Справа № 522/7426/25
Провадження 2/522/5035/25
29 травня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси, у складі:
головуючого - судді Науменко А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Зелінська К.Ю.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та призначення опікуна
08 травня 2025 року позивачка звернулась до суду в інтересах своєї неповнолітньої онуки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , призначення позивачки піклувальником неповнолітньої ОСОБА_3 .
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є бабусею дитини ОСОБА_3 , відповідачка ОСОБА_2 у 2018 році виїхала за межі України в невідомому напрямку, покинула дитину та залишила її на вихованні позивачки, самоусунулась від виховання доньки, участі у житті дитини не приймає, позивачка повністю утримує онуку, займається всіма питаннями її життєдіяльності, дитина разом з позивачкою має намір повернутися в Україну з вимушеної еміграції, пов'язаної з введенням режиму воєнного стану, проте не може це реалізувати через сплив строку дії закордонного паспорту дитини та неможливістю отримати дозвіл від матері з підстав її повного самоусунення від виконання батьківських обов'язків.
Ухвалою суду від 09.04.2025 року відкрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду в загальному позовному провадженні, вирішено питання про витребування доказів, справу призначено до розгляду на 15.05.2025 року.
В судове засідання призначене на 15.05.2025 року, з'явились представники позивачки адвокат Большан І.В. та ОСОБА_4 , представник органу опіки та піклування Гаврилюк А. А., належним чином повідомлена про розгляд справи відповідачка в судове засідання не з'явилась, про причини неявки в судове засідання не повідомила.
Представники позивачки підтримали клопотання про виклик свідків та зазначили про необхідність заслухання думки дитини.
Представник органу опіки і піклування зазначив про підтримання позовних вимог та про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, що буде відповідати найкращим інтересам дитини.
Ухвалою суду від 15.05.2025 року вирішено питання про закриття підготовчого засідання, призначено розгляд справи по суті на 29.05.2025 року.
Ухвалою суду від 23.05.2025 року задоволено заяву позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
29 травня 2025 року представник третьої особи Приморської районної адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування, надав суду пояснення, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
В судове засідання 29.05.2025 року з'явилась представник позивача адвокат Большан І.В., особисто позивачка в режимі відеоконференції, представник третьої особи органу опіки та піклування Гаврилюк А. А., належним чином повідомлена про розгляд справи відповідачка в судове засідання не з'явилась, про причини неявки в судове засідання не повідомила.
Відповідно до ч.1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи, заслухавши позивача, свідків, та опитавши Кристину 2009 р.н., дійшов наступних висновків.
По справі встановлені наступні фактичні обставини.
Позивачка ОСОБА_1 є матір'ю відповідачки ОСОБА_2 та бабусею дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про народження дитини за реєстраційним номером НОМЕР_1 -/- ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Гамбург Федеративна Республіка Німеччина у ОСОБА_2 . Відповідно до вказаного документа в графі матір дитини зазначена ОСОБА_2 , в графі «батько» міститься прочерк.
Родинний зв'язок між відповідачкою ОСОБА_2 та позивачкою, як між матір'ю та донькою, підтверджується свідоцтвом про народження відповідачки серії НОМЕР_2 , копія якого є в матеріалах справи.
Отже, доведеним є той факт, що позивачка є бабусею дитини та матір'ю відповідачки.
Згідно до довідки від 16.09.2010 року про неподання заяви про спільну опіку відповідно до &58а Соціального кодексу частина VIIІ (SGBVIII), виданої Ользі Колот відділом РАЦС міста Гамбург, вбачається, що стосовно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місто народження - місто Гамбург, заяви щодо спільної опіки відповідно до & 1626 а абз. 1 п. 1 Цивільного кодексу (BGB) не подавалися та заява про спільну опіку відповідно до ст. 224 &2 абз. 3 Вступного закону до Цивільного кодексу (EGBGB) не була замінена рішенням суду, що свідчить про те, що ОСОБА_2 , як мати, відповідно до &1626 а абз. 2 Цивільного кодексу (BGB) має право одноосібної опіки над дитиною - ОСОБА_3 .
Як вбачається з листа Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.10.2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка міста Гамбург, з дня народження є громадянкою України відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України».
Тобто фактично ОСОБА_3 має подвійне громадянство Німеччина і України.
Проте, згідно зі статтею 2 Закону України «Про громадянство України» якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
У відповідності до ч.1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.
З відповіді, наданої Державною прикордонною службою України від 21.04.2025 року, вбачається, що ОСОБА_2 в'їхала в Україну 14.08.2018 року, а 14.11.2018 року з України і до цього часу до України не поверталася.
У відповідності до відповіді Державної прикордонної служби України від 05.05.2025 року ОСОБА_3 в'їхала в Україну 14.08.2018 року.
Тобто відповідачка 14.11.2018 року залишила територію України без доньки та більше в Україну не поверталась.
Як пояснила позивачка, на початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України, а саме 04.04.2022 року, вона разом з онукою виїхала на територію Республіки Молдова задля забезпечення безпеки дитини. Виїзд дитини за межі України відбувся на підставі закордонного паспорту ФРН, строк якого на той час сплинув.
Починаючи з 04.03.2022 року до цього часу дитина ОСОБА_3 перебуває на території Республіки Молдова разом з позивачкою, отримала державний ідентифікаційний номер фізичної особи (IDNP) НОМЕР_3 , що підтверджується витягом з Державного демографічного реєстру від 21 жовтня 2022 року за № 4232.
Розпорядженням № 68 від 09 квітня 2025 року, виданим компетентними органами Республіки Молдова на підставі Цивільного кодексу, ст. 29, ч . (1), літ . j), Закону про місцеве публічне управління № 436/2006, ст. 6 ч . (1), літ . f), ст. 8 літ . і ), ст. 9 ч . (1), ст. 10 ч . (1), ст. 11 ч . (1) Закону про спеціальний захист дітей , які перебувають в стані ризику та дітей, які залишилися без піклування батьків № 140/2013, п . 4 Положення Уряду № 21/2023 щодо надання тимчасового захисту переміщеним особам з України терміново, строком на 45 днів, розміщено неповнолітню дитину ОСОБА_3 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_4 , у сім'ю бабусі ОСОБА_1 , яка проживає у АДРЕСА_1 , переселенки з України.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачка з 2019 року опікується учбовим процесом онуки, укладала договори про надання освітніх послуг з навчальними закладами «Загальноосвітня школа І ступеня ім. Теофіла Ріхтера» та Одеська художня школа № 1 імені К.К. Костанді.
Згідно з довідкою Приватного навчального закладу «Загальноосвітня школа І ступеня ім. Теофіла Ріхтера» у дитини ОСОБА_3 є все необхідне для освіти та розвитку, дитині приділяється достатня увага з боку персоналу школи та бабусі.
У відповідності до характеристики ОСОБА_3 від 23.06.2020 року, виданої приватним навчальним закладом «Загальноосвітня школа І ступеня ім. Теофіла Ріхтера», бабуся регулярно контролює навчання та відповідально ставиться до виховання онуки, регулярно відвідує батьківські збори та виконує рекомендації вчителів.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 у своїх поясненнях зазначила, що працює в Комунальному закладі позашкільної освіти «Одеський центр дитячої та юнацької творчості «Самоцвіт», веде гурток образотворчого мистецтва, має психологічну освіту та досвід соціальної адаптації дітей з різними емоційними проблемами через творчу діяльність. З ОСОБА_1 знайома протягом багатьох років, працювали разом. Влітку 2018 року в Одесу повернулася донька ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зі своєю донькою ОСОБА_3 . В осени 2018 року ОСОБА_1 зателефонувала ОСОБА_9 і попросила поспілкуватися з ОСОБА_3 як психолог, оскільки мати ОСОБА_3 ОСОБА_2 уїхала і припинила будь-які стосунки з дитиною, внаслідок чого дівчинка знаходиться у великому стресі, відчуває постійну тривогу. Свідок ОСОБА_9 зазначила, що запропонувала привести ОСОБА_3 до гуртка образотворчого мистецтва з метою соціалізації з українськими дітьми, оскільки до 2018 року дівчинка навчалася у Німеччині, а також з метою проведення з нею арт-терапії. ОСОБА_9 , розпочала працювати з ОСОБА_3 через арт-терапію, а саме через пісочну терапію, дитина була у великому стресі через зміну звичайного для неї середовища, через зникнення з її життя матері. ОСОБА_9 повідомила, що у дитини були особливості харчової поведінки, деякі інші особливості через що, остання працювала з дитиною протягом майже двох років, з перервами. На цей час більшу частину проблем, які виникли внаслідок стресу після зникнення матері, подолано. Найблизькими людьми для ОСОБА_3 протягом останніх семи років є її бабуся і тітка - рідна сестра її матері ОСОБА_16 , яка постійно проживає в Нідерландах. Свідок також повідомила, що піклування за ОСОБА_3 повністю лягло на плечі бабусі ОСОБА_1 , саме вона її виховує, несе всі витрати, забезпечує дитині належний рівень життя та виховання. Свідок підтримує відносини з позивачкою та дитиною до цього часу, спілкуються по телефону, завдяки бабусі дитина знаходиться у стабільному емоційному стані. Свідок також повідомила, що відповідачка має алкогольну залежність, лікувалась у приватній клініці.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 у своїх поясненнях зазначив, що знайомий з позивачкою багато років, приблизно з 2000 року мешкає з нею однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Дочок позивачки ОСОБА_16 та ОСОБА_2 знає з дитинства. Відповідачка була талановитим художником, поїхала до Німеччини вчитися, там народила ОСОБА_3 . ОСОБА_3 в Німеччині пішла до школи. Влітку 2018 року відповідачка приїхала до Одеси, привезла ОСОБА_3 . Невдовзі свідок помітив, що ОСОБА_2 зловживає алкогольними напоями, п'є потай, вдома постійно натикався на недопиті пляшки з алкоголем. Під натиском позивачки, ОСОБА_2 звернулася до лікаря і, дізнавшись, що хвора на алкоголізм, пройшла курс лікування у приватній клініці. Проте, вийшовши з клініки, продовжувала пити, дитиною не займалася, не цікавилася. Перший час ОСОБА_2 кілька разів, приблизно раз на півроку, дзвонила ОСОБА_1 , лаялася нецензурною лайкою, вимагала від своєї матері довідки про те, що ОСОБА_3 навчається в Одесі, але потім усі контакти припинила повністю. ОСОБА_2 не дзвонить дитині, її життям не цікавиться, матеріально не допомагає, про дівчинку не дбає. Все, що стосується життя ОСОБА_3 , лежить на позивачці, а саме організація навчання, дозвілля, всі витрати, пов'язані з харчуванням, навчанням, одягом ОСОБА_3 несе її бабуся.
Заслухана в судовому засіданні дитина ОСОБА_3 зазначила, що у 2018 році мама привезла її до Одеси, залишила у бабусі та поїхала, з того часу вона не виходить з нею на зв'язок, не дзвонить, не перераховує грошей на утримання, не цікавиться її життям. З 2018 року дитина постійно проживає з бабусею, яка повністю займається її життям, навчанням, розвитком, лікуванням. Фінансовому допомогу також надає тітка, друга донька бабусі. Коли в Україні почалася війна, бабуся вивезла її до Молдови, де вони перебувають разом до цього часу. Дитина зазначила, що бажає повернутися в Україну, але позбавлена цієї можливості, оскільки бабуся не може оформити жодних документів, необхідних для перетину державного кордону, адже офіційно не є її опікуном, а її матір з 2018 року не виходить на зв'язок та отримати від неї письмовий дозвіл на виготовлення паспорту є неможливим.
Формулюючи свою думку з приводу позбавлення її матері батьківських прав, ОСОБА_3 зазначила, що саме завдяки бабусі легше переносить наслідки зникнення матері з її життя, має з бабусею дуже міцний зв'язок.
Суд зазначає, що повернення неповнолітньої дитини, яка є громадянином України, до країни свого громадянства у супроводі бабусі на підставі наявного у дитини закордонного паспорту ФРН є неможливим через сплив строку його дії.
Суд також зазначає, що оформлення неповнолітній дитині, позбавленій батьківського піклування, що не досягла 16-річного віку, паспорту громадянина України для виїзду за кордон, заявник разом з документами, зазначеними у пунктах 52-55 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. № 152 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України
від 16 листопада 2016 р. № 1001), також подає оригінал або засвідчену в установленому порядку копію одного з таких документів: документа, що посвідчує повноваження директора дитячого закладу (контракту тощо); 2) договору про влаштування дитини до прийомної сім'ї; 3) договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу; 4) рішення органів опіки та піклування про встановлення опіки (піклування); 5) рішення суду про встановлення опіки (піклування); 6) договору про патронат.
На думку суду, бажання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 повернутися в Україну відповідає її найкращим інтересам, оскільки надасть їй змогу повернутися до країни свого громадянства, відчути себе частиною української культури, традицій та історії, буде сприяти збереженню її національної ідентичності, забезпечить повноцінний доступ до української освіти та реалізацію права на виховання в сімейному середовищі.
В свою чергу суд вважає, що неможливість такого повернення через усунення матері від виконання своїх батьківських обов'язків, порушує права дитини як громадянки України.
За загальними принципами держава має сприяти поверненню своїх громадян в Україну. Українська Конституція гарантує захист прав і інтересів громадян, які перебувають за межами країни, і передбачає можливість їхнього повернення. Згідно зі ст. 25 Конституції України Україна гарантує своїм громадянам піклування та захист за її межами. Таку ж норму містить і стаття 8 Закону України "Про громадянство України".
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
У відповідності до ч.1,2 статті 258 СК України баба і дід мають право на самозахист внуків. Баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою Постановою ВРУ № 789-XII від 27.02.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитини» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.
Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 150 Сімейного кодексу України встановлено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, в тому числі зобов'язання піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною освіти.
Згідно з ч.2, 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року по справі № 459/3411/17 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
Суд на перше місце має ставити «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Європейський суд з прав людини зазначав, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.
Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
За змістом статті 171 Сімейного кодексу України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Верховний Суд у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц (провадження № 61-29942св18) зауважив, що при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку.
Відповідно до положень статті 12 Конвенції про права дитини держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь - якого судового чи адміністративного розгляду, що її стосується, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Стаття 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей наділяє суд повноваженнями надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу.
Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.
При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
У постанові КЦС ВС від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, зроблено висновок, що поведінка особи, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дитини, свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов'язків у розумінні ст. 164 СК України і може бути підставою для позбавлення цієї особи батьківських прав щодо дитини.
Судом встановлено, що відповідачкою свідомо обрана така поведінка по відношенню до власної дитини, внаслідок якої її участь у вихованні доньки відсутня, а обов'язок по її утриманню повністю перекладений на позивачку, що, в свою чергу, свідчить про ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків в розумінні статті 164 СК України.
При цьому, відповідачка, виїжджаючи за межі України на територію іншої держави, не могла не усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.
Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є тим крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи обумовлюється саме якнайкращими інтересами дитини.
Суд зазначає, що позбавлення відповідачки батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє її можливості спілкуватися з дитиною та бачитися з нею. Окрім цього, у відповідачки залишається безумовне право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Щодо вимоги про призначення ОСОБА_1 піклувальником ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд зазначає наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 виповнилось 15 років.
Відповідно до ч. 4 статті 60 ЦК України суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
Згідно ст. 244 СК України опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.
Суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування (ч. 3 ст. 60 ЦК України).
Відповідно до ст. 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Згідно зі ст. 243 СК України, опіка, піклування встановлюється на дітьми, які залишились без батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Згідно з ч. 4 ст. 167 СК України, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Верховний Суд у постанові від 23.09.2020 при розгляді справи № 484/920/18 вказує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції).
Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов'язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також діти, розлучені із сім'єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов'язків з причин, які неможливо з'ясувати у зв'язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти.
Самоусунення матері дитини від виконання батьківських обов'язків, враховуючи також те, що у дитини не має батька (при здійсненні реєстрації народження дитини в місті Гамбург, в графі батько дитини, був проставлений прочерк), дитина фактично позбавлена батьківського піклування.
Тому, склалася ситуація, що законний представник дитини ОСОБА_2 , самоусунилась від виконання своїх обов'язків по відношенню до доньки, не бажає реалізовувати права дитини та діяти в її інтересах, а бабуся, з якою проживає дитина та яка доглядає за дитиною, не може діяти в її інтересах, адже не є законним представником.
Враховуючи, ситуацію, що склалася, призначення піклувальника неповнолітній ОСОБА_3 є необхідною мірою для забезпечення її найкращих інтересів та надання можливості бабусі діяти в інтересах дитини.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Особа позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо сплати аліментів.
Відповідно до ч.3 ст.166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.
Частиною 3 ст.182 СК України передбачено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину, не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч.1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Враховуючи наведене та той факт, відповідач добровільно не надає кошти на утримання доньки, вимога про стягнення з відповідача аліментів на користь позивача на утримання дитини, ОСОБА_3 у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача відповідає вимогам чинного законодавства та сприятиме захисту прав та інтересів неповнолітньої.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 150, 164, 165, СК України, ст.ст. 133, 141, 223, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та призначення опікуна - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до суду (08.04.2025 та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 включно.
Призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_5 , піклувальником неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя А.В. Науменко
Повний текст рішення виготовлений 30.05.2025 року.
Суддя А.В. Науменко
29.05.25