521/14212/23
1-кп/521/750/25
29 травня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Одесі, у режимі відеоконференції, кримінальне провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 62023080030000162 від 02.05.2023 року за обвинуваченням:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ювілейне Цюрупинського району Херсонської області, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , до затримання проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,-
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 24 лютого 2022 року проходив службу на посаді молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони державної установи «Дар'ївська виправна колонія (№ 10)» у званні прапорщика внутрішньої служби та вчинив кримінальне правопорушення при наступних обставинах.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» правоохоронні органи - це органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Згідно зі ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ст. ст. 19, 68 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
З 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, з часу видання Президентом України Указу № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та затвердження його Законом України № 2102-IX Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та до теперішнього часу, відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» почав діяти воєнний стан в Україні.
Так, 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Херсонська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України, питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права представники влади Російської Федерації (далі - РФ), діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і почали воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил РФ на територію України.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці збройних сил РФ, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили часткову окупацію території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Після початку агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців збройних сил РФ було тимчасово взято під контроль м. Херсон - обласний центр Херсонської області та частину інших населених пунктів на території Херсонської області з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими об'єктами, які на даний час контролюються та утримуються російськими військами.
З метою встановлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади на територіях населених пунктів Херсонської області, які на даний час контролюються (контролювались) та утримуються (утримувались) російськими військами, представниками РФ з числа своїх громадян та місцевого населення Херсонської області були сформовані підрозділи силового блоку, які виконують функції правоохоронних органів, тим самим вчиняють діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
У свою чергу, ОСОБА_9 , будучи громадянином України, займаючи посаду молодшого інспектора відділу охорони державної установи «Дар'ївська виправна колонія (№ 90)» у званні прапорщика внутрішньої служби, яке відповідно до ч. 6 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально - виконавчу службу України» встановлюється особам молодшого начальницького складу, склавши присягу на вірність Українському народові та, серед іншого, зобов'язавшись неухильно додержуватись Конституції та законів України відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально - виконавчу службу України», будучи працівником правоохоронного органу згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», будучи обізнаним про введення воєнного стану в Україні, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту наявності збройного конфлікту на території країни, захоплення та подальшого утримання РФ території Херсонської області, зокрема, обласного центру - м. Херсона, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади РФ, з метою утворення та функціонування на території Херсонської області та, зокрема, м. Херсона, окупаційною адміністрацією РФ системи органів державної влади РФ, у тому числі правоохоронної, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади, у порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, будучи обізнаним про факт ведення РФ агресивної війни проти України, перебуваючи на території м. Херсона, переслідуючи прямий умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, порушивши присягу, у серпні 2022 року (більш точного часу не встановлено), перейшов на бік ворога, зайнявши посаду «молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони установи ВК «Дар'ївська виправна колонія (№ 10)» (мовою оригіналу - младший инспектор 1 категории отдела охраны учреждения ИК «Дарьевская исправительная колония (№ 10)»), яка увійшла до складу незаконно створеного окупаційною адміністрацією РФ органу - Управління служби виконання покарань по Херсонській області (мовою оригіналу - Управление службы исполнения наказаний по Херсонской области), завдаючи шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, зокрема, шляхом становлення та дії правоохоронної гілки окупаційної влади РФ на території Херсонської області.
Дії ОСОБА_9 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 111 КК України - державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинене в умовах воєнного стану.
В судовому засіданні ОСОБА_9 вину свою не визнав дав наступні пояснення. З 2015 року працював у Дар'ївській виправній колонії (№ 10) на посаді молодшого інспектора, приймав присягу та мав звання прапорщика внутрішньої служби. Повідомив, що під час окупації продовжив працювати в колонії, але вважає, що за російським законодавством установа не працювала, окупованою не була, російські війська та військові на її території були відсутні, функціонувала так, як і раніше - ще до окупації міста. Про те, що установа у травні перейшла у простій та працівникам можна було не виходити на роботу, зі слів обвинуваченого, до відома співробітників не доводили, йому про це було невідомо, вважав, що працює як і раніше - на Україну. У той же час ОСОБА_9 показав, на будівлі колонії висів прапор РФ та заробітну плату він отримував у російських рублях, але праця була та ж сама. Заперечив факт праці за російським законодавством, до його відома даного факту не доводили. Зазначив, що він не звільнився адже для цього йому не надавалось вказівок, а сім'ю треба було годувати… Заробітню плату від української адміністрації тримав в останній раз в квітні місяці, в подальшому нічого не виплачувалось. На питання прокурора, чому, якщо, на його думку, установа під час окупації продовжувала функціонувати у штатному режимі за законодавством України, на будівлі висів прапор РФ та зарплату він отримував у російських рублях, обвинувачений нічого пояснити не зміг. Щодо отримання ним російського службового посвідчення зазначив, що зробили його задля особистої безпеки, проте в формі ходив українській.
Не визнання обвинуваченим ОСОБА_9 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення суд розцінює як обраний ним спосіб захисту від висунутого обвинувачення та намагання уникнути кримінальної відповідальності за вчинене, оскільки його вина повністю підтверджується наступними доказами по справі у їх сукупності, а саме:
-показами свідка ОСОБА_12 який будучи допитаним в судовому засіданні повідомив, що станом на 24.02.2022 проходив службу у Дар'ївській виправній колонії (№ 10) на посаді начальника відділу нагляду та безпеки. 11 травня 2022 року ОСОБА_13 зібрав усіх співробітників колонії в актовому залі у штабі представився начальником управління від РФ та проводив агітацію працювати на окупаційну владу, обіцяв гідну заробітну плату, пенсії та квартири. У цей же день на території установи знаходились БТРи, російські військові та представники ФСБ РФ. Після зборів ОСОБА_14 викликав до себе по одному начальників відділів та служб, де схиляв працювати на РФ. Усім надавалась можливість працювати за бажанням, хто хотів, міг залишитися, хто ні - ті могли звільнитися. Особисто свідок у той же день написав заяву про звільнення, з 13 травня 2022 року був звільнений і до 25 травня тричі приходив до установи за документами, необхідні для отримання пенсії. Після цього на територію установи більше не заходив. З-приводу обвинуваченого ОСОБА_9 свідок повідомив, що останній працював у відділі охорони молодшим інспектором, а також був помічником начальника варти, був атестованим працівником, організовував добове чергування та здійснював цілодобову охорону установи у складі варти. У червні-липні свідок зустрів ОСОБА_9 та його дружину у магазині, де останні розраховувались російськими рублями і під час бесіди дружина ОСОБА_9 повідомила, що їм дуже добре працювати в установі, при Україні таку зарплату вони не отримували і лише при Росії вона змогла купити золоті прикраси. Коли у травні приходив за документами, на території установи бачив ОСОБА_9 . Про те, що ОСОБА_9 залишився працювати примусово, жодного разу не чув. Поряд із цим, одного разу проходячи повз магазин, де ОСОБА_9 з дружиною та іншими працівниками колонії, які також залишились працювати на РФ, вживали спиртні напої, чув як останні між собою обговорювали, що їм стало набагато краще жити, ніж при Україні, та вони стали більше матеріально забезпечені, ніж раніше;
-показами свідка ОСОБА_15 , який будучи допитаним в судовому засіданні повідомив, що станом на 24.02.2022 працював молодшим інспектором відділу охорони Дар'ївської виправної колонії (№ 10). На початку травня 2022 року до установи приїхав ОСОБА_13 , який представився начальником Управління служби виконання покарань, та повідомив, що установа починає працювати за російським законодавством. ОСОБА_13 агітував працівників залишитися працювати в установі, обіцяв високу заробітну плату. Працівники мали право вибору, нікого ні до чого не примушували. У цьому ж місяці до установи надійшов наказ про перехід установи у простій, з яким усіх працівників ознайомило діюче керівництво колонії, та працівникам дозволили у період окупації міста та установи не виходити на роботу із збереженням 2/3 окладу. У зв'язку з чим свідком було прийнято рішення не працювати на окупаційну владу та піти у простій. З 25 травня свідок припинив виходити на роботу. Стосовно ОСОБА_9 свідок повідомив, що останній був атестованим працівником колонії, прийнявшим присягу на вірність народові України, однак він прийняв рішення залишитися працювати через гроші. ОСОБА_9 особисто повідомив ОСОБА_16 про це. Заходи примусу до ОСОБА_9 не застосовувались, це було його добровільне рішення;
- показами свідка ОСОБА_17 , який будучи допитаним в судовому засіданні повідомив, що 28.08.2022 поїхав у с. Дар'ївка, заправити балон. Вирішив скоротити дорогу та пішов повз Дар'ївської виправної колонії (№ 10). По дорозі його зустріли 2 російських військових, застосували стосовно нього фізичну силу та завели до чергової частини колонії, де він побачив ОСОБА_9 , якого знає як місцевого жителя, який записав його паспортні дані. Після чого його відвели до керівництва установи та після з'ясування обставин відпустили. Крім того, свідок повідомив, що бачив ОСОБА_9 біля місцевого магазину та особисто чув, як останній, будучи у останні алкогольного сп'яніння, хизувався заробітною платою, казав, що зараз при РФ отримує більше, ніж отримував при Україні.
-показами свідка ОСОБА_19 , яка будучи допитаною в судовому засіданні повідомила, що станом на 24.02.2022 працювала молодшим інспектором відділу охорони Дар'ївської виправної колонії (№ 10). ОСОБА_9 знає особисто, оскільки він також працював у цій установі. У травні 2022 року в колонії відбулись збори, на яких повідомили, що установа буде працювати за російським законодавством. Свідок відмовилась працювати за таких умов і з 16.05.2022 на роботу більше не виходила, а пішла у простій. Під час бесіди з ОСОБА_9 останній повідомив, що він та його дружина залишаються працювати в колонії. Жодний примус до ОСОБА_9 не застосовувався, таке рішення він прийняв добровільно. Також свідок повідомила, що ОСОБА_9 був атестованим працівником, який приймав присягу на вірність народу. Після 16 травня Феринська на територію колонії не заходила, відповідно ОСОБА_9 там не бачила, але спілкувалась з працівниками, які залишились працювати під окупаційною владою, і одна з них повідомила свідку, що ОСОБА_9 також продовжує працювати в установі;
-показами свідка ОСОБА_20 , який будучи допитаним в судовому засіданні повідомив, що станом на 24.02.2022 працювала молодшим інспектором відділу охорони Дар'ївської виправної колонії (№ 10). У травні 2022 року усім працівникам довели до відома, що установа буде працювати за російським законодавством і кожний повинен прийти до відділу кадрів, визначитися та обрати: залишитися працювати, звільнитися чи піти у простій. Про те, що установа переходить у простій, повідомило керівництво та відділ кадрів, де працівники писали відповідні заяви та їх ознайомлювали з наказом. Свідок до 13-14 травня перебував в установі, потім пішов на лікарняний і з того часу в колонію не повертався, оскільки прийняв рішення піти у простій. ОСОБА_9 працював з ОСОБА_21 в одному відділі, але у різних змінах, та прийняв рішення залишитися працювати при окупаційній владі. Улітку 2022 року вони 1 або 2 рази випадково зустрічалися, ОСОБА_9 питав свідка, чому він не йде працювати в колонію, адже там нормально працювати та добре платять, на що ОСОБА_21 відповів, що не має бажання. Свідок повідомив, що ОСОБА_9 був атестованим працівником, приймав присягу на вірність народу, залишився працювати добровільно і взагалі ніхто нікого не примушував працювати на РФ. ОСОБА_9 працював до деокупації м. Херсона. Після травня 2022 року ОСОБА_21 в установі більше не був, про те, що ОСОБА_9 працював й надалі, свідок також знає від тих працівників, які залишились працювати на окупаційну владу, а ще одного разу він їхав у сусіднє село та біля колонії бачив ОСОБА_9 .
Інших свідків як сторона обвинувачення, так і сторона захисту не заявляли.
Покази свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 є чіткими, послідовними та дають змогу відтворити всі обставини кримінального правопорушення, які були до, на момент та після його вчинення.
У суду немає обґрунтованих підстав вважати, що останні оговорюють обвинуваченого, оскільки в суді не було встановлено таких об'єктивних причин, а їхні показання повністю узгоджуються між собою та відповідають іншим доказам у справі.
Свідки, попереджені Судом за дачу завідомо неправдивих показань, не довіряти їх свідченням у Суду підстав не має. При цьому жодних причин для обмови обвинуваченого Судом не установлено.
Крім показань свідків, вина обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується наступними доказами, дослідженими у судовому засіданні:
-протоколом обшуку від 15.03.2023 та відеозаписом до нього, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.03.2023, за місцем проживання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 . У ході вказаного обшуку слідчим було оглянуто всі кімнати квартири та зміст шкафів (нерозбірливо) у вказаних кімнатах. Перед початком обшуку ОСОБА_9 добровільно видав службове посвідчення окупаційного органу влади, що зберігались під скатертиною на серванті у домі, а саме: службове посвідчення російського зразка ХО № 0237 від 26.08.2025 на ім'я ОСОБА_9 із гербовою печаткою РФ, видане та підписане начальником т.з. Управління служби виконання покарань по Херсонській області ОСОБА_13 .. В ході проведення обшуку у залі, у обкладинці паспорта громадянина України ОСОБА_9 виявлено: лист-оголошення російського зразка з текстом «Обьявляется набор: Управление службы исполнения наказаний по Херсонской области приглашает на службу/работу» із російською символікою. В ході подальшого проведення обшуку зали у коробці під тумбою для телевізора виявлено: копії документів російського зразка із зазначеними анкетними даними ОСОБА_9 .. В ході обшуку спальні, у шухляді письмового стола виявлено: бланки анкети російського зразка для внесення особистих анкетних даних у кількості на 8 аркушах. Вказані речі і документи вилучені в ході обшуку. На відео записі слідчої дії зафіксована послідовність дії слідчого та інших учасників події. Відео підтверджує правильність дій слідчого під час проведення обшуку. Крім того, як слідує з відеозапису, у ході обшуку обвинувачений та його дружина пояснили, що бланки анкет призначались для подання на отримання громадянства РФ;
- постановою слідчого про визнання речовими доказами та долучення до матеріалів кримінального провадження від 15.03.2023 відповідно до якої указані вилучені під час обшуку документи визнані речовими доказами та долучені до матеріалів кримінального провадження;
-документами, наданими державною установою «Дар'ївська виправна колонія (№ 10)» на вимогу прокурору та запит слідчого, а саме довідкою сектору по роботі з персоналом колонії від 07.03.2023 № 26-239/ВС, відповідно до якої ОСОБА_9 проходив службу в ДКВС України та з 22.04.2015 перебував на посаді молодшого інспектора відділу охорони державної установи «Дар'ївська виправна колонія (№ 10)», висновком службового розслідування стосовно ОСОБА_9 від 12.01.2023, з якого вбачається, що під час проведення службової перевірки підтвердився факт працевлаштування останнім під час окупації м. Херсона до так званої виправної колонії ВК «Дар'ївська виправна колонія (№ 10)», яка працювала за російським законодавством, та результатами якої було прийнято рішення про застосування до прапорщика внутрішньої служби молодшого інспектора відділу охорони державної установи «Дар'ївська виправна колонія (№ 10)» такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України, витягом з наказу в.о. начальника установи від 13.01.2023 № 3/ОС про звільнення ОСОБА_9 .
Одночасно слід зазначити, що суд не покладає в обґрунтування даного вироку в якості доказів вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, наступні матеріали та процесуальні документи, що надані стороною обвинувачення:
витяг з ЄРДР № 62023080030000162 від 02.05.2023; постанову про створення групи слідчих для здійснення досудового розслідування та визначення старшого слідчої групи від 02.05.2023; повідомлення про початок досудового розслідування від 02.05.2023; постанову про визначення групи прокурорів від 02.05.2023; постановою про виділення матеріалів досудового розслідування від 02.05.2023; витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні № 42022100000000247 від 02.06.2022 (копія); постанову від 25.07.2022 про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 42022100000000247 (копія); постанову від 29.07.2022 про визначення підслідності у кримінальному провадженні № 42022100000000247 (копія); постанову від 12.10.2022 про доручення проведення досудового розслідування та визначення групи слідчих у кримінальному провадженні № 42022100000000247(копія); повідомлення від 12.10.2022 б/н про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022100000000247 (копія); постанову від 02.12.2022 про зміну складу слідчої групи у кримінальному провадженні та визначення старшого групи слідчих у кримінальному провадженні № 42022100000000247 (копія); постанову від 05.10.2022 про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 42022100000000247 (копія); постанову від 12.12.2022 про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні № 42022100000000247 (копія); постанову від 08.02.2023 про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні № 42022100000000247 (копія); постанову від 15.02.2023 про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні № 42022100000000247 (копія); постанову від 12.01.2023 про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022100000000247 (копія); ухвалу слідчого суді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.02.2023 про продовження строку досудового розслідування у кримінальному проваджені № 42022100000000247 (копія); постанову про об'єднання матеріалів досудового розслідування за №42022100000000247 та №62022080030000220 від 07.12.2022 (оригінал); повідомлення про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62022080030000220 (копія); повідомлення про вчинення кримінального правопорушення з УСБУ в Херсонській області № 71/22/1/53-543 від 28.11.2022 (оригінал); рапорт оперативного працівника УСБУ в Херсонській області №71/22/1/53-542 від 28.11.2022 (оригінал); ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва №490/6083/22 від 08.03.2023 (копія); ухвала слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва №490/6083/22 від 27.03.2023 (копія); запит на адресу ДУ «Дар'ївська виправна колонія (№10)» № 17-03-2285 від 06.03.2023 у кримінальному провадженні № 42022100000000247 (оригінал); повідомлення про підозру ОСОБА_9 від 15.03.2023 у кримінальному провадженні № 42022100000000247 (оригінал); ухвалу слідчого судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.05.2023 про продовження строку досудового розслідування у кримінальному проваджені № 62023080030000162; повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 31.05.2023; оскільки за своїм змістом вказані документи не містять ознак доказів, що мають значення для вирішення кримінального провадження, а лише засвідчують відповідність окремих проведених слідчих та процесуальних дій вимогам закону та належними особами.
Крім того, колегією суддів у нарадчій кімнаті досліджено наданий висновок експерта № СЕ-19/115-23/4303-КТ від 31.05.2023 із додатками до нього та встановлено, що вказані матеріали не містять доказів вини ОСОБА_9 .
Захисником ОСОБА_10 заявлені клопотання про визнання справи окупаційною та відповідно визнання доказів по справі недопустимими. Мотивував клопотання наступним чином.
Відповідно до ч.3 ст.114 КПК України, судові справи щодо спорів, що випливають з факту окупації чи правопорушень, пов'язаних з окупацією, відносяться до окремої категорії справ, які розглядаються за відповідними процесуальними нормами з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Відповідно до ч.2 ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (в редакції Закону № 2217-IX від 21.04.2022 року), підслідність кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованій території, визначається Генеральним прокурором або першим заступником чи заступником Генерального прокурора, який виконує обов'язки Генерального прокурора. Матеріали досудового розслідування щодо кримінальних правопорушень, кримінальні провадження щодо яких знаходяться на стадії досудового розслідування, повинні бути передані у розумний строк органам досудового розслідування, визначеним Генеральним прокурором або першим заступником чи заступником Генерального прокурора, який виконує обов'язки Генерального прокурора.
Як слідує з обвинувального акту, ОСОБА_9 обвинувачується у тому, що у серпні 2022 року, перейшов на бік ворога, зайнявши посаду «молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони установи ВК «Дар'ївська виправна колонія (№10)», яка увійшла до складу незаконно створеного окупаційною адміністрацією РФ органу - Управління служби виконання покарань по Херсонській області.
Кримінальне провадження №42022100000000247, в якому ОСОБА_9 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.111 КК України, було порушено 02.06.2022 року та в подальшому з нього було виділено провадження №62023080030000162, обвинувальний акт за яким зараз розглядається судом.
Отже, провадження за яким обвинувачується ОСОБА_9 , було розпочато на час тимчасової окупації м.Херсона та Херсонської області, а ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення на тимчасово окупованій території. Отже, підслідність кримінального провадження повинна була бути визначена Генеральним прокурором або його заступником, а в нашій справі постанова Генерального прокурора про визначення підслідності кримінального провадження відсутня.
Тобто, на думку захисника, місце вчинення інкримінованого правопорушення та початок досудового розслідування по кримінальному провадженню №42022100000000247 від 02.06.2022 року, в якому ОСОБА_9 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.111 КК України, розпочато в період тимчасової окупації м. Херсона та Херсонської області, а тому орган досудового розслідування - ТУ ДБР у м. Мелітополі, який проводив досудове розслідування, не мало юрисдикції на тимчасову окуповану територію м. Херсона та Херсонської області.
В зв'язку з цим, досудове розслідування по кримінальному провадженню №42022100000000247 від 02.06.2022 року, з якого виділено матеріали кримінального провадження №62023080030000162, обвинувальний акт за яким зараз розглядається судом, було проведено не уповноваженим органом, а тому зібрані останнім докази є недопустимими доказами по справі.
Суд вважає вказані клопотання адвоката ОСОБА_10 таким, які не відповідають фактичним обставинам та матеріалам кримінального провадження, не ґрунтуються на положеннях кримінального процесуального закону, а тому не підлягають задоволенню, виходячи з наступних обставин.
Так, стаття 114, на яку посилається у клопотанні захисник, входить до глави 7 Кримінального процесуального кодексу України «Процесуальні строки».
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15.04.2014 статтю 114 КПК України «Встановлення процесуальних строків прокурором, слідчим суддею, судом» доповнено частиною третьою.
Відповідно до ч. 3 ст. 114 КПК України судові справи щодо спорів, які випливають з факту окупації чи правопорушень, пов'язаних з окупацією, відносяться до окремої категорії справ, які розглядаються за відповідними процесуальними нормами з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Справа визнається такою, що пов'язана з окупацією, вмотивованою ухвалою судді.
Аналізом вказаних норм законодавства встановлено, що доповненням статті 114 КПК України частиною третьою законодавець урегулював порядок установлення процесуальних строків у разі тимчасової окупації території України через об'єктивну неможливість дотримання на таких територіях та загалом внаслідок окупації та воєнного стану строків, визначених кримінальним процесуальним законодавством, судом, органами державної влади, сторонами та іншими учасниками кримінального провадження, внаслідок чого по суті й виникає спір.
На підтвердження вказаних обставин частина 3 вищевказаної статті містить посилання на Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», у частині 1 статті 12 якого зазначено, що у разі неможливості здійснення правосуддя судами, розташованими на тимчасово окупованих територіях, територіальна підсудність судових справ, що розглядаються у таких судах, визначається в порядку, передбаченому ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Справи, що перебувають у провадженні судів, розташованих на тимчасово окупованих територіях, розгляд яких не закінчено ухваленням судового рішення, передаються іншим судам відповідно до встановленої законом підсудності, з урахуванням положень ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», протягом двадцяти робочих днів з дня встановлення такої підсудності або в інший розумний строк.
Тобто, мова йде про існування об'єктивних обставин, які унеможливлюють функціонування суду та здійснення ним правосуддя на окупованій території в умовах воєнного стану.
Разом із тим частина 9 статті 615 КПК України передбачає, що під час дії воєнного стану обвинувальні акти скеровуються та розглядаються судами, у межах територіальної юрисдикції яких вчинено кримінальне правопорушення, а в разі неможливості з об'єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя - судом, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування, або іншим судом, визначеним у порядку, передбаченому законодавством.
Статтями 26, 122 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» закріплено положення щодо здійснення судочинства в період воєнного стану, а саме передбачена в законний спосіб зміна територіальної підсудності справ у разі неможливості здійснення правосуддя, а також можливість зміни місцезнаходження судів.
Так, на підставі ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Розпорядженням Верховного Суду від 26.09.2022 № 52, з метою забезпечення доступу до правосуддя, дотримання розумних строків під час розгляду справ, унесено зміни до розпорядження Голови Верховного Суду № 1/0/9-22, визначивши з 03.10.2022 територіальну підсудність судових справ Херсонського міського суду за Малиновським районним судом м. Одеси.
З урахуванням викладеного, 31.05.2023 обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62023080030000162 від 02.05.2023 за обвинуваченням за ч. 2 ст. 111 КК України ОСОБА_9 направлено для розгляду до Малиновського районного суду м. Одеси.
Таким чином, Розпорядженням Верховного Суду № 52 було урегулювано питання щодо територіальної підсудності судових справ, що мали розглядатися судами, розташованими на тимчасово окупованій території.
Крім того, формулювання обвинувачення ОСОБА_9 саме по собі включає вчинення ним дій під час тимчасової окупації військами РФ території міста Херсон.
Окрім викладеного, аналізуючи конструкцію частини 3 статті 114 КПК України, можна дійти до висновку, що у даній нормі виділено два види спору у судових справах: 1) спори, що випливають з факту окупації; 2) спори, що випливають з правопорушень, пов'язаних з окупацією.
З огляду на викладене, суд зазначає, що будь-який судовий спір, який випливає з факту окупації чи правопорушень, пов'язаних з окупацією, і відноситися до окремої категорії справ, які розглядаються за відповідними процесуальними нормами з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відсутній, оскільки обвинувальний акт відносно ОСОБА_9 було скеровано для судового розгляду до належного суду, уповноваженого на його розгляд Верховним Судом; спірні питання щодо процесуальних строків ані під час досудового розслідування, ані у ході судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_9 не виникали; факт того, що інкриміноване ОСОБА_9 правопорушення вчинено саме у період окупації м. Херсона та на його території, ніким не оспорюється та підтверджується нормативно-правовими актами (наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих території України № 309 від 22.12.2022).
З-приводу відсутності постанови Генерального прокурора про визначення підслідності кримінального правопорушення суд зазначає, що вказана постанова була передбачена ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», яка має назву «Заходи правового реагування на тимчасово окупованій території» та аналогічно до частини 1 цієї статті регулювала питання проведення досудового розслідування під час окупації території та неможливості функціонування органу досудового розслідування.
Разом з цим під час проведення досудового розслідування стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 , вчинення основних слідчих дій, які лягли в основу обвинувачення, повідомлення про підозру за ч. 2 ст. 111 КК України ОСОБА_9 , тобто набуття останнім статусу підозрюваного, виділення стосовно нього матеріалів із кримінального провадження № 42022100000000247 у провадження № 62023080030000162 та завершення досудового розслідування здійснено вже після окупації м. Херсона (проведення обшуку - 15.03.2023, повідомлення про підозру - 15.03.2023, виділення матеріалів - 02.05.2013, направлення до суду - 31.05.2023).
При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.
Суд критично відноситься до показів обвинуваченого, адже їх аналізом установлено, що вони є непослідовними, нелогічними та спростовуються показами допитаних свідків, оскільки:
- свідок ОСОБА_12 повідомив, що у травні на території колонії особисто бачив БТРи, російських військових та працівників спецслужб РФ;
- свідок ОСОБА_17 показав, що у серпні 2022 року 2 російських військових із застосуванням сили завели його до приміщення колонії, де ОСОБА_9 переписував його паспортні дані;
- свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_12 , ОСОБА_20 , які разом із ОСОБА_9 працювали в колонії, повідомили, що абсолютно усі працівники у травні дізналися про те, що колонія починає працювати за російським законодавством, а українська влада переводе колонію у простій, саме у зв'язку з цим кожен тоді мав особисто прийняти рішення, чи працювати далі на РФ, чи звільнитися або піти у простій. Свідок ОСОБА_21 працював з ОСОБА_9 в одному відділі і прийняв рішення піти у прості, тому сторона обвинувачення упевнена, що ОСОБА_9 не міг про це не знати.
Вилучені під час обшуку документи прямо доводять той факт, що ОСОБА_9 під час окупації м. Херсона працевлаштувався та працював у виправній колонії, яка фактично функціонувала за російським законодавством та була підпорядкована незаконно створеному окупаційною владою РФ Управлінню служби виконання покарань по Херсонській області.
Долучені службові матеріали доводять той факт, що станом на 24.02.2022 та на дату зайняття посади ОСОБА_9 був діючим атестованим працівником правоохоронного органу України - Дар'ївської виправної колонії (№ 10), що свідчить про наявність у його діях державної зради.
Проаналізувавши досліджені докази у справі в сукупності, суд вважає їх достовірними, допустимими, об'єктивно та послідовно підтверджуючими встановлені судом обставини та винність ОСОБА_9 у скоєнні кримінального правопорушення. Суд сприймає як належні та достатні докази показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_12 , ОСОБА_20 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , оскільки їх покази були послідовними щодо обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, а саме щодо часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила, були логічними та узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами. Судом також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинуваченого. Крім того, зазначені свідки були у встановленому КПК порядку приведені до присяги та попереджені про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.
Під час судового слідства не знайшов свого підтвердження той факт, що ОСОБА_9 був якимось чином вимушений вчиняти дії на користь представників РФ на території ДУ «Дар'ївська виправна колонія № 10», або діяв під фізичним чи психічним примусом з боку осіб, які представляли - росію, оскільки вказаний факт спростовуються дослідженими у судовому засіданні показами допитаних свідків та дослідженими в ході судового розгляду письмовими доказами (матеріалами провадження), з яких вбачається що обвинувачений вільно пересувався по окупованій території установи, був задоволений умовами праці та заробітною платою. Свідки в суді пояснили, що всі, хто справді не хотів працювати на російську владу, безперешкодно та без наслідків для себе звільнилися, а ті, хто залишився, зробили це добровільно, жодного примусу та шантажу з боку керівництва установи не було.
Дослідивши матеріали кримінального провадження та безпосередньо дослідивши кожний наданий доказ як окремо, так і їх сукупність у взаємозв'язку, суд вважає, що всі письмові докази по справі, які надані суду прокурором, є вагомими для того, щоб визнати обвинуваченого винним по пред'явленому обвинуваченні, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011 року
З урахуванням викладеного, суд кваліфікує дії ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 111 КК України як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинене в умовах воєнного стану.
Суб'єкт злочину спеціальний - ним може бути лише громадянин України.
З суб'єктивної сторони державна зрада характеризується прямим умислом.
Конкретні мотиви і мета не є обов'язковими ознаками державної зради і можуть бути різними.
Склад цього злочину побудований як формальний, тому законодавцем для притягнення до кримінальної відповідальності не передбачено настання певних наслідків у разі вчинення державної зради.
При визначені виду та міри покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, з середньою освітою, одружений, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також характер, мотиви, обставини вчинених злочинів, та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання.
Обставин справи, які у відповідності до ст. ст. 66, 67 КК України, пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого, згідно КПК, в ході судового розгляду не встановлено.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно з правовими орієнтирами, визначеними у ст. ст. 50, 65 КК України метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів, іншими особами у тому числі.
Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч.1 ст.1 КК України завдань закону про кримінальну відповідальність - правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
Призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, даним, що всебічно характеризують особу винного, адже така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_9 покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції статті, однак не в максимальному розмірі, з конфіскацією всього належного йому майна, що на думку суду буде відповідати принципам та меті призначення покарання.
Згідно ч. 4 ст. 52 КК України до основного покарання може бути приєднане одне чи декілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_9 , будучи працівником правоохоронного органу, вчинив особливо тяжкий злочин проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, колегія суддів вважає за необхідне на підставі ст. 54 КК України, позбавити його спеціального звання - «прапорщик внутрішньої служби».
Частиною 2 ст. 55 КК України передбачено, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
За висновком Верховного Суду зазначеного у постанові від 09.10.2018 у справі №756/4830/17-к, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Зваживши на наведені обставини, беручи до уваги положення ч. 2 ст. 55 КК України, яка наділяє суд можливістю призначення додаткового покарання коли воно не передбачене в санкції статті, з урахуванням дискреційних повноважень суду та встановлених фактичних обставин справи, призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади є необхідним з метою попередження в подальшому вчинення аналогічних злочинів проти основ національної безпеки України.
Відповідно до правової позиції ВС викладеної у постанові від 02.02.2022 року у справі №344/16025/18, покарання має формулюватися таким, чином щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатись забороненою діяльністю в будь-якій галузі або займатись такою діяльністю, які за змістом і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов'язане вчинення кримінального правопорушення.
З зазначеного слідує, що злочин вчинений ОСОБА_9 має ряд характерних ознак, а саме: перехід на бік ворогу в період збройного конфлікту, вчинене умовах воєнного стану, оскільки останній будучи на посаді молодшого інспектора відділу охорони державної установи «Дар'ївська виправна колонія (№ 90)» у званні прапорщика внутрішньої служби, та склавши присягу на вірність Україні, зайняв посаду «молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони установи ВК «Дар'ївська виправна колонія (№ 10)» яка увійшла до складу незаконно створеного окупаційною адміністрацією РФ органу - Управління служби виконання покарань по Херсонській області
А тому, наведені вище обставини вчинення інкримінованого кримінального правопорушення свідчать про неможливість подальшого збереження за ОСОБА_9 права обіймати посади в правоохоронних органах.
Враховуючи підвищену суспільну небезпеку вчинених обвинуваченим злочинів проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, яка посягає на захист життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави, на її суверенітет, територіальну цілісність, недоторканість та обороноздатність, а також на суспільні відносини, які забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної і правової держави та дані про особу винного, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд дійшов висновку, що конкретні обставини кримінального провадження та наведені вище дані про особу обвинуваченого, дають підстави для призначення ОСОБА_9 за вчинення злочину передбаченого ст. 111 ч. 2 КК України покарання у виді 15 років позбавлення волі, з конфіскацією усього належного йому майна, з позбавленням спеціального звання - прапорщика внутрішньої служби та позбавленням його права посади в правоохоронних органах строком на 3 роки.
Саме таке покарання буде відповідати меті покарання, закріпленої ст. ст. 50, 65 КК України.
Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.
Цивільний позов по справі відсутній.
Питання речових доказів у цьому кримінальному провадженні, суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.
При цьому суд вважає, що мобільний телефон «HONOR 8x» синього кольору IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , із сім карткою та номером НОМЕР_3 необхідно повернути Територіальному управлінню ДБР у м. Мелітополі ( з дислокацію у м. Херсоні), оскільки зазначені речі не були предметом доказування по даному кримінальному провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 за ч.2 ст. 111 КК України.
В ході досудового розслідування даного кримінального провадження було проведено експертне №СЕ-19/115-23/4303-К.Т від 31.05.2023, яке жодних обставин, інкримінованих ОСОБА_9 , протиправних дій, не доводить. Загальні витрати на проведення даної експертизи склали 2868 грн., проте останні з обвинуваченого в силу викладеного вище стягнуті не можуть бути, а тому мають бути віднесені на рахунок держави.
Відповідно до ч. 4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Враховуючи, що арештоване ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.03.2023 р. майно не все є предметом розгляду у даному кримінальному провадження, оскільки вказане кримінальне провадження є виділеним з іншого кримінального провадження, відомосте про долю якого суду не надано, то вказаний арешт суд вважає необхідним залишити без змін.
Зважаючи на встановлені обставини та міру покарання, яку призначає суд, запобіжний захід ОСОБА_9 у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» суд залишає без змін до набрання цим вироком законної сили.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 323, 368, 373-374, 395 КПК України, ст. ст. 12, 50, 65, 111 КК України,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, строком на 3 (три) роки, з конфіскацією усього майна, що належить ОСОБА_9 на праві власності.
На підставі ст. 54 КК України позбавити ОСОБА_9 спеціального звання - «прапорщик внутрішньої служби».
Строк додаткового покарання ОСОБА_9 у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах рахувати з моменту відбуття основного покарання.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід відносно ОСОБА_9 , залишити незмінним - у вигляді тримання під вартою.
Строк відбуття покарання ОСОБА_9 обчислювати з дня набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_9 , у строк відбуття призначеного покарання строк тримання під вартою під час досудового слідства та судового розгляду кримінального провадження з 17.03.2023 року до дня набрання вироком законної сили включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.03.2023 р. залишити без змін.
Витрати на залучення експерта на проведення судової експертизи №СЕ-19/115-23/4303-КТ від 31.05.2023 в розмірі 2868 грн. віднести на рахунок держави.
Речові докази по справі:
-документ «Служебное удостоверение ХО № 0237» на ім'я « ОСОБА_9 » від 26.08.2022, за підписом «Начальника Управления службы исполнения наказаний по Херсонской области ОСОБА_22 », із гербовою печаткою, документ-оголошення із друкованим текстом «Объявляется набор Управление службы исполнения наказаний по Херсонской области приглашает на службу (работу)», копії документів російською мовою із зазначенням анкетних даних ОСОБА_9 , ОСОБА_23 , бланки анкети для внесення особистих анкетних даних - зберігати при матеріалах справи;
-мобільний телефон «HONOR 8x» синього кольору IMEI1: НОМЕР_1 IMEI2: НОМЕР_2 , із сім карткою та номером НОМЕР_3 - повернути Територіальному управлінню ДБР у м. Мелітополі ( з дислокацію у м. Херсоні).
Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Хаджибейський районний суд міста Одеси протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_2