Ухвала
30 травня 2025 року
м. Київ
справа № 463/1733/23
провадження № 61-6785ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, щопозивачу завдано моральної шкоди в результаті незаконних дій судді Львівського апеляційного суду, який, в порушення норм статей 8, 40, 55, 129 Конституції України, шляхом постановлення незаконної ухвали від 11 серпня 2020 року у справі № 462/4357/20, мав намір незаконно позбавити позивача доступу до правосуддя, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації. У зв'язку з позбавленням прав позивача було порушено нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активної діяльності, громадського життя, порушено стосунки з оточуючими людьми, так як всі родичі та знайомі глузують з позивача, повторюючи, що він, живучи та діючи в межах закону, не може довести свою правоту в судах, оскільки кожне рішення суду, яким відмовлено у задоволенні його вимог, свідчить, що його вимоги незаконні.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в його корить кошти у сумі 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 05 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
позивач ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між діями слідчого судді Львівського апеляційного суду ОСОБА_2 та моральною шкодою.
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 листопада 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
позивач реалізував своє право на оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій до касаційного суду. Факт скасування постановою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року ухвали Львівського апеляційного суду від 11.08.2020 не свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди;
відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди.
Не погоджуючись із указаними рішеннями ОСОБА_1 декілька разів подавав касаційні скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, а саме: викладення касаційної скарги у новій редакції з викладенням визначених законом підстав касаційного оскарження.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року ухвалено вважати неподаною та повернуто у зв'язку із тим, що заявник не виконав вимоги ухвали від 26 березня 2025 року та належним чином не обґрунтував підстави касаційного оскарження судового рішення, зокрема належне обґрунтування пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, а саме: подати нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі із належним обґрунтуванням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на який заявник посилається, як на підставу касаційного оскарження судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року доповнення і зміни до касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року повернуто без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року ухвалено вважати неподаною та повернуто у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 не виконав вимоги ухвали Верховного Суду від 25 квітня 2025 року.
28 травня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвали нове рішення, яким задовольнити позов.
ОСОБА_1 зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України у зв'язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статей 10, 12, 78, 81, 263, 264, 265, 382 ЦПК України) у подібних правовідносинах, що підтверджується постановою Львівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у справі № 463/1733/23, у якій відсутні посилання на висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 10, 12, 78, 81, 263, 264, 265, 382 ЦПК України у даних правовідносинах. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм статей 10, 12, 78, 81, 263, 264, 265, 382 ЦПК України у подібних правовідносинах. У зв'язку порушенням його прав гарантованих статтями 40, 56 Конституції України необхідне формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування норм статей 10, 12, 78, 81, 263, 264, 265, 382 ЦПК України у даних правовідносинах для правильного вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Аналіз пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. подібний висновок в пункті 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22)).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 не обґрунтовує передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Формальна вказівка на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. ОСОБА_1 не зазначено щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовано неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у цій частині. Зазначення у касаційній скарзі про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 10, 12, 78, 81, 263, 264, 265, 382 ЦПК України у подібних правовідносинах, не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат