29 травня 2025 року
м. Київ
справа № 670/209/24
провадження № 51-1703 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 на вирок Віньковецького районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 13 березня 2025 року щодо неї,
установив:
Вироком Віньковецького районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2024 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку с. Заборознівці Новоушицького району, жительку АДРЕСА_1 , раніше не судиму,
визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено їй покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Також вироком вирішено питання щодо речових доказів і цивільного позову потерпілої ОСОБА_5 .
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 13 березня 2025 року апеляційну скаргу засудженої залишено без задоволення, а вирок суду - без змін.
Відповідно до змісту судових рішень, що оскаржуються та встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_4 визнано винуватою за те, що вона, 23 січня 2024 року, близько 14:00, перебуваючи неподалік домогосподарства АДРЕСА_1 , в ході конфлікту, що виник на ґрунті тривалих неприязних відносин із потерпілою ОСОБА_5 , умисно завдала останній тілесні ушкодження шляхом нанесення ударів дерев'яною палицею по лівій нозі, лівому плечовому суглобі та лівій половині грудної клітини.
Внаслідок цього потерпілій спричинено тілесні ушкодження у вигляді синців і забоїв м'яких тканин у зазначених ділянках тіла, які відповідно до висновку експерта № 19 від 25 січня 2024 року є легкими тілесними ушкодженнями.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.
У зміненій касаційній скарзі засуджена, посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог ст. 370 КПК України, а апеляційним судом - ст. 419 цього Кодексу, порушує питання про скасування судових рішень і призначення нового розгляду у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог засуджена зазначає, що висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, оскільки суд не взяв до уваги відомості, які могли істотно вплинути на його висновки, зокрема, показання свідків сторони захисту. Вважає, що вирок ґрунтується виключно на доказах сторони обвинувачення. Також зазначає, що суд без належного обґрунтування відмовив у призначенні додаткових експертиз для перевірки наявності причинно-наслідкового зв'язку між її діями та тілесними ушкодженнями потерпілої.
Водночас, порушуючи питання про скасування вироку, засуджена зазначає, що аналогічні доводи були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та апеляційний суд не надав обґрунтованих відповідей на них, формально погодившись із висновками суду першої інстанції, залишивши її апеляційну скаргу без задоволення.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження, з наведених у ній мотивів з огляду на таке.
Зі змісту зміненої касаційної скарги вбачається, що засуджена хоча й посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, однак обґрунтовує свої вимоги через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, що, на її думку, могло вплинути на вирішення питання щодо її винуватості.
Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України, не підлягають.
Перевірка невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження відповідно до вимог ст. 411 КПК України належать до компетенції суду апеляційної інстанції.
Доводи, наведені у касаційній скарзі є аналогічними тим, що були предметом розгляду апеляційного суду в межах вимог ст. 404 КПК України, і суд надав їм належну правову оцінку.
Апеляційний суд у своїй ухвалі навів підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою та мотивував своє рішення, зазначивши, що винуватість ОСОБА_4 підтверджується сукупністю доказів, які були належним чином досліджені судом першої інстанції та оцінені відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КПК України. Зокрема, такими доказами є: висновок експерта № 19 від 25 січня 2024 року; протоколи слідчих дій; відеозаписи, які підтверджують описаний потерпілою механізм спричинення тілесних ушкоджень.
Висновок експерта №19 від 25 січня 2024 року підтвердив характер ушкоджень, який відповідав описаним потерпілою діям засудженої. Механізм заподіяння тілесних ушкоджень також підтверджувався результатами слідчого експерименту від 05 лютого 2024 року. У зв'язку з цим апеляційний суд визнав доводи засудженої про інший спосіб спричинення тілесних ушкоджень потерпілій необґрунтованими.
Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо оцінки показань окремих свідків. Зокрема, сторони захисту - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які є близькими родичами засудженої, її сином і чоловіком. Суд встановив можливу зацікавленість цих осіб, що впливала на достовірність їхніх показань. Щодо свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , суд визнав їх недостовірними, оскільки вони спростовувалися іншими доказами, зокрема, висновком експерта. Показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 визнані судом неналежними, оскільки вони не містили відомостей про обставини, що підлягали доказуванню.
Згідно з практикою Касаційного кримінального суду, суди мають право оцінювати достовірність та допустимість доказів, враховуючи можливу зацікавленість свідків. Якщо свідки є близькими родичами обвинуваченого, суди можуть визнати їхні показання упередженими та надати їм меншу доказову силу. Водночас, відхилення таких показань повинно бути обґрунтованим та базуватися на аналізі всіх обставин справи.
У цьому провадженні суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд не автоматично відкинув свідчення через родинний зв'язок, а вказав на їхню можливу зацікавленість і відсутність незалежного підтвердження, що відповідає практиці ККС ВС - постанова від 07 вересня 2023 року (справа № 466/9314/14-к).
Твердження засудженої про необґрунтовану відмову в призначенні додаткових експертиз були предметом розгляду апеляційного суду. В ухвалі зазначено, що апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для призначення додаткових експертиз, оскільки обставини заподіяння тілесних ушкоджень встановлені на підставі достатніх і допустимих доказів і взаємопов'язаних. Наявні докази дозволили суду зробити обґрунтований висновок щодо причинно-наслідкового зв'язку між діями засудженої та заподіяними тілесними ушкодженнями потерпілій.
Апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції ретельно проаналізував усі докази, належним чином встановив фактичні обставини кримінального правопорушення (проступку) та на підставі встановлених у суді обставин надав правильну правову оцінку діям засудженої.
Беручи до уваги положення ч. 3 ст. 404 КПК України, яка визначає право суду апеляційної інстанції, зокрема, щодо повторного дослідження обставин кримінального провадження, дослідивши матеріали стосовно доводів наведених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не встановив порушень на які посилалась засуджена у своїй апеляційній скарзі, тому мотивовано відмовив у задоволенні її вимог.
У касаційній скарзі засуджена формально вказує, що апеляційний суд не надав відповідей щодо підстав для задоволення цивільного позову потерпілої. Проте такі доводи є необґрунтованими. Апеляційний суд перевірив рішення в цій частині та дійшов висновку, що цивільний позов розглянуто відповідно до вимог цивільного і кримінального процесуального законодавства, а розміри грошового відшкодування моральної та матеріальної шкоди обґрунтовано належними доказами, наведеними у вироку.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому вирок відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Ухвала Хмельницького апеляційного суду від 13 березня 2025 року постановлена відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Колегія суддів Касаційного кримінального суду погоджується з наведеними в ній висновками щодо законності вироку, у зв'язку з чим не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_4 на вирок Віньковецького районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 13 березня 2025 року щодо неї.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3