Справа № 593/1284/24Головуючий у 1-й інстанції Крамар В.М.
Провадження № 22-ц/817/496/25 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
22 травня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
за участю секретаря - Панькевич Т.І.,
представника апелянта - адвоката Дарморіс О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 593/1284/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 лютого 2025 року, ухвалене суддею Крамарем В.М., повний текст якого складено 06 березня 2025 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Бережанська міська рада, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав,
У вересні 2024 року ОСОБА_3 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Бережанська міська рада, як орган опіки та піклування, - про позбавлення батьківських прав.
Мотивуючи доводи позовної заяви, вказує, що від зареєстрованого 18 листопада 2014 року шлюбу, який розірваний рішенням Бережанського районного суду Тернопільської від 20 вересня 2021 року, у сторін народився син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказував, що з часу розірвання шлюбу, Відповідачка зрідка спілкувалася з сином ОСОБА_6 , проте їх спілкування завжди переходило у звинувачення на адресу дитини та батька і закінчувалося сваркою.
Зазначав, що відповідачка ніяким чином не піклується про сина, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами сина, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток дитини як складову виховання; не спілкується з сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу; не створює умов для отримання ним освіти. У зв'язку із цим, утворились умови, які шкодять інтересам дитини.
Відповідачка покладених на неї законом обов'язків матері не виконує, а всі питання щодо виховання дитини вирішуються Позивачем та його матір'ю, бабусею дитини, самостійно, без участі та підтримки з боку Відповідачки. Дитина знаходиться на повному утриманні Позивача.
У зв'язку з ухиленням матері від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини Позивач звернувся до органу опіки та піклування Бережанської міської ради Тернопільської області з проханням позбавити Відповідачку батьківських прав, на що йому після проведення перевірки надано висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав від 08 серпня і 2024 року.
За словами позивача, що було встановлено працівниками органу опіки та піклування, відповідачка переїхала проживати в Республіку Польщу та вже тривалий час з рідними не спілкується. Вказував, що працівники служби у справах дітей вживали заходів щодо розшуку матері ОСОБА_5 , однак на телефонні дзвінки працівників служби гр. ОСОБА_5 не відповідала.
Також зазначав, що представниками органу опіки та піклування при спілкуванні із малолітнім ОСОБА_6 було встановлено, що дитина розвинута для свого віку, комунікабельна, приємна у спілкуванні. З його слів батько є для нього авторитетом, допомагає йому у шкільному навчанні. Про матір дитина розмовляє неохоче.
У зв'язку з наведеним вище просив задовольнити позовні вимоги та позбавити відповідачку батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Попереджено ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - ОСОБА_6 і покласти на Бережанську міську раду, як орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_5 батьківських обов'язків.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 подав на нього апеляційну скаргу. Посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимог. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Мотиви апеляційної скарги фактично є аналогічними мотивам, викладеним у позовній заяві.
Крім того зазначив, що в допитана в судовому засіданні свідок класна керівниця ОСОБА_6 - ОСОБА_7 повідомила суду про те, що дитина сторін ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у Бережанському ліцеї № 1 з вересня 2021 року, дитиною опікується батько ОСОБА_3 , мати дитини участі у вихованні дитини не приймає, один раз з'явилася у школі під час набору учнів.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 підтвердили, що відповідачка з січня 2022 року проживає в республіці Польща та з того часу не приїжджала в Україну, чому вона не займається вихованням сина невідомо. Також свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_8 зазначили, що один раз з часу виїзду в Республіку Польща відповідачка передала синові подарунки.
Також зазначає, що в судовому засіданні суду першої інстанції батьки відповідачки відмовились від надання показів на підставі ст. 63 Конституції України.
Вказує, що суд неналежним чином надав оцінку доказам у справі, в тому числі показанням свідків, у зв'язку з чим ухвалив помилкове рішення про відмову у позові.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
Інші сторони по справі в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання.
У відповідності до вимог ст.ст.130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На думку колегії суддів, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає.
Судом встановлено наступні обставини.
Позивач ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказаний факт підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_6 , рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2021 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , які додано до позовної заяви.
Дитина сторін ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу між сторонами проживала з матір'ю ОСОБА_5 , на час розгляду справи проживає з позивачем, в будинку по АДРЕСА_1 , забезпечена всім необхідним. Вказане підтверджується: рішенням виконавчого комітету Бережанської міської ради № 754 від 09 березня 2023 року «Про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 », довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих осіб у житловому приміщенні (будинку) № 1560 від 04 липня 2024 року, актом обстеження умов проживання та актом №107 обстеження матеріально-побутових умов гр. ОСОБА_3 від 04 липня 2024 року, які додано до позовної заяви, а також показаннями позивача, якого допитано як свідка.
Заочним рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року вирішено стягувати з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви (22 січня 2024 року) в суд і до повноліття дитини. Станом на 09 вересня 2024 року розмір заборгованості відповідачки зі сплати аліментів становить 23858.79 грн. Вказане підтверджується заочним рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів та розрахунком заборгованості зі сплати аліментів боржниці ОСОБА_5 , - які додані до позовної заяви.
Дитина сторін ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у Бережанському ліцеї № 1 з вересня 2021 року, дитиною опікується батько ОСОБА_3 , мати дитини участі у вихованні дитини не приймає, один раз з'явилася у школі під час набору учнів. Вказане встановлено з характеристики ОСОБА_6 , учня 4-В класу Бережанського ліцею №1, яка додана до матеріалів справи, та внаслідок допиту свідка - класної керівниці ОСОБА_6 ОСОБА_7 .
Відповідачка ОСОБА_5 з січня 2022 року проживає в республіці Польща та з того часу не приїжджала в Україну. Чому ОСОБА_5 не займається вихованням сина невідомо. Вказане підтверджується показаннями свідків, допитаних під час розгляду справи, а також частково відомостями, наведеними у акті обстеження умов проживання, який додано до позовної заяви. Іноді ОСОБА_5 передає сину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подарунки (передачі). Вказане підтверджується показаннями свідка ОСОБА_12 та ОСОБА_3 , який був допитаний як свідок. ОСОБА_5 спілкується з ОСОБА_6 по телефону. Вказане підтверджується показаннями ОСОБА_3 , який був допитаний як свідок.
До виїзду закордон ОСОБА_5 займалася вихованням сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказаний факт підтверджується показаннями ОСОБА_3 , який був допитаний як свідок.
08 серпня 2024 року рішенням виконавчого комітету Бережанської міської ради №1329 «Про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_5 » було затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_5 , щодо сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як такої, що ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо дитини.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не встановив причин неповажності невиконання відповідачкою батьківських обов'язків, через які доцільно було б позбавити батьківських прав відповідачку.
З таким рішенням суду першої інстанції колегія суддів погоджується.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.
За положеннями частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до частини другої та третьої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають, зокрема, один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина.
Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківський прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС в складі Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі № 209/2821/15-ц.
Згідно статті 19 СК України, орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на ухилення відповідачкою від виконання своїх батьківських обов'язків щодо малолітнього сина.
Апеляційний суд зазначає, що ухилення від виконання юридичного обов'язку - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість його виконати, але не вчиняє до цього жодних дій. Тому, жодні інші обставини, як - то ухилення матері чи батька від утримання дитини, не можуть призвести до позбавлення батьківських прав.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п.2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов'язками.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції належним чином обґрунтував свої висновки, зазначивши, що ним не встановлено причин неповажності не виконання відповідачкою батьківських обов'язків, надавши при цьому належну оцінку доказам у справі, в тому числі поясненням ряду свідків.
Апеляційним судом не встановлено, та позивачем не доведено систематичне ухилення ОСОБА_5 від виконання своїх батьківських обов'язків, враховуючи при цьому надані в судовому засіданні суду першої інстанції пояснення свідка ОСОБА_8 та позивача ОСОБА_3 , згідно з якими відповідачка іноді передає дитині сторін подарунки, а також пояснення представника позивача в судовому засіданні апеляційного суду про те, що відповідачка повністю сплатила заборгованість по аліментах, що, на думку колегії суддів, не свідчить про свідоме, систематичне невиконання відповідачкою своїх батьківських обов'язків, зокрема щодо утримання дитини сторін.
Також, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції правильно надав оцінку висновку органу опіки та піклування Бережанської міської ради № 1329 про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_5 стосовно сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та не взяв до уваги, оскільки він зроблений без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від здійснення батьківських обов'язків, не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, не аргументовано, які саме інтереси малолітньої дитини враховано та яким чином позбавлення батьківських прав забезпечуватиме інтереси останнього.
Таким чином, спір у даній справі можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до позбавлення батьківських прав.
Разом з тим, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що участь відповідачки у вихованні сина не є достатньою, а тому відповідачку слід попередити про необхідність змінити своє ставлення до виховання малолітньої дитини, поклавши на орган опіки і піклування контроль за виконанням ОСОБА_5 батьківських обов'язків.
Доводи позивача про те, що поведінку відповідачки можна розцінювати, як ухилення від виховання дитини, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки не встановлено, що відповідачка притягувалася до відповідальності, за ст.184 КУпАП (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей) та ст.167 КК України (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей).
Посилання позивача на те, що мати не піклується про дитину через перебування закордоном, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
При цьому, колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з частиною 2 статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 лютого 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 травня 2025 року.
Головуючий
Судді