Єдиний унікальний номер справи: 650/3420/24 Головуючий в І інстанції: Хомик І.І.
Номер провадження: 22-ц/819/241/25 Доповідач: Базіль Л.В.
27 травня 2025 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді (судді-доповідача) Базіль Л.В.,
суддів: Бездрабко В.О., Радченка С.В.,
секретар судового засідання Андреєва В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 17 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Хомик І.І. у справі №650/3420/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав,-
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову вказав, що в період з 2019 року по 2021 рік він проживав в незареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . Спільне життя з відповідачкою не склалося через непорозуміння та різні погляди на життя.
В січні 2022 року ОСОБА_2 поїхала з дому та більше не повернулася. Малолітня дитина ОСОБА_3 залишився проживати разом з ним (батьком), він утримує його матеріально, створює належні умови для проживання і духовного розвитку дитини.
16 лютого 2023 року рішенням Краснокутського районного суду (справа №627/786/22) визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 за місцем його реєстрації та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі /4 частини всіх видів її доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття сина, починаючи з 18 листопада 2022 року.
Не зважаючи на судове рішення про стягнення аліментів, відповідачка не надає матеріальної допомоги на утримання дитини. На даний час відповідачка знаходиться за кордоном в країні Польщі. Вона не цікавиться життям дитини, не спілкується з дитиною.
Згідно п.2 ч.1 ст.164 Сімейного Кодексу України ухиляння від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини є підставою для позбавлення батьківських прав.
За таких обставин ОСОБА_1 звернувся до суду і просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 17 січня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні і остаточні правові наслідки як для батьків так і для дитини, і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Суд вказав, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, необхідних для застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав. Бездіяльність відповідача при виконанні батьківських обов'язків не свідчить про наявність підстав для позбавлення її батьківських прав відносно її дитини ОСОБА_3 , який проживає разом з батьком. Та обставина, що матеріальним забезпеченням дитини і розвитком займається батько, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо нехтує батьківськими обов'язками.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
При цьому, скаржник зазначає, що судом не в повному обсязі з'ясовано всі обставини справи, оскільки в судовому засіданні не були допитані свідки, було обмежено надання пояснень по справі позивачу та його представнику, засідання 17.01.2025 року проведено за його відсутності та відсутності його представника не дивлячись на те, що за повідомленням суду в телефонному режимі було повідомлено, що розгляд справи через відсутність електроенергії буде перенесено на іншу дату, про що додатково буде повідомлено учасників справи.
На думку апелянта, висновки суду першої інстанції зроблені без врахування положень ст.164 Сімейного Кодексу України, відповідно до яких, зокрема ухилення батьків від своїх обов'язків по вихованню дитини є підставою позбавлення їх батьківських прав. Відповідачка не надала жодних доказів щодо її піклування про дитину, просто поїхала до початку війни за кордон і взагалі не займається піклуванням, вихованням та утриманням дитини.
В основу рішення судом покладено висновок органу опіки та піклування Краснокутської селищної ради від 18.12.2024 року за №01-20/8537 відповідно до якого визнано недоцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , при цьому не враховано зауваження до протоколу засідання комісії органу опіки та піклування.
Вказує, що судом допущено ряд порушень норм процесуального права, а саме судові засідання декілька раз переносились на іншу дату через неподання до суду відповідно до ухвали суду від 27 вересня 2024 року про витребування доказів, службою у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Вказує на безпідставність зазначення судом в рішенні про те, що позивач в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Проте він не звертався з такою заявою до суду, а також не писав заяву про розгляд справи без його участі. А тому на думку скаржника судом порушено, передбачені ст.43 ЦПК України права та обов'язки учасників справи.
Явка учасників справи в судове засідання.
ОСОБА_1 та його представник, адвокат Фільова Наталія Дмитрівна, приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з приміщення Краснокутського районного суду Харківської області, надали пояснення на підтримку доводів, викладених в апеляційній скарзі.
ОСОБА_1 пояснив, що відповідачка не спілкується з дитиною, матеріальної допомоги на її утримання не надає, на його думку у неї не має інтересу до дитини.
Адвокат Фільова Н.Д. вказала на технічну помилку допущену в прохальній частині апеляційної скарги та просила вважати правильною вимогу про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач ОСОБА_2 повідомлялась про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки на її адресу, вказану в позовній заяві: АДРЕСА_1 , проте судова кореспонденція повернулась до суду без вручення адресату із зазначенням причин невручення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області повідомлялась про дату, час і місце розгляду справи, шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, яка отримана адресатом 08.05.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с.112).
У відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного апеляційний суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності відповідачки та представника третьої особи.
Позиція апеляційного суду.
У відповідності до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Краснокутського районного суду від 16 лютого 2023 року (справа №627/786/22) визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 за місцем його реєстрації та стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини всіх видів її доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття дитини, починаючи з 18.11.2022 року.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області від 06.05.2024 року №11-20/Д-89 ОСОБА_3 входить до складу сім'ї батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований та фактично проживає в АДРЕСА_2 .
Згідно з актом обстеження від 06.05.2024 року гр. ОСОБА_1 виховує сина сам. Мати дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не зареєстрована та фактично не проживає з січня 2022 року до сьогодні, не приймає участь у вихованні та утриманні дитини.
У висновку органу опіки та піклування Краснокутської селищної ради від 18.12.2024 року за № 01-20/8537 зазначено про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права.
Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з ч.ч.2;4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пленум Верховного Суду України у постанові №3 від 30 березня 2007 року зі змінами, в абзаці 2 п.16 роз'яснив, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях зауважував, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛвід 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява№ 2091/13).
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав, обґрунтовував свою вимогу тим, що відповідачка не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, не зважаючи на судове рішення про стягнення з неї аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На даний час відповідачка знаходиться за кордоном в країні Польщі. Вона не цікавиться життям дитини, не спілкується з ним. В січні 2022 року відповідачка поїхала з дому та більше не повернулася.
Разом з цим, наведені позивачем обставини самі по собі не свідчать про винність дій відповідачки, які в даному випадку підлягають доведенню з урахуванням вимог ст.81 ЦПК України.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).
Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Матеріали справи не містять інформації про негативну поведінку відповідачки, її асоціальний спосіб життя, чи то вчинення нею дій, які б свідчили про негативний вплив на дитину, а тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрив з матір'ю сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Апеляційний суд при цьому враховує, що розрив сімейних зв'язків дитини з матір'ю може позбавити дитину її коріння, а це може бути виправдано лише за виняткових обставин, наявність яких у цій справі не встановлено судом, а позивачем не доведено.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є таким, що ґрунтується на фактичних обставинах справи та відповідає закону.
Таким чином, наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору не спростовують, а тому не заслуговують на увагу.
Помилкове посилання суду першої інстанції на наявність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності на правильність висновків суду не вплинуло, а тому не може слугувати підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення.
Під час апеляційного перегляду справи, апеляційним судом не встановлено обставин, за яких відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню.
Посилання скаржника на те, що суд розглянув справу 17.01.2025 року за його відсутності та відсутності його представника, тоді як мав би провести відеозв'язок з Краснокутським районним судом Харківської області, є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів ініціювання скаржником чи то його представником означеного питання перед судом, у строки визначені ч.8 ст.212 ЦПК України, а долучений до апеляційної скарги скріншот клопотання від 15.01.2025 року про розгляд справи в режимі відеоконференції з Краснокутським районним судом не містить інформації про отримання такого клопотання районним судом.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував зауважень до протоколу засідання комісії органу опіки та піклування, надані позивачем, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки такі доводи не вплинули на висновок суду першої інстанції щодо відсутності достатніх підстав для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. При цьому слід зазначити, що надання належної оцінки наданим зауваженям перебуває у повноваженнях органу опіки та піклування.
Разом з тим, апеляційний суд погоджується, що відповідачка, має брати більш активну участь у вихованні та утриманні свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який потребує материнської турботи, а тому вважає, що наявні підстави для того, аби попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При цьому апеляційний суд звертає увагу ОСОБА_2 на те, що залишення нею поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав.
Саме таку правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 23.11.2022 року справа № 149/2510/21
На підставі викладеного апеляційний суд вважає за необхідне доповнити резолютивну частину судового рішення попередженням ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до своїх обов'язків щодо виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Повний текст постанови складено 30.05.2025 року.
Керуючись ст.ст.374,375,381-383 ЦПК України апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 17 січня 2025 року залишити без змін.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити відношення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Головуючий Л.В. Базіль
Судді: В.О. Бездрабко
С.В. Радченко