28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 372/1991/21
провадження № 61-8211св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Даниловою Вікторією Віталіївною, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2023 року у складі судді Кравченко М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2024 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Крижанівської Г.В., Кафідової О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У травні 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та повернення земельних ділянок.
На обґрунтування своїх вимог прокурор посилався на те, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, зокрема ОСОБА_8 , яка змінила прізвище на ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 загальною площею 0,48 га за рахунок земель водного фонду, тому зазначене розпорядження прийняте з порушенням вимог чинного законодавства.
На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_8 видано державний акт на право власності серії ЯЖ № 217195 на земельну ділянку площею 0,12 га; ОСОБА_9 - державний акт на право власності серії ЯЖ № 217196 на земельну ділянку площею 0,12 га; ОСОБА_4 - державний акт на право власності серії ЯЖ № 217197 на земельну ділянку площею 0,12 га; ОСОБА_10 - державний акт на право власності серії ЯЖ № 217194 на земельну ділянку площею 0,12 га.
У подальшому ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 ( ОСОБА_6 ) за договорами купівлі-продажу здійснили відчуження належних їм земельних ділянки на користь ОСОБА_2 .
Належну ОСОБА_10 земельну ділянку після смерті останньої успадкували ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , які, у свою чергу, відчужили це майно на користь ОСОБА_2 , а остання - на користь ОСОБА_3 .
У подальшому вказані земельні ділянки відчужені на користь ОСОБА_11 , правонаступником якого є ОСОБА_12 .
Прокурор зазначав, що спірні земельні ділянки незаконно передані у власність громадянам та в подальшому перейшли у власність відповідачів за рахунок земель водного фонду на підставі розпорядження, яке прийнято з перевищенням наданих законом повноважень та у спосіб, прямо заборонений законодавством.
Зокрема, вказані земельні ділянки відведені у приватну власність із порушенням чинного законодавства, оскільки вони повністю накладаються на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Київського водосховища на річці Дніпро та 50-метрову прибережну захисну смугу ставка площею близько 23 га. Розпорядження, яким виділено спірні земельні ділянки у власність громадянам, скасовано.
Посилаючись на наведене, прокурор просив усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду загальною площею 0,48 га, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:
- від 06 вересня 2019 року № 48550525 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_11 ) на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003;
- від 06 вересня 2019 року № 48566332 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_11 ) на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004;
- від 06 вересня 2019 року № 48561572 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_11 ) на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005;
- від 06 вересня 2019 року № 4855666 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_11 ) на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010.
Усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду площею 0,48 га шляхом їх повернення на користь держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_11 ) земельних ділянок: площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003; площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005; площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004 та площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2023 року позов заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської області задоволено частково.
Усунуто перешкоди у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду загальною площею 0,48 га, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:
- від 06 вересня 2019 року № 48550525 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_11 ) на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003;
- від 06 вересня 2019 року № 48566332 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_11 ) на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004;
- від 06 вересня 2019 року № 48561572 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_11 ) на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005;
- від 06 вересня 2019 року № 4855666 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_11 ) на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010.
Усунуто перешкоди у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду площею 0,48 га, шляхом їх повернення на користь держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_11 ): площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003; площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005; площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004 та площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судові витрати в розмірі 11 350,00 грн.
Установивши, що спірні земельні ділянки відноситься до земель водного фонду й заявлена прокурором вимога про зобов'язання повернути земельну ділянку має розглядатися, як негаторний позов, суд першої інстанції зобов'язав останнього її власника ОСОБА_1 повернути їх до земель комунальної власності.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 травня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим та не вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
04 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Данилова В. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, від 14 вересня 2022 року в справі № 369/2122/20 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/6211/14-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Суди при розгляді справи дійшли помилкового висновку про належність земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0003; 3223151000:06:014:0005; 3223151000:06:014:0004; 3223151000:06:014:0010, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району, до земель водного фонду. Ці земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, скільки не знаходяться в прибережній смузі малої річки Стугна та не знаходяться в прибережній захисній смузі ставка, а тому повернення таких ділянок від відповідачки буде порушенням її права власності та порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ.
У висновку експерта було зазначено про те, що земельні ділянки із кадастровими номерами: 3223151000:06:014:0003, 3223151000: 06:014:0004, 3223151000:06:014:0005, 3223151000:06:014:0010 не накладаються на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Стугна та не накладаються на 50-метрову прибережну захисну смугу ставка, який знаходиться на півночі від цих земельних ділянок. Однак зазначений висновок експерта суд не взяв до уваги, як доказ, і не врахував при винесенні оскаржуваної постанови.
Оскільки виділення земельних ділянок було здійснено без порушення Земельного кодексу України та Водного кодексу України, а відповідач володіє земельними ділянками на законних підставах, суди порушили права ОСОБА_1 на мирне володіння майном та невиправданим втручанням держави в право власності.
Доводи інших учасників справи
28 березня 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Данилової В. В. надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких заявник підтримує викладені в касаційній скарзі доводи, а також просить урахувати висновки, викладені при розгляді справи № 372/4083/23, в якій враховано висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи,, згідно з яким спірні земельні ділянки не накладаються на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Стугна та не накладаються на 50-метрову прибережну захисну смугу ставка, який знаходиться на півночі від вказаних земельних ділянок.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Обухівського районного суду Київської області цивільну справу № 372/1991/21 за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та повернення земельних ділянок.
Зупинено виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 травня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судових витрат в розмірі 11 350,00 грн, а в іншій частині - зупинено дію вказаних судових рішень до закінчення касаційного провадження.
Справа № 372/1991/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2025 року справу № 372/1991/21 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що у жовтні 2018 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , правонаступниками якої є ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 червня 2019 року у справі № 372/3089/18 відмовлено у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння. У зазначеній справі суд першої інстанції повністю погодився з доводами позовної заяви щодо неправомірності передачі спірних земельних ділянок у приватну власність, з огляду на їх накладення на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Київського водосховища на річці Дніпро та 50-метрову прибережну захисну смугу ставка площею близько 23 га, але вважав, що перший заступник прокурора Київської області пропустив трирічний строк позовної давності.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 372/3089/18, частково задоволено апеляційну скаргу прокуратури Київської області. Рішення Обухівського районного суду від 10 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким позов прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задоволено частково. Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004; ОСОБА_10 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010; ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005; ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003. В іншій частині позову відмовлено.
В рамках розгляду вказаної справи суди встановили, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 затверджено проєкт із землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, в тому числі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , загальною площею 0,48 га, за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району та передано їм у власність вищевказані земельні ділянки.
На підставі вказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 видані державні акти на право власності: ОСОБА_8 - серії ЯЖ № 217195 на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005; ОСОБА_9 - серії ЯЖ № 217196 на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004; ОСОБА_4 - серії ЯЖ № 217197 на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003; ОСОБА_10 - серії ЯЖ № 217194 на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010.
ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 (яка змінила прізвище на ОСОБА_13 ) на підставі договорів купівлі-продажу від 18 лютого 2013 року № № 857, 842 та 837 відповідно здійснили відчуження належних їм земельних ділянок площами по 0,12 га з кадастровими номерами: 3223151000:06:014:0003, 3223151000:06:014:0004, 3223151000:06:014:0005 на користь ОСОБА_2 .
Також після смерті ОСОБА_10 , на підставі свідоцтв на право на спадщину від 13 серпня 2013 року за № 3-1095, № 3-1096 ОСОБА_7 та ОСОБА_5 успадкували у власність земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010, яку в подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада 2013 року за № 3379, відчужили на користь ОСОБА_2
ОСОБА_2 за договорром договору купівлі-продажу від 17 серпня 2015 року № 1604 здійснила відчуження земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010 на користь ОСОБА_3 .
Відповідно до інформації, наданої Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 14 вересня 2018 року № 01-01/245, схеми накладення оспорюваних земельних ділянок встановлено, що спірні земельні ділянки як на момент їх відведення у 2008 році, так і на час надання інформаційної довідки накладаються на землі водного фонду, а саме ь .
Після прийняття рішення Обухівського районного суду від 10 червня 2019 року у вказаній справі, 05 вересня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_11 .
На підставі договорів купівлі-продажу від 05 вересня 2019 року № № 1872, 1870 та 1869 земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005, ОСОБА_2 відчужила на користь ОСОБА_11 .. Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н. Р. (індексний номер рішення: 48550525 від 06 вересня 2019 року; індексний номер рішення: 48566332 від 06 вересня 2019 року; індексний номер 48561572 від 06 вересня 2019 року відповідно).
Земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010 ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 05 вересня 2019 року № 1876, відчужив на користь ОСОБА_11 . Право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н. Р. (індексний номер рішення: 48555666 від 06 вересня 2019 року).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 помер, спадщину після його смерті прийняла дружина ОСОБА_1 .
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, від 14 вересня 2022 року в справі № 369/2122/20 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/6211/14-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Статтею 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема на землі історико-культурного призначення, землі водного фонду.
Згідно із частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту (частина четверта статті 59 ЗК України).
Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них (далі - Порядок № 486).
У пунктах 4, 5 Порядку № 486 визначено, що у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88 - 91 ВК України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.
При цьому у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-184цс15, Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 810/726/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 826/13358/17 міститься правовий висновок, відповідно до якого, при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги, необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.
Зазначений висновок також сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14.
У постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 372/4149/18, Верховний Суд зазначив, що, застосовуючи зазначені норми права, суди повинні встановити фактичні обставини справи на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до диспозиції зазначених норм та на підставі наданих сторонами доказів, надати оцінку юридичним фактам, що мають значення для справи, зокрема встановити категорію землі, факт її зміни та підстави цієї зміни.
Установлюючи фактичні обставини справи, суд має застосовувати всі можливі джерела та засоби доказування передбачені нормами матеріального та процесуального права відповідно до положень процесуального закону.
Звертаючись із цим позовом, прокурор посилався на те, що належні ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0003, 3223151000:06:014:0004; 3223151000:06:014:0005, 3223151000:06:014:0010 повністю накладаються на землі водного фонду.
Виходячи з того, що відповідно до чинного законодавства спірні земельні ділянки водного фонду не могли бути передані у власність приватної особи, та враховуючи, що судовим рішенням у справі № 372/3089/18 визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 № 506 «Про затвердження проєкту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області», апеляційний суд погодився з висновкам суду першої інстанції, який вважав, що спірні земельні ділянки вибули з володіння комунальної власності з порушенням вимог закону, у зв'язку з чим задовольнив вимоги прокурора про їх повернення.
Однак Верховний Суд не може цілком погодитись із вказаним висновком апеляційного суду та вважає його передчасним, з огляду на таке.
Дійшовши висновку, що спірні земельні ділянки як на момент її відведення, так і на час звернення до суду прокурора, накладаються на землі водного фонду, суд апеляційної інстанції, при цьому, послався на обставини, встановлені під час розгляду справи № 372/3089/18, в якій апеляційний суд, з яким погодився й Верховний Суд, дійшов висновку про те, що оскаржуване розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність земельних ділянок, площею 0,12 га кожна, з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0003, 3223151000:06:014:0004, 3223151000:06:014:0005, 3223151000:06:014:0010, прийнято всупереч вимогам ЗК України та ВК України, з огляду на те, що на його підставі відбулась незаконна передача земель водного фонду, а саме 100-метрової прибережної захисної смуги затоки Канівського водосховища на річці Дніпро.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у зазначеній справі, визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004; ОСОБА_10 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010; ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005; ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003, які є предметом спору в даній справі, як таке, що порушує вимоги ЗК України та ВК України.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вказані норми процесуального законодавства свідчать про те, що законодавець надає можливість не враховувати суду обставини, встановлені судовим рішення, у випадку їх спростування особою, яка не приймала участі у справі.
Водночас апеляційний суд, виходячи з того, що оскільки зазначені обставини встановленні судовим рішенням, яке набрало законної сили, не звернув увагу на те, що як ОСОБА_11 , так і ОСОБА_12 , як його правонаступник, не були учасниками справи № 372/3089/18, а тому не мали можливості спростовувати доводи прокурора у вказаній справі та надати свої докази з цього приводу.
Відповідно до вимог частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України суди не здійснили такої правової оцінки поданим доказам і належним чином не мотивували невідповідність поданих прокурором доказів.
Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов'язаний установити обставини, які підлягають доказуванню, і зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів з метою правильного вирішення справи. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля об'єктивного вирішення справи.
Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, апеляційний суд наведені обставини та указаних норм процесуального права належним чином не врахував і передчасно залишив без змін рішення суду першої інстанції, який поклав в основу свого рішення лише обставини, встановлені в справі № 372/3089/18, як основний доказ, не перевіривши факт належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду на підставі інших доказів та матеріалів справи.
З урахуванням доводів касаційної скарги щодо оцінки доказів, наявних у матеріалах справи, також є передчасними висновки суду апеляційної інстанції про доведеність позивачем того, що спірні земельні ділянки повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Київського водосховища на річці Дніпро та 50-метрову прибережну захисну смугу ставка площею близько 23 га.
Підтвердженням таких обставин може бути відповідна земельно-технічна експертиза (див. постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17 (провадження № 61-12760св19), від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20(провадження № 61-10072св21), від 25 січня 2023 року у справі № 372/2093/19 (провадження № 61-1627св22, від 08 листопада 2023 року у справі № 372/4149/18 (провадження № 61-12785св21)).
У висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 12 травня 2023 року № 2-12/05, складеного судовим експертом Українського центру судових експертиз Коваленко Л. А., зазначено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0003; 3223151000:06:014:0004; 3223151000:06:014:0005; 3223151000:06:014:0010, не накладаються на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Стугна та не накладаються на 50-метрову прибережну захисну смугу ставка, який знаходиться на півночі від указаних земельних ділянок.
Водночас, пославшись на те, що цей висновок експертизи був складений на замовлення ОСОБА_1 , виключно на підставі наданих нею документів та не містить посилань на те, що дослідження проводилося експертом станом на момент передачі земельних ділянок у приватну власність, апеляційний суд не надав йому оцінки у сукупності з іншими доказами.
Відповідно до статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальної дії, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Отже суд зобов'язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не дотримав основних принципів цивільного судочинства - змагальності сторін та диспозитивності, чим позбавив відповідачку права спростувати належними та достатніми доказами позицію прокурора, викладену у позові.
Також апеляційний суд не звернув увагу на те, що поверненню підлягає лише майно, зокрема земельна ділянка, яке фізично існує на момент ухвалення рішення та має індивідуально визначені характеристики, а саме площу та кадастровий номер, та не перевірив спірні земельні ділянки у цій справі щодо вказаних аспектів.
В силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Тому постанову апеляційного суду належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення апеляційного суду постановлене без додержання норм процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Даниловою Вікторією Віталіївною, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов