03.07.2012
Справа № 0418/2223/2012
2/0418/1735/2012
03 липня 2012 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді: Маймур Ф.Ф.,
при секретарі: Величко О.М.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання дійсною угоди, визнання права власності, -
07 жовтня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про визнання дійсною угоди, визнання права власності (а.с. 4-6).
Позивач у позовній заяві та у судовому засіданні разом з представником в обґрунтування позовних вимог посилались на те, що на підставі рішення Кіровського райвиконкому м. Дніпропетровську №829 від 26.12.1967 року він володіє на праві приватної власності 78/100 частиною домоволодіння АДРЕСА_1 . На іншу 22/100 частину домоволодіння право власності зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі купівлі-продажу зазначеної частки, за реєстром №1-4487. В 2002 році позивач мав намір купити 22/100 частину домоволодіння у ОСОБА_4 , але у зв'язку з тим, що у Відповідачки не було часу для нотаріального оформлення договору купівлі-продажу було вирішено укласти домашній договір купівлі-продажу домоволодіння. 18.07.2002 року позивач передав відповідачу 5 000 доларів США, що еквівалентно на той період часу 11 000 грн., в рахунок вартості 22/100 частини зазначеного домоволодіння. Звернутись до відповідача для нотаріального оформлення договору в добровільному порядку позивач не має можливості, оскільки не знає де перебуває ОСОБА_4 тому просив суд визнати дійсною угоду від 18.07.2002 року купівлі-продажу 22/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 та визнати за позивачем право власності на 22/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 4-6).
У судовому засіданні позивач та представник позивача заявлені вимоги підтримали та наполягали на їх задоволенні у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином.
Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 78/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.06.1986 року посвідченого 5 ДДНК за реєстром №2-3552 та на підставі свідоцтва про право власності від 20.03.1972 року виданого Кіровським райвиконкомом на підставі рішення Кіровського райвиконкому від 26.12.1967 року №829 (а.с. 7-8, 10).
Судом встановлено, що 22/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 належить на підставі права власності ОСОБА_4 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 13.07.1973 року, посвідченого 5ДДНК за реєстром№1-4487 (а.с. 9).
Спірні правовідносини між сторонами по справі виникли в 2002 році, а тому повинні регулюватись ЦК України в редакції 1963 року.
Відповідно до ст. 153 ЦК України (в редакції 1963 року) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 224 ЦК України (в редакції 1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму
Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу (ч. 1 ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року).
Відповідно до ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. Це пов'язано із тим, що момент вчинення такого правочину пов'язується з державною реєстрацією, тому правочин є неукладеним і таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків. Крім того, з матеріалів справи відсутні докази ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.
Згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року), якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Згідно ст. 86 ЦК України (в редакції 1963 року) відносини власності регулюються Законом України «Про власність".
Частиною другою ст. 12 Закону Україну «Про власність», яких діяв на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
Вирішуючи вимоги позивача, щодо визнання дійсним договору купівлі-продажу від 18.07.2002 року купівлі-продажу 22/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , суд виходив з того, що правочин який позивач просить визнати дійсним, підлягає не тільки нотаріальному посвідченню, а й державній реєстрації, оскільки момент вчинення даного правочину і створення прав та обов'язків для сторін пов'язується з державною реєстрацією, процедура якої передбачена ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 року).
Крім того, з наявних доказів і пояснень сторін, наданих у судовому засіданні, не знайшов підтвердження той факт. що відповідач ухиляється від нотаріального оформлення зазначеної угоди, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу від 18.07.2002 року 22/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 є необґрунтованими, не підтвердженими правовими підставами, та такими, що не підлягають задоволенню.
Оцінюючи всі докази, які були досліджені у судовому засіданні у їх сукупності, враховуючи вищенаведене, а також те що визнання дійсним договору купівлі-продажу спірної частини домоволодіння є правовою підставою для набуття права власності, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог позивача, щодо визнання права власності на 22/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 48, 224, 227 ЦК України ( в редакції 1963 року), ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, суд -
ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання дійсною угоди, визнання права власності -відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Ф.Ф. Маймур