29 травня 2025 року
м. Київ
справа № 757/12211/25-ц
провадження № 61-5967ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Головне управління Національної гвардії України, Міністерство у справах ветеранів, Міністерство соціального політики, про встановлення факту, що має юридичне значення,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту його участі у бойових діях під час оборони міста Києва у 2022 році, який захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 мобілізувався на посаду стрільця до 3-го стрілецького взводу 6-ї стрілецької роти НОМЕР_1 окремого стрілецького батальйону (в/ч НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 окремої бригади ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ), де отримав зброю, та брав безпосередню участь в обороні міста Києва від російських окупантів. Службу проходив у період з 24 лютого 2022 року до 22 липня 2022 року.
На його звернення щодо отримання довідки про безпосередню участь, починаючи з 24 лютого 2022 року у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, командування підрозділу Національної гвардії України, до якого його взвод був приданий для підсилення на час виконання бойових завдань ( ІНФОРМАЦІЯ_3 " ІНФОРМАЦІЯ_4 ", в/ч НОМЕР_5 ), відмовило.
При цьому з огляду на викладене та очевидне нехтування його правами, як захисника населення та інтересів держави, 29 березня 2024 року заявник звернувся до Міністерства у справах ветеранів про участь в обороні міста Києва та визначення комісії, яка б мала розглянути надані ним докази такої участі і визнати його учасником бойових дій.
Після розгляду у Міністерстві у справах ветеранів його заява була скерована до Міністерства оборони України з подальшим перенаправленням до комісії при регіональному управління Сил ТрО « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (в/ч НОМЕР_6 ).
Проте, вказаною комісією заявнику було відмовлено, а його докази не взято до уваги.
Не погоджуючись з рішенням комісії, заявник оскаржив це рішення Міністру оборони України Умерову Р. скаргою від 24 червня 2024 року.
Проте, скаргу заявника посадові особи Міністерства оборони України знову скерували до комісії, дії/бездіяльність якої він оскаржував.
Листом від 02 листопада 2024 року комісія при регіональному управлінні сил ТрО « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (в/ч НОМЕР_6 ) повторно відмовила заявнику в наданні статусу учасника бойових дій, зокрема зазначивши: «інформацією, наданою військовою частиною НОМЕР_2 за вих. №1704/1931/1 від 16.04.2024, відсутні відомості про його безпосередню участь у бойових діях, а саме записи в журналах бойових дій та в бойових донесеннях не значилися».
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року, відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши, що чинним законодавством передбачено позасудову процедуру підтвердження особою її участі в бойових діях з метою отримання статусу учасника бойових дій, а розгляд заяви ОСОБА_1 судом є фактично перебиранням на себе органом судової влади функції, яку покладено на спеціально уповноважений орган, що має відповідну компетенцію, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року в справі № 370/2598/16-ц, від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21, відповідно до яких, не можуть розглядатися судами, зокрема заяви про встановлення фактів проходження військової служби, перебування на фронті, відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
У травні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки, вважає, що ним обрано належний спосіб свого порушеного права, що узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21.
Також, вказував, що в нього не залишилось іншої об'єктивної можливості, ніж як в судовому порядку встановити/підтвердити факт його участі у бойових діях.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для відкриття провадження в справі в порядку окремого провадження, враховуючи обґрунтування заяви ОСОБА_1 , з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження
№ 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такими же самими критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження
№ 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
Статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено перелік категорій осіб, які належать до учасників бойових дій.
Статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» також передбачено, що порядок надання статусу учасника бойових дій (крім осіб, особливості набуття статусу учасника бойових дій якими визначені у статті 6-1 цього Закону) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України. Райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України, а райони здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях - відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.
На виконання вимог цієї норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 затверджено Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України (далі - Порядок).
За змістом п.п. 19, 26 вказаного Порядку рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій приймається комісіями або міжвідомчою комісією, що можуть бути оскаржені відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та / або в судовому порядку.
Таким чином, питання надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 повинно вирішуватися відповідною комісією, а вразі відмови в надані такого статусу, заявник вправі був оскаржити її (відмову), в тому числі, в судовому порядку.
Касаційна скарга не містить доводів про оскарження ОСОБА_1 рішення комісії про відмову в наданні йому статусу учасника бойових дій, зокрема в порядку адміністративного судочинства.
У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт його участі у бойових діях під час оборони міста Києва у 2022 році.
Метою встановлення факту заявник визначив отримання статусу учасника бойових дій.
Разом з тим, як вже зазначалося, рішення про надання особі статусу учасника бойових дій повинно ухвалюватися відповідною комісією.
Крім цього, не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
Вказані висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19 (провадження № 14-481цс19, пункт 23), які правильно застосував апеляційний суд у цій справі.
З огляду на наведе Верховний Суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме його участь у бойових діях, не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Подібний висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 07 травня 2025 року в справі № 127/38124/24.
Отже, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме участь ОСОБА_1 у бойових діях, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Вказане узгоджується із висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судами, зводяться до переоцінки судами доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судами норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Головне управління Національної гвардії України, Міністерство у справах ветеранів, Міністерство соціального політики, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Копію ухвали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян