справа № 495/3976/20
головуючий у суді І інстанції Козленко Г.О.
провадження № 22-ц/824/7763/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
02 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Мостової Г.І.
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченко Наталії Вікторівни на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕОСБУД», про стягнення безпідставно набутих коштів, -
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕОСБУД» (далі - ТОВ «ТЕОСБУД»), у якому просила суд стягнути з ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти у розмірі 50 101,85 євро та 168 900 грн, відсотки за користування безпідставно набутими коштами у розмірі 17 309 євро та 58 381 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що 04 квітня 2018 року ОСОБА_1 придбала у власність земельну ділянку і того ж дня уклала з ТОВ «ТЕОСБУД», від імені якого виступала директор ОСОБА_2., договір № МР008/18 на будівництво зрубу.
На виконання умов цього договору 04 квітня 2018 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 аванс у розмірі 160 000 грн та 45 150 євро, що підтверджується розпискою. Також 07 квітня 2018 року вона передала ОСОБА_2 аванс у розмірі 3 000 євро, що підтверджується розпискою, а 07 травня 2018 року вона здійснила переказ коштів у розмірі 1 951 євро та 8 900 грн на картковий рахунок АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 , що підтверджується квитанціями.
Однак умови укладеного з ТОВ «ТЕОСБУД» договору № МР008/18 виконані не були, будівництво зрубу не розпочалося, тому вона звернулася з позовом до суду про розірвання вказаного договору і стягнення сплачених коштів.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року у справі № 761/7029/19 зазначений договір розірваний, а у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів з ТОВ «ТЕОСБУД» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, суд виходив з того, що ОСОБА_2 не є стороною договору, а платіжні документи про зарахування коштів на рахунок ТОВ «ТЕОСБУД» не оформлювалися.
Таким чином, оскільки жодних договірних відносин між нею та ОСОБА_2 не існувало та не існує, отримані останньою кошти є такими, що отримані без належної правової підстави, тобто є безпідставно набутими.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 4 951,85 євро (станом на 31 березня 2023 року за курсом Національного банку України еквівалентно 197 281 грн 70 коп.) та 8 900 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 безпідставно набула належні їй кошти у загальному розмірі 50 101,85 євро та 168 900 грн, що підтверджується розписками від 04 квітня 2018 року, від 07 квітня 2018 року та квитанціями від 07 травня 2018 року про переказ коштів.
Однак, зі змісту розписки ОСОБА_2 від 04 квітня 2018 року не вбачається, що саме ОСОБА_1 надавала ОСОБА_2 кошти у розмірі 11 250 євро, 160 000,00 грн, 23 500,00 євро авансу за ліс, та 10 400,00 євро авансу за баню, оскільки вказана розписка не містить жодних посилань на зазначені обставини.
Враховуючи відсутність будь-яких належних та допустимих доказів, які підтверджували існування у сторін договірних відносин щодо решти спірних коштів, отриманих ОСОБА_2 від ОСОБА_1 за розпискою від 07 квітня 2018 року та згідно з квитанціями від 07 травня 2018 року у загальному розмірі 4 951,85 євро та 8 900 грн, суд дійшов висновку, що вказані кошти, набуті ОСОБА_2 , з якою ОСОБА_1 не пов'язана договірними правовідносинами щодо такого майна, є безпідставно набутим майном, яке вона зобов'язана повернути останній.
Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, то ОСОБА_1 , обґрунтовуючи нарахування процентів за користування безпідставно набутими коштами на підставі статті 1048 ЦК України, посилалася, серед іншого, на те, що оскільки за аналогією закону, передбаченою статтею 7 ЦК України, відносини безпідставного отримання грошових коштів та користування ними подібні відносинам отримання грошової позики, нарахування процентів повинно відбуватися щомісяця до дня повернення позики. Однак суд вважав, що відсутні підстави для застосовування до спірних відносин положення статті 1048 ЦК України за аналогією закону для визначення розміру процентів, тому ця позовна вимога не підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко Н.В. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів у сумі 45 150 євро та 160 000 грн, відсотків за користування безпідставно набутими коштами в сумі 17 309 євро та 58 381 грн, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 45 150 євро та 160 000 грн як безпідставно набутих, пославшись на недоведеність надання за розписками відповідачки грошових коштів саме ОСОБА_1 . У своєму відзиві на позов ОСОБА_2 визнала факт отримання від позивачки коштів у загальній сумі у сумі 50 101,85 євро та 168 900 грн. ОСОБА_2 зазначала, що кошти вона отримала за договором, який укладений між позивачкою та ТОВ «ТЕОСБУД» на будівництво зрубу. Відповідачка підтвердила, що договір позики між ними з позивачкою не укладався, боргових чи інших зобов'язань перед позивачкою вона не має.
В матеріалах справи відсутні інші докази, які вказували б на існування між сторонами будь-яких договірних чи зобов'язальних правовідносин. Апелянт звертає увагу, що розписки про отримання коштів знаходяться саме у ОСОБА_1 . Суд мав всі підстави вважати надані позивачкою розписки є письмовими доказами, які посвідчують факт передання визначених грошових сум та їх отримання ОСОБА_2 . Суд першої інстанції також безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування безпідставно набутими коштами у сумі 17 309 євро та 58 381 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року в частині вирішення судом позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів, а також в частині вирішення судом питання про розподіл судових витрат, та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 50 101,85 євро та 168 900 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 197 грн 80 коп. судового збору за подання позовної заяви та 12 296 грн 70 коп. судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 20 494 грн 50 коп. судового збору.
У частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування безпідставно набутими коштами рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року залишено без змін.
Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тому, що ОСОБА_2 не заперечувала написання нею вказаної розписки та не спростувала належними та допустимим доказами факту отримання нею від ОСОБА_1 коштів за розпискою від 04 квітня 2018 року у розмірі 45 150 євро та 160 000 грн.
Також ОСОБА_2 не вказала іншої особи, від кого вона отримувала зазначені у розписці суми коштів, а також не вказала інших підстав їх отримання, ніж зазначені ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані суду докази у їх сукупності вказують на те, що саме ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 кошти за розпискою від 04 квітня 2018 року на підставі договору від 04 квітня 2018 року № МР008/18, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ТЕОСБУД» в особі його директора ОСОБА_2.
Всі надані ОСОБА_1 розписки про отримання грошових коштів складені ОСОБА_2 власноручно і цього не оспорювала сама ОСОБА_2 , а крім того, підпис ОСОБА_2 скріплений печаткою ТОВ «ТЕОСБУД».
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення відсотків за користування безпідставно набутими коштами, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосовування до спірних відносин положення статті 1048 ЦК України за аналогією закону для визначення розміру процентів.
Постановою Верховного Суду від 30 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув цю справу за відсутності відповідача та її представника, які не були повідомлені належним чином про дату, час і місце судового засідання.
Під час повторного розгляду справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила суд залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив обґрунтовано тим, що підставою для застосування статті 1212 ЦК України та стягнення безпідставно набутих коштів у цьому випадку є сам факт розірвання договору № МР008/18, укладеного 04 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ТЕОСБУД», набувачем за яким є його сторона - ТОВ «ТЕОСБУД» і лише до якої можу бути застосована стаття 1212 ЦК України. ОСОБА_2 не є стороною цього договору і тому для неї розірвання цього договору не тягне ніяких наслідків.
Що стосується коштів, переведених ОСОБА_1 на особисту банківську карту ОСОБА_2 без зазначення у призначенні платежу договору № MP008/18 від 04 квітня 2018 року або № МР009/18 від 07 квітня 2018 року та маючи можливість переведення зазначених коштів безпосередньо на рахунок ТОВ «ТЕОСБУД» вказаний у цих договорах, то зв'язок указаних коштів з виконанням договорів з наданих доказів не простежується. При цьому, у першому відзиві по зазначеній справі відповідачем зазначалося, що ці кошти були безповоротною фінансовою допомогою, яку позивач перерахував у зв'язку з продажем їй земельної ділянки.
Вказує, що кошти за розписками від 04 квітня 2018 року та від 07 квітня 2018 року отримано саме ТОВ «ТЕОСБУД» через свого представника ОСОБА_2. та використано для виконання договорів. Позивач вводить суд в оману, посилаючись на те, що роботи за договорами не велися.
Також ОСОБА_2 до указаного відзиву на апеляційну скаргу надано копію договору від 07 квітня 2018 року № МР0009/18 з додатками та актів приймання передачі виконаних робіт.
Згідно з частиною 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.
Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз змісту пункту 6 частини 2 статті 356, частин 1-3 статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Частиною 3 статті 83 ЦПК України визначено, що відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
На обґрунтування клопотання про долучення доданих до відзиву доказів відповідачка посилається на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції представником відповідачки було заявлено клопотання про залучення ТОВ «ТЕОСБУД» в якості третьої особи. Ухвалою суду від 16 серпня 2022 року указане клопотання задоволено, ТОВ «ТЕОСБУД» залучено. Представник ТОВ «ТЕОСБУД» у судове засідання не з'явився. Адвокат відповідачки заявив клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з неявкою представника ТОВ «ТЕОСБУД». Своє клопотання він обґрунтовував тим, що ТОВ «ТЕОСБУД» мав надати до матеріалів справи докази стосовно укладених з позивачем договорів, які мають важливе значення для повного та всебічного розгляду справи. Але судом першої інстанції розглянуто справу без участі ТОВ «ТЕОСБУД».
Вирішуючи клопотання про долучення доказів, апеляційний суд враховує, що доводи, на які посилається відповідачка, не обґрунтовують та не свідчать про поважність причин неподання нею доказів у строк, встановлений частиною 3 статті 83 ЦПК України.
З матеріалів справи не вбачається, що нею заявлялося клопотання про витребування зазначених доказів у ТОВ «ТЕОСБУД», а також нею не повідомлено про неможливість подати такі докази.
Враховуючи викладене, указані докази підлягають залишенню без розгляду, як подані після закінчення процесуальних строків.
Під час повторного розгляду справи судом апеляційної інстанції ТОВ «ТЕОСБУД» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просило суд залишити рішення суду першої інстанції без змін.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу, посилалося на те, що за договором № МР008/18 від 04 квітня 2018 року ТОВ «ТЕОСБУД» грошових коштів для фінансування робіт, які передбачені договором, не отримувало.
З метою оперативного виконання робіт за укладеними договорами підряду та задоволення потреб замовника, директор виконавця ТОВ «ТЕОСБУД» ОСОБА_2. приймала від замовника ОСОБА_1 готівкові грошові кошти та спрямовувала їх на закупівлю матеріальних ресурсів, необхідних для виконання будівельно-монтажних робіт щодо будівництва житлового будинку та бані на земельних ділянках ОСОБА_1 , а також оплату праці залучених працівників, які безпосередньо виконували роботи, про що видавав замовнику розписки, які засвідчував власним підписом та печаткою товариства, копії яких залучено до матеріалів справи.
До указаного відзиву на апеляційну скаргу надано копію договору від 07 квітня 2018 року № МР0009/18 з додатками та актів приймання передачі виконаних робіт.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
При цьому порядок поновлення процесуального строку визначено статтею 127 ЦПК України.
Так, згідно частини 1 статті 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
За змістом частини 4 статті 127 ЦПК України, одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.
Таким чином, ТОВ «ТЕОСБУД» було пропущено строк для подання доказів, клопотання про поновлення пропущеного строку із зазначенням поважної причини з яких вказані докази не подавалися до суду першої інстанції - не заявлено, тому вказані докази підлягають залишенню без розгляду.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Кобрин С.Б. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
З матеріалів справи вбачається, що 04 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ТЕОСБУД», в особі директора ОСОБА_2., укладений договір № МР008/18 щодо виконання та забезпечення робіт за адресою будівельного майданчика з кадастровим номером земельної ділянки 3222485200:04:018:5056 (а.с. 10-13 т. 1).
Згідно з пунктом 4.3 ціна робіт за цим договором деталізована у кошторисі (додаток № 1 до цього договору, що є його складовою та невід'ємною частиною). Загальна ціна за цим договором складає 73 000 умовних одиниць без ПДВ, оскільки виконавець не є платником податку на додану вартість.
Замовник виконує роботи за цим договором протягом 75 робочих днів з моменту, визначеного пунктом 3.4 цього договору. Дата завершення будівництва липень 2018 року (пункт 3.5).
Пунктом 4.5 договору визначено, що порядок розрахунків за цим договором визначений у порядку оплат за договором (додаток № 2 до цього договору, що є його складовою та невід'ємною частиною).
Вид розрахунків: безготівковий (шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів у національній валюті України - гривні з поточного рахунку платника в установі обслуговуючого банку на поточний рахунок отримувача платежу в установі обслуговуючого банку) або готівковий.
Згідно з пунктом 4.7 договору моментом оплати за цим договором вважається момент зарахування установою обслуговуючого банку виконавця відповідної суми грошових коштів у національній валюті України - гривні на його поточний рахунок в установі обслуговуючого банку або отримання виконавцем готівки, що підтверджується касовим ордером.
Згідно з наявної у матеріалах справи розписки, яка скріплена печаткою ТОВ «ТЕОСБУД», від 04 квітня 2018 року ОСОБА_2 отримала 11 250 євро, 160 000 грн, 23 500 євро авансу на ліс, 10 400 євро авансу за баню (а.с. 7 т. 1).
07 квітня 2018 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 аванс 3 000 євро або 96 000 грн. на баню 6х6 або 6х5, що підтверджується розпискою, яка скріплена печаткою ТОВ «ТЕОСБУД» (а.с. 8 т. 1).
07 травня 2018 року ОСОБА_1 здійснила переказ на банківський рахунок ОСОБА_2 1 951,85 євро та 8 900 грн з призначенням платежу «переказ на картку Приватбанка», що підтверджується дублікатами квитанцій (а.с. 9 т. 1).
У 2019 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «ТЕОСБУД», ОСОБА_2 , просила суд: розірвати договір №МР008/18 від 04 квітня 2018 року, укладений між нею та ТОВ «Теосбуд» та стягнути з ОСОБА_2 на її користь кошти у сумі 50 101,85 євро та 168 900 грн, сплачені за договором №МР008/18 від 04 квітня 2018 року.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 761/7029/19 від 18 листопада 2019 року, яке набрало законної сили 19 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Розірвано укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ТЕОСБУД» договір № МР008/18 від 04 квітня 2018 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с. 15-19 т. 1).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, встановивши, що станом на момент розгляду справи виконавцем - ТОВ «ТЕОСБУД» не виконані у визначений договором строк роботи, передбачені пунктами 1.1.2 та 1.1.3 договору, що відповідачем не заперечувалось, дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про розірвання договору № MP008/18, укладеного 04 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ТЕОСБУД».
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 50 101,85 Євро та 168 900 грн, сплачених за договором № MP008/18 від 04 квітня 2018 року, то суд першої інстанції встановив, що виконавцем за договором № MP008/18 від 04 квітня 2018 року є ТОВ «ТЕОСБУД», від імені якого діяв директор ОСОБА_2., таким чином стороною в зобов'язаннях за договором № MP008/18 від 04 квітня 2018 року є ТОВ «ТЕОСБУД». Будь-які правові підстави для стягнення грошових коштів сплачених позивачем за договором № MP008/18 від 04 квітня 2018 року з ОСОБА_2 як фізичної особи, яка не є стороною договору № MP008/18 від 04 квітня 2018 року - відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, провадження № 14-32цс19, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21).
У особи виникає зобов'язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦПК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна.
Указані правові висновки відповідають висновкам, які викладені у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц, провадження № 61-15428св19.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).
Позивачка, звертаючись із позовом до суду, просила стягнути з стягнути з ОСОБА_2 на її користь безпідставно набуті кошти на підставі статті 1212 ЦК України у розмірі 50 101,85 євро та 168 900 грн, відсотки за користування безпідставно набутими коштами у розмірі 17 309 євро та 58 381 грн.
На підтвердження передачі відповідачу указаних коштів позивачем надано дві розписки ОСОБА_2 та два дубліката банківських квитанцій (а.с. 7-9).
Відповідач не заперечує факт написання нею указаних розписок та перерахування на її рахунок 1 951 Євро та 8 900 грн, що вбачається, зокрема, зі змісту її відзиву (а.с. 109 т. 1).
Також відповідачка у своєму відзиві на позов підтвердила відсутність між нею та ОСОБА_1 договірних відносин та зазначила, що перераховані їй позивачем грошові кошти у сумі 1 951 Євро та 8 900 грн є подарунком позивача за консультацію, а розписки не підтверджують факту передання їй грошових коштів позивачкою, оскільки такими не зафіксовані істотні умови, дані про те хто передає кошти та хто їх отримує (а.с. 109-110 т. 1).
При цьому у своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що перераховані їй кошти були безповоротною фінансовою допомогою, яку позивач перерахувала у зв'язку із продажем їй земельної ділянки (а.с. 121 т. 2).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів наявності між сторонами договірних відносин, відтак, кошти за розпискою від 07 квітня 2018 року та згідно з квитанціями від 07 травня 2018 року у загальному розмірі 4951,85 євро та 8 900 грн є безпідставно набутими та підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . За висновком суду з відповідачки на користь ОСОБА_1 не підлягають стягненню грошові кошти отримані згідно розписки від 04 квітня 2018 року у розмірі 11 250 євро, 160 000 грн, 23 500 євро авансу на ліс, та 10 400 євро авансу за баню, оскільки з розписки ОСОБА_2 не вбачається, що грошові кошти надавала саме ОСОБА_1 .
Однак, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідачка не заперечувала та не спростувала факту написання нею розписок про отримання грошових коштів, питання про стягнення яких порушується позивачкою у вказаному позові.
Дійсно, розписка ОСОБА_2 , яка датована 04 квітня 2018 року, про отримання 11 250 євро, 160 000 грн, 23 500,00 євро авансу за ліс, та 10 400 євро авансу за баню, не містить відомостей про особу від якої ОСОБА_2 отримала ці грошові кошти (а.с. 7).
Відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу містить суперечливі доводи про те, що кошти за розписками від 04 квітня 2018 року та від 07 квітня 2018 року отримано саме ТОВ «ТЕОСБУД» через неї, як представника товариства, та використано для виконання договорів (а.с. 121 т. 2).
Враховуючи ці обставини, а також те, що указана розписка знаходиться у володінні ОСОБА_1 , а також те, що ОСОБА_2 не спростувала написання нею цієї розписки та не зазначила іншої особи, від кого вона отримувала вказані у розписці суми коштів, а також інші ніж зазначені ОСОБА_1 підстави їх отримання, апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відхилення такої розписки як доказу отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів.
Також відсутні докази того, що відповідачка вчиняла будь-які дії чи роботи, пов'язані з будівництвом для ОСОБА_1 , що могло б бути підставою оцінювати спірні правовідносини як договірні за відсутності письмового договору, отже, правова підстава щодо отримання коштів між сторонами не виникала.
Крім того сама ОСОБА_2 заперечувала наявність у неї договірних відносин із ОСОБА_1 та вказувала у відзиві, що договірні відносини були лише між ОСОБА_1 та ТОВ «ТЕОСБУД», а також зазначила, що зв'язок указаних коштів з виконанням договорів, укладених з ТОВ «ТЕОСБУД» не простежується.
Апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_2 про те, що отримані від ОСОБА_1 грошові кошти використані ТОВ «ТЕОСБУД» для виконання договорів, оскільки рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року у справі № 761/7029/19, яким розірвано укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ТЕОСБУД» договір № МР008/18 від 04 квітня 2018 року, судом встановлено, що станом на час розгляду справи виконавцем ТОВ «ТЕОСБУД» не виконані у визначений договором строк роботи, передбачені пунктами 1.1.2 та 1.1.3 договору, що стороною відповідача не заперечувалося (а.с. 17 т. 1).
Указане судове рішення набрало законної сили, у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі, а саме: ОСОБА_1 , ТОВ «ТЕОСБУД», ОСОБА_2 , а тому наявні підстави вважати указані обставини преюдиційними.
Таким чином висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні з відповідача безпідставно одержаних коштів відповідно до розписки ОСОБА_2 , яка датована 04 квітня 2018 року, є помилковим.
Щодо стягнення відсотків за користування безпідставно набутими коштами.
Звертаючись з позовом про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, позивач на підставі статті 1214 ЦК України просила стягнути з ОСОБА_2 проценти за користування цими коштами, визначивши їх розмір відповідно до статті 1048 ЦК України на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до частини 2 статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.
Отже, застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.
Указані висновки відповідають висновкам, які викладені у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року в справі № 639/224/16-ц.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосовування до спірних відносин положення статті 1048 ЦК України за аналогією закону для визначення розміру процентів.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи, що позивачем доведено набуття ОСОБА_2 грошових коштів у заявленому позивачем розмірі та відсутність для цього правових підстав, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року підлягає скасуванню в частині позовних вимог про стягнення безпідставно набутих коштів з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат на сплату судового збору.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи, що позов задоволено частково, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 8 197 грн 80 коп. судового збору за подання позовної заяви та 12 296 грн 70 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченко Наталії Вікторівни задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року скасувати в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів та в частині розподілу судових витрат, та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у сумі 50 101,85 євро та 168 900 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 197 грн 80 коп. судового збору за подання позовної заяви та 12 296 грн 70 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування безпідставно набутими коштами рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 30 травня 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська