Провадження № 22-ц/803/911/25 Справа № 185/15015/23 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
27 травня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
при секретарі - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2024 року по справі за позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення боргу за спожиту теплову енергію, -
У листопаді 2023 року Комунальне підприємство «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради (далі- КП «Палоградтеплоенерго») звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року, залучено до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Позивач просить суд солідарно стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01 січня 2002 року по 01 листопада 2023 року в сумі 107358,13 грн.., з яких 94582,67 грн. - основного боргу, 10249,18 - інфляційні втрати, 2291,75 грн. - 3% річних, 234,53 грн. - пеня. Стягнути з ОСОБА_1 на користь кКП «Палоградтеплоенерго» судові витрати в розмірі 2684 грн.
Позов мотивовано тим, що КП «Палоградтеплоенерго» є постачальником послуг з централізованого опалення, а відповідачі є споживачами вказаних послуг, що надаються за адресою: АДРЕСА_1 . Однак відповідачі оплату за спожиту фактично теплову енергію не проводив, у зв'язку з чим за період з 01 січня 2002 року по 01 листопада 2023 року утворилась заборгованість по сплаті вказаних послуг у розмірі 107358,13 грн. У зв'язку із вказаними обставинами позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2024 року позов задоволено частково та ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Палоградтеплоенерго» ради заборгованість (основного боргу) за спожиту теплову енергію за період з 17 листопада 2020 року по 01 листопада 2023 року в сумі 14182,71 грн., що відповідає 1/3 частці її нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; Стягнути з ОСОБА_2 на користь КП «Палоградтеплоенерго» заборгованість (основного боргу) за спожиту теплову енергію за період з 17 листопада 2020 року по 01 листопада 2023 року в сумі 14182,71 грн., що відповідає 1/3 частці його нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_3 на користь КП «Палоградтеплоенерго» заборгованість(основного боргу) за спожиту теплову енергію за період з 17 листопада 2020 року по 01 листопада 2023 року в сумі 14182,71 грн., що відповідає 1/3 частці її нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання стосовно судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем нарахована заборгованість за період часу з 01 січня 2002 року по 01 листопада 2023 року включно. Позивач своїм правом на стягнення заборгованості з відповідача, у порядку наказного провадження, не скористався. Зазначена позовна заява подана до суду лише 17 листопада 2023 року. Таким чином, необхідно застосувати до позовних вимог наслідки спливу позовної давності, передбачені ст. 267 ЦК України, та також те, що з співвідповідачів потрібно стягнути з кожного окремо відповідно до розміру частки кожного з них на користь позивача суму заборгованості за теплопостачання за період 3 (трьох) років до дня звернення з даним позовом до суду, тобто за період з 17 листопада 2020 по 17 листопада 2023 (94582,67 грн. (основна заборгованість за період з 01 січня 2002 року по 01 листопада 2023) - 52034,54 грн. (основна заборгованість за період з 01 січня 2002 року по 01 листопада 2020) = 42548,13 грн.), а тому необхідно задовольнити даний позов частково, а саме стягнувши з кожного співвласника на праві спільної часткової власності нерухомого майна по 1/3 від 42548,13 грн., а тобто по 14182,71 грн. з кожного окремо. Позовні вимоги Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради щодо стягнення неустойки (пені), інфляційних втрат та трьох процентів річних на заборгованість зі сплати за житлово-комунальні послуги, що нараховані за період з 04 листопада 2021 року по 01 листопада 2023 року та пені за період з 01 листопада 2022 року по 01 листопада 2023 року(10249,18 - інфляційні втрати, 2291,75 грн. - 3% річних, 234,53 грн. - пеня) не можуть підлягати задоволенню у зв'язку з введенням заборони на їх нарахування.
В апеляційній скарзі КП «Павлоградтеплоенерго» просить рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що КП «Палоградтеплоенерго», відповідно до "Правил з надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630, надає теплову енергію населенню міста Павлограда Дніпропетровської області для потреб опалення, в обсязі передбаченому нормативно-правовими актами.
Власниками нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності у розмірі 1/3 частини нерухомого майна, ОСОБА_2 , який також є власником 1/3 частини вищезазначеного нерухомого майна, та ОСОБА_3 , яка також є власником 1/3 частини цього майна, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 362064491 від 16 січня 2024 року.
Заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01 січня 2002 року по 01 листопада 2023 року складає 94582,67 грн..
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем нарахована заборгованість за період часу з 01 січня 2002 року по 01 листопада 2023 року включно, а тому застосовано до позовних вимог наслідки спливу позовної давності, передбачені ст. 267 ЦК України, та із співвідповідачів потрібно стягнути з кожного окремо відповідно до розміру частки кожного з них на користь позивача суму заборгованості за теплопостачання за період 3 (трьох) років до дня звернення з даним позовом до суду, за період з 17 листопада 2020 по 17 листопада 2023 (94582,67 грн. (основна заборгованість за період з 01 січня 2002 року по 01 листопада 2023) - 52034,54 грн. (основна заборгованість за період з 01 січня 2002 року по 01 листопада 2020) = 42548,13 грн.), у зв'язку з чим позов підлягає частковому задоволенню, стягнувши з кожного співвласника на праві спільної часткової власності нерухомого майна по 1/3 від суми 42548,13 грн., по 14182,71 грн. з кожного окремо. Позовні вимоги КП «Палоградтеплоенерго» щодо стягнення неустойки (пені), інфляційних втрат та трьох процентів річних на заборгованість зі сплати за житлово-комунальні послуги, що нараховані за період з 04 листопада 2021 року по 01 листопада 2023 року та пені за період з 01 листопада 2022 року по 01 листопада 2023 року (10249,18 - інфляційні втрати, 2291,75 грн. - 3% річних, 234,53 грн. - пеня) не можуть підлягати задоволенню у зв'язку з введенням заборони на їх нарахування.
Колегія суддів погоджується з таки висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст.67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ст.68 ЖК України, наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України “Про житлово-комунальні послуги».
Згідно зі статтею 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно ст. 1 Закону України “Про теплопостачання», споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. У вказаній статті також визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання», плата за спожиту теплову енергію повинна провадитися споживачем теплової енергії щомісячно за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до ст.19-1 Закону України “Про теплопостачання» оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.
Згідно з Правилами надання населенню послуг теплопостачання і водовідведення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідач зобов'язаний здійснювати оплату за спожиту теплову енергію.
Відповідно до п.20 “Правил з надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є споживачами послуг з центрального опалення, що надаються за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, відповідачі зобов'язані сплачувати позивачу встановлену плату за спожиту теплову енергію.
В суді першої інстанції представником ОСОБА_1 просив застосувати строки позовної давності.
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи положення ст.257 ЦК України, та те, що відповідачі просили суд застосувати строки позовної давності у цій справі, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що з відповідачів підлягає стягненню заборгованість за спожиту теплову енергію в межах строку позовної давності за період часу з 17 листопада 2020 по 17 листопада 2023 (94582,67 грн. (основна заборгованість за період з 01 січня 2002 року по 01 листопада 2023) - 52034,54 грн. (основна заборгованість за період з 01 січня 2002 року по 01 листопада 2020) = 42548,13 грн.).
Доводи апеляційної скарги про те, що враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину та воєнного стану, звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії відбулось межах строку позовної давності, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки з матеріалів справи не можливо встановити коли було порушене перше зобов'язання відповідачами.
Доводи апеляційної скарги про те, що ними були надані розрахунки інфляційних втрат, 3% річних та пені. Суми заборгованості та періоди прострочення заборгованості при здійсненні розрахунків інфляційних втрат, 3% річних та пені були визначені вірно, арифметично розрахунки також проведено вірно. Отже, вимоги щодо стягнення інфляційних збитків, відсотків річних та пені підлягають задоволенню в повному обсязі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції у період, за який позивач просить стягнути інфляційні втрати, 3% річних та пеню, діяв ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» відповідно до підпункту 4 пункту 3 якого «На період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги», а тобто не діяло нарахування пені, окрім того відповідно до пункту 1 Постанови Кабміну «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 5 березня 2022 р. № 206, вбачається, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні», Кабінет Міністрів України постановляє: «Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.», а оскільки відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", з 24 лютого 2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, та з 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, а тобто не пеня, не інфляційні витрати та 3 % річних у даному випадку не повинні застосовуватися до споживачів послуг теплопостачання, що живуть за адресою: АДРЕСА_1 .
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» Павлоградської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст судового рішення складено 29 травня 2025 року
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова