ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.05.2025Справа № 910/1006/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ"
до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА"
про стягнення 26 951,27 грн
без виклику представників учасників справи
До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УСГ" (далі - позивач) з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" (далі - відповідач) про стягнення 26 951,27 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не відшкодував позивачу в повному обсязі шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 відкрито провадження у справі № 910/1006/25 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.
Копія вказаної ухвали суду доставлена позивачу та відповідачу до електронних кабінетів 31.01.2025 об 11:38 год. та відповідно до приписів ст. 242 Господарського процесуального кодексу України вважається врученою 31.01.2025.
10.02.2025 від Моторного (транспортного) страхового бюро України на запит суду надійшла інформації щодо полісу серії АТ № 5955860.
10.02.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.
11.02.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
18.02.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
26.05.2025 від позивача надійшло клопотання в якому останній просить повідомити про результати розгляду даної справи
Інших заяв чи клопотань від учасників справи до суду не надходило.
Суд відзначає, що сторонам було надано достатньо часу (з урахуванням введеного на території України воєнного стану та затримок у доставці поштової кореспонденції) для подання всіх пояснень, заяв та клопотань.
Від сторін не надходило клопотань про розгляд даної справи з повідомленням викликом представників сторін.
Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на них об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
01.01.2024 між ПАТ «СК «УСГ» та ПІІ «ВІП-Рент» був укладений Генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-КАСКО-0199-2700/24-AVIS.
Відповідно до Додаткової угоди № 47 одним із застрахованих транспортних засобів є автомобіль «КІА Ceed», державний реєстраційний № НОМЕР_1 .
05.11.2024 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «КІА Ceed», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та транспортного засобу «Renault Dokker», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 .
Відповідно до схеми місця ДТП, витягу довідки поліції та витягу постанови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.11.2024 по справі № 686/30572/24, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 правил дорожнього руху.
06.11.2024 Страхувальник звернувся до ПАТ «СК «УСГ» з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надав усі необхідні документи.
29.11.2023 ПАТ «СК «УСГ» на підставі акту виконаних робіт № ЕК-W6139 від 29.11.2024 було складено страховий акт № СТОКА-24933 та розрахунок суми страхового відшкодування на суму 53 875,50 грн.
На підставі вищевказаних документів ПАТ «СК «УСГ» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 53 875,50 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 86058 від 29.11.2024.
На підставі вищевикладеного, 03.12.2024 позивач звернувся до Відповідача з заявою на виплату (страхового) відшкодування № 52815, що підтверджується витягом електронного відправлення.
Відповідач 09.12.2024 здійснив виплату страхового відшкодування по вказаній заяві в розмірі 26 924,23 грн.
Враховуючи ту обставину, що відповідач здійснив виплату страхового відшкодування не повністю, позивач звернувся до суду з даним позовом та стягнути несплачену частину виплаченого страхового відшкодування у розмірі 26 951,27 грн (53 875,50 - 29 924,23).
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що позивачем додано до позовної заяви платіжну інструкцію, № 24776 від 05.12.2024, якою ПІІ «ВІП-Рент» сплачено грошові кошти у розмірі 53 875,50 грн ПП «ТД «Євромоторс», проте таке платіжне доручення не містить відміток про проведення платежу банком, а акт виконаних робіт № ЕК-W6139 від 29.11.2024 не містить підпису виконавця, якого можна ідентифікувати.
Відповідач вказав, що здійснене ним страхове відшкодування в сумі 26 924,23 грн розраховано відповідно до кошторису відновлювального ремонту КТЗ «Audatex».
У заперечення на вказані доводи відповідача позивачем до відповіді на відзив долучено платіжну інструкцію. № 24776 від 05.12.2024 з відміткою про проведення такого платежу банківською установою, а також вказано, що акт виконаних робіт № ЕК-W6139 від 29.11.2024 підписано виконавцем таких послуг.
Розглянувши заявлені позивачем вимоги, а також заперечення відповідача, суд зазначає наступне.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 108 Закону України "Про страхування", якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 3-303гс15.
З урахуванням наведеного, позивач у даній справі, виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З матеріалів справи вбачається, що відповідальність водія транспортного засобу транспортного засобу «Renault Dokker», державний реєстраційний № НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , станом на 05.11.2024 була застрахована у відповідача згідно з полісом серії АТ № 005955860, за умовами якого ліміт за шкоду майну встановлено в сумі 160 000,00 грн, франшиза складає 0,00 грн.
Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.
Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, якого визнано винним у вчиненні дорожньої транспортної пригоди, застрахована відповідачем, то в даному випадку особою, відповідальною за завдану шкоду, відповідно положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності та нормами вказаного Закону, є відповідач.
Згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Частиною 3 статті 985 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
За змістом статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон), у разі суперечності положень цього Закону положенням інших законодавчих актів України положення цього Закону мають перевагу.
Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Однак, спеціальні норми Закону (чинного на дату настання дорожньо-транспортної пригоди) обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями статті 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Господарський суд звертає увагу учасників справи, що у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
Так, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пункти 73, 74 постанови).
Таким чином, відповідач як страховик відповідальності особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
За змістом вказаних норм у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина водія ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля «Renault Dokker», державний реєстраційний № НОМЕР_2 , відшкодовується ним як володільцем цього транспортного засобу на момент скоєння ДТП.
При цьому судом не приймаються заперечення відповідача, що позивачем не надано доказів оплати відновлювального ремонту транспортного засобу, оскільки право вимоги до позивача перейшло з моменту виплати ним своєму страхувальнику грошових коштів у зв'язку з настанням страхового випадку, а саме 29.11.2024, а не з моменту оплати страхувальником позивача грошових коштів на рахунок СТО, яке здійснювало ремонт.
Водночас, суд вказує, що позивачем до відповіді на відзив долучені докази перерахування грошових коштів у розмірі 55 875,50 грн його страхувальником на рахунок ПП «ТД «Євромоторс» (платіжна інструкція № 24770 від 05.12.2024).
За змістом статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (який був чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин) страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" (який був чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин) франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
При цьому полісом серії АТ № 005955860 встановлено нульову фораншизу.
Згідно з пунктом 35.1 статі 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 76, ст. 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів в розумінні ст. 76, ст. 77 ГПК України, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
Відповідачем не надано суду доказів відшкодування позивачу витрат, пов'язаних з страховою виплатою.
За вказаних обставин, суд вважає вимоги позивача про стягнення 26 951,27 грн страхового відшкодування (53 875,50 - 26 924,23) обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладенню на відповідача в розмірі 2 422,40 грн.
Крім того, позивач просив покласти на відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин 1, 2 ч. 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
За змістом ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії наступних документів:
- договору № 20-12/24-ЮП від 26.12.2024, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро "Гедз";
- акту від 27.01.2025;
- платіжної інструкції № 6017 від 27.01.2025.
Як погодили сторони в договорі № 20-12/24-ЮП від 26.12.2024, за надання правничої допомоги Адвокатським бюро, у справах, де клієнт виступає як позивач, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок у справах, де ціна позову (первинна) перевищує 10 000,00 грн, але не більше, ніж 50 000,00 грн за кожну справу незалежно від переліку наданих послуг та часу, витраченого на них. (п. 5.1 договору).
В акті від 27.01.2025 сторонами погоджено розмір гонорару, що надається в межах даної справи у фіксованому розмірі - 5 000,00 грн.
Сплата гонорару здійснена платіжною інструкцією № 6017 від 27.01.2025.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката/адвокатського об'єднання з клієнтом, може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката/адвокатського об'єднання та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом з тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України та визначено також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
У судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанов об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Викладена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 08.04.2020 у справі № 908/2685/19.
У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, проаналізувавши доводи сторін, суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо відшкодування страхової виплати.
Суд також вказує на те, що даний спір для кваліфікованого юриста є типовим спором незначної складності. У спорах такого характеру, за відсутності протиріч між наявними у справі документами щодо суми виплаченого страхового відшкодування та розміру завданих збитків, судова практика є сталою.
Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи задоволення позовних вимог, витрати позивача на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, становлять 5 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (03038, м. Київ, вул. І. Федорова, 32-А, код 30859524) кошти в розмірі 26 951,27 грн (двадцять шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят одну грн 27 коп.) страхового відшкодування, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.), витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн (п'ять тисяч грн 00 коп.).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 30.05.2025.
Суддя О.Г. Удалова