Справа № 761/43795/24
Провадження № 2/761/3827/2025
(заочне)
20 травня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Фролової І. В.,
секретаря судового засідання - Бордусенка Б. С.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди.
У своїй позовній заяві просив суд:
1) Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 802 301,46 грн;
2) Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 40 000,00 грн;
3) Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат, пов?язаних з евакуацією пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля в розмірі 2 000,00 грн;
4) Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 1 780,00 грн та інфляційного збільшення боргу у розмірі 1,00 грн;
5) Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат за проведення висновку експерта № 083/24 від 25.04.2024 року за результатами проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу в розмірі 7 000,00 грн;
6) Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн та судовий збір у розмірі 8 460,82 грн.
Свою позовну заяву обґрунтував тим, що 01.04.2024 року о 14.02 год. в м.Києві на вул. Ю.Іллєнка, 50, сталася дорожньо-транспортна пригода: ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Skoda» д.н.з. НОМЕР_1 , перед зміною напрямку руху, а саме перестроюванням не переконався, що це буде безпечно, не дав дорогу автомобілю «Skoda» д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку по тій смузі на яку він мав намір перестроїтися та здійснив з ним зіткнення, після чого автомобіль «Skoda» некеровано просунувся вперед та здійснив зіткнення з автомобілем «Honda» д.н.з. НОМЕР_3 та з автомобілем «Suzuki» д.н.з. НОМЕР_4 , які рухалися в попутному напрямку. Разом з ним автомобіль «Skoda» д.н.з. НОМЕР_2 в некерованому стані здійснив виїзд на зустрічну смугу для руху, де здійснив зіткнення з автомобілем «Infiniti» д.н.з. НОМЕР_5 , рухався в зустрічному напрямку, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, водій автомобіля «Skoda» д.н.з. НОМЕР_6 ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 18.06.2024 р. по справі про адміністративне правопорушення № 761/17690/24 за фактом вказаної події ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП. 09.07.2024 року ТДВ «СГ «Оберіг», керуючись ст. 36 Закону №1961-IV, здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 158 500,00 грн. За результатами проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля INFINITY QX50 д.н.з. НОМЕР_7 в результаті його пошкодження внаслідок ДТП, яка сталась 01.04.2024 року, станом на дату проведення дослідження становить 731 427,66 грн, у т.ч. ПДВ на складові - 77 343,53 грн., а вартість відновлювального ремонту автомобіля INFINITY QX50 д.н.з. НОМЕР_5 пошкодженого внаслідок ДТП, яка сталась 01.04.2024 року, станом на дату проведення дослідження становить 1 079 791,51 грн, у т.ч. ПДВ на складові - 118 990,05 грн. З урахуванням того, що розмір збитків перевищує розмір страхової виплати, різницю у розмірі 802 301,46грн. повинен відшкодувати завдавач шкоди - ОСОБА_2 . У зв'язку із вищезазначеним Позивач звернувся до суду.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.
Позивач разом зі своїм представником у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов.
Відповідач у судове засідання не прибув, повідомлявся судом належним чином, правом подачі відзиву не скористався.
Третя особа у судове засідання не прибула, повідомлялася судом належним чином.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Судом встановлено, що 01 квітня 2024 року о 14.02 год. в м.Києві на вул. Ю.Іллєнка, 50, сталася дорожньо-транспортна пригода: ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Skoda» д.н.з. НОМЕР_1 , перед зміною напрямку руху, а саме перестроюванням не переконався, що це буде безпечно, не дав дорогу автомобілю «Skoda» д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку по тій смузі на яку він мав намір перестроїтися та здійснив з ним зіткнення, після чого автомобіль «Skoda» некеровано просунувся вперед та здійснив зіткнення з автомобілем «Honda» д.н.з. НОМЕР_3 та з автомобілем «Suzuki» д.н.з. НОМЕР_4 , які рухалися в попутному напрямку. Разом з ним автомобіль «Skoda» д.н.з. НОМЕР_2 в некерованому стані здійснив виїзд на зустрічну смугу для руху, де здійснив зіткнення з автомобілем «Infiniti» д.н.з. НОМЕР_5 , рухався в зустрічному напрямку, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, водій автомобіля «Skoda» д.н.з. НОМЕР_6 ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 18.06.2024 року у справі про адміністративні правопорушення №761/17690/24, яка набрала законної сили 19.09.2024 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк шість місяців.
Постановою Київського апеляційного суду від 19.09.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 18.06.2024 стосовно ОСОБА_2 залишено без змін.
Транспортний засіб «Infiniti» д.н.з. НОМЕР_5, належить на праві власності ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 .
Як зазначено в п.13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. №4 враховуючи, що відповідно до ст. ст. 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодувания шкоди, завданої цьому майну.
До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених п.2.1 ПДР України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб);
При розгляді таких спорів суд має вирішити питання про залучення до участі у справі власника майна як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у порядку, передбаченому ЦПК, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов?язки щодо однієї зі сторін.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 06.06.2018 року у справі № 597/1070/15-ц (провадження № 61-9445св18) зазначено, що «пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння.
За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
У п.141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі №147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 12.05.2022 року у справі № 623/290/21 (провадження № 61-9224cв21) зазначено, що передача особі, яка має посвідчення водія на право користування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційних документів на цей транспортний засіб свідчить про правомірність володіння транспортом.
Станом на момент ДТП ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Infiniti» д.н.з. НОМЕР_5 на законних підставах за наявними у нього посвідченням водія і реєстраційного документу на транспортний засіб, копії яких додані до позовної заяви, що свідчить про правомірність володіння ОСОБА_1 вказаним легковим автомобілем.
Отже, позивачу, який правомірно керував транспортним засобом належить право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну.
Відповідно до частин першої, другої, п?ятої, шостої статті 106 ЦІК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов?язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
З метою визначення розміру матеріальної шкоди, яка була заподіяна позивачу у зв?язку із пошкодженням автомобіля «Infiniti» д.н.3. НОМЕР_9 , останній звернувся до судового експерта Коваль I.М., з яким було укладено договір про надання експертних послуг від 18.04.2024 року.
На виконання договору судовим експертом Коваль I.М. року було складено висновок експерта № 083/24 від 25.04.2024 року за результатами проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля INFINITY QX50 д.н.з. НОМЕР_7 в результаті його пошкодження внаслідок ДТП, яка сталась 01.04.2024 року, станом на дату проведення дослідження становить 731 427,66 грн, у т.ч. ПДВ на складові - 77 343,53 грн., а вартість відновлювального ремонту автомобіля INFINITY QX50 д.н.з. НОМЕР_5 пошкодженого внаслідок ДТП, яка сталась 01.04.2024 року, станом на дату проведення дослідження становить 1 079 791,51 грн, у т.ч. ПДВ на складові - 118 990,05 грн.
Висновок експерта № 083/24 від 25.04.2024 року, складений судовим експертом Ковалем I.М., є належний, допустимий та достовірний доказ, в розумінні ст. 77-79 ЦІК У країни, оскільки у вказаному висновку зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
Також, у зв?язку з пошкодженням автомобіля, позивач зазнав й інших витрат, зокрема, витрати на проведення судової експертизи - 7 000,00 грн.
Станом на 01.04.2024 року цивільно-правова відповідальність водіїв автомобіля «Skoda» д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована полісом обов?язкового страхування № 214487054 в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ».
Відповідно до умов полісу № 214487054 розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 160 000,00 грн. на одного потерпілого, а розмірі франшизи -1 500,00 грн.
Правовідносини з приводу виплати страхового відшкодування за полісом обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 214487054, регулюються Законом України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон №1961-IV).
Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону №1961-IV відносини у сфері обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Відповідно до ст. 12 Закону №1961-IV страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров?ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст. 29 Закону №1961-IV у зв?язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов?язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до п. 36 1 ст. 36 Закону №1961-IV якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно з л. 36 2, ст. 36 Закону №1961-IV якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.
08.04.2024 року ОСОБА_1 звернувся до ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» із заявою на виплату страхового відшкодування.
09.07.2024 року ТДВ «СГ «Оберіг», керуючись ст. 36 Закону №1961-IV, здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 158 500,00 грн.
Таким чином, ТДВ «СГ «Оберіг виконало свої зобов?язання відповідно до положень спеціального Закону №1961-IV в повному обсязі.
Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв?язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст.22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов?язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов?язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов?язковий ліміт відповідальності страховика це грошова сума, в межах якої страховик зобов?язаний провести виплату відповідно до умов договору страхування.
Відповідно до ст. 22.1 вказаного Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров?ю, майну третьої особи.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 21 грудня 2016 року (справа № 6-280815) та постанові від 31 травня 2017 року (справа № 6-2969цс 16) зазначає: За змістом статей 9, 22- 28, 35 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров?ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов?язана з пошкодженням чи фізичним знищенням, транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.
При цьому, в Законі України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено порядок розрахунку шкоди, пов?язаної з пошкодженням транспортного засобу. Так, відповідно статті 29 цього Закону у зв?язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов?язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Такий розрахунок здійснюється згідно Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі Методика).
Сторонами договору обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов?язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов?язком боржника (особи, яка завдала шкоди).
Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов?язання згідно з договором обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов?язанні ним є страховик.
Разом з тим, зазначені зобов?язання не виключають одне одного. Деліктне зобов?язання - первісне, основне зобов?язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість, страхове відшкодування шкоди, пов?язаної з пошкодженням транспортного засобу, - це виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми, з урахуванням зносу транспортного засобу та в разі якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.
Тобто, у відповідності до положень ст. 1194 ЦК України, з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.
Зазначені умови розподілу відповідальності між страховиком і страхувальником за шкоду завданому потерпілому підтверджується і актуальною судовою практикою, зокрема в постанові Великої Палати Верховного суду від 14.12.2021 р., у пунктах 155, 159 суд зробив висновок: «Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що іншої норми яка б визначала особливості відповідальності осіб, які застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).»
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Враховуючи, що з вини ОСОБА_2 позивачеві завдано матеріальної шкоди на загальну суму 960 801,46 грн., однак страхові виплати не покрили повної вартості матеріальної шкоди, з винуватця ДТП на користь позивача підлягає стягненню сума різниці шкоди, що виходить за ліміти страхового відшкодування у розмірі 802 301,46 гривень.
Позаяк цього, у зв?язку з евакуацією автомобіля «Infiniti» д.н.з. НОМЕР_5 з місця ремонту до місця ремонту за адресами: з м. Київ, Велика окружна 60а до м. Київ, Залізничне шосе 21, позивач поніс витрати в розмірі 2000,00 грн., що підтверджується чеком № 18GC3MUDAk від 22.04.2024.
Таким чином позовна заява в цій частині вимог підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд дійшов наступних висновків.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до змісту ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода, окрім іншого, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-1).
Відповідно до статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв'язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону.
Страхувальник, який спричинив настання страхового випадку, відшкодовує моральну шкоду заподіяну у зв'язку з каліцтвом або смертю потерпілого лише у разі, якщо її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика, та у випадку, якщо потерпіла особа просить відшкодувати моральну шкоду з інших підстав, ніж передбачені статтею 23 Закону.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При цьому, до істотних обставин, що підлягають з'ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов'язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Крім цього, відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов'язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.
З огляду на вищевикладене, закон пов'язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.
Так позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які свідчили б про протиправність дій відповідача по відношенню до позивача, а також доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач.
В даному випадку Позивач не довів незаконність дій відповідачів, які спричинили моральну шкоду, причинно-наслідковий зв'язок між завданою позивачу шкодою та діями з боку відповідачів, які це спричинили. Крім того, позивачем не надано жодних доказів завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов наступних висновків.
10.07.2024 року на адресу ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) було направлено претензію про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. з проханням злійснити виплату грошових коштів впродовж 7 (семи) лнів з дня отримання претензії на банківські реквізити ОСОБА_1 у розмірі 802.301,46 грн., яка була отримана 08.10.2024 року, проте залишилася без відповіді та задоволення.
Згідно статті 625 ІК України, боржник-не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов?язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з Урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
ОСОБА_2 не відшкодував позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, тому від простроченої суми у розмірі 802 301,46 грн. за період з 15.10.2024 по 11.11.2024, 3% річних становить 1 780,00 грн., інфляційне збільшення боргу - 1 грн.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строку (термін).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов?язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов?язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов?язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов?язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов?язку.
Тобто грошовим є будь-яке зобов?язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов?язок боржника з такої сплати.
Правовідношення, в якому у зв?язку із настанням страхового випадку у страховика виникло зобов?язання сплатити потерпілому суму страхового відшкодування у повному обсязі (тобто сплатити грошові кошти) є грошовим зобов?язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
В силу положень ст. 530 ЦК України статті 530 ЦК України, якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов?язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов?язок у семиденний строк від дня пред?явлення вимоги, якщо обов?язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов?язання" книги п?ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов?язання. Приписи розділу І книги п?ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов?язань, у тому числі як на договірні зобов?язання (підрозділ 1 розділу III книги п?ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов?язання (підрозділ 2 розділу ІІ книги п?ятої цього Кодексу).
При цьому у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов?язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов?язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14г18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов?язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов?язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц сформулювала правовий висновок про те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов?язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов?язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов?язань.
Таким чином, суд приходить до висновку, що, оскільки, відповідач свої зобов'язання за договорами своєчасно не виконав, а отже з останнього на користь позивача підлягає стягненню інфляційні втрати від простроченої суми за період прострочення із 15 жовтня 2024 року по 11 листопада 2024 року у розмірі 1 781 гривень 00 копійок.
Таким чином, позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд відповідно до ст.88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв?язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо).
Як зазначено в ст.137 ЦПК України, виграти, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторона разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов?язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
02.04.2024 між ОСОБА_1 та адвокатом Олексієнком М.М. було укладено договір №02/04/24-ЦС про надання професійної правничої допомоги (далі - Договір) та додаткову угоду №l до Договору про надання професійної правничої допомоги (далі - Додаткова угода №1).
Відповідно до умов Додаткової угоди №1 вбачається, що вартість правничих послуг згідно Додаткової угоди №1 становить:
18 000,00 грн. - за складення процесуальних документів в суді першої інстанції (позовної заяви, відповіді на відзив, клопотань, претензій та інших необхідних процесуальних документів);
3 000,00 грн. - за участь представника в одному судовому засіданні в межах м. Києва.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 гривень.
Позаяк цього з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 8 060,62 грн, що становить 95,27% задоволених вимог.
Керуючись ст. 6, 9, 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 22, 23, 1166, 1188, 1192, 1194 ЦК України, ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 223, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 802 301,46 грн;
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат, пов?язаних з евакуацією пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля в розмірі 2 000,00 грн;
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 1 780,00 грн та інфляційного збільшення боргу у розмірі 1,00 грн;
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат за проведення висновку експерта № 083/24 від 25.04.2024 року за результатами проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу в розмірі 7 000,00 грн;
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн та судовий збір у розмірі 8 060,62 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_10 ,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця проживання - АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_11 ,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_12 .
Повний текст рішення виготовлено та проголошено 20 травня 2025 року.
Суддя: