Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/7030/2025
30 травня 2025року місто Київ
справа № 755/220/24
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Кирилюк Г.М.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрглобал-Фінанс» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Гончарука В.П., повний текст рішення складено 17 грудня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
В грудні 2023 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Укрглобал-Фінанс» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №2835265 від 19 січня 2022 року у розмірі 61561,20 грн., яка виникла станом на 28 червня 2023 року та складається із: заборгованості за кредитом - 12000 грн.; заборгованості за відсотками - 49561,20 грн. Також просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.
В обґрунтування вимог посилався на те, що 19 січня 2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2835265, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 12000 грн., строком на 360 днів, зі сплатою відсотків у розмірі 1,99 % від суми кредиту за кожен день користування.
Вказував, що всупереч вимог цивільного законодавства та умов кредитного договору, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконував, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.
Зазначав, що 28 червня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»та ТОВ «Фінансова компанія «Укрглобал-Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги №28/06/23 від 28 червня 2023 року, відповідно до умов якого право вимоги за договором №2835265 від 19 січня 2022 року перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Укрглобал-Фінанс».
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Укрглобал-Фінанс» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Укрглобал-Фінанс» заборгованість в розмірі 24000 грн.
В решті задоволення позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Укрглобал-Фінанс» витрати на правову допомогу у розмірі 1950 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Укрглобал-Фінанс» витрати по оплаті судового збору в розмірі 1046,76 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції,позивач ТОВ «Фінансова компанія «Укрглобал-Фінанс» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду в частині зменшення суми заборгованості по відсотках, пропорційного зменшення суми судового збору та витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити у відповідній частині нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування вимог посилався на те, що відповідач відповідно до умов кредитного договору, п.п.6.1.17, 6.1.18 Правил, в особистому
кабінеті в ІТС прийняв пропозицію укласти кредитний договір та підписав його 19 січня 2022 року о 20:20:25 годині шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором К778 надісланий на номер телефону, що наданий відповідачем.
Вказував, що кредитні кошти були перераховані відповідачу 19 січня 2022 року на платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану AT «А-БАНК».
Зазначав, що відповідно до п.1.4. кредитного договору, первісний кредитор нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі 1,99 % від суми кредиту за кожен день користування, строк надання кредиту відповідно до п.1.3. кредитного договору становить 360 днів.
Посилався на те, що проценти за користування кредитом правомірно відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» зазначені в кредитному договорі, оскільки це є економічною сутністю кредитних правовідносин, а також умови кредитування погоджені відповідачем.
Вказував, що відповідачу, перед укладенням кредитного договору було надана вичерпна інформація про його витрати за кредитом, проценти за користування кредитом нараховувались відповідно до п.1.4 кредитного договору, а не згідно орієнтовної реальної річної процентної ставки на що посилається сторона відповідача.
Зазначав, що свою незгоду з наданим позивачем розрахунком по кредитному договору відповідач не підтвердив відповідними розрахунками, жодними належними та допустимими доказами.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з матеріалів справи, 19 січня 2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2835265, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором К 778.
Згідно з п.п.1.2, 1.3 вказаного договору сума кредиту становить 12000 грн., строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів із сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни повернення (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до цього договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що клієнт виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі.
Згідно листа ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» від 08 грудня 2023 року, 19 січня 2022 року о 20:22:04 було успішно перераховано кошти на суму 12000 грн., маска карти НОМЕР_1 , номер транзакції в системі іPay.ua - 132310723, призначення платежу: зарахування коштів 12000 грн на карту НОМЕР_1 .
Позивачем також на підтвердження своїх вимог було надано копії: Правил надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, Паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем електронним цифровим підписом.
Таким чином, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №2835265 від 19 січня 2022 року розмір заборгованості становить 61561,20 грн., яка виникла станом на 28 червня 2023 року та складається із: заборгованості за кредитом - 12000 грн.; заборгованості за відсотками - 49561,20 грн. за період з 19 січня 2022 року по 14 січня 2023 року.
Заперечуючи проти позову, представник відповідача у відзиві на позовну заяву вказувала на те, що право вимоги кредитора до відповідача у розмірі 61561,20 грн. відсутнє, а тому не може бути передано до позивача за договором відступлення прав вимоги.
Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зі змісту статтей 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною.
Згідно з ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
28 червня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги №28/06/23.
Відповідно до пункту 1.1 укладеного договору кредитор передає (відступає) Новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості).
Внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором новий кредитор заміняє кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказані у реєстрі боржників, набуває прав грошових вимог кредитора за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за кредитними договорами (пункт 1.2).
Згідно пункту 7.1 договору в якості компенсації за придбання (відступлення) прав вимоги, новий кредитор сплачує кредиторові плату в розмірі, що станом на дату підписання сторонами цього договору складає 937 477,96 грн.
28 червня 2023 року ТОВ «ФК «Укглобал-Фінанс» на виконання умов договору про відступлення права вимоги перерахувало ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» 937477,96 грн., що підтверджується даними платіжної інструкції №110 від 28 червня 2023 року.
Згідно даних витягу з реєстру боржників від 28 червня 2023 року до договору відступлення права вимоги №28/06/23 від 28 червня 2023 року до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №2835265 від 19 січня 2022 року в розмірі 61561,20 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про недоведеність ТОВ «ФК «Укглобал-Фінанс» набуття ним права вимоги до ОСОБА_1 .
Оскільки матеріали справи не міститься доказів повернення відповідачем позивачу ТОВ «ФК «Укглобал-Фінанс» отриманої у позику за вказаним договором суми позики у розмірі 12000 грн., а відтак, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12000 грн. є обґрунтованими.
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам у розмірі 12000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 49561,20 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 12000 грн., суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам з наступних підстав.
З умов кредитного договору вбачається, що стандартна процента ставка становить 1,99% в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного у пункті 1.3 цього договору (п.1.4 договору).
Згідно з п.1.4.1 кредитного договору, знижена процентна ставка становить 0,6% в день та застосовується відповідно до настпупних умов.
Якщо клієнт до 18 лютого 2022 року (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, споживач, як учасник програми лояльності, отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
У випадку невиконання споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від товариства, користування кредитом для клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних умовах), що передбачені цим договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, клієнт розуміє та погоджується, що застосування стандартної процентної без знижки не можна вважати зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для клієнта, оскільки надання кредиту за цим договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки, а можливість отримкання індивідуальної знижки забезпеченя для клієнта лише як для учасника програми лояльності та лише за умови виконання вимог для її застоусвання передбачених цим договором.
Отже, сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування - 360 днів за користування кредитними коштами.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, кредитодавцем за період кредитування: з 19 січня 2022 року по 17 лютого 2022 року нараховано відсотки за зниженою процентною ставкою - 0,6% в день, з 19 лютого 2022 року по 24 лютого 2022 року - за стандартною процентною ставкою 1,99% в день, за період з 26 квітня 2022 року по 24 жовтня 2022 року проценти нараховувалия за ставкою 0,99%, за період з 25 жовтня 2022 року по 14 січня 2023 року нараховано відсотки за стандартною процентною ставкою 1,99% в день
Отже, вимоги позивача про стягнення відсотків є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що сума відсотків становить понад п'ятдесят відсотків від суми кредиту, що в розумінні п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою та є підстави для відмови у стягненні таких відсотків, колегія суддів відхиляє, оскільки умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, так як розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому статтею 627 ЦК України.
Відповідач погодив такий розмір процентів, підписуючи кредитний договір на визначених у ньому умовах.
Окрім цього, аналіз пунктів 1.4.1, 1.4.2 дозволяє зробити висновок, що сторони погодили процентні ставки за правомірне користування кредитними коштами, а не відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання, що настає у разі невиконання зобов'язань за договором.
Твердження відповідача про те, що процентна ставка суперечить статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є помилковим внаслідок неправильного тлумачення цієї правової норми, оскільки проценти за правомірне користування кредитом визначено відповідно до статей 1048, 1056-1 ЦК України, вони у цьому випадку не виконують компенсаційну функцію за невиконання зобов'язань, такий розмір процентів є узгодженим сторонами договору.
Умови укладеного між сторонами кредитного договору відповідачем у судовому порядку не оспорювались, а відтак, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що кредитний договір є недійсним, оскільки ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» здійснює нечесну підприємницьку практику є безпідставними.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Укглобал-Фінанс» заборгованості за процентами у розмірі 49561,20 грн.
Вищенаведеного суд першої інстанції не врахував, а відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням в нового судового рішення про задоволення позову ТОВ «ФК «Укглобал-Фінанс».
Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.
На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу в суді першої інстанції були надані копії:договору про надання юридичних послуг №03/07/2023 від 03 липня 2023року, акту приймання-передачі наданих послуг №20 від 14 листопада 2023 року на суму 5000 грн. за підготовку позовної заяви.
В апеляційній скарзі позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 15000 грн. за складання та подання апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22).
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Гонорар успіху як сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72) (постановаВеликої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19)).
У пунктах 179, 180 постанови від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України (схожі положення містяться у статті 141 ЦПК України), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Таким чином, беручи до уваги заперечення сторони відповідача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу, складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу ТОВ «ФК «Укглобал-Фінанс» в суді першої та апеляційної інстанції, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесених позивачем в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. та в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 грн., яківідповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору.
Згідно з частинами 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Укглобал-Фінанс» судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 6710 грн.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги ТОВ «ФК «Укглобал-Фінанс».
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрглобал-Фінанс» - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року - скасувати та ухвалити нове.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрглобал-Фінанс», місцезнаходження: місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, 4, код ЄДРПОУ 41915308 заборгованість по тілу кредиту у розмірі 12000 грн., заборгованість по відсоткам у розмірі 49561 грн. 20 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 6710 грн., витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 4000 грн. та витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: