Провадження № 2/742/80/25
Єдиний унікальний № 742/3584/24
27 травня 2025 року м.Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючої - судді Короткої А.О.,
при секретарі судового засідання - Бурмаці Є.В.,
за участю:
представника акціонерного товариства «Сенс Банк» - адвоката Рудницького Ю.І.,
відповідачки - ОСОБА_1 ,
представника відповідачки - адвоката Коваленка О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представником позивача - адвокатом Мужиком Н.Т. подано до суду позов акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №631684605 у розмірі 179499,02 грн та судових витрат у розмірі 2422,40 грн, мотивований тим, що спірна заборгованість виникла через невиконання відповідачкою умов даного кредитного договору.
Ухвалою судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14.06.2024 було прийнято до розгляду дану позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.п.46).
16.12.2024 представник відповідачки - адвокат Коваленка О.Ю. подав до суду відзив на позовну заяву, в кому зазначив, що сторона позивача визнає позовні вимоги лише в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмір 80826,25 грн, а в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 нарахованої заборгованості в сумі 98672,77 грн просив відмовити, оскільки така є безпідставною, обґрунтовуючи тим, що у ОСОБА_1 був відкритий картковий рахунок НОМЕР_1 в АТ «Альфа Банк», яким вона користувалася для власних потреб, про що свідчить відповідна роздруківка руху коштів по вказаному рахунку. Так, 10.06.2021 відвідавши відділення АТ «Альфа Банк» в м.Прилуки, ОСОБА_1 дізналась від працівниці банку, що в якості виконання планових показників їй за вказаним рахунком збільшено ліміт до 100000,00 грн. ОСОБА_1 взяла до уваги вказану інформацію, проте жодної згоди на її застосування, і, в зв'язку з цим, погодження будь-яких умов на її реалізацію вона не надавала, про що вказує відсутність будь-яких підписаних нею заяв, двосторонніх угод тощо.
В послідуючому ОСОБА_1 продовжила користуватися вказаним вище рахунком і в період з 10.06.2021 по 10.07.2023 вона, як знімала з рахунку кошти, так і поповнювала його, та даний період, станом на 17.07.2023, вона використала 80826,25 грн із свого карткового рахунку. Із вказаною сумою погоджується і позивач, вказуючи таку в позовній заяві як тіло кредиту.
В послідуючому, в грудні 2024 року, після отримання матеріалів позовної заяви АТ «Сенс Банк» ОСОБА_1 дізналась, що їй нарахували необґрунтовану заборгованість за нібито укладеним кредитом в сумі 179499,02 грн, при цьому вказана сума включає: 82153,40 грн - прострочене тіло кредиту, 11986,96 грн - відсотки за користування кредитом, 80826,25 грн - тіло кредиту, 4532,41 грн - відсотки за прострочене тіло кредиту.
Проте, адвокат зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази погодження ОСОБА_1 , як збільшення ліміту використання коштів по її рахунку до 100000,00 грн, так і погодження будь-яких умов за угодою щодо відкриття кредитної лінії №631684605, на яку посилається позивач в позовній заяві, та як стверджує відповідачка, їй взагалі не було відомо, що збільшення ліміту використання коштів по її рахунку, є по суті односторонньою угодою банківської установи про обслуговування кредитної картки та відкриття кредитної лінії №631684605.
Відсутність будь-якого документу (заяви, правочину) із вказанням (ознайомленням) договору про обов'язок повернути кошти і встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, номеру картки та реквізитів карткового рахунку, підписаного ОСОБА_1 , вказує на її непогодження з умовами банку щодо наданого кредитного ліміту, а відтак у ОСОБА_1 не виникає обов'язку щодо сплати комісії, пені, штрафів тощо. Водночас, надані позивачем виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 підтверджують користування нею коштами в сумі 80826,25 грн, що складає тіло кредиту.
Відповідно до наданих позивачем доказів, договірне списання на сплату автоматичних (регулярних) платежів, та погашення за рахунок кредиту нарахованих відсотків за рахунок кредитного ліміту не є умовою договірних зобов'язань між позивачем та ОСОБА_1 , так як відсутні докази погодження ОСОБА_1 на такі умови.
Для визначення конкретних умов договору позивач посилався на долучені до позовної заяви Довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб, Паспорт споживчого кредиту, Акцепт пропозиції укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, проте вказані документи засвідчені лише підписом уповноваженої особи АТ «Альфа Банк», при цьому, підпис ОСОБА_1 про ознайомлення саме з цими умовами та тарифами відсутній. Окрім цього дані документи не містять ознак двостороннього договору, не містить будь-якого посилання на картковий рахунок ОСОБА_1 та не вказують на вид її банківської карти та строк її дії.
Позивач не надав жодних доказів того, що ОСОБА_1 ознайомилась і погодилась саме з наявними в матеріалах справи Довідкою про систему гарантування вкладів фізичних осіб, Паспортом споживчого кредиту, Акцептом пропозиції укладання угоди про обслуговування кредитної картки, відкриття відновлювальної кредитної лінії.
За вказаних умов не можливо визначити, чи вказані документи на момент зняття з рахунку коштів взагалі містили наведені позивачем у позовній заяві умови, зокрема, щодо строку дії договору, можливості одностороннього збільшення кредитного ліміту, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені, штрафів).
Також, представник позивачки зазначив, що долучений позивачем до позовної заяви Паспорт споживчого кредиту, не повинен прийматися до уваги судом, так як зі змісту цього паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
Паспорт споживчого кредиту містить застереження, що використання інших способів надання кредиту та/або зміна інших вищезазначених умов кредитування можуть мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача.
Отже, зазначений Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача. Також, ані Паспорт споживчого кредиту, ні Довідка про систему гарантування вкладів фізичних осіб, ні Акцепт пропозиції укладання угоди про обслуговування кредитної картки, відкриття відновлювальної кредитної лінії, не підписані ОСОБА_1 , а відтак не містять домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами та посилання на паспорт споживчого кредиту, як складову договору, тому переконання представник відповідачки просив відмовити в задоволення позовних вимог в частині стягнення нарахованої позивачем заборгованості в розмірі 98672,77 грн (а.п.70-73).
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити такі, а відповідачка та її представник категорично заперечували проти задоволення позову, але визнали такий лише в частині заборгованості за тілом кредиту у розмір 80826,25 грн, посилаючись на пояснення, викладені у відзиві на позовну заяву.
Суд вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до переконання про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Як зазначає в позовній заяві представник позивача, 10.06.2021 між АТ «Альфа-Банк» (12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_1 була укладена угода про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №631684605.
На підтвердження укладення вищевказаного кредитного договору позивач надав Довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб (а.п.18), копію паспорта споживчого кредиту, тобто цифрову форму, яка є в додатку банку, в якому зазначена інформація, яка передує укладенню кредитного договору, та що була актуальною лише до 10.07.2021, який був підписаний цифровим ідентифікатором 1832 нібито ОСОБА_1 10.06.2021 (а.п.19-20), а також копію Акцепту пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, без підписів, та цей договір приєднання є стандартним і публічним, який знаходиться на сайті банку (а.п.20-21).
Проте з копії довідки про ідентифікацію вбачається, що АТ «Сенс Банк» 10.06.2021 відправили одноразовий ідентифікатор 1832 на номер телефону НОМЕР_2 , який, як вказувала у судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 , їй не належить та не є її фінансовим номером (а.п.36).
Окрім цього відповідач надав суду розрахунки по заборгованість ОСОБА_1 (а.п.14-16), які не містять ні підпису уповноваженої особи, ані печатки, тому суд ставиться до них критично.
З копії виписки по рахунку з кредитної картки World Debit Mastercard ОСОБА_1 за період з 10.06.2021 по 17.07.2023 вбачається, що 10.06.2021 їй було збільшено кредитний ліміт до 10000,00 грн, та в даний період позивачка як знімала з рахунку кошти, так і поповнювала, та використала 80826,25 грн (а.п.11-13), які не повернула банку, про що вказує в позовній заяві позивач та погоджується сторона відповідачки.
Так, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст.1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Отже, сума наданого кредиту, розмір процентної ставки, порядок її нарахування, розмір і порядок нарахування штрафу та пені повинні бути передбачені у письмовому договорі.
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Частиною 1 ст.634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У цьому випадку, умови кредитного договору, який за своєю суттю є договором приєднання, розробив AT «Альфа Банк». Такі умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 (справа № 342/180/17-ц).
Проте, у матеріалах справи відсутні докази погодження ОСОБА_1 , як збільшення ліміту використання коштів по її рахунку до 100000,00 грн, так і погодження будь-яких умов за угодою щодо відкриття кредитної лінії №631684605, на яку посилається позивач в позовній заяві (а.п.3).
Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 ознайомилась і погодилась саме з наявними в матеріалах справи Довідкою про систему гарантування вкладів фізичних осіб, Паспортом споживчого кредиту, Акцептом пропозиції укладання угоди про обслуговування кредитної картки, відкриття відновлювальної кредитної лінії.
За вказаних умов неможливо визначити, чи вказані документи на момент зняття з рахунку коштів взагалі містили наведені позивачем у позовній заяві умови, зокрема, щодо строку дії договору, можливості одностороннього збільшення кредитного ліміту, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені, штрафів).
Як вбачається з копії паспорта споживчого кредиту (а.п.19-20), у застереженнях до розділу 4 зазначено, що наведені обчислення реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача є репрезентативними та базуються на обраних споживачем умовах кредитування, викладених вище, і на припущенні, що договір про споживчий кредит залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Також, паспорт споживчого кредиту містить застереження, що використання інших способів надання кредиту та/або зміна інших вищезазначених умов кредитування можуть мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача.
Зазначений Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.
Юридичну природу «паспорту споживчого кредиту» досліджувала колегія суддів Першої судової палати Верховного Суду у постанові від 23.05.2022 у справі №393/126/20. У вказаній справі колегія зазначала, що згідно зі ст.9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Цією ж правовою нормою визначено зміст вказаної інформації (умови кредиту: тип кредиту, сума кредиту, строк кредитування, мета та спосіб отримання, тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, види забезпечення за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту тощо), порядок ознайомлення з нею споживача, форму надання такої інформації (паспорт споживчого кредиту) та термін її актуальності. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця, з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»). Тобто інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (паспорт споживчого кредиту), є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою).
Проте, Паспорт споживчого кредиту, Довідка про систему гарантування вкладів фізичних осіб, Акцепт пропозиції укладання угоди про обслуговування кредитної картки, відкриття відновлювальної кредитної лінії, не були підписані ОСОБА_1 , а тому не містять домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами.
Матеріали справи також не містять докази того, що зазначені у Паспорті споживчого кредиту умови були прийняті ОСОБА_1 .
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 (справа №342/180/17-ц) зазначила, що «роздруківки із сайту позивача Умов та Правил, Тарифів належним доказом бути не можуть, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. У цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Тобто, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин».
У згаданій справі Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, зауважила, що «пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору».
Відтак, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору із споживачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотрималося вимог, передбачених ч. 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (які діяли на момент підписання анкети-заяви) щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок, на думку Великої Палати, не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутній укладений між сторонами кредитний договір у вигляді двостороннього правочину чи то заяви-анкети, підписаних сторонами, який не містить строку повернення кредиту (користування ним), та відсутність будь-якого документу (заяви, правочину) із ознайомленням відповідачки в договорі про обов'язок повернути кошти і встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, номеру картки та реквізитів карткового рахунку, підписаного ОСОБА_1 , вказує на її непогодження з умовами банку щодо наданого кредитного ліміту, а відтак у ОСОБА_1 не виникає обов'язку щодо сплати комісії, пені, штрафів тощо. Водночас, надані позивачем виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 підтверджують користування нею коштами в сумі 80826,25 грн, що складає тіло кредиту.
Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України (норми про договір позики застосовуються до кредитних правовідносин в силу ч.2 ст.1054 ЦК України) позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики, або цей строк визначений моментом пред'явлення вимога позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦК України.
За змістом ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин повинні відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У цій справі договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до п.22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09.04.1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд констатує, що позивачем не надано доказів на підтвердження укладеного між сторонами кредитного договору у вигляді двостороннього правочину чи то заяви-анкети, підписаних сторонами, який не містить строку повернення кредиту (користування ним), а також відомостей про обов'язок повернути кошти і встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, номеру картки та реквізитів карткового рахунку, підписаного ОСОБА_1 , суд не вбачає правової підстави щодо стягнення з відповідачки комісії, пені, штрафів тощо, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в сумі 98672,77 грн, що складається з простроченого тіла кредиту у розмірі - 82153,40 грн та відсотків за користуванням кредиту - 11986,96 грн, задоволенню не підлягають.
Щодо заборгованості за тілом кредиту, то ОСОБА_1 підтвердила та погодилася, що фактично отримала та використала певну суму кредитних коштів та заборгованість відповідачки за тілом кредиту станом на 17.07.2023 становить 80826,25 грн, проте такі не були повернуті позивачу у повному обсязі.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За таких обставин, оцінюючи у сукупності досліджені в судовому засіданні докази та враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачкою ОСОБА_1 кредитні кошти в добровільному порядку АТ « Сенс Банк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, які відповідачкою не повернуті у повному обсязі, у зв'язку з цим позовні вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за тілом кредитом у розмір 80826,25 грн підлягають до задоволення.
На підставі ст.141 ЦПК України суд враховує, що оскільки позов задоволено частково, то і судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до меморіального ордеру №75155129 від 23.04.2024 (а.п.1) позивачем було сплачено 2422,40 грн судового збору. При цьому, враховуючи, що судом частково задоволено позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 80826,25 грн, що становить 45,03 % від ціни позову, то на користь позивача з відповідачки підлягає стягненню лише 1090,81 грн судового збору.
На підставі наведеного та ст.8, 42 Конституції України, Закону України «Про захист прав споживачів», ст.3, 509, 526, 530, 551, 598-599, 626, 628-629, 633-634, 638,1049, 1054, 1056 ЦК України, керуючись ст.2, 10, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 284, 352, 354-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ-23494714, юридична адреса: вул.Велика Васильківська, буд.100, м.Київ, 03150) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , на користь акціонерного товариства «Сенс Банк», код ЄДРПОУ - 23494714, заборгованість по тілу кредиту від 10 червня 2021 року у розмірі 80826 (вісімдесят тисяч вісімсот двадцять шість) гривень 25 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , на користь акціонерного товариства «Сенс Банк», код ЄДРПОУ - 23494714, судовий збір у розмірі 1090 (тисяча дев'яносто) гривень 81 копійка.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30.05.2025.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Анна КОРОТКА