Справа № 951/707/24Головуючий у 1-й інстанції Лавренюк О.М.
Провадження № 22-ц/817/489/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
29 травня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.,
суддів - Костіва О.З., Хоми М.В.
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 951/707/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Поштаренко Сергій Павлович на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2025 року (ухвалене суддею Лавренюк О.М., дата складення повного тексту рішення не зазначена) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -
У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 02 вересня 2008 року між ним та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб.
За час перебування у шлюбі в них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказував, що тривалий час вони разом не проживають, у них виникають постійні конфлікти та наявні різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння. Шлюб носить виключно формальний характер та припинив своє існування, тому подальше спільне життя та збереження сім'ї стало недоцільним.
У зв'язку з вищенаведеним, просив задовольнити його позовні вимоги та розірвати між ними шлюб.
Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 02 вересня 2008 року Яструбівською сільською радою Козівського району Тернопільської області, про що складено актовий запис №05.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1211,20 грн. судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. Вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм процесуального права.
Зазначає, що суд з порушенням норм процесуального права виніс рішення без особистої участі відповідачки, не повідомивши її належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив її можливості скористатися своїми правами передбаченими законодавством України.
Вказує, що рішення суду було прийняте лише на підставі обставин, які викладені в позовній заяві, без будь-яких доказів, що фактично позбавило її можливості надати докази та заперечення проти поданої позовної заяви.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 4 ст. 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Таким чином, дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб 02 вересня 2008 року, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 02 вересня 2008 року, видане Яструбівською сільською радою Козівського району Тернопільської області (а.с. 11).
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 22 травня 2009 року (а.с. 12).
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення не відповідає повною мірою.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд виходив з того, що сторони не підтримують шлюбних стосунків, не ведуть спільного господарства, їх шлюб носить формальний характер, відтак його збереження неможливе та недоцільне, оскільки буде суперечити інтересам позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04).
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Положеннями ст. 223 ЦПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Згідно ч. 3 даної статті, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки тощо.
В матеріалах справи наявна телефонограма секретаря судового засідання, згідно якої відповідачка повідомлена про відкладення розгляду справи на 26 лютого 2025 року (а.с. 52).
Однак, положеннями ч. 3, 4 ст. 128 ЦПК України визначено, що судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик; судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
При цьому, днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.
Будь-яких доказів на підтвердження вчинення судом першої інстанції дій, спрямованих на повідомлення особи щодо дати та часу судового засідання, у відповідності до вищенаведених положень ст. 128 ЦПК України, матеріали справи не містять.
Повідомлення учасників справи “телефонограмою» про розгляд справи не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2021 року в справі № 379/1296/18; від 10 вересня 2021 року в справі № 295/8610/15-ц; від 15 червня 2022 року в справі № 369/9386/17; від 05 квітня 2023 року в справі № 545/1103/20; від 03 травня 2023 року в справі № 569/24240/21).
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також порушенням вимог статей 128, 130 ЦПК України.
Таким чином, суд першої інстанції порушив право відповідачки знати про час і місце судового засідання, що є порушенням права на доступ до правосуддя та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стосовно інших доводів в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до ст. 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Згідно ч. 2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» у ч.1 підпункту «с» - «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Таким чином, примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що сторони припинили подружні стосунки, що сім'я існує формально, примирення і збереження сімейних відносин між сторонами є неможливе, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, збереження шлюбу є неможливим, а відтак вірно вважав про наявність підстав для розірвання шлюбу, що відповідає вимогам статей 24, 56 СК України.
Безпідставними при цьому є доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка докладає максимум зусиль для збереження спільного шлюбу, що вказує на безумовний характер та бажання зберегти шлюб.
Колегія зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач бажає зберегти шлюб, і навпаки, останій наполягає на його розірванні. Заява про відмову від позовних вимог від ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не надходила.
Виходячи із наведеного, колегія суддів погоджується із доводами позовної заяви про неможливість збереження шлюбу, тому дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для розірвання шлюбу позовні вимоги не спростовують.
Таким чином, виходячи з вищенаведеного та вимог пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України колегія суддів вважає, що оскільки судом першої інстанції при вирішенні спору порушено норми процесуального права, так як суд розглянув справу за відсутності відповідачки, не повідомленої належним чином про дату, час і місце засідання суду і остання обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, тому рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2025 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 ..
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2025 року - скасувати.
Постановити нове судове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 02 вересня 2008 року Яструбівською сільською радою Козівського району Тернопільської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №05.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 29 травня 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Хома М.В.