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги із вивезення побутових відходів.
Щодо судових витрат
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За приписами статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
Відповідно до положень частин першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного з кожного із відповідачів на користь ПП «Обухівміськвторресурси» слід стягнути документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем в суді першої інстанції, а саме по 1 342,00 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
Підстави для розподілу судових витрат відповідачки ОСОБА_1 , понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відсутні, оскільки позовні вимоги ПП «Обухівміськвторресурси» задоволенні у повному обсязі.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги приватного підприємства «Обухівміськвторресурси»задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь приватного підприємства «Обухівміськвторресурси» заборгованість за послуги із вивезення побутових відходів за період з 01 березня 2017 року по 31 травня 2023 року у розмірі 9 749,54 грн (дев'ять тисяч сімсот сорок дев'ять 54 копійки).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь приватного підприємства «Обухівміськвторресурси» 1 342,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного підприємства «Обухівміськвторресурси» 1 342,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній