26 травня 2025 року
м. Київ
справа № 727/5949/24
провадження № 61-6392ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Палікиржа Лілія Валеріївна, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 30 грудня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 березня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Центр культури та дозвілля імені Тараса Шевченка», третя особа - директор Комунального підприємства «Центр культури та дозвілля імені Тараса Шевченка» Шумілова-Лисякова М. Ю., про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила поновити строк на звернення до суду з позовною заявою, визнати незаконним та скасувати наказ КП «Центр культури та дозвілля імені Тараса Шевченка» від 27 листопада 2023 року № 141-К про звільнення та поновити її на посаді головного бухгалтера з 27 листопада 2023 року, стягнути середній заробітний за час вимушеного прогулу, який з 28 листопада 2023 року по 11 червня 2024 року становить 94 176,72 грн та допустити до негайного виконання в межах стягнення за один місяць.
Шевченківський районний суд м. Чернівців рішенням від 30 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Чернівецький апеляційний суд постановою від 06 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Палікиржа Л. В. залишив без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 30 грудня 2024 року залишив без змін.
19 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - Палікиржа Л. В. , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 30 грудня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 березня 2025 року в указаній вище справі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у вчиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах.
Предметом спору у справі є вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2025 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн) та складає 94 176,72 грн, справа є незначної складності, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов'язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.
Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не наведено.
Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Сама по собі незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (пункт 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Палікиржа Лілія Валеріївна, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 30 грудня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 березня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Центр культури та дозвілля імені Тараса Шевченка», третя особа - директор Комунального підприємства «Центр культури та дозвілля імені Тараса Шевченка» Шумілова-Лисякова М. Ю., про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко