вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
26.05.2025м. ДніпроСправа № 904/320/25
За позовом Заступника керівника Криворізької центральної окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави
до відповідача-1: Лозуватської сільської ради, с. Лозуватка Криворізького району Дніпропетровської області
відповідача-2: Обслуговуючого кооперативу "Садівниче товариство "Грузьке", с. Грузьке Дніпропетровської області
про визнання незаконним та скасування рішення, повернення майна
Суддя Євстигнеєва Н.М.
Секретар судового засідання Янкіна Г.Д.
Представники:
Від позивача: Бурлаченко О.Л., прокурор відділу прокуратури, посвідчення №077723 від 01.05.2023
Від відповідача-1: Монастирний Д.В., самопредставництво (в режимі відеоконференції)
Від відповідача-2: не з'явився
Заступник керівника Криворізької центральної окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить:
- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 23.08.2023 за №152 "Про включення об'єкту до Переліку першого типу об'єктів комунальної власності Лозуватської сільської ради, що підлягають передачі в оренду на аукціоні" в частині будівлі насосної станції за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, село Новолозуватка, вул. Центральна, 45А;
- зобов'язати Обслуговуючий кооператив "Садівниче товариство "Грузьке" повернути Лозуватській сільській територіальній громаді в особі Лозуватської сільської ради будівлю насосної станції загальною площею 11,2кв.м. за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, село Новолозуватка, вул. Центральна, 45А.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Територіальна громада Лозуватської сільської ради є власником будівлі насосної станції Літ. А-1 загальною площею 11,2 кв.м., розташована за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, Новолозуватка, вул. Центральна, буд.45а. Згідно рішення виконавчого комітету Лозуватської сільської ради від 23.08.2023 за №152, будівля насосної станції була включена до Переліку першого типу об'єктів комунальної власності Лозуватської сільської ради, що підлягають передачі в оренду на аукціоні. У листопаді 2023 року проведено аукціон з передачі в оренду будівлі насосної станції, за наслідками якого з переможцем (ОК "Садівниче товариство "Грузьке") укладено Договір оренди нерухомого майна. Відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, інших населених пунктів, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов'язані з постачанням споживачам води, газу, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод, крім випадків, передбачених законодавством не можуть бути об'єктами оренди.
Прокурор вважає, що рішенням виконавчого комітету неправомірно визначено статус комунального майна. Включення будівлі насосної станції до Переліку першого типу об'єктів комунальної власності Лозуватської сільської ради, що підлягають передачі в оренду на аукціоні відбулося з порушенням вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна", тому наявні підстави для визнання незаконним та скасування рішення виконкому.
Договір оренди №17 від 30.11.2023 спрямований на використання всупереч закону майна комунальної власності, порушує правовий режим обмежених з обігу об'єктів цивільного права, тобто є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним на підставі статті 228 ЦК України. Наслідком недійсності нікчемного правочину є повернення ОК "Садівниче товариство "Грузьке" орендованого майна - будівлі насосної станції власнику - Лозуватській сільській територіальній громаді в особі Лозуватської сільської ради.
Відповідачі відзиву на позовну заяву не надали.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2025 справу №904/320/25 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.
Ухвалою суду від 29.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 03.03.2025.
З 03.03.2025 підготовче засідання відкладено на 19.03.2025.
Ухвалу суду від 03.03.2025 відповідач-2 отримав 08.03.2025 (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення міститься в матеріалах справи, а.с.180 том 1).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судове засідання на 14.04.2025.
14 квітня 2025 року від відповідача-1 до господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з сімейними обставинами.
Прокурор не заперечує проти задоволення клопотання.
Ухвалою суду від 14.04.2025 відкладено розгляд справи на 29.04.2025.
24 квітня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача-1 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 25.04.2025 заяву представника відповідача-1, Монастирного Д.В., про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
Відповідач-2 у судове засідання не з'явився, явку повноважного представника не забезпечив, про день, час, місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
29 квітня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача-2 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судовому засіданні 29.04.2025 оголошено перерву до 26.05.2025. Ухвалою суду від 29.04.2025 повідомлено Обслуговуючий кооператив "Садівниче товариство "Грузьке" про дату та час судового засідання, яке відбудеться 26 травня 2025 року об 11:40год, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; судом задоволено заяву представника відповідача-2, Нестеренко Е.В., про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; забезпечено участь представника відповідача-1, Монастирного Д.В., та представника відповідача -2, Нестеренко Е.В., в судовому засіданні по справі №904/320/25, що призначене на 26.05.2025 об 11:40год, в режимі відеоконференції.
У судове засідання 26.05.2025 представник відповідача-2 не з'явився, причини неявки в судове засідання не повідомив.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У судовому засіданні 26.05.2025 проголошено вступну та резолютивну частини.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши доводи прокурора відділу прокуратури, представника відповідача-1, господарський суд, -
На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 709-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Дніпропетровської області" утворено Лозуватську територіальну громаду, до складу якої увійшли деякі територіальні громади Криворізького району, у т.ч. Чкаловська сільська територіальна громада.
На підставі Рішення Лозуватської сільської ради №23-І/VІІІ від 11.12.2020, утворено виконавчий комітет Лозуватської сільської ради у статусі юридичної особи публічного права в кількісному складі 23 особи (ч. 1 вказаного Рішення).
У подальшому виконавчий комітет припинено як юридичну особу рішенням Лозуватської сільської ради за №1497-XI/VIII від 27.10.2021. Факт припинення виконавчого комітету Лозуватської сільської ради як юридичної особи підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.147 том 1).
Рішенням Лозуватської сільської ради №1498-XI/VIII від 27.10.2021 (а.с.142 том 1) внесено зміни до рішення Лозуватської сільської ради №23-І/VІІІ від 11.12.2020 "Про утворення виконавчого комітету, визначення його чисельності та затвердження персонального складу", а саме його викладено у новій редакції: утворити виконавчий комітет Лозуватської сільської ради в кількісному складі 23 особи та затвердити його склад (а.с.143 том 1).
Відповідно до Положення про виконавчий комітет Лозуватської сільської ради, затверджене рішенням Лозуватської сільської ради за № 1499 - ХІ/VІІІ від 27.10.2021, виконавчий комітет є виконавчим органом сільської ради, але не має статусу юридичної особи (а.с.144-150 том 1).
11.12.2020 Лозуватською сільською радою прийнято рішення № 17-I/VIII "Про реорганізацію юридичних осіб сільських та селищних рад шляхом приєднання до Лозуватської сільської ради" відповідно до якого почато процедуру реорганізації, створено комісії з реорганізації, на які покладено повноваження щодо здійснення повної інвентаризації основних засобів, затверджено форму передавального акту (а.с. 38 на звороті - 40 том 1).
Рішенням Лозуватської сільської ради від 19.02.2021 № 71 "Про припинення юридичних осіб сільських та селищних рад в результаті реорганізації шляхом приєднання до Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області":
- припинено юридичні особи - Вільненську, Гейківську, Грузьку, Данилівську, Софіївську, Чкаловську сільських та Христофорівську селищну раду, шляхом їх приєднання до юридичної особи Лозуватської сільської ради, яка є правонаступником їх прав та обов'язків (п.1. рішення);
- затверджено передавальні акти про передачу усіх майнових і немайнових прав Вільненської, Гейківської, Грузької, Данилівської, Софіївської, Чкаловської сільських та Христофорівської селищної рад (п. 2 рішення);
- вирішено вважати юридичну особу Лозуватську сільську раду правонаступником прав та обов'язків, зазначених в п.1 цього рішення сільських та селищної рад (п. 2 рішення) (а.с. 47 том 1).
18.01.2021 головою Лозуватської сільської ради затверджено акт приймання-передачі балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів Грузької сільської ради до Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, відповідно до якого майно, що переходить до Лозуватської сільської ради перебуває у задовільному стані. З вказаного акту вбачається, що активи, які передаються, розшифровано в інвентаризаційних описах, що є додатками до акту: за субрахунком 1013 з інвентарним номером 101330005 значиться насосна станція, с. Новолозуватка.
Таким чином, факт взяття на баланс Лозуватської сільської ради майна, зокрема будівлі насосної станції с. Новолозуватка підтверджується рішенням Лозуватської сільської ради №17-I/VIII від 11.12.2020 "Про реорганізацію юридичних осіб сільських та селищних рад шляхом приєднання до Лозуватської сільської ради", копією інвентаризаційного опису (лист Лозуватської сільської ради від 17.07.2024 за вих. №2643/0/2-24), а також свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САС №045611, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.03.2008 №18109545).
Згідно відповіді Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях від 09.07.2024 за №10-09-03069 вбачається, що будівля насосної станції за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, село Новолозуватка, вул. Центральна, 45А, відсутня в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності.
На підставі свідоцтва про право власності САС № 045611 від 04.03.2008 та рішення виконавчого комітету Грузької сільської ради від 12.02.2008 за №8 за Територіальною громадою Грузької сільської ради зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, село Новолозуватка, вул. Центральна, 45А (Витяг з№ 18109545 від 17.03.2008, а.с.46 том 1).
Оскільки згідно з рішенням Лозуватської сільської ради від 19.02.2021 №71 правонаступником прав і обов'язків Грузької сільської ради є Лозуватська сільська рада, право власності на будівлю насосної станції за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, село Новолозуватка, вул. Центральна, 45А перейшло до Лозуватської сільської територіальної громади.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Лозуватською сільською радою 15.08.2024 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю насосної станції літ. А-1 загальною площею 11,2 кв.м. адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, село Новолозуватка, вулиця Центральна, 45А.
Згідно пункту 2 рішення Лозуватської сільської ради № 88-ІІІ/VIII від 19.02.2021 "Про Порядок передачі в оренду державного та комунального майна на території Лозуватської сільської ради" виконавчому комітету Лозуватської сільської ради делеговано повноваження щодо прийняття рішень стосовно оренди комунального майна (а.с.100-139 том 1).
09 серпня 2023 року Обслуговуючий кооператив "Садівниче товариство "Грузьке" звернувся до Лозуватської сільської ради з проханням надати в оренду насосну станцію з обладнанням за адресою: село Новолозуватка, вул. Центральна, 45а для забезпечення постачання технічної води населенню (а.с.36 том 1).
23.08.2023 виконавчим комітетом Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області прийнято рішення №152 "Про включення об'єкту до Переліку першого типу об'єктів комунальної власності Лозуватської сільської ради, що підлягають передачі в оренду на аукціоні", а саме будівлі насосної станції за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, село Новолозуватка, вул. Центральна, 45А з цільовим призначенням - для перекачування води з ставка для потреб населення с. Новолозуватка (а.с.36 -37том 1).
Станом на 10.11.2023 будівля насосної станції перебувала на балансі сільської ради, балансова вартість - 0,00грн (а.с.37 на звороті том 1).
16.11.2023 Лозуватською сільською радою проведено аукціон з передачі в оренду будівлі насосної станції загальною площею 11,2 кв м, за адресою: 53023, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Новолозуватка, вул. Центральна, 45а, за цільовим призначенням об'єкта - розміщення насосної станції (номер аукціону - LLЕ001-UA-20231109-03692).
За наслідками аукціону між Лозуватською сільською радою (орендодавець) та Обслуговуючим кооперативом "Садівниче товариство "Грузьке" (орендар) укладено Договір оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності Лозуватської сільської ради №17 від 30.11.2023 (а.с.27-34 том 1).
Об'єктом оренди є будівля насосної станції загальною площею 11,2 кв.м. за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Новолозуватка, вул. Центральна, 45А (п.4.1. договору).
Цільове призначення майна - будівля насосної станції надається в оренду для розміщення насосної станції (п.7 договору).
Договір укладено строком на 5 років, тобто до 29.11.2028 включно (п.12.1 розділу I договору №17 від 30.11.2023).
В силу ч.2 ст. 793 ЦК України Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений на строк більше п'яти років.
Договір оренди №17 від 30.11.2023 укладений на строк менше п'яти років, тому не підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до п. 2.1 розділу II незмінюваних умов спірного договору, орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акта приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі підписується між Орендарем і Орендодавцем (балансоутримувачем) одночасно з підписанням цього договору.
Згідно Акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 30.11.2023, Лозуватська сільська рада передала, а Обслуговуючий кооператив "Садівниче товариство "Грузьке" прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, що належить до комунальної власності, а саме: будівля насосної станції за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Новолозуватка, вул. Центральна, 45А (а.с.35 том 1).
Прокурор вважає, що прийняття рішення виконавчого комітету Лозуватської сільської ради про включення насосної станції до Переліку першого типу об'єктів комунальної власності Лозуватської сільської ради, що підлягають передачі в оренду на аукціоні та укладення Договору оренди комунального майна відбулося з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки насосна станція є об'єктом з особливим статусом, який пов'язаний з постачанням води, та не може передаватися в оренду. Укладений Договір оренди порушує публічний порядок, тобто є нікчемним.
У зв'язку з наведеним, прокурор просить визнати незаконним, скасувати та повернути територіальній громаді майно (насосну станцію).
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
У розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Як зазначено у пункті 5.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №911/3680/17, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.
Отже, індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. У зв'язку з цим при вирішенні справи суду належить з'ясувати, які конкретно права та охоронювані законом інтереси позивача порушені оспорюваним актом.
Згідно із ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
При цьому, скасування акта індивідуальної дії означає, що такий акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.
У Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Згідно із ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб'єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини першої статті 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень.
Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади (ч.8 статті 51 цього Закону).
Відповідно до п.п.1 п.а) ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Як вбачається з п. 2 рішення Лозуватської сільської ради № 88 - ІІІ/VIII від 19.02.2021 "Про Порядок передачі в оренду державного та комунального майна на території Лозуватської сільської ради" виконавчому комітету Лозуватської сільської ради делеговано повноваження щодо прийняття рішень стосовно оренди комунального майна.
Установлено, що виконавчим комітетом Лозуватської сільської ради 23.08.2023 прийнято рішення №152 "Про включення об'єкту до Переліку Першого типу об'єктів комунальної власності Лозуватської сільської ради, що підлягають передачі в оренду на аукціоні".
Згідно цього рішення виконавчого комітету спірну будівлю насосної станції за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, село Новолозуватка, вул. Центральна, 45А включено до Переліку першого типу об'єктів комунальної власності Лозуватської сільської ради, що підлягають передачі в оренду на аукціоні.
У подальшому, Лозуватська сільська рада на підставі цього рішення виконавчого комітету, який їй підзвітний та підконтрольний та не є юридичною особою, розпорядилася комунальним майном всупереч вимогам чинного законодавства, передавши в оренду майно, яке не може бути об'єктом оренди.
За положенням ч. 1 ст. 178 ЦК України види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об'єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.
Визначення на законодавчому рівні об'єктів, що обмежені в обороті і не можуть перебувати у приватній власності або в користуванні, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на них.
Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об'єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, Земельним кодексом України, іншими законами. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об'єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності або в оренді.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму (ч.1 ст. 760 ЦК України).
Згідно з п. 2 ч.2 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди: об'єкти, які забезпечують виконання державою функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, об'єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, інших населених пунктів, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов'язані з постачанням споживачам води, газу, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод, крім випадків, передбачених законодавством.
Таким чином, відповідно до вищевказаного положення Закону мережі, споруди, устаткування, які пов'язані з постачанням споживачам води віднесено саме до об'єктів з особливим статусом, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України та на які розповсюджується заборона щодо їх передачі в оренду.
За таких обставин, з огляду на приписи ст. ст. 177, 178 ЦК України, п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цивільний оборот об'єктів цивільного права, пов'язаних з водопостачанням, є обмеженим.
Отже, будівля насосної станції з обладнанням за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Інгулець, вул. Набережна, в силу вимог п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", є об'єктом обмежено оборотоздатним та не може передаватися в оренду.
Статус спірного об'єкту як майна обмеженого у цивільному обороті виключає можливість будь-якого розпорядження цим майном на весь час існування у нього такого статусу.
Однак, всупереч викладеного, будівля насосної станції була передана в оренду ОК "Садівниче товариство "Грузьке", яке створено шляхом добровільного об'єднання фізичних осіб для надання послуг членам кооперативу на підставі рішення загальних зборів від 28 квітня 2023 року (п.1.1. Статуту).
Предметом діяльності садівничого товариства є, зокрема: забезпечення членів кооперативу (мешканців с. Грузьке, с. Новолозуватка, с. Анастасівка) технічною водою, крім комерційних підприємств та фермерських господарств для поливу садово-огородніх ділянок, напування худоби, побутових потреб (п.2.3. Статуту).
Втім, відповідно до листа Державного агентства водних ресурсів України від 29.05.2024 за вих. №550/ДП/21-24, у ОК "Садівниче товариство "Грузьке" відсутній дозвіл на спеціальне водокористування.
Згідно частини першої статті 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб (ч. 2 ст. 48 Водного кодексу України).
Відповідно до пункту 9 статті 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов'язані: здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу. Процедура видачі дозволів на спеціальне водокористування регулюється Порядком видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №321.
