Справа № 947/8243/25
Провадження № 1-кп/947/843/25
27.05.2025 року
Київський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
провівши в місті Одесі у відкритому судовому засіданні судовий розгляд у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024162480001243 від 07.11.2024 року відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Дзержинськ Донецької області, громадянки України, офіційно не працевлаштованої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України,
сторони кримінального провадження: прокурор ОСОБА_4 ,
захисник ОСОБА_5 ,
представник потерпілих ОСОБА_6 ,
В провадженні Київського районного суду міста Одеси перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024162480001243 від 07.11.2024 року відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження застосованого до обвинуваченої запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи своє клопотання тим, що на теперішній час існують ризики передбачені п.1, п.2, п.3, п.4, п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Захисник обвинуваченої ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 , заперечував проти задоволення клопотання прокурора зазначивши, що ризики існують абстрактно, є необґрунтованими та недоведеними, обвинувачена раніше не судима, має міцні соціальні зв'язки, тому просив суд застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Обвинувачена підтримала захисника.
Вивчивши подане клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, суд приходить до наступного.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
При розгляді клопотання прокурора відносно обвинуваченої, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).
Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).
Суд також постановив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Під час досудового розслідування до обвинуваченої було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який в подальшому було продовжено слідчим суддею та судом.
Приймаючи до уваги те, що на теперішній час ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, його суспільно-небезпечний характер, враховуючи, що санкція ч.5 ст.190 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, суд приходить до переконання що ризик, який існував на момент застосування відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу, не зменшився та продовжує існувати, а саме ризик у вигляді переховування від суду.
Крім того, враховуючи, що судовий розгляд у кримінальному провадженні ще не розпочато, свідки та потерпілі безпосередньо судом не допитувались, суд приходить до переконання про продовження існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризику можливого незаконного впливу обвинуваченої ОСОБА_3 на свідків та потерпілих, схиляючи їх до надання неправдивих показань, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, суд вважає доведеним існування ризику передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України вчинення іншого кримінального правопорушення, так як ОСОБА_3 повідомлено про підозру в іншому кримінальному провадженні.
Разом з тим, суд вважає, що прокурором не доведено яким чином обвинувачена може перешкоджати кримінальному провадженню або ж знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а тому не доведено існування ризиків, передбачених п.2, п.4 ч.1 ст.177 КПК України.
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи те, що встановлені ризики, передбачені п.1, п.3, п.5 ч.1 ст.177 КПК України, не зникли та продовжують існувати, суд приходить до переконання, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченій запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо визначення розміру застави, суд зазначає наступне.
Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Piruzyanv. Armenia», п.п. 104-105-794, автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції.
В частині визначеного розміру застави, суд, з огляду на майновий та сімейний стан обвинуваченої, встановлені в судовому засіданні ризики, обставини інкримінованого обвинуваченій кримінального правопорушення, вважає, що раніше визначений розмір застави здатний стримувати можливу протиправну поведінку обвинуваченої, під загрозою звернення застави в дохід держави, та забезпечити виконання покладених на обвинувачену процесуальних обов'язків, у випадку її внесення, а тому такий розмір застави зміні не підлягає.
Суд переконаний, що застава у меншому розмірі з великою вірогідністю може виявитися не здатною забезпечити виконання обвинуваченою покладених на неї обов'язків у кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, суд приходить до переконання, що клопотання сторони обвинувачення про продовження обвинуваченій строку тримання під вартою підлягає задоволенню, так як є пропорційним тому ступеню небезпеки, ризики якого залишилися з огляду на серйозний характер загрози для суспільного порядку протиправних діянь, їх тяжкості з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, а також тим завданням, які має досягти суд, та може гарантувати виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов'язків, що не зможе бути забезпечено застосуванням іншого, більш м'якого запобіжного заходу.
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу застосованого до обвинуваченої ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, до 25.07.2025 року, включно, з утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» з раніше визначеним розміром застави у розмірі 300 (трьохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908 400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень.
Копію ухвали вручити сторонам кримінального провадження.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1