ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.04.2025Справа № 910/13028/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Літовки М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/13028/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД ПОЛТАВА"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНД ЛІЗИНГ"
2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Гненний Дмитро Анатолійович
про визнання права власності
За участю представників:
від позивача Пашковський Д.В.
від відповідача-1 не з'явився
від відповідача-2 Костишена В.Л.
від третьої особи не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд Полтава» (далі - Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд Лізинг» (далі - ТОВ «Бренд Лізинг», відповідач-1) про визнання права власності на вантажний автомобіль марки RENAULT, моделі KANGOO, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2014 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 (далі - Вантажний автомобіль), за договором фінансового лізингу ФЛТ № 007 від 04.12.2017 (далі - Договір).
Позовні вимоги мотивовані тим, що, як вказує позивач, незважаючи на виконання лізингоодержувачем (позивачем) зобов'язань за Договором, до нього не перейшло право власності на предмет лізингу, оскільки, лізингодавець (відповідач) не підписав акт про перехід права власності на предмет лізингу.
Ухвалою суду від 30.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 28.11.2024, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.
06.11.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд" (далі - ТОВ «Інвестбуд») надійшла заява про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Ухвалою суду від 28.11.2024 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ТОВ "Інвестбуд" та відкладено підготовче засідання на 12.12.2024.
02.12.2024 від позивача надійшла заява, до якої додано докази, що підтверджують надсилання копії позовної заяви з додатками на адресу ТОВ «Інвестбуд».
10.12.2024 від ТОВ "Інвестбуд" надійшло клопотання про участь представника при розгляді даної справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 12.12.2024 клопотання ТОВ "Інвестбуд" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
Ухвалою суду від 12.12.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 23.12.2024.
20.12.2024 від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Крім того, 20.12.2024 від ТОВ «Інвестбуд» надійшли пояснення, в яких заперечуються заявлені у цій справі позовні вимоги. Заперечуючи проти позову, третя особа вказує, що матеріали даної справи не містять доказів сплати лізиногодержувачем лізингових платежів, які передбачені умовами Договору в повному обсязі.
17.12.2024 від ТОВ "Інвестбуд" надійшло клопотання про представника при розгляді даної справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 19.12.2024 клопотання ТОВ "Інвестбуд" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
Ухвалою суду від 23.12.2024 відкладено підготовче засідання на 16.01.2025.
09.01.2025 від відповідача надійшла заява, в якій визнаються заявлені позовні вимоги.
16.01.2025 від третьої особи надійшли пояснення щодо заяви відповідача про визнання позову.
Ухвалою суду від 16.01.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 30.01.2025.
30.01.2025 позивачем подано заяву про зміну предмету позову, в якій позивач просить суд залучити до участі у справі співвідповідачем ТОВ "Інвестбуд". До позовної вимоги про визнання права власності позивачем додано вимогу про зняття (скасування) арешту з Вантажного автомобіля та скасування його розшуку, що накладені постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича від 13.09.2024 при примусовому виконанні рішення суду у виконавчому провадженні № 76043387.
Ухвалою суду від 30.01.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 03.02.2025.
Ухвалою суду від 03.02.2025 відкладено підготовче засідання на 17.02.2025, прийнято заяву позивача про зміну предмету позову до розгляду, залучено до участі у справі співвідповідача ТОВ «ІНВЕСТБУД» (відповідача-2), виключивши останнє зі складу третіх осіб, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича (далі - третя особа, Приватний виконавець).
11.02.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
У підготовче засідання, яке відбулося 17.02.2025, представник третьої особи не з'явився. Про місце, дату і час судового засідання був повідомлений належним чином. Причини неявки у судове засідання повідомлені не були.
У підготовчому засіданні 17.02.2025 учасники справи зазначили, що вважають виконаними завдання підготовчого провадження, у зв'язку з чим не заперечували проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.03.2024.
19.02.2025 від відповідача-2 надійшла заява про долучення доказів, що підтверджують надсилання третій особі письмових пояснень.
19.02.2025 від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення у справі.
У судовому засіданні 10.03.2025 було оголошено перерву до 20.03.2025.
У судовому засіданні 20.03.2025 було оголошено перерву до 10.04.2025.
У судовому засіданні 10.04.2025 було оголошено перерву до 21.04.2025.
У судове засідання 21.04.2025 представники відповідача-1 і третьої особи не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
У судових засіданнях суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 21.04.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заяву про визнання позову, письмові пояснення, тощо, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
04.12.2017 ТОВ «Бренд Лізинг» (Лізингодавець) та ТОВ «ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК» (Лізингоодержувач) укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого Лізингодавець зобов'язується набути у власність вантажний автомобіль марки RENAULT моделі KANGOO номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 , 2014 року випуску (інші індивідуальні ознаки будуть визначені Сторонами в Акті приймання-передачі Предмета лізингу), далі за текстом - «Предмет лізингу», у ТОВ «АДРІЯ», код ЄДРПОУ 41133914, далі за текстом - «Продавець», відповідно до встановленої Лізингоодержувачем у замовленні (Додаток № 4) специфікації та передати Предмет лізингу в користування Лізингоодержувачу на визначений строк за встановлену плату (лізингові платежі), визначену в Додатку № 2 до Договору, що підтверджується вказаним Договором.
Відповідно до Додатку № 2 до Договору вартість Предмету лізингу - 297 072,00 з ПДВ.
Згідно з пунктом 2.1 Договору строк лізингу становить 24 (двадцять чотири) місяці з дня підписання Акта приймання-передачі Предмету лізингу.
Відповідно до частини першої статті 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Отже, укладений Договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу
15.12.2017 ТОВ «БРЕНД ЛІЗИНГ» та ТОВ «ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК» підписали Акт приймання передачі Предмету лізингу, зазначеного в пункті 1.1 Договору.
16.12.2017 ТОВ «БРЕНД ЛІЗИНГ» зареєструвало Вантажний автомобіль, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .
Відповідно до пункту 15.2 Договору він діє протягом строку лізингу (пункт 2.1 Договору), але у будь-кому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором.
01.10.2022 ТОВ «БРЕНД ЛІЗИНГ» (Лізингодавець), ТОВ «ТЛА ІВАНО- ФРАНКІВСЬК» (Первісний Лізингоодержувач) і Товариством (Новий Лізингоодержувач) укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, відповідно до пунктів 1.1 і 1.2 якої Первісний Лізиногоодержувач передає, а Новий Лізингоодержувач приймає на себе права та обов'язки Лізингоодержувача за Договором. За цим Договором Новий Лізингоодержувач стає Лізингоодержувачем за Договором лізингу.
01.10.2022 ТОВ «ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК» (Первісний Лізингоодержувач) та Товариство (Новий Лізингоодержувач) підписали Акт прийому-передачі транспортного засобу, за яким ТОВ «ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК» передало Товариству Вантажний автомобіль відповідно до Договору та Додаткової угоди № 3 до Договору.
Відповідно до пунктів 16.2 - 16.3 Договору по закінченню строку лізингу або за згодою Сторін раніше закінчення строку лізингу, за умови належного виконання Лізингоодержувачем своїх зобов'язань за Договором, право власності на Предмет лізингу переходить до Лізингоодержувача, якщо інше не передбачено Договором.
Датою переходу права власності на Предмет лізингу від Лізингодавця до Лізингоодержувача є дата підписання Сторонами Акта про перехід права власності. Акт про перехід права власності Предмета лізингу підписується Сторонами в день закінчення Договору за умови сплати Лізингоодержувачем Лізингодавцю всіх платежів (у тому числі пені, штрафів, якщо такі будуть мати місце), відповідно до умов Договору.
У цьому випадку останній лізинговий платіж згідно з Додатком № 2 до Договору є викупною вартістю Предмета лізингу.
Позивач вказав, що зобов'язання Лізингоодержувача в частині сплати лізингових платежів виконані ним в повному обсязі.
Однак, незважаючи на повне виконання Лізингоодержувачем зобов'язань за Договором, до нього не перейшло право власності на Предмет лізингу, оскільки Лізингодавцем не було підписано Акт про перехід права власності на Предмет Лізингу.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 власником Вантажного автомобіля до теперішнього часу є ТОВ «БРЕНД ЛІЗИНГ».
Позивач вказує, що відповідачем-1 було проігноровано вимогу позивача про передання Вантажного автомобіля у власність та не було підписано Акт про перехід права власності.
З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовною вимогою про визнання права власності на Вантажний автомобіль.
Суд дійшов висновку про задоволення вказаної позовної вимоги, виходячи з такого.
Відповідач-1 подав суду 09.01.2025 заяву, в якій визнав заявлені позовні вимоги в частині визнання права власності на Вантажний автомобіль.
Статтею 9 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника. Лізингоодержувач (сублізингоодержувач) має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та відповідачем-1 визнано, що позивач на виконання умов Договорів здійснив оплату усіх передбачених Договором лізингових платежів.
Доводи відповідача-2 про відсутність доказів сплати лізингових платежів суд відхиляє, з огляду на таке.
У силу приписів частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Позивач і відповідач-1 визнають обставину сплати лізингових платежів, що вбачається із змісту заяв, поданих ними, а у суду не має обґрунтованих підстав вважати вказану обставину недостовірною або визнаною, зокрема, відповідачем-1, у зв'язку з примусом.
Крім того, сплата ТОВ «ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК» лізингових платежів відповідачу-1 підтверджується виписками, долученими до пояснень позивача від 18.02.2025, та актом звірки взаєморозрахунків від 01.10.2022.
При цьому усі права первісного лізингоодержувача перейшли від ТОВ «ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК» до позивача у даній справі на підставі додаткової угоди № 3 від 01.10.2022, у т.ч. право на отримання у власність автомобіля марки RENAULT, моделі KANGOO, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 , 2014 року випуску після повної оплати лізингових платежів.
Водночас, відповідачем-2 не спростовано належними засобами доказування тверджень про те, що лізиноодержувачем не було в повному осбязі сплачено лізингові платежі.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.
Право власності може захищатися пред'явленням позову про визнання цього права. Такий позов може бути пред'явлений до будь-якої особи, яка словами чи діями заявила про свої претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи. Позивач, пред'являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у тому числі його висловлювань, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права власності.
Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про фінансовий лізинг", якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.
Таким чином, виходячи з приписів статей 319, 321, 392, 658 ЦК України, позовні вимоги про визнання права власності на Вантажний автомобіль є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивачем заявлено також вимогу про зняття (скасування) арешту з Вантажного автомобіля та скасування його розшуку, що накладені постановами Приватного виконавця від 13.09.2024 при примусовому виконанні виконавчого провадження № 76043387.
Суд дійшов висновку про задоволення вказаної позовної вимоги, виходячи з такого.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2019 у справі № 910/12154/18 зобов'язано ТОВ «БРЕНД ЛІЗИНГ» повернути ТОВ «ІНВЕСТБУД» неповернену частину авансу відповідно до додаткової угоди від 04.04.2018 до договору фінансового лізингу ФЛО №009 від 14.02.2018 у розмірі 360 000,00 грн.
13.09.2024 Приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № 76043387 про стягнення з ТОВ «БРЕНД ЛІЗИНГ» неповерненої частини авансу відповідно до додаткової угоди від 04.04.2018 до договору фінансового лізингу ФЛО № 009 від 14.02.2018 у розмірі 360 000,00 грн.
13.09.2024 Приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ТОВ «Бренд Лізинг».
До вказаного переліку майна входить, серед іншого, Вантажний автомобіль.
13.09.2024 Приватним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника, відповідно до якої оголошено в розшук низку транспортних засобів, серед яких Вантажний автомобіль.
Позивач вказує, що накладення арешту на Вантажний автомобіль і оголошення його в розшук, порушує його права як власника вказаного майна.
Частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник мас право вчиняти щодо свого майна будь- які дії, які не суперечать закону.
У силу приписів частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Товариство користується автомобілем та утримує його (технічне обслуговування, ремонт тощо), однак не може зареєструвати право власності за собою та у зв'язку з накладеним арештом позивача позбавлено можливості розпоряджатися автомобілем.
Відповідно до приписів частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду па відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
Разом з тим, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом господарської діяльності ТОВ «БРЕНД ЛІЗИНГ» є фінансовий лізинг з кодом за КВЕД 64.91.
Таким чином, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою містить ознаки правочину з відчуження рухомого майна та має спеціальний механізм захисту прав лізингодавця від будь-якої неправомірної поведінки лізингоодержувача.
З огляду на викладене, на договір фінансового лізингу поширюються винятки, передбачені статтею 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» про припинення дії зареєстрованого обтяження рухомого майна щодо особи, яка набула таке майно у суб'єкта господарювання, предметом діяльності якого є систематичні операції з купівлі-продажу чи інші способи відчуження рухомого майна.
Також, захист права лізингоодержувача, який набув предмет лізингу, сплативши всі лізингові платежі, зазначеним законом прирівняно до захисту прав добросовісного набувача і на нього поширюються положення статей 387-388 ЦК України. Зокрема, відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав па предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника. Лізингоодержувач (сублізингоодержувач) має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав па предмет лізингу (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 911/21/18).
Таким чином, оскільки ТОВ «БРЕНД ЛІЗИНГ» здійснює свою основну господарську діяльність шляхом систематичної передачі рухомого майна у лізинг, а автомобіль на момент накладення на нього арешту приватним виконавцем вже був об'єктом фінансового лізингу за Договором, то обтяження, накладене приватним виконавцем на Вантажний автомобіль, має втратити свою силу з моменту набуття позивачем права власності на автомобіль за рішенням суду.
Враховуючи викладене вище, оскільки судом задоволено позовну вимогу про визнання права власності за позивачем на Вантажний автомобіль, то вимога про зняття арешту та скасування розшуку, як похідна підлягає також задоволенню.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачами не подано доказів в підтвердження заперечень проти задоволення позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає задоволенню.
За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача-1, оскільки, спір виник внаслідок неправильних дій саме ТОВ «Бренд Лізинг».
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ПОЛТАВА» (03194, м. Київ, б. Кольцова, буд. 14-Д, оф. 610, код 43439316) право власності на вантажний автомобіль марки RENAULT, моделі KANGOO, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2014 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 за Договором фінансового лізингу ФЛТ № 007 від 04.12.2017.
3. Зняти (скасувати) арешт з вантажного автомобіля марки RENAULT, моделі KANGOO, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2014 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , та скасувати його розшук, що накладені постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича від 13.09.2024 при примусовому виконанні виконавчого провадження №76043387.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕНД ЛІЗИНГ» (03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3, оф. 19, код 40121054) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ПОЛТАВА» (03194, м. Київ, б. Кольцова, буд. 14-Д, оф. 610, код 43439316) 5 987 (п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят сім) грн 29 коп. судового збору
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30.05.2025.
Суддя О.Г. Удалова