вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
27 травня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/346/25
Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Кірик К.І., розглянувши в спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ - 36541721, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Поштова, будинок 3,
до відповідача: Приватного підприємства «Закарпатінвестбуд», код ЄДРПОУ - 32953657, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Минайська, будинок 16, квартира 1,
про стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди землі, пені та штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати у загальному розмірі 65975,28 грн,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (далі - позивач, департамент) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 19.03.2025 № 32.01-17/44 про стягнення з Приватного підприємства «Закарпатінвестбуд» (далі - відповідач, ПП «Закарпатінвестбуд») заборгованості зі сплати орендної плати за землю за період з квітня 2024 року по 04 липня 2024 року в розмірі 12054,85 грн, пені за несвоєчасну сплату орендної плати в розмірі 1552,88 грн та штрафу в розмірі 100 відсотків річної орендної плати за несплату орендної плати в сумі 52367,55 грн. Позовні вимоги позивачем обґрунтовані із покликанням на неналежне виконання відповідачем умов укладеного договору оренди землі № 1263/1 від 23.04.2024 щодо сплати орендної плати.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2025.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 31.03.2025 позовну заяву Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради №32.01-17/44 від 19.03.2025 до Приватного підприємства «Закарпатінвестбуд» про стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди землі, пені та штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати у загальному розмірі 65975,28 грн, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строки для подання заяв по суті спору.
Згідно відповідей №8488878 від 27.03.2025, №9506312 від 30.04.2025 встановлено, що відповідач - Приватне підприємство «Закарпатінвестбуд», код ЄДРПОУ - 32953657, не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Враховуючи відсутність у відповідача зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, ухвала суду від 31.03.2025 направлена Приватному підприємству «Закарпатінвестбуд» поштовою кореспонденцією згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0601130113340 від 01.04.2025 по місцезнаходженню відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Минайська, будинок 16, квартира 1.
23.04.2025 на адресу суду повернулося рекомендоване поштове відправлення із повідомленням про вручення №0601130113340 від 01.04.2025, з якого вбачається повернення ухвали суду від 31.03.2025 із зазначенням причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».
Щодо цього суд звертає увагу, що адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, лише відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію від суду, а тому відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.
Ухвалою суду від 30.04.2025 постановлено розгляд справи №907/346/25 призначити на 27 травня 2025 р. на 16:00 год. без виклику уповноважених представників сторін.
Крім цього, з метою вжиття вичерпних заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи та призначене судове засідання, 30.04.2025 судом у порядку ст.122 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було опубліковано на офіційному вебсайті «Судової влади України» оголошення про призначення розгляду справи 27.05.2025, що в сукупності з вищевикладеним свідчить про вжиття всіх адекватних, розумних та можливих заходів із метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
За змістом п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом приписів ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 ст. 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Статтею 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов'язок з'ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов'язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Згідно з ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У постанові від 07.06.2024 у справі № 904/1273/23 Об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов'язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Враховуючи приписи ст. ст. 6 і 242 ГПК України, копії ухвал Господарського суду Закарпатської області від 31.03.2025 про відкриття провадження у справі та 30.04.2025 були скеровані позивачу в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, що підтверджується довідками про доставку позивачу електронного листа, які отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду».
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Враховуючи відсутність у відповідача зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, ухвала суду від 30.04.2025 направлена Приватному підприємству «Закарпатінвестбуд» поштовою кореспонденцією згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0601141291720 від 01.05.2025 по місцезнаходженню відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Минайська, будинок 16, квартира 1.
21.05.2025 на адресу суду повернулося рекомендоване поштове відправлення із повідомленням про вручення №0601141291720 від 01.05.2025, з якого вбачається повернення ухвали суду від 30.04.2025 із зазначенням причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».
Щодо цього суд звертає увагу, що адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, лише відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію від суду, а тому відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.
Так, відповідно до ч. 3 та 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з п. 3, 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 №1071) (далі - Правила надання послуг поштового зв'язку).
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою «Вручити особисто», рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. 11, 15 та 17 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (п. 99 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Згідно з п. 81, 82, 83 Правил надання послуг поштового зв'язку рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначками «Судова повістка», «Повістка ТЦК»), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
Рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка».
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою «Судова повістка», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.
Рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.
Системний аналіз ст. 120, 242 ГПК України, п. 11, 15, 17, 81, 82, 83, 99 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19; у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18).
Застосовуючи при розгляді справи відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.
Таким чином, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про наявність провадження з розгляду даної справи у суді, у належний спосіб, своєчасно повідомлений про відкриття провадження у справі, про його право подати заперечення проти позовних вимог у формі відзиву на позовну заяву та докази на підтвердження таких заперечень.
Відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи наданий процесуальним законом строк для розгляду відповідної справи, приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав відзив на позовну заяву, а також до суду від сторін, які належним чином повідомлені про відкрите провадження у справі, не надходило інших заяв чи клопотань, суд розглянув справу за наявними у ній матеріалами.
Згідно з приписами ч. 4 та 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суть спору за позицією позивача
23.04.2024 між Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради та Приватним підприємством «Закарпатінвестбуд» був укладений договір оренди землі № 1263/1 (далі - договір), згідно з яким територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (орендодавець) передала Приватному підприємству «Закарпатінвестбуд» (орендарю) в оренду земельну ділянку площею 0,1747 га за адресою: м. Ужгород, вул. Перемоги (вул. Капушанська), 177 А-Б (кадастровий номер 2110100000:22:001:0028) для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку строком на 10 років.
Згідно з пунктом 3 договору на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: незавершене будівництво 7,25%.
У пункті 19 договору зазначено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення згідно рішення LII сесії Ужгородської міської ради VІІІ скликання від 28.03.2024 №1724.
29.05.2024 право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
За узгодженими сторонами істотними умовами даного договору (пункт 30) передбачено, що орендар земельної ділянки зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату за користування земельною ділянкою.
Згідно із пунктом 10 договору орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та становить 52367,55 грн на рік.
Відповідно до пункту 11 договору орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 4363,96 грн.
Відповідно до пункту 12 договору обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.
Згідно з пунктом 40 договору сторони дійшли згоди щодо зобов'язання орендаря, а орендар зобов'язався в свою чергу сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від 12.04.2024 до моменту державної реєстрації права оренди землі.
При цьому розмір місячних нарахувань такої плати встановлюється відповідно до вимог чинного законодавства (виходячи з розміру нормативної грошової оцінки у відповідний період) із урахуванням пунктів 5, 10,11, 27 та 30 даного договору, в тому числі з самостійним індексуванням орендарем розміру такої плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель, визначеної у порядку встановленому чинним законодавством, кумулятивним способом.
05.07.2024 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості щодо набуття юридичною особою - Приватне підприємство «Авант» (код ЄДЕПОУ 31336048) права власності на об'єкти незавершеного будівництва 7,25% та 6% готовності, що розміщені на орендованій відповідачем земельній ділянці (кадастровий номер 2110100000:22:001:0028).
Як стверджує позивач, з 05.07.2024 всі права та обов'язки за договором перейшли до Приватного підприємства «Авант».
Водночас, позивач зазначає, що з квітня 2024 року по 04.07.2024 відповідачем систематично в повному обсязі не сплачувались орендні платежі відповідно до умов договору, у зв'язку з чим виникла заборгованість по орендній платі в сумі 12054,85 грн.
Пунктом 14 договору встановлено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої договором, а також справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Зважаючи на те, що відповідач взяті на себе зобов'язання зі сплати орендної плати за договором не виконав, то наведене зумовило звернення позивача до суду з позовом про стягнення 65975,28 грн, з яких: заборгованість по орендній платі у розмірі 12054,85 грн, 52367,55 грн - штраф та 1552,88 грн - пеня за несвоєчасну сплату орендної плати.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів погашення заборгованості не представив.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, з врахуванням положень ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
23.04.2024 між Територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради від імені якої діє Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (орендодавець) та Приватним підприємством «Закарпатінвестбуд» (орендар) був укладений договір оренди землі №1263/1, відповідно до пункту 1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку в м. Ужгороді, вул. Перемоги, 177 А-Б. Кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:22:001:0028.
