Провадження № 22-ц/803/3246/25 Справа № 206/4450/24 Суддя у 1-й інстанції - Маштак К. С. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
27 травня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
при секретарі - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2024 року по справі за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -
У серпні 2024 року Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що 30 серпня 2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було підписано Заяву-анкету № 610544 щодо приєднання до частини 2 Публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК» на укладення Договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної кратки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту «Sportbank».
Позивач вказує, що ОСОБА_1 з 30 серпня 2021 року є власником поточного рахунку у гривні № НОМЕР_1 , який відкритий до Заяви № 610544 з номером Кредитного договору № 002/11412391-SP.
Позичальнику було надано послугу Кредитування рахунку та встановлено Ліміт кредитування рахунку в межах максимальної суми загального ліміту кредитування для вказаного продукту, що склало 100 000 грн., а саме: надані кредитні кошти в сумі 49 670,93 грн.; процентна ставка за встановленим кредитним лімітом - 0,22 %; строк користування - 12 місяців з автоматичною пролонгацією. Цільове призначення кредиту - на споживчі потреби.
Кредитні кошти відповідачці було надано у спосіб, зазначений в Кредитному договорі, що підтверджується відповідною випискою, отже Кредитодавець, свої обов'язки за Кредитним договором виконав в повному обсязі.
Позивач стверджує, що відповідач перестала виконувати умови Кредитного договору в повній мірі, а саме, перестала сплачувати заборгованість по кредиту та процентах.
Неодноразовими телефонними повідомленнями Банку позичальника було сповіщено про наявність заборгованості за кредитом та про необхідність її погашення у стислі терміни.
Умови вищезазначеного Кредитного договору Позичальником лишаються невиконаними, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті.
Позивач вказує, що в зв'язку із невиконанням відповідачкою взятих на себе кредитних зобов'язань, за нею утворилась заборгованість, яка станом на 25 жовтня 2023 року складає 112 754,37 грн., з яких: 49 670,93 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 63 083,44 грн. - заборгованість за процентами.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідачки вказану суму кредитної заборгованості.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2024 року позовні вимоги Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» задоволено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відсутні докази підписання кредитного договору та заяви анкети. Також апелянт вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на порушення позивачем процедури надсилання оферти. Крім того, апелянт вказує на недоведеність суми заборгованості.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 30 серпня 2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було підписано Заяву-анкету № 610544 щодо приєднання до частини 2 Публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК» на укладення Договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної кратки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту «Sportbank», за умовами якої відповідачці відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті, надано послугу кредитування рахунку та встановлено ліміт кредитування рахунку з межами максимальної суми загального ліміту кредитування рахунку, що встановлений в тарифах та складає 100 000,00 грн..
Встановлено та не спростовано відповідачкою, що їй було надано кредитні кошти в сумі 49 670,93 грн., та встановлена 0,22 % - процентна ставка за встановленим кредитним лімітом, строком користування 12 місяців з автоматичною пролонгацією. Цільове призначення кредиту - на споживчі потреби.
З 30 серпня 2021 року є власником поточного рахунку у гривні № НОМЕР_1 , який відкритий до Заяви-Анкети № 610544 з номером Кредитного договору № 002/11412391-SP від 30 серпня 2021 року, № картки НОМЕР_2 , відкритого в АТ «ТАСКОМБАНК».
Згідно з розрахунком заборгованості по кредитному договору № 002/11412391-SP від 30 серпня 2021 року, станом на 25 жовтня 2023 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «ТАСКОМБАНК» складає 112 754,37 грн. з яких: 49 670,93 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 63 083,44 грн. - заборгованість за процентами.
З виписок по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 30 серпня 2021 по 25 жовтня 2023 року вбачається, що відповідачка користувалася кредитними коштами.
25 вересня 2023 року АТ «ТАСКОМБАНК» направив відповідачці письмову вимогу № 159295/70 про виконання зобов'язання та погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором, однак остання належним чином не виконала взяті на себе кредитні зобов'язання.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка в порушення умов кредитного договору свої зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними не виконала, у зв'язку з чим у позивача виникло право вимагати повернення кредиту та стягнення заборгованості у примусовому порядку.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.ч. 1,4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення ст.ст. 1046-1053 Кодексу, якщо інше не встановлено параграфом 2 Глави 71 і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що у випадку якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
За правилами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Вказаний договір укладено дистанційно, в електронній формі, шляхом електронної взаємодії з Банком через Мобільний додаток, через який позичальником можуть вчинятися дії з використанням (накладенням, створенням) удосконаленого електронного підпису (далі - УЕП). Для створення Удосконаленого електронного підпису Відповідач засвідчила генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем (зазначеним у змісті Заяви-анкети). Відповідачка підтвердила, що створений УЕП є аналогом її власноручного підпису та його накладення, що ініційоване нею в Мобільному додатку, буде мати рівнозначні юридичні наслідки з накладенням її власноручного підпису на документи складені на паперових носіях.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказана Заява-анкета щодо приєднання до частини 2 Публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК» на укладення Договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної кратки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту «Sportbank» № 610544 від 30 серпня2021 прирівнюється до укладеного у письмовій формі.
Встановивши вказані обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_1 сума заборгованості за кредитним договором у повному обсязі не сплачена, суд дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення у повному обсязі.
Доводи апелянта в скарзі про те, що в матеріалах справи відсутні докази підписання кредитного договору та заяви анкети, недоведеність суми заборгованості а також те, що суд першої інстанції не звернув уваги на порушення позивачем процедури надсилання оферти, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що ні відповідачкою, ні її представником як в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції не були надані належні та допустимі докази на спростовування позовних вимог вимог, зокрема таких, як виписка по рахунку, з якої вбачалось би, що вона не отримувала кредитних коштів, контррозрахунку, інформації про те, що відповідачка виконала взяті на себе зобов'язання, та сплатила в повному обсязі кредит тощо.
А тому вказані твердження апелянта є її припущеннями, які нічим не підтверджені, тоді як законне та обґрунтоване рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд першої інстанції чітко вказав підстави для задоволення позову, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.
Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст судового рішення складено 29 травня 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова