вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
30.05.2025м. ДніпроСправа № 904/1418/25
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/1418/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Спецзапчасть"
до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа"
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Спецзапчасть" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 26.03.2025 за вих. №б/н до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - відповідач) про стягнення 102.698,98 грн, з яких: 99.999,00 грн основної заборгованості, 690,40 грн трьох процентів річних, 2.009,58 грн інфляційних втрат.
Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1418/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2025.
Ухвалою від 31.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Через систему “Електронний суд» 08.04.2025 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить врахувати клопотання відповідача про визнання позову, та повернути позивачу з Державного бюджету України 50% судового збору, сплаченого при поданні позову. Врахувати клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату (можливої) правничої допомоги на 90%, що буде обґрунтованим та відповідатиме складності господарської справи та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт по справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Між сторонами був укладений договір про закупівлю товару №402-24 від 26.09.2024, однак відповідачем було порушено покладені на нього грошові зобов'язання в частині додержання строків оплати за поставлений товар, а тому за порушення умов договору позивачем було нараховано відповідачу 690,40 грн трьох процентів річних, 2.009,58 грн інфляційних втрат.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач у відзиві зазначив, що дійсно 26.09.2024 між відповідачем та позивачем було укладено Договір №402-24 на постачання товару.
Згідно акту звірки взаємних розрахунків основна заборгованість відповідача перед позивачем за договором №402-24 від 26.09.2024 станом на 31.03.2025 становить 99.999,00 грн.
Позовну заяву в частині основної заборгованості в розмірі 99.999,00 грн відповідач визнає в повному обсязі та зазначає, що розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат позивачем виконано вірно.
Також відповідач просить здійснити розподіл судових витрат у відповідності до ст.130 ГПК України та заявив клопотання про зменшення витрат на оплату (можливої) правової (правничої) допомоги на 90%.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; виконання робіт; настання строку оплати за виконані роботи; наявності/відсутності повної/часткової оплати виконаних робіт; наявності/відсутності заборгованості.
Суд встановив, що 26.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» (далі - постачальник, позивач) та Комунальним підприємством теплових мереж «Криворіжтепломережа» (далі - покупець, відповідач) був укладений договір закупівлі товару № 402-24 (далі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити рукав напірно - всмоктуючий (код ДК 021:2015: 19510000-4 Гумові вироби) (далі - товар).
Найменування, асортимент, кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру визначена Сторонами у Специфікації (Додаток № 1 до Договору), яка є його невід'ємною частиною (п. 1.2 договору).
Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна цього договору становить 99.999,00 грн., у тому числі ПДВ: 16.666,50 грн.
Згідно з п. 4.1 договору, покупець проводить оплату протягом 30-ти календарний днів за фактично поставлений товар у відповідності до виставлених рахунків шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок постачальника після підписання відповідної накладної.
Поставка та передача товару здійснюється узгодженими партіями (частинами) відповідно до виробничої потреби, згідно заявок (письмових або за допомогою електронного зв'язку) в кількості і асортименті, необхідних покупцю за рахунок постачальника (п. 5.1. договору).
Строк поставки товару: протягом 10 календарних днів з дня надання заявки покупцем (п. 5.2. договору).
Місце поставки Товару: Центральний склад, провулок Цісик Квітки, 9, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000 (п. 5.3. договору).
Датою поставки товару є дата підписання сторонами видаткової накладної (п. 5.5. договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печатками і діє до 31.12.2024, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 11.1 договору).
На виконання умов договору сторонами було складено та підписано Додаток №1 до договору, а саме - специфікацію № 1 від 26.09.2024, у якій сторони погодили поставку товару - рукавів напірно-всмоктуючих В-2-100-10 кількістю 30 шт. за ціною 2.777,75 грн. за 1 шт., загальною вартістю 99.999,00 грн, у тому числі ПДВ 16.666,50 грн.
Згідно заявки від 26.11.2024 за вих. № 4184/10, покупець в особі головного інженера Єріна О. та начальника ВМТП та СГ Колтунової Л. просили постачальника здійснити поставку товару, погодженого сторонами у специфікації № 1 від 26.09.2024 протягом 10-ти календарних днів.
02.12.2024 на виконання умов договору позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0001086 на суму 99.999,00 грн.
Приймання-передача продукції підтверджується видатковою накладною № РН-02124 від 02.12.2024 на суму 99.999,00 грн, які підписана сторонами.
З урахування строку відстрочки платежу, передбачений п. 4.1 договору, кінцевим строком оплати поставленого за рахунком-фактурою № СФ 0001086 від 02.12.2024 товару є 01.01.2025 включно.
Однак, станом на дату подання позову відповідачем не проведено розрахунків за поставлений товар за договором в загальній сумі 99.999,00 грн.
11.02.2025 позивачем з метою досудового врегулювання спору було направлено на адресу відповідача претензію за вих.№ 1002- 1 від 10.02.2025 про стягнення 99.999,00 грн заборгованості за договором.
У відповідь на вказану претензію відповідач у листі за вих.№ 636/04 від 28.02.2025 наявність заборгованості не заперечив, проте вказав на відсутність фінансової можливості для її сплати.
Відповідач користуючись своїм процесуальним правом, передбаченим ч.2 ст.191 ГПК України, просить врахувати клопотання КПТМ «Криворіжтепломережа» про визнання позову відповідачем, та як наслідок повернути позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив 99.999,00 грн основної заборгованості, 690,40 грн трьох процентів річних, 2.009,58 грн інфляційних втрат.
Відповідач просить врахувати клопотання КПТМ «Криворіжтепломережа» про визнання позову відповідачем, та як наслідок повернути позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Статтею 191 ГПК України установлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Господарський суд встановив, що заява (відзив) про визнання позову підписана представником відповідача Костіковою Є.В. повноваження якої підтверджуються довіреністю від 31.12.2024, якою зокрема передбачено право на визнання позову (а. с. 52, том 1).
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порядок оплати товару врегульовано розділом 4 договору.
Згідно з п. 4.1 договору, покупець проводить оплату протягом 30-ти календарний днів за фактично поставлений товар у відповідності до виставлених рахунків шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок постачальника після підписання відповідної накладної.
На виконання умов договору сторонами було складено та підписано Додаток № 1 до договору, а саме - специфікацію № 1 від 26.09.2024, у якій сторони погодили поставку товару - рукавів напірно-всмоктуючих В-2-100-10 кількістю 30 шт. за ціною 2.777,75 грн. за 1 шт., загальною вартістю 99.999,00 грн, у тому числі ПДВ 16.666,50 грн.
Згідно заявки від 26.11.2024 за вих. № 4184/10, покупець в особі головного інженера Єріна О. та начальника ВМТП та СГ Колтунової Л. просили постачальника здійснити поставку товару, погодженого сторонами у специфікації № 1 від 26.09.2024 протягом 10-ти календарних днів.
02.12.2024 на виконання умов договору позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0001086 на суму 99.999,00 грн.
Приймання-передача продукції підтверджується видатковою накладною № РН-02124 від 02.12.2024 на суму 99.999,00 грн, які підписана сторонами.
З урахування строку відстрочки платежу, передбачений п. 4.1 договору, кінцевим строком оплати поставленого за рахунком-фактурою № СФ 0001086 від 02.12.2024 товару є 01.01.2025 включно.
11.02.2025 позивачем з метою досудового врегулювання спору було направлено на адресу відповідача претензію за вих.№ 1002- 1 від 10.02.2025 про стягнення 99.999,00 грн заборгованості за договором.
У відповідь на вказану претензію відповідач у листі за вих.№ 636/04 від 28.02.2025 наявність заборгованості не заперечив, проте вказав на відсутність фінансової можливості для її сплати.
Проте, станом на розгляду спору відповідач розрахунків не провів.
Доказів зворотного матеріали справи не містять
Відповідач у відзиві зазначив, що дійсно 26.09.2024 між відповідачем та позивачем було укладено Договір №402-24 на постачання товару.
Згідно акту звірки взаємних розрахунків основна заборгованість відповідача перед позивачем за договором №402-24 від 26.09.2024 станом на 31.03.2025 становить 99.999,00 грн.
Позовну заяву в частині основної заборгованості в розмірі 99.999,00 грн відповідач визнає в повному обсязі та зазначає, що розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат позивачем виконано вірно.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував три проценти річних за загальний період прострочення з 02.01.2025 по 26.03.2025 на загальну суму 690,40 грн та інфляційні втрати за загальний період прострочення з січня 2025 року до лютого 2025 року на загальну суму 2.009,58 грн.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд визнав його арифметично і методологічно вірним.
Доказів погашення суми заборгованості у загальному розмірі 99.999,00 грн відповідач не надав, однак визнав суму позову.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення 690,40 грн трьох процентів річних, 2.009,58 інфляційних втрат заявлені правомірно та підлягають задоволенню.
Відтак, господарський суд дійшов висновку прийняти визнання позову відповідачем.
Судові витрати
Відповідно до п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому частиною першою цієї статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Водночас, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8 для сплати судового збору у разі подання до суду документів у електронній формі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 наголосила, що при поданні позову через Електронний суд судовий збір розраховується з понижуючим коефіцієнтом.
Аналогічні правові позиції містяться в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.01.2023 у справі №905/1977/21, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №906/1091/23, постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №263/4787/15-ц.
Позовна заява у справі №904/1418/25 була сформована в системі «Електронний суд», а тому правомірним є застосування ставки судового збору з понижуючим коефіцієнтом 0,8, що становить 2.422,40 грн, який, з урахуванням положень ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Крім цього, господарський суд вважає за доцільне надати роз'яснення щодо повернення сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви, у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Стаття 7 Закону України "Про судовий збір" містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином у позивача наявна можливість повернути судовий збір у загальному розмір 605,60 грн (3.028,00 грн - 2.422,40 грн).
За змістом статті 129 ГПК України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Крім того, положення ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» не містить імперативних приписів щодо можливості застосування таких норм лише у випадках саме повного визнання позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.11.2022 у справі № 910/14479/21та у поставові Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2024 у справі №904/4796/23.
Аналогічна норма закріплена в частині 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне в порядку, визначеному частиною 1 статті 130 ГПК України та частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути позивачу 50% сплаченого ним при поданні позову судового збору (у розмірі 1.211,20 грн), оскільки до початку розгляду справи по суті відповідачем було подано заяву про визнання позову.
В іншій частині витрати зі сплаті судового збору (у розмірі 1.211,20 грн) судом покладаються на відповідача.
Суд також встановив, що 18.03.2025 між позивачем (далі - позивач, клієнт) та адвокатським бюро “Тетяни Денисенко» в особі керуючої Денисенко Тетяни Миколаївни (далі - адвокат, бюро) був укладений договір про надання правничої допомоги № 1803-01 (далі - договір).
Відповідно до п.1.1. предметом цього договору є надання бюро усіма законними методами та способами правничої допомоги клієнту щодо стягнення з Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» заборгованість за договором № 402-24 від 26.09.2024.
Гонорар бюро визначається сторонами додатково по факту надання правничої допомоги у додатках, що є невід'ємними частинами цього Договору, виходячи з погодинної тарифікації, а також кількості судових засідань, у яких уповноважений адвокат бюро брав участь (п. 3.1. договору).
Сторони погодили, що гонорар за годину роботи адвоката становить 1 000 грн., а гонорар за супроводження одного судового засідання уповноваженим адвокатом бюро, не залежно від його тривалості та форми проведення (онлайн/офлайн), становить 1 500 грн. У разі необхідності участі уповноваженим адвокатом Бюро у судовому засіданні за межами міста здійснення його професійної діяльності (м. Дніпро), гонорар за супроводження такого засідання становить 3.000 грн (п. 3.2 договору).
Загальна сума гонорару становить сукупну суму гонорарів, визначених сторонами у додатках до цього договору (п. 3.3. договору).
Витрати на відрядження відшкодовуються клієнтом окремо від гонорару на підставі наданих бюро документів на їх підтвердження (п. 3.4. договору).
Гонорар бюро підлягає сплаті клієнтом у безготівковій формі протягом п'яти банківських днів з дня виставлення бюро та отримання клієнтом відповідного рахунку (п. 3.5. договору).
Договір укладено на три роки (п. 5.1. договору).
Додатком №1 до договору про надання правничої допомоги № 1803-01 від 18.03.2025 сторонами узгоджено витрати на правничу допомогу, а саме: - аналіз документів та надання консультації з питань, пов'язаних зі стягненням заборгованості за Договором (2 години) - 2.000,00 грн - складання позовної заяви про стягнення боргу, підготовка додатків та розрахунок штрафних санкцій (3 годин) - 3.000,00 грн. Усього витрат на правничу допомогу 5.000,00 грн.
Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 126 ГПК у України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Також Об'єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.
За приписами частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі “East/West» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі “Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з “гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають “гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі “Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала “гонорар успіху» у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату “гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).
Господарський суд надав оцінку наданим позивачу послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.
Справа №904/1418/25 є малозначною справою. Спірна заборгованість виникла у зв'язку із тим, що відповідач не оплатив поставлений товар.
Суд також відзначає, що судова практика з питань, які постали при вирішенні спору, є сталою, а тому її знаходження та використання не потребувало значного часу.
Сторонами в договорі та в додатку №1 до договору, було визначено, що погодинний порядок розрахунку гонорару у вартості 1.000,00 грн за 1 годину, адвокатом було надано послуги: - аналіз документів та надання консультації з питань, пов'язаних зі стягненням заборгованості за договором (2 години) - 2.000,00 грн - складання позовної заяви про стягнення боргу, підготовка додатків та розрахунок штрафних санкцій (3 годин) - 3.000,00 грн. Усього витрат на правничу допомогу 5.000,00 грн.
Також відповідач у відзиві заявив клопотання про зменшення витрат на оплату (можливої) правової (правничої) допомоги на 90%.
Разом з тим, суд зазначає, що аналіз документів та надання консультації з питань, пов'язаних зі стягненням заборгованості за договором охоплюється підготовкою позовної заяви (тобто витрати часу на підготовку позовної заяви сумарно склали п'ять годин).
Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
З огляду на специфіку та малозначність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі №904/1418/25 на суму 5.000,00 грн є обґрунтованим.
Таким чином, на відповідача суд покладає витрати позивача на професійну правову допомогу у розмірі 5.000,00 грн, з урахуванням того, що 100% позовних вимог позивача судом задоволено.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (50000, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, пров. Цісик Квітки, будинок 9; ідентифікаційний код 03342184) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Спецзапчасть" (08700, Київська область, Обухівський район, місто Обухів, вул. Малишка, будинок 9-В; ідентифікаційний код 36549406) 99.999,00 грн (дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять грн 00 к.) основної заборгованості, 690,40 грн (шістсот дев'яносто грн 40 к.) трьох процентів річних, 2.009,58 грн (дві тисячі дев'ять грн 58 к.) інфляційних втрат, 1.211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять грн 20 к.) судового збору, 5.000,00 грн (п'ять тисяч грн 00 к.) витрат на оплату послуг професійної правової допомоги.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Спецзапчасть" (08700, Київська область, Обухівський район, місто Обухів, вул. Малишка, будинок 9-В; ідентифікаційний код 36549406) 1.211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять грн 20 к.) судового збору з Державного бюджету України, сплата якого підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті №16236 від 26.03.2025.
Видати наказ /та ухвалу про повернення судового збору/ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його повного складення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк