06 травня 2025 року
м. Київ
справа № 322/637/17
провадження № 51-3438км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2024 року у кримінальному провадженні № 22015080000000102 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя смт Новомиколаївки Запорізької області,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 332, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що в період із 16 січня по 19 червня 2014 року будучи службовою особою, а саме завідувачем Новомиколаївського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі - УДМС України в Запорізькій області), у невстановленому місці, використовуючи своє службове становище та реалізуючи спільний із ОСОБА_7 план, створивши всі необхідні умови для незаконного документування трьохгромадян Ісламської Республіки Іран - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 паспортами громадян України, завів відповідні справи по втраті паспортів неіснуючих осіб - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 і вніс неправдиві відомості до протоколів про адміністративне правопорушення, постанов про накладення адміністративних стягнень, висновків за заявою про втрату паспортів та карток реєстрації вказаних осіб. Вказані документи ОСОБА_6 завірив своїми підписами як службова особа Новомиколаївського РС УДМС України в Запорізькій області. При цьому, із залученням невстановленої слідством особи та використовуючи відповідні бланки заяв (форма № 1) старого зразка, надруковані ще у 1996 році, оформив відповідні заяви на отримання попередніх, нібито втрачених паспортів на ім'я цих осіб, куди вклеїв отримані від ОСОБА_7 фотокартки громадян Ісламської Республіки Іран.
У подальшому ОСОБА_6 вніс завідомо неправдиві відомості у заяви про видачу паспортів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , куди вклеїв фотокартки вказаних громадян Ісламської Республіки Іран та видав завідомо неправдиві офіційні документи, а саме паспорти громадян України.
Приблизно наприкінці червня 2014 року ОСОБА_6 передав підроблені паспорти на ім'я неіснуючих осіб ОСОБА_7 , який у свою чергу передав їх ОСОБА_14 для подальшого оформлення паспортів громадян України для виїзду за кордон, достовірно знаючи, що ці паспорти будуть використані для незаконного переправлення іноземних громадян через державний кордон під виглядом громадян України.
Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано за ч. 2 ст. 332, ч. 1 ст. 366 КК у зв'язку з відсутністю в його діях складу цих злочинів.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора Запорізький апеляційний суд ухвалою від 08 липня 2024 року залишив скаргу без задоволення, а вирок - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_15 , який брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що при повторному перегляді вироку суд апеляційної інстанції не виконав вказівок Верховного Суду зазначених у постанові від 02 листопада 2023 року.
Також стверджує, що незважаючи на клопотання сторони обвинувачення судами першої та апеляційної інстанцій не був допитаний свідок ОСОБА_16 , який під час досудового розслідування пояснював, що ОСОБА_17 на прохання ОСОБА_9 шляхом внесення неправдивих відомостей до документів підробив три паспорти громадян України. Вказавши у своєму рішенні про те, що прокурор не забезпечив явку цього свідка в суд апеляційної інстанції суд не взяв до уваги об'єктивну неможливість останнього прибути в судове засідання через хворобу та можливість його повторного приводу або накладення на нього грошового стягнення у разі повторної неявки.
Вважає, що при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки доводам його скарги про безпідставне визнання судом першої інстанції недопустимими письмових доказів у справі та позбавив сторону обвинувачення можливості спростувати доводи сторони захисту про дотримання ОСОБА_6
«Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» № 320 від 13 квітня 2012 року.
На думку прокурора, апеляційний суд не усунув порушень допущених місцевим судом і не дав обґрунтованих відповідей на доводи його скарги, а тому ухвалене цим судом рішення не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.
Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу.
Виправданий ОСОБА_6 та його захисник були повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак у судове засідання не з'явилися і в письмовій заяві просили проводити касаційний розгляд справи без їхньої участі.
Мотиви Суду
Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість указані обставини належать до предмета перевірки суду апеляційної інстанції в межах вимог апеляційних скарг.
За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам повинна відповідати й ухвала апеляційного суду в якій згідно з положеннями ст. 419 КПК повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 439 КПК після скасування судового рішення судом касаційної інстанції вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Вказаним правилом законодавець створює додаткові процесуальні засоби усунення порушень матеріального чи процесуального закону, допущених судами першої та апеляційної інстанцій у випадках, коли за наслідками касаційного розгляду судом касаційної інстанції не ухвалюється кінцеве рішення у кримінальному провадженні.
При перегляді вироку у справі апеляційний суд цих вимог закону не дотримався.
Так, постановою Верховного Суду від 02 листопада 2023 року було скасовано ухвалу Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2023 року через невмотивовану відмову в задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні та порушення положень ст. 419 КПК при залишенні без відповіді деяких вагомих доводів апеляційної скарги прокурора, що могло вплинути на законність судового рішення.
Зокрема у своєму рішенні суд касаційної інстанції зазначив, що аналіз ухвали апеляційного суду свідчить про відсутність у ній обґрунтованого аналізу всіх доводів, викладених у апеляційній скарзі прокурора та оцінки всіх доказів зібраних у кримінальному провадженні, а також неповного з'ясування обставин, які мають значення для ухвалення законного рішення та могли вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
Усупереч приписам ч. 2 ст. 439 та ст. 419 КПК під час нового розгляду суд апеляційної інстанції цих вказівок не виконав, доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив і переконливих мотивів у доведеність свого висновку про їх необґрунтованість в ухвалі не навів.
У поданій апеляційній скарзі прокурор вказував, що зібрані в кримінальному провадженні та надані стороною обвинувачення в суді докази є допустимими і достатніми для підтвердження висунутого ОСОБА_6 обвинувачення. Натомість ці докази не отримали правильної юридичної оцінки судом першої інстанції та безпідставно були визнані ним недопустимими. Ці порушення прокурор вважав істотними, які призвели до неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до вимог ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з положеннями статей 86, 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
При перегляді вироку апеляційний суд повторно дослідив докази про які просив прокурор в апеляційній скарзі, зокрема висновки службового розслідування від 06 січня 2016 року, протокол пред'явлення для впізнання від 15 червня 2016 року, висновок експерта №111/16 від 11 квітня 2017 року, протокол обшуку від 15 червня 2015 року.
Разом із тим апеляційний суд не допитав у судовому засіданні свідка ОСОБА_7 , на чому наполягав прокурор. Після того, як прокурором було з'ясовано місце проживання цього свідка, яке він змінив після початку повномасштабного вторгнення, його було викликано в судове засідання апеляційного суду на 10 червня 2024 року. Оскільки свідок у вказаний день в судове засідання не з'явився, ухвалою від 10 червня 2024 року до нього було застосовано привід на 08 липня 2024 року. Згідно з рапортом та наданим в суді поясненнями працівника поліції останнього було повідомлено про необхідність його явки до суду, однак 08 липня 2024 року через хворобу свідок не зміг прибути у судове засідання. Однак апеляційний суд вирішив продовжити розгляд справи не обґрунтувавши належним чином свого рішення про неможливість відкладення судового розгляду до одужання свідка, фактично відмовившись від його допиту, тобто не вжив усіх заходів для допиту свідка, показання якого є важливими для об'єктивного з'ясування всіх обставин справи та перевірки доводів апеляційної скарги прокурора, на що вказував у своєму рішенні Верховний Суд.
Також колегія суддів вважає слушними і доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки доводам його апеляційної скарги про безпідставне визнання місцевим судом недопустимими письмових доказів у справі.
Зокрема, апеляційний суд не дав належної оцінки допустимості висновку експерта №111/16 від 11 квітня 2017 року.
Цей суд погодився з висновком суду першої інстанції у вироку про недопустимість цього доказу в зв'язку з тим, що первинні матеріали, які були предметом дослідження експерта під час проведення експертизи, а також протоколи отримання умовно-вільних та експериментальних зразків почерку ОСОБА_6 , не надавались суду і сторона захисту не мала доступу до цих документів. Також суду не були надані і докази правомірності їх вилучення.
У постанові від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17 Об'єднана палата Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду вказала на те, що відсутність у матеріалах кримінального провадження документів, на підставі яких був сформований висновок експерта та невідкриття їх стороні захисту під час виконання вимог ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 цього Кодексу, та не тягне автоматично за собою визнання результатів експертного дослідження недопустимими доказами і скасування судових рішень на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, якщо ці документи було отримано у визначеному законом порядку і під час ознайомлення з матеріалами провадження сторона захисту не заявляла клопотала слідчому/прокурору про надання доступу до цих документів, або якщо їй було надано можливість ознайомитись із цими документами під час судового чи апеляційного розгляду.
Між тим з матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час дослідження вказаного висновку експерта в судах першої та апеляційної інстанцій сторона захисту не ставила питання про надання їй для ознайомлення документів, які були використані експертом при проведенні експертизи та документів щодо правомірності їх вилучення слідчим.
Також судами обох інстанцій не було надано належної оцінки протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15 червня 2016 року.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 228 КПК перед тим, як пред'явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Сутнісним змістом пред'явлення для впізнання є ідентифікація особи (об'єкта) за його психофізіологічним відображенням у пам'яті людини. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати цю особу.
Згідно з положеннями ч. 7 ст. 228 КПК фотознімок з особи, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом із іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред'являються для впізнання, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Усі особи на фотознімках повинні бути однієї статі і не мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.
З протоколу впізнання в матеріалах провадження вбачається, що цих вимог закону орган досудового розслідування дотримався. Будучи опитаним безпосередньо перед проведенням впізнання свідок ОСОБА_7 повідомив, що зможе впізнати особу на прізвище ОСОБА_6 , якого неодноразово бачив і спілкувався з ним, а під час пред'явлення йому кількох фотографій для впізнання впевнено вказав на фотографію на якій був зображений ОСОБА_6 , пояснивши слідчому, що впізнав його за сукупністю рис обличчя (овальне, специфічна форма носу та губ, розріз очей, світле волосся, зачіска) та вказав, що ця особа є ОСОБА_6 , завідувачем Новомиколаївського РС УДМС України в Запорізькій області, який на прохання ОСОБА_9 виготовив та передав йому паспорти громадян України на ім'я ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , за що отримав кошти в сумі 6000 доларів США.
Свого висновку про недопустимість цього доказу суди обох інстанцій у своїх рішеннях належним чином не обґрунтували.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд також погодився з позицією місцевого суду у вироку щодо неврахування ним при оцінці доказів висновків результатів службового розслідування щодо законності документування паспортом громадянина України ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та ОСОБА_12 і зазначив у своєму рішенні, що ці висновки не мають доказового значення в кримінальному провадженні і не є процесуальним джерелом доказів з огляду на положення ст. 99 КПК.
Службове розслідування проводиться з метою встановлення обставин, які стали підставою для його призначення, виявлення причин та умов, що сприяли правопорушенню, а також осіб, винних у його вчиненні. Зібрані під час службового розслідування фактичні дані (пояснення осіб, документи, результати експертиз тощо) можуть містити важливу інформацію для повного і об'єктивного розгляду кримінального провадження. Висновок службового розслідування систематизує ці фактичні дані, формулює висновки щодо обставин події та причетних до неї осіб, а також причинно-наслідковий зв'язок між діями цих осіб та пов'язаними із ними наслідками. Така систематизація може сприяти органу досудового розслідування та суду розібратися в обставинах справи. Для їх використання в кримінальному провадженні матеріали службового розслідування можуть бути отримані слідчим з додержанням встановленого КПК порядку збирання доказів.
Ці службові розслідування проводились УДМС України в Запорізькій області з метою прийняття адміністративного рішення про визнання паспортів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 такими, що оформлені з порушенням чинного законодавства. Під час проведення службових розслідувань уповноваженими особами здійснювалися заходи спрямовані на з'ясування обставин щодо законності оформлення та видачі цих паспортів. Тобто ті самі обставини, які прямо пов'язані з предметом розгляду у кримінальному провадженні.
При досліджені цих доказів у судах першої та апеляційної інстанції судами не було допитано ОСОБА_6 з приводу обставин викладених у висновках службових розслідувань. А суди обох інстанцій у своїх рішеннях в категоричній формі зазначили про недопустимість результатів службових розслідувань як доказу, не обґрунтувавши свій висновок належним чином.
Проте у такому випадку ці суди повинні були надати їм оцінку в сукупності з іншими доказами зібраними у кримінальному провадженні, які визнані належними і допустимими, чого вони не зробили.
З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що при повторному перегляді вироку суд апеляційної інстанції не перевірив ретельно всіх доводів апеляційної скарги прокурора та всупереч вимог ст. 439 КПК не виконав усіх вказівок суду касаційної інстанції, а тому проведену ним процедуру апеляційного перегляду судового рішення не можна вважати такою, що здійснена з додержанням вимог кримінального процесуального закону, а ухвалене за її наслідками рішення таким, що відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.
Допущені судом апеляційної інстанції порушення є істотними у розумінні положень ч. 1 ст. 412 КПК, які перешкодили цьому суду ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
За таких обставин колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу прокурора задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги наведене в цій постанові та постанові Верховного Суду від 02 листопада 2023 року, з використанням наданих процесуальних можливостей ретельно перевірити усі доводи апеляційної скарги прокурора, вжити усі передбачені кримінальним процесуальним законом можливості для допиту в суді свідка ОСОБА_7 та дослідити інші необхідні докази у кримінальному провадженні з метою об'єктивної перевірки обставин справи, дати їм належну правову оцінку, усунути вказані порушення та суперечності у висновках місцевого суду, та ухвалити у справі законне і обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Дніпровського апеляційного судувід 08 липня 2024 рокущодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
___________________ __________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3