28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 150/650/24
провадження № 51-1971 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Чернівецького районного суду Вінницької області від 18 грудня 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2025 року,
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень та встановлені обставини
За вироком Чернівецького районного суду Вінницької області від 18 грудня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2025 року, ОСОБА_5 засуджено за ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Суд визнав ОСОБА_5 винуватим в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації.
Як установив суд, ОСОБА_5 , перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до висновку військово-лікарської комісії від 15 липня 2024 року № 72/837 визнаний придатним за станом здоров'я до служби у військових частинах забезпечення, ІНФОРМАЦІЯ_2, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони, не маючи передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, отримав о 17:00 год 15 липня 2024 року під особистий підпис повістку про прибуття 16 липня 2024 року на 06:00 год до збірного пункту, який знаходиться на території ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою призову по мобілізації до навчального центру № 169, однак не маючи на те поважних причин, будучи попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого протиправного діяння та реалізуючи свій умисел на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_5 до ІНФОРМАЦІЯ_1 не з'явився.
У подальшому, ОСОБА_5 повторно об 11:20 год 02 серпня 2024 року під особистий підпис отримав повістку про прибуття 02 серпня 2024 року о 13:00 год до збірного пункту, який знаходиться на території ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою призову по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 . Однак, не маючи на те поважних причин, будучи попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого протиправного діяння та реалізуючи свій умисел на ухилення від призову під час мобілізації ОСОБА_5 до ІНФОРМАЦІЯ_1 не з'явився.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на п. 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки є «явно несправедливим» через суворість.
Захисник зазначає, що суди при призначенні покарання не врахували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є нетяжким, дані про особу винного, який раніше не судимий, на обліку лікарів-спеціалістів не перебуває, за місцем мешкання негативні характеризуючи відомості щодо нього відсутні. Обставиною, що пом'якшує покарання суд визнав щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено. Вважає, що за наявності вказаних обставин є підстави для застосування до ОСОБА_5 інституту умовного звільнення.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору виду та міри покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку, з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з їх урахуванням визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Виходячи зі змісту ст. 75 КК застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Місцевий суд керувався наведеними законодавчими положеннями при виборі засудженій заходу примусу та порядку його відбування.
Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. При цьому, суд урахував те, що обвинувачений раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно.
Також місцевий суд взяв до уваги й висновок органу пробації, відповідно якого ризик вчинення ОСОБА_5 повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, в тому числі окремих осіб, оцінюється як середній.
Таким чином, з урахуванням вказаних обставин, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ст. 336 КК. При цьому, з урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні - збройною агресією рф та конституційним обов'язком кожного громадянина по захисту України, місцевий суд зазначив, що вчинений ОСОБА_5 умисний нетяжкий злочин має значну суспільну небезпечність, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням не відповідатиме суспільному інтересу в державі, створюватиме в очах суспільства в цілому негативне враження безкарності під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.
Із позицією місцевого суду щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_5 покарання погодився й апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою сторони захисту в межах, визначених ст. 404 КПК.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими, відповідають вимогам статей 370, 419 КПК та не викликають сумнівів у їх правильності.
Обраний засудженому захід примусу є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість Суд не вбачає. Місцевий суд при призначенні ОСОБА_5 покарання врахував ті обставини, на які посилається захисник у касаційній скарзі та призначив мінімальне покарання визначене санкцією ст. 336 КК.
Доводи сторони захисту про наявність обставини, що пом'якшує покарання засудженому ОСОБА_5 - його щире каяття є безпідставними, оскільки засуджений в судах першої та апеляційної інстанції вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, виправити ситуацію не намагався. При цьому, попри саме лише твердження захисника про наявність щирого каяття, з касаційної скарги не вбачається, які саме дії чи вчинки обвинуваченого свідчать про таке, та не були враховані судами попередніх інстанцій.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Чернівецького районного суду Вінницької області від 18 грудня 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2025 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3