29 травня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/27029/24
Провадження № 22-ц/820/1186/25
Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П'єнти І.В., Талалай О.І.
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №686/27029/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 січня 2025 року (суддя Колієв С.А., повне судове рішення складено 27 січня 2025 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «Санфорд Капітал» вказувало, що 21 червня 2018 року між ПАТ «Ідея Банк» (далі - Банк) та ОСОБА_1 було укладено угоду №С-212-008566-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки (далі - Угода). Відповідно до преамбули даної Угоди, її підписанням позичальник приєднується до публічної пропозиції Банку про укладення Договору комплексного банківського обслуговування (далі - ДКБО), що затверджений розпорядженням Банку і розміщений на інтернет-сторінці Банку.
Позивач зазначив, що Банк свої зобов'язання перед клієнтом за Угодою та ДКБО виконав у повному обсязі, відкривши поточний рахунок у валюті гривні та надавши клієнту можливість користуватись кредитними коштами в сумі 10 000 грн в межах кредитного ліміту, визначеного Угодою. Натомість, відповідачка свої зобов'язання за Угодою щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків за користування кредитною лінією виконала лише частково. Останній платіж ОСОБА_1 здійснила 07.08.2019, внаслідок чого виникла заборгованість в загальній сумі 26 849, 76 грн, що складається із заборгованості за основним боргом в сумі 8662,45 грн та заборгованості за нарахованими і несплаченими відсотками в сумі 18 187,31 грн.
16 листопада 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Сонаті» було укладено договір факторингу №16/11-23. В подальшому, 29 грудня 2023 року між ТОВ «ФК «Сонаті» та ТОВ «Санфорд Капітал» укладено договір факторингу №29/12-23, відповідно до умов якого до ТОВ «Санфорд Капітал» перейшло право вимоги зокрема і до ОСОБА_1 за Угодою про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки №С-212-008566-18-980 від 21 червня 2018 року.
Також, позивач зауважує, що відповідно до положення п. 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України поточний кредитор має право правомірно нарахувати і вимагати сплати індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми. Таким чином, додатково до суми боргу та процентів, що були нараховані протягом строку дії кредитного договору, відповідно до його умов, відповідачка має також сплатити: інфляційні втрати в сумі 5260,84 грн.; три проценти річних в сумі 1955,25 грн.
З урахуванням викладеного, ТОВ «Санфорд Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по Угоді, інфляційні втрати і три проценти річних у сумі 34 065, 85 грн.
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 січня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» заборгованість за договором кредиту №С-212-008566-18-980 від 21.06.2018 у сумі 34 965 грн 85 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» судовий збір у сумі 2422,40 грн та 5200 грн витрат на правову допомогу.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду від 27 січня 2025 року у справі 686/27029/24 залишено без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Так, відповідачка зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що витяг з друкованого реєстру боржників №1 до Договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023 складений ТОВ «Санфорд Капітал» без підпису ТОВ «ФК «Сонаті», тобто є одноосібним. Зазначений витяг не підписаний фактором, тому не можна розцінювати такий витяг як належний доказ того, що саме у такому вигляді був укладений та погоджений реєстр боржників до договору факторингу №07072023 від 07.07.2023, адже згідно п.2.2. договору факторингу, реєстр боржників вважається невід'ємною частиною договору після його належного підписання сторонами.
Крім того, укладення договорів факторингу не позбавляє обов'язку особи, яка звернулася до суду, доводити замість кредитодавця достовірність нарахованих сум основного боргу, відсотків, комісій, пені, штрафів, періоду нарахувань і т.п. за період із моменту укладення договору кредиту і до звернення до суду з позовною заявою.
Відтак, встановити коли, на підставі чого та чи взагалі виникло у ТОВ «Санфорд Капітал» право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №C-212-008566-18-980 від 21.06.2018, та чи на момент укладення договору факторингу від 29.12.2023 ТОВ «ФК «Сонаті» мало це право, не представляється за можливе.
Також, на думку ОСОБА_1 , у позовній заяві не зазначено та суду першої інстанції не надано повного, чіткого та детального розрахунку заборгованості за договором кредиту №С-212-008566-18-980 від 21.06.2018 за період з 21.06.2018 по 16.11.2023 (дати відступлення права грошової вимоги на користь ТОВ «ФК «Сонаті»); не зазначено механізму обрахунку заборгованості за основною сумою боргу та за відсотками. Позивач розмір заборгованості відповідачки за кредитом позивач обґрунтовує виключно договорами відступлення прав вимог, реєстром боржників, довідкою самого ж позивача, які у свою чергу не містять інформації про нарахування саме такої суми, її складових, даних про внесення відповідачкою платежів та строку розрахунку заборгованості, а фактично є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може бути доказом безспірності розміру грошових вимог Товариства до ОСОБА_1 .
Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є внутрішнім документом фінансової установи, що жодним чином не підтверджує як факт надання кредиту так і виниклу заборгованість за кредитним договором, та виконаний за період з 21.06.2018 по 16.11.2023. Відповідачка вважає, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку, що вказаний розрахунок відповідає умовам укладеного між сторонами договору та те, що доказів на його спростування матеріали справи не містять.
Крім того, ОСОБА_1 зауважує, що угодою №C-212-008566-18-980 від 21.06.2018 встановлено процентну ставку за користування коштами кредитної лінії у розмірі 24,00% річних, а також за договором факторингу №29/12-23 право вимоги за інфляційними втратами та 3% річних не передавалось, проте судом першої інстанції цього не було прийнято до уваги.
Поміж того, відповідачка посилається на те, що розмір понесених витрат на правничу допомогу є завищеним, оскільки обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.
Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване заочне рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
ТОВ «Санфорд Капітал» подало до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що на підтвердження переходу права вимоги до відповідачки від ТОВ «ФК «Сонаті» до ТОВ «Санфорд Капітал» ним надано суду: копію договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023; копії платіжних доручень про здійснення оплати за вказаним договором; копію витягу з друкованого Реєстру Боржників №1 до договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023.
Так як Друкований реєстр боржників має 20 двосторонніх аркушів формату А3 і містить персональні дані тисяч фізичних осіб, а саме реєстр містить 3414 боржників на загальну суму 201 523 032,12 грн, і містить інформацію, що є банківською таємницею, розкриття якої має здійснюватися у визначеному законом порядку. Так, ТОВ «Санфорд Капітал» вважає, що у вказаній справі було б недоцільно надавати суду повний друкований Реєстр 3414 Боржників за Договором факторингу №29/12-23 від 29.12.2023, тому надання завіреного саме витягу щодо актуального боржника, а саме відповідача, є раціональним і законним способом надання доказів.
Також, позивач зауважує, що разом із позовною заявою до суду ТОВ «Санфорд Капітал» подало виписку по картковому рахунку відповідачки та довідку-розрахунок заборгованості, в яких, в свою чергу, вказана заборгованість останньої станом на 16.11.2023, що співвідносяться між собою та по складовим сумам є ідентичними. Будь-яких заперечень проти зазначеного позивачем розрахунку або зобов'язання по сплаті нарахованої суми відповідачкою не надано.
Крім того, Товариство вказує на те, що позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Позивач посилається на те, що відповідачка заперечує проти задоволення вимог Товариства про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в той же час, під час обґрунтування своєї позиції, вона визнає наявність права у позивача на компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу та не наводить належних доводів, у зв'язку із чим має бути зменшено розмір заявлених ТОВ «Санфорд Капітал» витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, Товариство погоджується із висновками суду першої інстанції та просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване судове рішення - залишити без змін та стягнути з ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн.
Справа розглядається в порядку статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Положеннями частини 2 статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно положень частини 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом першої інстанції встановлено, що 21.06.2018 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено угода №С-212-008566-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, відповідно до умов якої, відповідачці було надано можливість користуватися кредитними коштами в межах кредитного ліміту (доступний ліміт кредитної лінії на момент укладення угоди становив 10000 грн; максимальний ліміт кредитної лінії 200000 грн), які остання зобов'язалася повернути разом з процентними платежами (процентна ставка за користування коштами кредитної лінії 24,00% річних) (т.1 а.с. 92-93).
Згідно довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №С-212-008566-18-980 від 21.06.2018, станом на 16.11.2023 розмір заборгованості позичальника становив 26 849,76 грн, з яких: 8 662,45 грн - заборгованість за основним боргом; 18 187,31 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками (т.1 а.с.83).
З виписки від 16.11.2023, складеної АТ «Ідея Банк» за період з 21.06.2018 по 16.11.2023 вбачається, що ОСОБА_1 здійснювала погашення строкового основного боргу, строкових процентів, плати за обслуговування кредиту на загальну суму 16961,87 грн (т.1 а.с. 84-91).
Відповідно до копії договору факторингу №16/11-23, укладеного 16.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Сонаті» і друкованого реєстру боржників №1 від 16.11.2023, АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «Сонаті» належне йому право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №С-212-008566-18-980 від 21.06.2018 в сумі 26 849,76 грн, з яких: 8 662,45 грн - заборгованість за основним боргом; 18 187,31 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками (т.1 а.с.16-29, 55-58).
Згідно копії договору факторингу №29/12-23, укладеного 29.12.2023 між ТОВ «ФК «Сонаті» та ТОВ «Санфорд Капітал» та витягу з друкованого реєстру боржників №1 до вказаного договору факторингу, ТОВ «ФК «Сонаті» відступило ТОВ «Санфорд Капітал» належне йому право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №С-212-008566-18-980 від 21.06.2018 в сумі 26 849,76 грн, з яких: 8 662,45 грн - заборгованість за основним боргом; 18 187,31 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками (т.1 а.с.34-46, 31).
Відповідно до розрахунку, інфляційні втрати за період з 22.09.2019 до 23.02.2022 складають 5260,84 грн; 3% річних за період з 22.09.2019 до 23.02.2022 складають 1955,25 грн (т.1 а.с.110-112).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №С-212-008566-18-980 від 21.06.2018, а розрахунок заборгованості відповідає умовам укладеного між сторонами договору, доказів на його спростування матеріали справи не містять, тому позов є обґрунтованим та наявні підстави для стягнення заборгованості в розмірі 34065,85 грн.
Однак, колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції щодо наявності законних підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 22.09.2019 до 23.02.2022, виходячи з наступного.
Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (статті 526, 527, 530 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов'язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до його виконання.
Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Процентна ставка за кредитним договором може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором (частина 1 статті 1056-1 Кодексу).
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Оцінивши у відповідності до вимог статті 89 ЦПК України подані учасниками справи докази, а саме, копії: Угоди С-212-008566-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 21.06.2018; згоди фізичної особи - суб'єкта кредитної історії ОСОБА_1 від 21.06.2018; заяви № С-212-008566-18-980 про акцепт публічної оферти ПАТ «Ідея Банк» на укладення договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку від 21.06.2018; паспорту споживчого кредиту; тарифів на видачу та обслуговування кредитних карток для фізичних осіб - нових клієнтів банку; довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 ; виписки по рахунку відповідачки станом на 16.11.2023; договору факторингу №16/11-23 від 16.11.2023; друкованого реєстру боржників №1 від 16.11.2023; платіжних інструкцій №566 від 17.10.2023, №608 від 17.11.2023; договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023; витягу з друкованого реєстру боржників №1, що є додатком до договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023; платіжних інструкції №13 від 29.12.2023, №1 від 28.02.2024, №3 від 29.02.2024, №4 від 29.02.2024, №5 від 29.02.2024, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачем доведено розмір існуючої заборгованості за договором №С-212-008566-18-980 від 21.06.2018 (8662,45 грн заборгованості за кредитом та 18187,31 грн - заборгованості по відсоткам), адже встановлено та доведено обставини погодження між сторонами договору усіх істотних умов, проте умови укладеного договору ОСОБА_1 належним чином не виконувала, у визначений строк кредит в повному обсязі не повернула та не сплатила в повному обсязі відсотки за його користування, а тому суд правомірно стягнув з відповідачки на користь ТОВ «Санфорд Капітал» 8662, 45 грн заборгованості за основним боргом та 18187,31 грн заборгованості за нарахованими і несплаченими відсотками.
Аргументи апеляційної скарги щодо помилкового висновку суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявність заборгованості позичальниці, спростовуються наявною в матеріалах справи випискою АТ «Ідея Банк» по рахунку ОСОБА_1 за період з 21.06.2018 по 16.11.2023, з якої вбачається, що відповідачці неодноразово надавався транш згідно кредитного договору №С-212-008566-18-980 від 21.06.2018 і останньою періодично сплачувались грошові кошти на погашення заборгованості.
Згідно наданої АТ «Ідея Банк» довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 від 16.11.2023, кредитна заборгованість останньої становить 26849,76 грн. з яких: 8662,45 грн - заборгованість за основним боргом, 18187,31 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками.
Позичальниця не надала свого розрахунку чи інших доказів, які б давали суду підстави для встановлення іншого розміру заборгованості по кредиту та по відсоткам за користування кредитними коштами, тобто ОСОБА_1 не спростований факт наявності та розміру кредитної заборгованості чи порядок її нарахування. А тому голослівним є посилання в апеляційній скарзі на невірність суми кредитної заборгованості.
Встановивши, що АТ «Ідея Банк» свої зобов'язання за договором виконало, а відповідачка свої зобов'язання з повернення суми кредиту разом з процентними платежами виконала частково, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не довела належного повернення отриманих кредитних коштів та відсотків за користування кредитними коштами у розмірах та на умовах, визначених цим договором, презумпція правомірності якого не оспорена.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що у ТОВ «Санфорд Капітал» відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 не приймаються до уваги колегією суддів, виходячи із наступного.
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Згідно з частиною 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).
Апеляційний суд констатує, що ТОВ «Санфорд Капітал» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу до Товариства права вимоги за Угодою С-212-008566-18-980 від 21.06.2018 до ОСОБА_1 , на підтвердження чого у справі наявні: копія договору факторингу №16/11-23 від 16.11.2023, укладеного між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Сонаті»; копія друкованого реєстру боржників №1 від 16.11.2023; копії платіжної інструкції в національній валюті №566 від 17.10.2023, платіжної інструкції №608 в національній валюті від 17.11.2023; копія договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023, укладеного між ТОВ «ФК «Сонаті» та ТОВ «Санфорд Капітал»; витяг з друкованого реєстру боржників №1, що є додатком до договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023; копії платіжної інструкції в національній валюті №13 від 29.12.2023, платіжної інструкції №1 від 28.02.2024, платіжної інструкції №3 від 29.02.2024, платіжної інструкції №4 від 29.02.2024, платіжної інструкції №5 від 29.02.2024.
Так, відповідно до п.2.2 договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023 права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі 201 460 702,30, що складає розмір заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в друкованому реєстрі боржників (Додаток №2), що підписується сторонами в день укладання цього договору та в реєстрі боржників в електронному вигляді (Додаток №l), що надсилається разом з Актом приймання-передачі реєстру боржників в електронному вигляді (Додаток №3) клієнтом фактору в електронному вигляді засобами корпоративного зв?язку в день укладання цього договору. Друкований Реєстр Боржників після належного його підписання вважається невід?ємною частиною цього Договору.
Як вбачається із матеріалів справи, витяг з друкованого реєстру боржників №1, що є додатком до договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023, завірений печаткою і підписом особи, що сформувала витяг, ОСОБА_2 , та в цілому відображає інформацію про відступлення права вимоги щодо конкретного боржника та номера відповідного договору.
Крім того, слід звернути увагу на те, що у разі виникнення необхідності вирішення питання про неналежність і недопустимість таких письмових доказів, як Витяг з Реєстру боржників, то з урахуванням приписів частини 6 статті 95 ЦПК України, якою передбачено, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу, і це неможливо без дослідження оригіналів цих письмових доказів, а тому суд може прийти до переконання про витребування у позивача для дослідження в судовому засіданні відповідних доказів.
Разом з тим, відповідачкою не було заявлено клопотання про витребування у позивача Друкованого реєстру боржників №1, що є додатком до договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023. А відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Тому доводи апеляційної скарги про відсутність підписаного ТОВ «ФК «Сонаті» та ТОВ «Санфорд Капітал» реєстру боржників за договором факторингу є безпідставними.
Таким чином, колегія суддів вважає, що ТОВ «Санфорд Капітал» у встановленому законом порядку набуло права вимог до відповідачки, оскільки договори факторингу не визнані недійсними у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована. Отже, укладені між фінансовими установами та позивачем договори факторингу є належними доказами переходу прав вимог до боржника за кредитним договором.
Водночас, апеляційний суд вважає, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 22.09.2019 до 23.02.2022 в загальному розмірі 7216,09 грн.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права на вимогу (частини 1, 2 статті 1078 Кодексу).
Як вбачається зі змісту договору факторингу №16/11-23 від 16.11.2023, укладеного між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Сонаті», а також договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023, укладеного між ТОВ «ФК «Сонаті» та ТОВ «Санфорд Капітал», вони не містять положень щодо придбання фактором права вимоги інфляційних втрат та 3% річних за період з 22.09.2019 до 23.02.2022 та не містять положень щодо права фактора на нарахування останнім відповідальності за статтею 625 ЦК України, а саме інфляційних втрат та 3% річних саме за період з 22.09.2019 до 23.02.2022.
З копії друкованого реєстру боржників №1 від 16.11.2023 до договору факторингу №16/11-23 від 16.11.2023 та витягу з друкованого реєстру боржників №1, що є додатком до договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023, вбачається що до боржника ОСОБА_1 передана заборгованість за основним боргом та заборгованість за відсотками. АТ «Ідея Банк» суми за статтею 625 ЦК України не нараховувались.
При цьому, позивач просить стягнути інфляційні втрати та три проценти річних за період з 22.09.2019 до 23.02.2022, а договори факторингу укладені 16.11.2023 та 29.12.2023.
Таким чином, підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат в сумі 5260,84 грн та трьох процентів річних у сумі 1955,25 грн за період з 22.09.2019 до 23.02.2022 відсутні.
Виходячи з викладеного вище, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами; оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності; встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин; колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення стягнутої з ОСОБА_1 суми заборгованості за Угодою С-212-008566-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 21.06.2018 до 26849,76 грн.
Щодо судового збору.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
При зверненні з позовною заявою до суду першої інстанції ТОВ «Санфорд Капітал» сплачено судовий збір за її подання у сумі 2 422,40 грн (т.1 а.с. 1).
У зв'язку з частковим задоволенням позову на 78,8% (26849,76 грн*100/34065,85 грн), сума судового збору, що підлягає до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» становить 1908,85 грн (2 422,40 грн х 78,8%). А тому оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідачки судового збору в розмірі 2422,40 грн підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутого судового збору до 1908,85 грн.
Щодо витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Так, Товариство просило стягнути з відповідачки судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 5 200 грн.
Відповідно до частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Так, договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).
В силу положень частини 5 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 6 статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду
Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів ТОВ «Санфорд Капітал» у Хмельницькому міськрайонному суді здійснював адвокат Маслюженко М.П. на підставі ордеру на надання правової допомоги серії АЕ №1310920, виданим Адвокатським об'єднанням «Альянс ДЛС» (далі по тексту АО «Альянс ДЛС», АО) на підставі договору про надання правової допомоги №1/04 від 01.04.2024 (т.1 а.с. 80)
01.04.2024 між ТОВ «Санфорд Капітал» (клієнт) та АО «Альянс ДЛС» (АО) укладено договір про надання правничої допомоги № 1/04 (т.1 а.с. 59-66). За цим договором клієнт доручає, а АО зобов'язується надавати йому на довгостроковій основі, відповідно до умов даного договору, правничу допомогу, у відповідальності до завдання клієнта, а клієнт зі свого боку зобов'язується прийняти зазначені послуги і сплатити винагороду. Способи та методи надання правничої допомоги обираються об'єднанням на власний розсуд у межах норм чинного законодавства України з обов'язковим погодженням із клієнтом (п. 1.1. договору).
Відповідно до п. 2.1. договору протягом 2 (двох) робочих днів після укладання цього договору, а також протягом дії договору, клієнт складає та передає об'єднанню відповідні реєстри боржників.
Реєстр складається на основі договорів, права вимоги до боржників за якими належить клієнту, та по яким наявна заборгованість на дату складання відповідного реєстру (п.п. 2.1.1. договору).
Відповідний реєстр боржників вважається переданим клієнтом та отриманим об'єднанням з моменту підписання його сторонами. Строк надання правничої допомоги починається з дня підписання сторонами відповідного реєстру боржників та надання об'єднанню всіх необхідних документів (розрахунків заборгованості, виписок, копій кредитних договорів, квитанцій про сплату судового збору тощо) (п.п. 2.2.1. договору).
15.07.2024 між ТОВ «Санфорд Капітал» та АО «Альянс ДЛС» укладено реєстр боржників до договору про надання правничої допомоги №1/04 від 01.04.2024 про наступне.
На виконання умов п. 2.1. договору, клієнт передав, а об'єднання отримало в роботу даний реєстр прав вимог щодо наступних боржників - ОСОБА_1 за кредитним договором №С-212-008566-18-980 від 21.06.2018, загальна сума заборгованості якого складає 26849,76 грн, з яких: 8662,45 грн заборгованість за основним боргом; 18187,31 грн заборгованість за відсотками (т.1 а.с. 30).
Згідно акту приймання-передачі послуг з правничої допомоги №4 вбачається, що ОСОБА_1 є боржником, підписанням цього акту приймання-передачі послуг з правничої допомоги сторони підтверджують, що об'єднання надало клієнту наступні послуги: проведення юридичного та фінансового аналізу боржника - 1 година - 1200 грн; складання, підписання та подання до суду позовної заяви щодо стягнення заборгованості з боржника - 1 година - 4000 грн. Загальна сума складає 5200 грн (т.1 а.с. 113).
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, зважаючи на характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову, щодо їх розміру, апеляційний суд дійшов висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката Маслюженко М.П. у суді першої інстанції підлягають відшкодуванню пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 4097,60 грн (5 200 грн х 78,8%).
І відхиляються апеляційним судом посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу є завищеним, оскільки обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним зі складністю виконаних адвокатом робіт, адже відповідачкою не доведено їх не співмірність.
Також, при звернення з апеляційною скаргою ОСОБА_1 мало б бути сплачено судовий збір за її подання у сумі 4 542 грн, однак ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 28 квітня 2025 року відповідачку звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Відповідно до частини 6, 7 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, зважаючи на викладене, та у зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги на суму 7216,09 грн (34065,85 грн - 26849,76 грн), що становить 21,2% (7216,09 грн * 100 / 34065,85 грн), з ТОВ «Санфорд Капітал» в дохід держави слід стягнути 962,90 грн (4 542 грн х 21,2%) судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Також, у відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Маслюженко М.П. просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства 3000 грн витрат на правничу допомогу.
Згідно акту приймання-передачі послуг з правничої допомоги №7 вбачається, що ОСОБА_1 є боржником, підписанням цього акту приймання-передачі послуг з правничої допомоги сторони підтверджують, що об'єднання надало клієнту наступні послуги: складання, підписання та подання відзиву на апеляційну скаргу, сума - 3000 грн.
Виходячи із часткового задоволення вимог апеляційної скарги, підлягає до стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства 2364 грн витрат на професійну правничу допомогу, що є пропорційним задоволеним вимогам ТОВ «Санфорд Капітал» (3000 грн *78,8/100).
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 січня 2025 року в частині стягнутої суми заборгованості та судових витрат змінити, зменшивши стягнуту суму заборгованості до 26849 грн 76 коп, суму витрат на правничу допомогу - до 4097 грн 60 коп та суму судового збору - до 1908 грн 85 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (ЄДРПОУ 43575686; вул. Сімферопольська, 21, 5-й поверх, приміщення 68, 69, м. Дніпро) 2364 (дві тисячі триста шістдесят чотири) грн витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (ЄДРПОУ 43575686; вул. Сімферопольська, 21, 5-й поверх, приміщення 68, 69, м. Дніпро) в дохід держави 962 (дев'ятсот шістдесят дві) грн 90 коп судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 29 травня 2025 року.
Судді А.П. Корніюк
І.В. П'єнта
О.І. Талалай