65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"29" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2056/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
розглянувши зареєстровану 27.05.2025 за вх. № 2-806/25
заяву заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області
про забезпечення позову
у справі № 916/2056/25
за позовом заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області (65091, Україна, м. Одеса, вул. Головківська, буд. 1) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65026, Україна, м. Одеса, площа Думська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26597691)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" (65009, України, м. Одеса, Фонтанська дорога, буд. 6, Код ЄДРПОУ 33311711)
про стягнення 3339962,21 грн заборгованості,
встановив:
Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області використовуючи систему “Електронний суд» звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" до місцевого бюджету 3339962,21 грн заборгованості, з яких 1972791,23 грн заборгованість зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, 232519,10 грн 3% річних та 1134650,88 грн інфляційних нарахувань.
Фактичними підставами звернення із позовом до суду Прокурором визначено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" приписів Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» в частині участі у створенні розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом не перерахування коштів до місцевого бюджету у зв'язку із проведенням як замовником будівництва об'єкта - «Будівництво багатоквартирного житлового комплексу з підземними паркінгами, вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та станцією технічного обслуговування з магазином супутніх товарів та адміністративно-побутовими приміщеннями за адресою: м. Одеса, Малиновський район, вул. Фонтанська дорога, 6 (І черга будівництва). Коригування» (початок робіт: грудень 2018 року, закінчення робіт: лютий 2021 року).
За результатами проведення будівництва вказаного об'єкта Товариству з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" видано сертифікат, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.
Відтак, Прокурор зазначає про порушення замовником будівництва положень містобудівного, інвестиційного та бюджетного законодавства у вигляді несплати (безпідставного збереження) коштів пайової участі до місцевого бюджету, що призводять до заподіяння матеріальної шкоди (збитків) територіальної громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради.
У той же час, після звернення до Одеської міської ради із повідомленням для з'ясування наявності підстав представництва інтересів держави в суді та повідомлення фактичних підстав порушення Відповідачем приписів законодавства, останньою не вчинено відповідних дій.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 27.05.2025 позовній заяві заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/2056/25 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.
Одночасно із позовною заявою заступником керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області представлено до Господарського суду Одеської області заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належатимуть Товариству з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" у межах суми позовних вимог на загальну суму 3339962,21 грн; накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" у межах ціни позову 3339962,21 гривень, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Обґрунтовуючи підстави звернення із заявою про забезпечення позову Прокурор зазначає, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову зумовлена обґрунтованим припущенням, що відповідно до предмета спору невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, поновлення яких можливо шляхом стягнення безпідставно збережених коштів на рахунок Одеської міської ради.
Відтак, Прокурор зазначає, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР", які знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, яке належить останньому, у межах суми позову 3339962,21 грн є адекватним способом захисту можливих порушень охоронюваних законом інтересів Одеської територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради при виконанні судового рішення у випадку задоволення позовних вимог. Застосування ж названих заходів забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів Відповідача у цій справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у захисті порушеного права у разі прийняття судового рішення на користь Позивача.
Поряд із наведеним, у випадку ж накладення арешту на майно Відповідача та недостатності коштів на банківському рахунку Позивач матиме реальну гарантію того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та останній отримає задоволення своїх вимог.
При цьому обраний вид забезпечення позову (арешт коштів та майна Відповідача в межах заявленої суми позовним вимог) не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із Позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
28 травня 2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" представлено заперечення на заяву Прокурора про забезпечення позову, в яких посилається на те, що є замовником будівництва - «Будівництво багатоквартирного житлового комплексу з підземними паркінгами, вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та станцією технічного обслуговування з магазином супутніх товарів та адміністративно-побутовими приміщеннями за адресою: м. Одеса, Малиновський район, вул. Фонтанська дорога, 6», частина якого введена в експлуатацію, решта знаходиться в стадії активного будівництва.
Зазначає, що є власником низки об'єктів нерухомого майна, зокрема придбаної 15.02.2018 нежитлової будівлі складу, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, будинок під № 6, яка складається з літ. «А», загальною площею 78,6 кв.м, та кам'яної огорожі під № 1-2, загальною площею 504,00 кв.м. При цьому вказане майно придбано за 199611,07 грн, станом на сьогоднішній день його вартість зросла; квартири № 25, загальною площею 174,4 кв.м. та паркомісця № 14, площею 15,3 кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Морська, буд. 8-А. При цьому, як зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР", орієнтована вартість квартири, спираючись на ціну за кв.м з відкритих джерел, складає близько 240000,00 тис доларів США.
Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР", просить врахувати вищевикладене, та зазначає, що накладений на грошові кошти арешт ускладнить господарську діяльність, зокрема тимчасове зупинення будівництва, що вплине на права та обов'язків інвесторів та може завдати шкоди діловій репутації, у зв'язку із чим просить відмовити у задоволенні заяви в частині накладення арешту на грошові кошти.
Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області про забезпечення позову, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно із частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 2 частини 1 статті 138 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Отже, законодавець дозволяє суду забезпечити існуючий позов не тільки з мотивів неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, але й у зв'язку з неможливістю чи ускладненням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
По своїй природі забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 14.08.2023 у справі № 904/1329/23, від 11.07.2023 у справі № 917/322/23, від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22.
За змістом статті 136 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21).
Поряд із наведеним, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зауважено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
В свою чергу, інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 виснувала, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
У постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, зроблено висновок, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 09.04.2024 у справі № 917/1610/23).
Так, виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Також у зазначеній постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 Об'єднана палата суддів Касаційного господарського суду вказала, що за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Крім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті, з метою зупинення можливого вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення у випадку задоволення позову.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21, від 06.10.2022 у справі № 905/446/22.
Згідно із частиною 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 вказаної Конвенції передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 у справі “Шмалько проти України» (п.43, Заява № 60750/00) наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду» (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97, Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» (п.77, Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.
ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
“Ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Він є запобіганням тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Суд також враховує правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, "з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац 5 пункту 4 мотивувальної частини).
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Предметом позову в даній справі є вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" (Код ЄДРПОУ 33311711) 3339962,21 грн заборгованості, з яких 1972791,23 грн заборгованість зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, 232519,10 грн 3% річних та 1134650,88 грн інфляційних нарахувань.
Таким чином, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Відповідач, до якого заявлені вимоги майнового характеру, необхідну суму грошових коштів для виконання рішення у разі задоволення позову.
Суд звертає увагу, що навіть у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість Відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, та його майном є беззаперечною, що в майбутньому може утруднити виконання судового рішення, за умови якщо таке буде ухвалене на користь Позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Крім того, оскільки в силу положень статті 192 ЦК України гроші є платіжним засобом, то Відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення Позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
Така правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та у постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.
Матеріали справи не містять інформації стосовно достатності чи недостатності грошових коштів, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" (Код ЄДРПОУ 33311711) та знаходяться/обліковуються на всіх його рахунках в усіх банківських установах.
Пред'являючи заперечення на заяву про забезпечення позову Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" зазначено, що є власником низки об'єктів нерухомого майна, зокрема придбаної 15.02.2018 нежитлової будівлі складу, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, будинок під № 6, яка складається з літ. «А», загальною площею 78,6 кв.м, та кам'яної огорожі під № 1-2, загальною площею 504,00 кв.м. При цьому вказане майно придбано за 199611,07 грн, станом на сьогоднішній день його вартість зросла; квартири № 25, загальною площею 174,4 кв.м. та паркомісця № 14, площею 15,3 кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Морська, буд. 8-А. При цьому, як зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР", орієнтована вартість квартири, спираючись на ціну за кв.м з відкритих джерел, складає близько 240000,00 тис доларів США.
Належних доказів того, що сукупна вартість зазначеного майна відповідає ціні заявленого позову Відповідачем не представлено. При цьому, посилання на орієнтовану вартість певного майна, спираючись на ціну за кв.м. з відкритих джерел, не може бути прийнята судом за дійсну вартість майна, адже є виключно пропозицією, котра не передбачає гарантованого факту придбання відповідного майна за запропонованою ціною. Так само, як і посилання на те, що вартість певного майна станом на сьогоднішній день є вищою, аніж вартість станом на день його придбання, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки є лише припущенням.
Окрім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на квартиру № 25, загальною площею 174,4 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Морська, буд. 8-А, вже накладено арешт.
Статтею 73 ГПК України наведено перелік доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів).
Як зазначалось, Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" посилається на те, що накладений на грошові кошти арешт ускладнить господарську діяльність, зокрема тимчасове зупинення будівництва, що вплине на права та обов'язків інвесторів та може завдати шкоди діловій репутації.
Поряд із наведеним, Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" не представлено доказів здійснення відповідного будівництва, як-то відповідні договори, акти-приймання передачі майна (послуг) тощо.
За умови неможливості встановити обставину достатності чи недостатності грошових коштів, що належать відповідачу та знаходяться/обліковуються на всіх його рахунках в усіх банківських установах, з метою забезпечення позову про стягнення суми позову є необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту як на грошові кошти відповідача, так і на його майно в межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто в межах різниці між сумами позову та арештованих грошових коштів (аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.04.2025 у справі № 915/1386/24).
Окрім того, не суперечить усталеній судовій практиці накладення судом арешту на майно відповідача, оскільки, як виснувано у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 902/611/22, у разі наявності у відповідача нерухомого майна, але за неможливості встановлення достатності чи недостатності його вартості, накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача забезпечить у майбутньому (у разі задоволення позову) задоволення суми позовних вимог у повному обсязі або її різниці у випадку недостатньої вартості арештованого нерухомого майна.
Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 903/965/22, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07.11.2024 у справі № 915/538/24.
Також суд вказує, що Відповідач не обмежений в праві звернутися до суду із заявою про часткове скасування заходів забезпечення позову у разі, якщо на його рахунках перебуває сума коштів у розмірі, передбаченому в ухвалі про забезпечення позову, або вартість нерухомого майна (його частини) перевищує розмір накладеного арешту у порядку, передбаченому статтею 145 ГПК України.
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі «Антонюк проти України» (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
Європейський суд з прав людини, у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Також відповідно до пунктів 53-54 зазначеного Висновку, будь-який присуд, що міститься в судовому рішенні або виданий на його підставі, повинен бути викладений зрозумілою й недвозначною мовою так, щоб його можна було ввести в дію або, коли йдеться про судовий наказ, виконати чи здійснити встановлену виплату. Згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, закріплене в статті 6 Конвенції, означає не тільки те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Дійсно, Конвенція передбачає не теоретичний захист прав людини, а має на меті гарантувати максимальну практичну ефективність цього захисту.
У відповідності до приписів частини 1 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до частини 8 статті 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Згідно із приписами частини 1 статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Керуючись ст.136,137,140,232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Заяву (зареєстрована 27.05.2025 за вх. № 2-806/25) заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області про забезпечення позову у справі № 916/2056/25 задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належатимуть Товариству з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" у межах суми позовних вимог на загальну суму 3339962,21 грн.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" у межах ціни позову 3339962,21 гривень, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Стягувачем за ухвалою є: Одеська міська рада (65026, Україна, м. Одеса, площа Думська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26597691).
Боржником за ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАНБЕР" (65009, України, м. Одеса, Фонтанська дорога, буд. 6, Код ЄДРПОУ 33311711).
У відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України ухвала набрала законної сили 29 травня 2025 року та у відповідності до ч.8 ст.140, ч.2 ст.254, п.4 ч.1 ст.255 ГПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її винесення.
Згідно ч.8 ст.140 ГПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала може бути пред'явлена до примусового виконання у строки, визначені ст.12 Закону України «Про виконавче провадження».
Суддя Гут Сергій Федорович