29 травня 2025 року місто Київ.
Справа № 757/36019/24-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7731/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
судді доповідача Желепи О.В.,
суддів: Поливач Л.Д., Соколової В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іваненко Марія Володимирівна, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2024 року (ухвалено у складі судді Литвинової І.В., дата складення повного тексту відсутня)
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У серпні 2024 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Обґрунтовуючи свої вимоги зазначав, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , де позивач надає житлово комунальні послуги , послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території та додаткові послуги. За період з січня 2024 року по липень 2024 року утворилася заборгованість у сумі 32 897, 45 грн, яка не погашена.
З огляду на викладене просив суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг за період з січня 2024 року по липень 2024 року по квартирі АДРЕСА_1 на загальну суму 33 809, 06 грн, яка складається з 32 897, 45 грн - основної заборгованості, 676, 11 грн - сума інфляційних втрат, 235, 50 грн - 3 % річних.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» суму заборгованості за надані послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг за період з січня 2024 року по липень 2024 року, наданих за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 33 809, 06 грн, яка складається з 32 897, 45 грн - основної заборгованості, 676, 11 грн - сума інфляційних втрат, 235, 50 грн - 3 % річних, судовий збір 3 028, 00 грн, витрати на правничу допомогу - 10 000, 00 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іваненко М.В. 06 лютого 2025 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Судові витрати понесені відповідачем покласти на позивача.
Апеляційну скаргу аргументовано тим, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача про розгляд справи, оскільки жодного процесуального документу, копію позовної заяви відповідач не отримував, у зв'язку з чим був позбавлений можливості захистити свої права та інтереси.
Вказує, що квартира АДРЕСА_1 , вибула з володіння ОСОБА_1 - 08 лютого 2023 року та фактично у вказаній квартирі відповідач не проживає та не користується послугами з моменту припинення права власності.
Звертає увагу, що відповідач неодноразово повідомляв позивача про зміну власника квартири та, що договір припинив свою дію, але позивач все одно подав до суду позов про стягнення заборгованості на колишнього власника.
20 березня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач заперечує в повному обсязі проти апеляційної скарги та вважає, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як таке, у якому за результатом розгляду було прийнято законне рішення, ухвалене судом з додержанням норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Вважає, що оскаржуване рішення ґрунтується на засадах верховенства права, обґрунтоване та ухвалене на підстав повного та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, які були досліджені з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відзиві позивач посилається на те, що відповідач не повідомляв позивача про зміну власника в порушення умов договору.
21 березня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшли від відповідача додаткові пояснення у справі в яких апелянт вказує, що доводи відзиву на апеляційну скаргу не спростовують факту помилкового прийняття рішення судом першої інстанції та фактичних обставин справи. Пояснює, що з власником квартири за утримання якої стягується борг він 12 років не підтримує шлюбні стосунки та не проживає, а тому не повинен нести відповідальність за утримання її майна.
Згідно із ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за надані послуги з обслуговування будинку, прибудинкової території та комунальних послуг у розмірі 33 809,06 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Київським апеляційним судом встановлено, що суд розглянув справу не повідомивши відповідача про її розгляд в установленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи:
1) малозначні справи;
2) що виникають з трудових відносин;
3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
Згідно ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;
2) щодо спадкування;
3) щодо приватизації державного житлового фонду;
4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу;
5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2024 року відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання (а. с. 36-37).
З матеріалів справи також вбачається, що судом була сформована судова повістка за зареєстрованим місцем проживання відповідача, відповідно до якої було надіслано копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів передачі такої повістки на поштове відділення, а тим-більше доказів про отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження від 21 серпня 2024 року, чи доказів повернення суду поштової кореспонденції з будь-якою відміткою, яка б відповідно до ст. 128 ЦПК України давала суду можливість встановити належне повідомлення учасника справи про розгляд справи в суді.
Отже, в матеріалах справи відсутні відомості про належне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи у суді першої інстанції, в якому й ухвалено оскаржуване рішення.
Однак, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вищезазначеного до уваги не взяв, розглянув справу за відсутності відповідача, щодо якого відсутні докази належного повідомлення про розгляд справи.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення від 17 січня 1970 року у справі «Delcourt v. Belgium» («Делькур проти Бельгії»), заява № 2689/65, пункт 25 та рішення від 11 жовтня 2001 року у справі «Hoffmann v. Germany» («Гофман проти Німеччини»), заява № 34045/96, пункт 65).
ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява № 38789/04, § 23).
Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA», заява № 43330/09, § 25, 27).
Наведені вище обставини свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо належного повідомлення відповідача.
За приписами п. 3 ч. 2 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення.
Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1-4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Конституції України, ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
За приписами ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, 06 листопада 2017 року ТОВ «Компанія з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» та ОСОБА_1 , на той час власником квартири АДРЕСА_1 , уклали договір № 121-220/1 про надання послуг з утримання та управління будинку, прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг (а. с. 8-12, 14).
Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг за період з січня 2024 року по липень 2024 року по квартирі АДРЕСА_1 на загальну суму 33 809, 06 грн, яка складається з 32 897, 45 грн - основної заборгованості, 676, 11 грн - сума інфляційних втрат, 235, 50 грн - 3 % річних.
Проте, відповідач до апеляційної скарги додає копію витягу з Державного реєстру речових прав з якого вбачається, що станом на 08 лютого 2023 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 . Реєстрація проведена за договором про виділ нерухомого майна зі складу майна подружжя, виданим 08 лютого 2023 року. Судом встановлено, що відповідач зареєстрований та проживає по АДРЕСА_3 . Суду позивачем не надано доказів, що відповідач проживав у квартирі АДРЕСА_1 з січня по липень 2024 року, а тому відсутні підстави покладення на відповідача обов'язку сплачувати послуги, які останній в спірний період не споживав. Відповідач не є власником квартири та споживачем послуг в розумінні вищенаведеного Закону.
Та обставина, що договір про надання послуг в 2017 році позивач уклав з відповідачем ОСОБА_3 , за вище наведених встановлених обставин, та зміною власника в лютому 2023 року, правового значення не має.
Посилання позивача на не виконання відповідачем п. 4.2.10 умов догвору щодо інформування про зміну власника, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач стверджує, що він повідомляв позивача про зміну власника в усній формі, а договором не передбачено, що таке повідомлення має бути зроблено письмово. Позивач вказує, що письмове повідомлення про зміну власника надійшло позивачу після ухвалення рішення в даній справі.
Умовами договору та законом не передбачено, що не виконання такого пункту договору, правовим наслідком має обов'язок сплачувати вартість послуг, спожитих (отриманих) іншою особою.
З огляду на те, що за Законом саме власник зобов'язаний нести витрати по утриманню майна, а відповідач в спірний період за який стягується заборгованість вже не був власником, та за відсутності в договорі способу повідомлення про зміну власника, колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
За таких обставин, Київський апеляційний суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з обслуговування будинку, прибудинкової території та комунальних послуг у розмірі 33 809,06 грн.
Крім того, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить суд стягнути з позивача на свою користь судовий збір.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, а тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за подання подання апеляційної скарги у розмірі 4542 грн.
Окрім цього, відповідачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в Київському апеляційному суді - 20 000 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Матеріалами справи підтверджено, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Іваненко М.В. надавалася професійна правнича допомога в суді апеляційної інстанцій.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім цього, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача подані такі докази: копію договору про надання правничої допомоги №4 від 26 листопда 2019 року, копію Додаткової угоди №1 від 30 січня 2025 року до Договору про надання правничої допомоги №4 від 26 листопда 2019 року.
Згідно п. 1 Додаткової угоди №1 від 30 січня 2025 року гонорар за надання правничої допомоги, а саме: правова допомога у Київському апеляційному суді в цивільній справі №757/36019/24-ц товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - становить 20 000 грн.
Таким чином, відповідачем надано докази понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляціної інстанції, які підлягають відшкодуванню.
Ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивач отримав апеляційну скаргу та ухвалу про відкриття провадження в апеляційному суді 11 березня 2025 року в електронний кабінет через систему електронний суд.
Подаючи відзив на апеляційну скаргу, позивач не заявив про неспівмірність заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу, лише зазначив про те, що позивачем понесені витрати на правничу допомогу в апеляційному суді в розмірі 15 000 грн., які просив стягнути з відповідача.
Оскільки від позивача не надійшло заяви про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді, що заявив відповідач, апеляційний суд з врахуванням принципу змагальності, позбавлений можливості зменшити такі витрати.
Таким чином з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в Київському апеляційному суді в розмірі 20 000 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іваненко Марія Володимирівна - задовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2024 року - скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 542 (чотири тисячі п'ятсот сорок дві) грн.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Л.Д. Поливач
В.В. Соколова