27 травня 2025 року
м. Київ
справа № 755/11035/16
провадження № 51-5205 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника засудженого ОСОБА_6 ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014010470000019 від 03 березня 2014 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вітебська, СРСР, громадянина Російської Федерації (далі - РФ), жителя АДРЕСА_1 ,
за ст. 110 ч. 3, ст. 27 ч. 4, ст. 111 ч. 1, ст. 27 ч. 3, ст.113, ст. 28 ч. 2, ст. 437 ч. 1, ст. 28 ч. 2, ст. 437 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ст. 110 ч. 3 КК України на строк 12 років; за ст. 27 ч. 4, ст. 111 ч. 1 КК України (епізод про перехід на бік ворога) на строк 12 років; за ст. 27 ч. 3, ст. 113 КК України на строк 13 років; за ст. 28 ч. 2, ст. 437 ч. 1 КК України на строк 12 років; за ст. 28 ч. 2, ст. 437 ч. 2 КК України на строк 15 років.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 указано відраховувати з дня його затримання.
Цим же вироком ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ст. 111 ч. 1 КК України (епізод підривної діяльності і суміжний) та виправдано у зв'язку з недоведеністю, що це кримінальне правопорушення вчинене ним.
Задоволено цивільний позов прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 , в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави Україна в особі Кабінету Міністрів України 1 080 352 000 000 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави Україна вартість експертних досліджень у сумі 5 557, 92 грн.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
За обставин, установлених судом і детально викладених у вироку суду, ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин. ОСОБА_6 наказом Міністра оборони РФ від 19 квітня 2013 року № 288, виданим на виконання Указу Президента РФ від 15 квітня 2013 року № 357, призначений командуючим Чорноморського флоту РФ (далі - ЧФ РФ) та згідно з наказом командуючого військами Південного військового округу від 16 травня 2013 року № 56 УК зарахований до списків особового складу і приступив до виконання службових обов'язків.
Протягом лютого - березня 2014 року ОСОБА_6 , перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з представниками влади і Збройних Сил РФ (далі - ЗС РФ), з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, з мотивів перешкоджання євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю РФ над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушуючи вимоги статей 1-3, 68, 73, 134 Конституції України, пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, положення ст. 2 ч. 4 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09 грудня 1981 року № 36/103, від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), а також ст. 6 п. 1 Угоди між Україною і РФ про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України від 28 травня 1997 року, шляхом віддання наказів, спланував, підготував та організував прийняття і розосередження на об'єктах ЧФ РФ військових підрозділів ЗС РФ, які здійснили вторгнення на територію півострова Крим, забезпечив маскування військовослужбовців ЧФ РФ для ведення агресивної війни проти України, а також спланував та визначив об'єкти, які підлягають блокуванню і захопленню для здійснення військової окупації АР Крим і м. Севастополя, тобто вчинив за попередньою змовою групою осіб планування та підготовку агресивної війни проти України.
Він же в період з 20 лютого по 21 березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2, будучи військовою службовою особою ЗС РФ - командуючим ЧФ РФ, наділеною адміністративно-розпорядчими та управлінсько-господарськими функціями, уповноваженою вирішувати питання воєнного планування і управління щодо застосування підрозділів ЧФ РФ на території АР Крим, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб із представниками влади і ЗС РФ, як співвиконавець, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, а також те, що АР Крим і м. Севастополь є її невід'ємною складовою частиною, з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, з тих же мотивів, усупереч вимогам наведених вище нормативних актів, шляхом віддання наказів і розпоряджень підлеглим йому військовослужбовцям щодо забезпечення військової окупації території півострова Крим, організував блокування підрозділами ЧФ РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами під виглядом місцевого населення півострова Крим, представниками так званої самооборони, військових частин ЗС України, ДПС України, ВВ МВС України для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканості; організував блокування транспортних комунікацій з метою порушення нормальної роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об'єктів, які мають важливе оборонне значення, для військової окупації ЗС РФ території півострова Крим та сприяв захопленню будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі, тобто здійснив ведення за попередньою змовою групою осіб агресивної війни проти України.
Також ОСОБА_6 у період з 20 лютого по 21 березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб із представниками влади і ЗС РФ, як співвиконавець, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, а також те, що АР Крим і м. Севастополь є її невід'ємною складовою частиною, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю РФ над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушив указані вище положення нормативних актів шляхом віддання наказів і розпоряджень підлеглим йому військовослужбовцям ЗС РФ, забезпечив військову окупацію території півострова Крим, що призвело до тяжких наслідків у вигляді порушення територіальної цілісності України та заподіяння збитків у вигляді втрати об'єктів державної власності на загальну суму 1 080 352 000 000 грн, тобто вчинив за попередньою змовою групою осіб умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до тяжких наслідків.
Крім того, ОСОБА_6 у період з 20 лютого по 21 березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2, з метою ослаблення держави Україна, тобто заподіяння шкоди її економічній системі, обороноздатності, державній та внутрішній безпеці, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, з мотивів перешкоджання євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю РФ над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушив вимоги вказаних вище нормативних актів шляхом віддання наказів і розпоряджень підлеглим йому військовослужбовцям як командуючий ЧФ РФ, керував їх діями щодо захоплення та пошкодження військового обладнання на об'єктах протиповітряної, морської і берегової оборони ЗС України на території АР Крим, а саме у дев'яти військових частинах, які мають важливе оборонне значення, тобто організував вчинення з метою ослаблення держави дій, спрямованих на пошкодження об'єктів, що мають важливе оборонне значення.
У період з 02 по 04 березня 2014 року ОСОБА_6 , перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2, діючи умисно, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності й недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, з мотивів перешкоджання євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю РФ над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушив вимоги статей 1-3, 68 Конституції України, а також ст. 6 п. 1 Угоди між Україною і РФ про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України від 28 травня 1997 року, шляхом умовлянь, підкупу обіцянками подальшого проходження служби на нових кораблях ЧФ РФ, збереження отриманих військових звань і рівнозначних посад, підвищення розміру грошового забезпечення та інших соціальних гарантій на рівні військовослужбовців ЗС РФ і погрозами застосування фізичного насильства у випадку відмови виконувати висунуті вимоги схиляв українських військовослужбовців - громадян України до вчинення державної зради, тобто діянь на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, а саме до переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, в результаті чого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 , командир ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 та командир ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 добровільно погодились на його пропозиції та перейшли на бік ворога, чим здійснив підбурювання до вчинення державної зради.
Також органом досудового розслідування ОСОБА_6 пред'явлено обвинувачення в тому, що він у період часу з 02 по 04 березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2, діючи умисно, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю РФ над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушив вимоги ст. 1 - 3, 68 Конституції України, а також ст. 6 п. 1 Угоди між Україною і РФ про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України від 28 травня 1997 року, шляхом умовлянь, підкупу обіцянками подальшого проходження служби на нових кораблях ЧФ РФ, збереженням отриманих військових звань та рівнозначних посад, підвищенням розміру грошового забезпечення та іншими соціальними гарантіями на рівні військовослужбовців ЗС РФ, та погрозами застосування фізичного насильства у випадку відмови виконувати висунуті вимоги, схиляв українських військовослужбовців - громадян України до вчинення державної зради, тобто діянь на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності й недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, а саме до переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, в результаті чого колишні ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_14 добровільно погодилися на його пропозиції та перейшли на бік ворога, і надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України як указаними особами, так і ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_9 , командиром ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 , командиром ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 , чим здійснив підбурювання до вчинення державної зради, що кваліфіковано за ст. 27 ч. 4, ст. 111 ч. 1 КК України.
Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність жодної із форм переходу на бік ворога ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_14 , а також фактів підривної діяльності як указаними особами, так і ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_9 , командиром ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 , командиром ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 (не надано протоколів слідчих та/або процесуальних дій, висновків експертів, вироків щодо осіб, котрих підбурював обвинувачений, тощо), а тому визнав невинуватим ОСОБА_6 у пред'явленому обвинуваченні за ст. 111 ч. 1 КК України (епізод підривної діяльності й суміжний) та виправдав у цій частині у зв'язку з недоведеністю, що це кримінальне правопорушення вчинене ним.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Це кримінальне провадження як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду здійснювалося за відсутності обвинуваченого («in absentia») в порядку спеціального досудового та судового провадження.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 в частині залишення без зміни вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року, який ухвалив стягнути з ОСОБА_6 на користь держави Україна в особі Кабінету Міністрів України 1 080 352 000 000 грн і призначити в цій частині новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки належним чином не перевірив доводів його апеляційної скарги та не навів в ухвалі мотивів, з яких визнав їх необґрунтованими щодо прийнятого місцевим судом рішення про задоволення цивільного позову, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України. Зазначає, що ОСОБА_6 інкриміновано дії, які він вчинив як командувач ЧФ РФ, а тому відповідно до статей 1172, 1174 ЦК України, ст. 62 КПК України цивільним відповідачем у цьому кримінальному провадженні має бути його роботодавець, а саме РФ в особі Міністерства оборони РФ. Крім того, захисник наголошує на тому, що в даному кримінальному провадженні суд вирішив стягнути майнові збитки за анексію Криму лише з обвинуваченого ОСОБА_6 , не визначивши виду відповідальності (солідарна або часткова) та незважаючи на те, що ОСОБА_6 , як встановлено вироком, діяв за попередньою змовою групою осіб із представниками влади і ЗС РФ з метою зміни меж території та державного кордону України.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу, вважав її обґрунтованою та просив її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У касаційній скарзі не оскаржуються висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність вини ОСОБА_6 , кваліфікація його дій та призначене йому покарання.
В апеляційній скарзі захисник також не оспорював вирок суду першої інстанції в цій частині та просив апеляційний суд відмовити в задоволенні цивільного позову, змінивши вирок місцевого суду в цій частині.
Вирок суду першої інстанції в частині наявності у прокурора права подавати цивільний позов у вказаному кримінальному провадженні та визначений місцевим судом розмір відшкодування за цивільним позовом на підставі проведеної експертизи від 31 травня 2016 року № 6924/16-45 в касаційному порядку також не оскаржуються.
Доводи касаційної скарги про допущене апеляційним судом істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та порушення вимог ст. 419 КПК України під час розгляду апеляційної скарги захисника в частині вирішення місцевим судом цивільного позову є частково обґрунтованими з огляду на таке.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 360 - 380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції має зазначити підстави, з яких її визнано необґрунтованою, тобто процесуальний закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 128 ч. 1 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що захисник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , не погодившись із вироком суду першої інстанції, зокрема в частині вирішення цивільного позову, оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. Посилаючись на положення ЦК України, захисник заперечував правильність визначення ОСОБА_6 як відповідача, оскільки його визнано винним за дії, вчинені ним як командувачем ЧФ РФ, а отже, цивільним відповідачем, на думку захисника, має бути його роботодавець - РФ в особі Міністерства оброни РФ.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції виходив з такого.
Цивільний позов в інтересах держави пред'являється прокурором.
Прокурор, який пред'являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді, передбачених Законом України «Про прокуратуру».
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Положеннями ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» урегульовані особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді та, зокрема, визначено, що право подання цивільного позову у кримінальному провадженні надається прокурору, який бере в ньому участь, право подання апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом на судове рішення у кримінальній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, крім випадків, коли йдеться про рішення у кримінальних провадженнях, розслідування в яких здійснювалося Національним антикорупційним бюро України, - у таких випадках відповідне право надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його участі в розгляді справи: керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, його першому заступнику та заступнику. Змінити, доповнити, відкликати, відмовитися від позову (заяви, подання), апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом має право прокурор, який її подав, або прокурор вищого рівня. Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.
Отже, за положеннями ст. 24 ч. 2 Закону України «Про прокуратуру» і ст. 128 ч. 2 КПК України цивільний позов в інтересах держави у кримінальному провадженні пред'являється прокурором, який бере участь у такому кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 36 ч. 2 п. 12 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, зокрема, пред'являти цивільний позов в інтересах держави.
Прокурор у кримінальному провадженні - прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 подав у порядку ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», ст. 1166 ЦК України, ст. 128 КПК України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_6 щодо стягнення збитків, завданих його діями в період з 20 лютого по 21 березня 2014 року, на загальну суму 1 080 352 000 000 грн.
Суд першої інстанції задовольнив заявлений прокурором цивільний позов, пославшись на його обґрунтованість, а суд апеляційної інстанції погодився із цим рішенням місцевого суду з таких мотивів.
Учасником цивільних відносин (стороною) на підставі ст. 2 ЦК України, ст. 48 ЦПК України є, зокрема, держава Україна.
За вимогами ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Згідно з положеннями гл. 9 КПК України «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов, виплата винагороди викривачу», в їх системному зв'язку, підозрюваний, обвинувачений має відшкодовувати шкоду, завдану державі внаслідок кримінального правопорушення.
Аналіз положень статей 55, 61, 62, 91, 127, 128, 130, 170, 242, 291 КПК України свідчить, що під шкодою у кримінальному провадженні розуміються втрати, яких зазнала потерпіла сторона у результаті викрадення, знищення або пошкодження майна, або шкода, завдана безпосередньо особі, її здоров'ю, діловій репутації внаслідок протиправної поведінки іншої особи.
Таким чином, майнова шкода - це наслідки кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, що мають вартісну форму та полягають у безпосередньому зменшенні матеріального блага особи (викрадення, пошкодження, знищення майна), у позбавленні її можливості одержати заплановані доходи, а також у понесенні особою будь-яких додаткових майнових витрат.
У кримінальному провадженні під матеріальними збитками у ст. 242 ч. 2 п. 6 КПК України треба розуміти грошову оцінку (еквівалент) заподіяної матеріальної шкоди (втрачених, додатково витрачених або недоотриманих майнових благ особою внаслідок порушення її прав та інтересів іншою особою), а відшкодування збитків є одним із способів відшкодування шкоди. Така позиція викладена і в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 листопада 2019 року в справі № 420/1667/18, провадження № 51-10433 кмо 18.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_6 вчинив злочини, передбачені ст. 110 ч. 3, ст. 27 ч. 3, ст. 113, ст. 28 ч. 2, ст. 437 ч. 1, ст. 28 ч. 2, ст. 437 ч. 2 КК України, у період з лютого по березень 2014 року в АР Крим, обіймаючи посаду командуючого ЧФ РФ. Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 31 травня 2016 року № 6924/16-45 розмір матеріальних збитків, завданих державі у зв'язку з військовою анексією в період з 20 лютого по 21 березня 2014 року РФ АР Крим і м. Севастополя та захопленням об'єктів державної власності, які розташовані на вказаній тимчасово окупованій території, з урахуванням Розрахунку розміру збитків, завданих протиправним перешкоджанням щодо володіння, користування і розпорядження майном та майновими правами, що є власністю держави Україна і знаходяться на території Автономної Республіки Крим, незаконно окупованій РФ, здійсненого суб'єктом оціночної діяльності ТДВ «Гільдія Оцінювачів України», становить 1 080 352 000 000 грн без ПДВ (т. 5, а. с. 140 - 255).
Таким чином, апеляційний суд визнав вимоги прокурора, заявлені в цивільному позові про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави матеріальної шкоди в розмірі 1 080 352 000 000 грн, обґрунтованими й такими, що підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про те, що в заявленому цивільному позові неправильно вказано цивільного відповідача, а саме обвинуваченого ОСОБА_6 замість Міністерства оборони РФ, апеляційний суд зазначив таке.
Відповідно до положень ст. 62 КПК України цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально протиправними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно зі ст. 1166 ч. 1 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Під цивільно-правовою відповідальністю розуміють невигідні наслідки майнового характеру, що настають для осіб, які допустили цивільні правопорушення. Цивільно-правова відповідальність завжди має майновий характер. Вона може виступати у формі відшкодування збитків, сплати штрафу, пені, неустойки, втрати завдатку.
У межах кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 завдані збитки були результатом вчинення ним кримінальних правопорушень.
Урахувавши вимоги ст. 128 КПК України й те, що оскаржуваним вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 110 ч. 3, ст. 27 ч. 3, ст. 113, ст. 28 ч. 2, ст. 437 ч. 1, ст. 28 ч. 2, ст. 437 ч. 2 КК України, унаслідок яких державі Україна було завдано шкоди на суму 1 080 352 000 000 грн, апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції в частині цивільного позову до ОСОБА_6 як до особи, діяннями якої завдано шкоди в такому розмірі.
Разом із тим, апеляційний суд належним чином не перевірив наведених вище доводів апеляційної скарги захисника щодо неналежності визначеного місцевим судом цивільного відповідача ОСОБА_6 замість РФ та не навів у своїй ухвалі мотивів, з яких виходив, залишаючи апеляційну скаргу в цій частині без задоволення.
Ураховуючи встановлені судом першої інстанції конкретні фактичні обставини цього кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , який вчинив злочини, обіймаючи посаду командуючого ЧФ РФ, безпосередньо у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків на цій посаді, апеляційному суду необхідно було мотивувати своє рішення про залишення апеляційної скарги без задоволення, узявши до уваги та проаналізувавши положення цивільного судочинства, які регулюють саме такі спірні правовідносини.
Згідно зі ст. 48 ч. 2 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Статтею 1172 ЦК України передбачено відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою. Частиною 1 цієї статті визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Стаття 1174 ЦК України визначає відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Частиною першою цієї статті передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідальність держави за шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, має іншу юридичну природу, ніж відповідальність особи, визнаної безпосередньо винною у вчиненні кримінального правопорушення. Вона ґрунтується на принципі відповідальності держави за дії чи бездіяльність її органів або посадових осіб під час виконання владних повноважень.
Проте, апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України не навів в ухвалі підстав, з яких залишив такі доводи апеляційної скарги захисника без задоволення.
Суд першої інстанції, вирішуючи цивільний позов у межах цього кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , у вироку не виклав мотивів свого рішення щодо необхідності визнання цивільним відповідачем обвинуваченого, а не держави РФ, як про це вказував захисник ОСОБА_7 у запереченнях на цивільний позов (т. 2, а. с. 186), зазначеного питання також не з'ясував та відповідних обґрунтувань свого рішення у вироку не навів.
Указані порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, що відповідно до ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування ухвали апеляційного суду та в порядку ст. 433 ч. 2 цього Кодексу і вироку щодо ОСОБА_6 у частині вирішення цивільного позову прокурора.
За таких обставин ухвала та в порядку ст. 433 ч. 2 КПК України вирок щодо ОСОБА_6 у частині вирішення цивільного позову прокурора підлягають скасуванню з призначенням у цій частині нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, справу розглянути відповідно до вимог процесуального закону та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року та в порядку ст. 433 ч. 2 КПК України вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року щодо ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову прокурора скасувати і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3