Відповідно до пункту 2 договору, в оренду передається земельна ділянка площею 0,1747 га.
Згідно з пунктом 3 договору на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: незавершене будівництво 7,25%, інші об'єкти інфраструктури - відсутні.
Відповідно до пункту 5 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2024 рік становить 1745584,93 грн згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої управлінням надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (електронні послуги) №НВ-2100155272024 від 21.03.2024.
Пунктом 8 договору встановлено, що строк дії договору - 10 років.
Згідно з пунктом 10 договору, орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та становить 52367,55 грн на рік.
Відповідно до пункту 11 договору орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 4363,96 грн.
Відповідно до пункту 12 договору обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.
Пунктом 14 договору встановлено, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором:
- у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором,
- справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Згідно з пунктом 19 договору, передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення.
Згідно рішення LII сесії міської ради VІІІ скликання від 28.03.2024 №1724 (пункт 1.5) поновлено Приватному підприємству «Закарпатінвестбуд» договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:22:001:0028) площею 0,1747 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в м. Ужгороді, вул. Перемоги, 177 А-Б та передати її в оренду строком на 10 років.
Відповідно до пункту 27 договору передбачені права орендодавця, зокрема, вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Згідно з абзацом другим пункту 30 договору, серед обов'язків орендаря є своєчасне внесення орендної плати за користування земельною ділянкою.
Пунктом 38 договору встановлено, за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальністю відповідно до закону та цього договору.
Згідно з пунктом 40 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Право оренди землі виникає у порядку визначеному чинним законодавством. Згідно умов договору орендар зобов'язався сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від дванадцятого квітня дві тисячі двадцять четвертого року до моменту державної реєстрації права оренди землі. При цьому розмір місячних нарахувань такої плати встановлюється відповідно до вимог чинного законодавства (виходячи з розміру нормативної грошової оцінки у відповідний період) із урахуванням пунктів 5, 10,11, 27 та 30 даного договору, в тому числі з самостійним індексуванням орендарем розміру такої плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель, визначеної у порядку встановленому чинним законодавством, кумулятивним способом.
Договір оренди землі №1263/1 від 23.04.2024, додаток 1 до договору оренди землі №1263/1 від 23.04.2024, акт приймання-передачі земельної ділянки підписано сторонами та скріплено печатками.
Витягом №НВ-2100155272024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлено нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер: 2110100000:22:001:0028 - 1745584,93 грн.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:22:001:0028 (згідно інформаційної довідки №416097686 від 04.03.2025) встановлено, що 29.05.2024 зареєстровано право оренди земельної ділянки; документи, подані для державної реєстрації - договір оренди землі, серія та номер: 1263/1 від 23.04.2024, видавник - Приватне підприємство «Закарпатінвестбуд», ЄДРОПУ 32953657 та Ужгородська міська рада, ЄДРПОУ 33868924; підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 73514642 від 06.06.2024.
Вказаною Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:22:001:0028, підтверджено право власності Приватного підприємства «Авант» на об'єкт будівництва, адреса: Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Капушанська, будинок 177б, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 2110100000:22:001:0028, дата державної реєстрації 05.07.2024 та право власності Приватного підприємства «Авант» на об'єкт будівництва, адреса: Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Капушанська, будинок 177а, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 2110100000:22:001:0028, дата державної реєстрації 05.07.2024.
05.07.2024 всі права та обов'язки за договором перейшли до Приватного підприємства «Авант», про що у вищевказаній інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (земельної ділянки за кадастровим номером: 2110100000:22:001:0028) внесено відомості щодо суб'єкта іншого речового права: орендар - Приватне підприємство «Авант», орендодавець - Ужгородська міська рада.
Матеріали справи, а саме розрахунок заборгованості по орендній платі, орендар ПП «Закарпатінвестбуд» згідно договору №1263/1/земля від 23.04.2024, свідчать, що відповідачем з квітня 2024 року по 04.07.2024 не виконувались зобов'язання зі сплати орендної плати за договором, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість по договору зі сплати орендної плати, яка, за позицією позивача, становить 12054,85 грн. Несплата відповідачем у період з квітня 2024 року по 04.07.2024 орендної плати за договором, є підставою нарахування позивачем відповідно до умов пункту 14 договору штрафу в сумі 52367,55 грн - за несплату орендної плати за травень 2024 року та нарахування пені в сумі 1552,88 грн за несвоєчасну сплату орендної плати.
Несплата відповідачем означеної заборгованості за договором, пені та штрафу стала підставою для звернення позивачем за захистом свого порушеного права до Господарського суду Закарпатської області.
Правове обґрунтування і оцінка суду
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Стаття 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила ЦК України та ГК України.
Згідно ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Статтею 286 ГК України передбачено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
У відповідності до ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Приписами ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 цього Закону передбачено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною 1 ст. 15 Закону «Про оренду землі» визначено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства (п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України).
На підставі п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
У відповідності до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату.
В силу приписів ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі«, орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а орендар земельної ділянки зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.
За змістом ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України господарське зобов'язання (зобов'язання) має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.
Щодо основної суми боргу
З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. ст. 525, 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки орендної плати за період з 12.04.2024 по 04.07.2024, суд встановив підтвердженою заборгованість відповідача перед позивачем з орендної плати за договором у розмірі 12054,85 грн.
Враховуючи вище зазначені обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по орендній платі в розмірі 12054,85 грн є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими, тому підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення штрафу та пені
Судом встановлено, що позивачем нараховані відповідачеві на підставі п. 14 договору оренди штраф у розмірі 52367,55 грн - за несплату орендної плати за травень 2024 року та пеню в розмірі 1552,88 грн - у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Вирішуючи питання стягнення цих грошових сум, суд зазначає таке.
Належне виконання зобов'язання є одним із фундаментальних принципів цивільного права. Зміст цього принципу полягає в тому, що виконання має бути проведене: 1) належними сторонами; 2) щодо належного предмету; 3) у належний спосіб; 4) у належний строк (термін); 5) у належному місці.
Водночас порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (штрафу, пені); відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Сплату неустойки (штрафу) та відшкодування збитків характеризуються загальним поняттям «санкція» - визначена міра майнових чи інших невигідних для особи наслідків невиконання вимог закону та / або умов договору.
Стаття 217 ГК України передбачає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та / або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Неустойка (штраф) і збитки мають схоже функціональне призначення, однак є самостійними формами цивільно-правової відповідальності.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч. 4 ст. 230 ЦК України).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 230 ГК України).
Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк (ч. 4 ст. 232 ГК України).
Пунктом 14 договору оренди встановлено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором: у 10 - денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої договором, - справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Розрахунком пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором оренди землі від 23.04.2024 №1263/1, який складений позивачем, розмір нарахованої пені становить - 1552,88 грн.
Частина 6 ст. 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 1552,88 грн; з огляду на умови пункту 14 договору, суд дійшов висновку про правильність здійсненого позивачем розрахунку пені в зазначені у розрахунку періоди в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, у межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно даного розрахунку заборгованості по орендній платі за договором, вбачається, що позивачем нарахований штраф станом на 01.07.2024 у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої договором, з урахуванням розміру орендної плати за місяць в сумі 4363,96 грн (про що зазначено у п.11 договору), у зв'язку з не сплатою відповідачем орендної плати за травень 2024 року, всупереч строкам, визначеним договором.
Визначаючись з підставністю позову в частині заявленого позивачем до стягнення штрафу, нарахованого за невнесення відповідачем орендної плати у строки, визначені договором, суд враховує, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.
Судом встановлено, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо внесення орендної плати за договором оренди землі, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови договору, підписавши його та передбачивши штраф у випадку невнесення орендної плати у строки, визначені договором.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 ЦК України).
За таких обставин, враховуючи наведені вище положення ЦК України та ГК України, враховуючи встановлені судом обставини справи щодо прострочення станом на день подачі позову відповідачем своїх зобов'язань за договором, суд дійшов висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу в розмірі ста відсотків річної орендної плати за несплату орендної плати за травень 2024 року.
Отже, правомірність та правильність нарахування позивачем штрафу в розмірі 52367,55 грн (за несплату орендної плати у травні 2024 року) підтверджується долученим позивачем до матеріалів справи розрахунком заборгованості по орендній платі за договором, а також дослідженими судом письмовими доказами, з яких достовірно встановлено несплату відповідачем у період з 12.04.2024 по 04.07.2024 орендної плати за договором, що відповідно до пункту 14 договору є підставою нарахування штрафу в розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої договором.
Щодо права суду з власної ініціативи - за наявності виняткових обставин - зменшити розмір штрафу та пені судом враховано таке.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд зазначає, що на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, зокрема, з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.
А тому, з метою забезпечення завдань господарського судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом спору в даній справі; дотримання при цьому таких принципів господарського судочинства як верховенство права, добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, при розгляді справи суд з власної ініціативи перевірив наявність підстав для зменшення штрафу та пені за порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Щодо цього судом враховано, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. ст. 549 - 552 ЦК України.
З врахуванням змісту ст. 549 ЦК України з приводу поняття неустойки та підстав її стягнення, суд зазначає, що неустойка (штраф, пеня) - це є спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
За змістом ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайного добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).
Водночас, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено штраф, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам.
Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236 - 238 ГПК України).
Зважаючи на обставини справи, суд зазначає, що загальна сума штрафних санкцій у справі становить 53920,43 грн, і складається з пені в розмірі 1552,88 грн та штрафу в розмірі 52367,55 грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання.
Зазначаючи про відсутність підстав для зменшення пені, суд враховує ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання за договором, так як наявний у відповідача борг за договором оренди землі в сумі 12054,85 грн, який виник за період дії договору з 12.04.2024 по 04.07.2024, не сплачений ПП «Закарпатінвестбуд» як на час звернення з позовною заявою від 19.03.2025 Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради у Господарський суд Закарпатської області, так і на час ухвалення рішення (тобто по спливу більше 6 місяців з дня виникнення боргу за останній місяць дії договору до дня подачі позову в суд).
Отже, у цьому випадку судом враховано поведінку відповідача, яка обгрунтовано свідчить, що він свідомо і тривалий час нехтує своїми зобов'язаннями за договором оренди землі, оскільки по спливу тривалого періоду часу з дня виникнення боргу та після припинення орендних відносин за договором, ПП «Закарпатінвестбуд» не виконує своїх обов'язків по сплаті орендної плати.
Зазначаючи про відсутність підстав для зменшення пені, суд враховує відсутність поважних причин невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором по сплаті орендної плати за спірний період.
При вирішенні питання про можливість зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
З цього приводу суд враховує, що розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача - 1552,88 грн у порівнянні з основною сумою боргу в розмірі 12054,85 грн не є надмірним і несправедливо непомірним тягарем для відповідача, оскільки її розмір становить 12,88% від основної суми боргу.
Отже, розмір пені є співмірним з сумою простроченого зобов'язання, зокрема, є значно меншим від суми основного боргу та є співставним з сумою простроченого зобов'язання, яке тривалий час не виконується боржником.
Щодо цього суд зазначає, що зменшення заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов'язання є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань.
При цьому надмірне зменшення розміру пені, чи зменшення такого розміру за відсутності підстав фактично нівелює мету існування неустойки як штрафної санкції за неналежне виконання грошового зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Щодо цього, суд також враховує, що позивач і відповідач у спірних правовідносинах беруть участь як господарюючі суб'єкти та відповідно несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. У зв'язку з цим суд зазначає, що відповідач як сторона договору добровільно його уклав та визначив штрафні санкції та їх розмір, зокрема, у виді пені, а тому - за відсутності виключних випадків - у суду відсутні підстави зменшувати розмір пені.
Таким чином, господарський суд, врахувавши норми права, викладені у наведених вище постановах Верховного Суду, оцінивши наявні у справі докази та обставини справи у їх сукупності, не знайшов підстав для зменшення розміру пені.
Поряд з цим, врахувавши відсутність виняткових обставин, які би давали суду право зменшити пеню за невиконанню відповідачем умов договору, у той же час, суд дійшов висновку наявність підстав для зменшення штрафу за невиконання відповідачем своїх зобов'язань по сплаті орендної плати за договором.
Так, судом враховано дію договору оренди землі №1263/1 від 23.04.2024, який діяв до 04.07.2024 (не більше 3 місяців), тобто враховано нетривалий період чинності договору, за період дії якого у відповідача виник борг за договором по сплаті орендної плати.
Щодо цього, суд враховує, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).
У цьому випадку при вирішенні питання про наявність підстав для зменшення штрафу суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру штрафу, враховуючи, перш за все, нетривалу (до 3 місяців) дію договору від 23.04.2024. Щодо цього, суд зазначає, що розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача - 52367,55 грн у порівнянні з основною сумою боргу в розмірі 12054,85 грн є несправедливим і надмірним, так як більше ніж у 4 рази перевищує розмір основної суми боргу.
Отже, за встановлених обставин справи, враховуючи нетривалу (до 3 місяців) дію договору оренди землі №1263/1 від 23.04.2024, за період чинності якого у відповідача виникла основна заборгованість за договором; враховуючи, що за не виконання відповідачем зобов'язань за договором по сплаті орендної плати суд вбачає підстави для стягнення пені в повному обсязі в сумі 1552,88 грн; враховуючи, що розмір штрафу, який позивач просить стягнути з відповідача у порівнянні з основною сумою боргу більше ніж у 4 рази перевищує розмір основної суми боргу, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру належної до сплати суми штрафу на 90% (із 52367,55 грн до 5236,76 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за означеним договором (який діяв до 3 місяців), проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення.
На переконання суду, штрафні санкції на загальну суму 6789,64 грн у виді пені в розмірі 1552,88 грн та штрафу в розмірі 5236,76 грн цілком справедливо відіграють свою компенсаторну та превентивну функцію як засіб цивільно-правової відповідальності у цій справі та враховують усі обставини справи та досліджені судом докази у справі, а також судом у цьому випадку буде дотримано принципів рівності сторін, справедливості, пропорційності, добросовісності та розумності як загальних засад цивільного законодавства.
Щодо обґрунтованості рішення
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ст. ст. 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про судовий розгляд у справі, не подав своїх заперечень проти позовних вимог та наведених позивачем обставин справи, не надав доказів на спростування викладених позивачем обставин, а також не надав доказів оплати спірної суми боргу.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат
Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
Згідно платіжної інструкції №168 (внутрішній номер 408281087) від 04.03.2025 при подачі позову про стягнення з відповідача 65975,28 грн заборгованості за договором оренди землі позивачем сплачено судовий збір у сумі 3028,00 грн.
Відтак, оскільки спір виник через правопорушення відповідача, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн повністю.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства «Закарпатінвестбуд» (код ЄДРПОУ - 32953657, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Минайська, будинок 16, квартира 1) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ - 36541721, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Поштова, будинок 3) 18844,49 грн (вісімнадцять тисяч вісімсот сорок чотири гривні 49 копійки), з яких: заборгованість по орендній платі за договором оренди землі №1263/1 від 23.04.2024 у розмірі 12054,85 грн (дванадцять тисяч п'ятдесят чотири гривні 85 копійок), пеня у розмірі 1552,88 грн (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят дві гривні 88 копійок) та штраф за несплату орендної плати за договором у розмірі 5236,76 грн (п'ять тисяч двісті тридцять шість гривень 76 копійок).
Стягнути з Приватного підприємства «Закарпатінвестбуд» (код ЄДРПОУ - 32953657, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Минайська, будинок 16, квартира 1) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ - 36541721, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Поштова, будинок 3) 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) у повернення сплаченого судового збору.
В решті позову відмовити.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Суддя С.В.Сисин