Як вбачається з положень вказаного Порядку, дозвіл на спеціальне водокористування видається юридичним і фізичним особам (водокористувачам) територіальними органами Держводагентства на підставі заяви водокористувача. Дозвільні органи під час прийняття рішення про видачу дозволу або про відмову в його видачі враховують відповідні висновки Держгеонадр та МОЗ.
У дозволі зазначаються: 1) найменування органу, що його видав; 2) найменування та реквізити водокористувача; 3) назва та код водного об'єкта (джерело водопостачання, приймач зворотних вод), водогосподарської ділянки; 4) ліміти забору води, використання води та скидання забруднюючих речовин у складі зворотних вод; 5) інші характеристики водокористування (передача води, скидання зворотних (стічних) вод, використання води в системах оборотного та повторного водопостачання); 6) умови спеціального водокористування; 7) відомості щодо природоохоронних заходів та строки їх реалізації; 8) строк, на який видано дозвіл.
Відповідно до норм Податкового кодексу України, первинні водокористувачі - суб'єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують та/або передають вторинним водокористувачам воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів (п. 255.1 ст. 255 Податкового кодексу України).
Оскільки Обслуговуючий кооператив здійснює забір води з водного об'єкту та передає споживачам воду, то в розумінні норм чинного законодавства кооператив є водокористувачем.
Проте, за відсутності дозволу на спеціальне водокористування Кооператив не має права використовувати орендоване майно за цільовим призначенням - для перекачування води з ставка для потреб населення с. Новолозуватка без дозволу на спеціальне водокористування.
Ураховуючи, що виконавчим комітетом Лозуватської сільської ради неправомірно, всупереч вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено статус комунального майна (насосної станції), як об'єкта, що може бути передано в оренду, вимога прокурора про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету №152 від 23.08.2023 "Про включення об'єкту до Переліку Першого типу об'єктів комунальної власності Лозуватської сільської ради, що підлягають передачі в оренду на аукціоні" в частині будівлі насосної станції є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Аналізуючи належність способу захисту порушеного права, шляхом визнання незаконним, скасування рішення органу місцевого самоврядування, обраного прокурором, та на підставі якого до Переліку об'єктів комунальної власності Лозуватської сільської ради, що підлягають передачі в оренду на аукціоні включено обмежено оборотоздатний об'єкт, господарський суд відзначає, що рішення Виконавчого комітету не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору оренди), є чинним та породжує відповідні правові наслідки. Отже, якщо рішення не буде скасовано, це може призвести до майбутніх намагань органу місцевого самоврядування передати вказане майно в оренду.
Щодо підстав нікчемності договору оренди нерухомого майна та застосування його наслідків у вигляді повернення майна власнику, Лозуватській сільській територіальній громаді в особі Лозуватської сільської ради.
Частина перша статті 68 Конституції України закріплює обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Виконання цього обов'язку забезпечується ч. 2 цієї статті шляхом встановлення презумпції знання законів кожним: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
За усталеною практикою Верховного Суду, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності. Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
За частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Так, статтею 228 ЦК встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом (частина третя статті 215 ЦК).
Таким чином, правила, що застосовуються до правочинів, які є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України, і правочинів, які є оспорюваними відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України, є різними,
Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15 зазначив, що до правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, відносяться:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Верховний Суд України у постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, аналізуючи приписи ст. 228 ЦК України, також зазначив, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
Відтак, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.08.2023 у справі № 754/16217/21, від 02.07.2020 у справі №910/4932/19, від 10.03,2020 у справі №910/24075/16, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16.
Велика Палата Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 визначила, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.
Заборонена законом передача в оренду обмежено оборотоздатного майна - об'єктів інженерної інфраструктури, пов'язаних з постачанням споживачам води беззаперечно порушує публічний порядок і такий правочин є нікчемним з огляду на положення ст. 228 ЦК України.
У разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).
За змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
Отже, якщо договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави (п. 37 постанови Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду від 21.11.2023 у справі №908/423/20 у разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що укладений договір оренди №17 від 30.11.2023 спрямований на використання всупереч закону майна комунальної власності, порушує правовий режим обмежених з обігу об'єктів цивільного права, тобто є таким, що порушує публічний порядок, а відтак є нікчемним на підставі статті 228 ЦК України. Наслідком недійсності нікчемного правочину є повернення Обслуговуючим кооперативом "Садівниче товариство "Грузьке" орендованого майна - будівлю насосної станції її власнику - Лозуватській сільській територіальній громаді в особі Лозуватської сільської ради.
Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави у спірних відносинах.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
Згідно із ст. 327 ЦК України та ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування").
Частиною 5 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Лозуватська сільська рада. Лозуватська сільська територіальна громада, як власник спірного об'єкта, делегує Лозуватській сільській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади (такої ж позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, а також Верховний Суд у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20).
Враховуючи викладене, здійснення Лозуватською сільською радою розпорядження майном з підстав, не передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.
Згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України, використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України).
Регулювання сфери водопостачання та водовідведення є питанням державної політики як сукупності ціннісних цілей, державно-управлінських заходів, рішень і дій, порядку реалізації державнополітичних рішень (поставлених державною владою цілей) і системи державного управління розвитком країни. Передача в оренду об'єктів комунальної власності з особливим статусом з порушенням вимог чинного законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.
Отже, Лозуватська сільська рада, в порушення вимог п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також в порушення вимог ст. 19 Конституції України, передала в оренду обмежено оборотозданий об'єкт - об'єкти водопостачання, чим також сприяла незаконній діяльності щодо постачання води населенню, яка може бути припинена, як така, що завдає шкоди водам та призводить до порушення інтересів Лозуватської сільської територіальної громади в частині втрати можливості забезпечення водою внаслідок порушень вимог чинного законодавства.
У даному випадку порушення інтересів держави полягають у порушенні встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження майном, що перебуває у комунальній власності, незаконній передачі в користування об'єкта комунальної власності, який не може бути об'єктом оренди згідно чинного законодавства.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави (п.157).
Крім того, у п.п. 115-117 вищевказаної постанови, Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Чинним законодавством не допускається поєднання в одній особі позивача і відповідача (правова позиція Верховного Суду України, наведена в ухвалі від 02.03.2011 у справі № 6-58303-св10). Крім того, втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів (постанова Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).
У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів.
У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави.
Отже, наявні всі підстави для звернення до суду прокурора та визначення Лозуватської сільської ради відповідачем, оскільки інший орган, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі Лозуватської сільської територіальної громади, відсутній. Така позиція відображена у постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справах №916/4033/21 та №922/3960/19.
Прокурором сплачено судовий збір у розмірі 4844,80грн (платіжна інструкція №4227 від 09.12.2024, а.с.159 том 1).
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів порівну, по 2422,40грн з кожного.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Заступника керівника Криворізької центральної окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави до Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, Обслуговуючого кооперативу "Садівниче товариство "Грузьке" про визнання незаконним та скасування рішення, повернення майна - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 23.08.2023 за №152 "Про включення об'єкту до Переліку першого типу об'єктів комунальної власності Лозуватської сільської ради, що підлягають передачі в оренду на аукціоні" в частині будівлі насосної станції за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, село Новолозуватка, вул. Центральна, 45А.
Зобов'язати Обслуговуючий кооператив "Садівниче товариство "Грузьке" (ідентифікаційний код 45018154, вул. Молодіжна, будинок, 2А, село Грузьке, Криворізький район, Дніпропетровська область, 53021) повернути Лозуватській сільській територіальній громаді в особі Лозуватської сільської ради (ідентифікаційний код 04339860; вул. Миру,69, село Лозуватка, Криворізький район, Дніпропетровська область, 53020) будівлю насосної станції загальною площею 11,2кв.м. за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, село Новолозуватка, вул. Центральна, 45А, видати наказ.
Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Садівниче товариство "Грузьке" (ідентифікаційний код 45018154, вул. Молодіжна, будинок, 2А, село Грузьке, Криворізький район, Дніпропетровська область, 53021) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02909938; пр. Дмитра Яворницького, 38, м. Дніпро, 49044) судовий збір у розмірі 2422,40грн, видати наказ.
Стягнути з Лозуватської сільської ради (ідентифікаційний код 04339860; вул. Миру,69, село Лозуватка, Криворізький район, Дніпропетровська область, 53020) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02909938; пр. Дмитра Яворницького, 38, м. Дніпро, 49044) судовий збір у розмірі 2422,40грн, видати наказ.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 30.05.2025
Суддя Н.М. Євстигнеєва