Провадження № 22-ц/803/4475/25 Справа № 199/10358/24 Суддя у 1-й інстанції - ЯКИМЕНКО Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
28 травня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради про встановлення факту проживання на законних підставах, визнання права користування на квартиру
за апеляційною скаргою адвоката Мисечко Катерини Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 ,
на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2024 року,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради про встановлення факту проживання на законних підставах, визнання права користування на квартиру.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 16 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2024 року позовну заяву повернуто.
В апеляційній скарзі адвокат Мисечко К.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2024 року скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 24 грудня 2024 року нею надано уточнену позовну заяву з виправленими недоліками, зазначеними в ухвалі про залишення позову без руху. Суд в порушення норм ЦПК України позбавив її права на судовий захист та доступ до правосуддя. Повертаючи позовну заяву, суд, фактично ухилився від вирішення спору по суті.
04 березня 2025 року Дніпровська міська рада надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга адвоката Мисечко К.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2024 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Повертаючи заяву на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що недоліки позовної заяви в повній мірі не усунено.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
За положеннями ст.ст.55,124 Конституції України та ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст.129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст.6 Конвенції визначає гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданого національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
У рішенні від 13 січня 2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ указав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням §1 ст.6 конвенції.
Ч. 3 ст. 175 ЦПК України передбачені вимоги до форми і змісту позовної заяви. Так, обов'язковими складовими позову мають бути: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву (заяву) подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2024 року, за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 подала до суду позовну заяву.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху для зазначення: чи видавався будь-якій особі ордер на кімнату АДРЕСА_1 та хто наймач житлового приміщення; з ким та з якого часу вона проживала у кімнаті, в якості кого вселилася та яка особа на теперішній час є наймачем житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ; ким на теперішній час сплачуються комунальні послуги та не надано до матеріалів справи докази сплати комунальних послуг, не вказано, які обов'язки несла позивач по утриманню майна за весь період свого проживання та виконання прав та обов'язків наймача житлового приміщення, оскільки фактично позивач просить відповідача видати їй ордер на житлове приміщення як наймач; на чиєму балансі знаходиться гуртожиток (хто є власником) на день звернення із позовом до суду; чи оспорюється будь-ким право позивачки на користування житловим приміщенням, та чи ставилося будь-ким на розгляд питання щодо виселення позивачки із вказаного житлового приміщення; чи укладалися з позивачкою договори на утримання житлового приміщення; з ким та коли укладалися договори щодо оплати послуг на утримання житлового приміщення та хто ніс витрати по утриманню житла; правового обґрунтування поняття «встановлення факту проживання на законних підставах»; не залучено до участі у справі ОСОБА_2 (матір позивачки) та балансоутримувача комунального майна.
На виконання ухвали, ОСОБА_1 надала до суду уточнену позовну заяву.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2024 року позовну заяву повернуто як неподану.
Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву, виходив з того, що недоліки визначені в ухвалі судді від 16 грудня 2024 року не усунено в повній мірі.
Втім, суд першої інстанції, в своїй ухвалі про повернення позовної заяви не зазначив які саме недоліки визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху не булі враховані в уточненій позовній заяві. З врахуванням того, що на виконання ухвали суду було подано уточнено позовну заяву.
Крім цього, суд першої інстанції не врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2020 року у справі № 922/1359/19, за якою на стадії відкриття провадження у справі суд позбавлений процесуального права надавати оцінку доказам, поданим позивачем в обґрунтування позовних вимог. При цьому, на стадії відкриття провадження у справі суд має надати оцінку доказам, доданим позивачем до матеріалів позовної заяви, виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року в справі № 177/1163/16-ц (провадження № 61-2250св20), від 12 січня 2022 року в справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21); Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року в справі № 340/141/21 (адміністративне провадження № К/9901/18182/21).
Подібні висновки, викладено у постанові Верховного Суд від 28 березня 2023 року у справа № 260/1322/21.
Повернення позовної заяви з підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При поверненні позовної заяви суд першої інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами (повернення позовної заяви) та поставленою метою (реалізацією особою права на судовий захист).
У відповідності до ч.1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права.
За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу адвоката Мисечко Катерини Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2024 року - скасувати, справу направити для вирішення питання, відповідно до вимог ЦПК України.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 травня 2025 року.
Судді: