Провадження № 22-ц/803/4276/25 Справа № 191/366/25 Суддя у 1-й інстанції - Форощук О. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
28 травня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.,
суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за заявою Дніпропетровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за розподіл природного газу
за апеляційною скаргою Дніпропетровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України»
на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2025 року,
У січні 2025 року Дніпропетровська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (далі - ДФ ТОВ «Газорозподільні мережі України») звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за розподіл природного газу.
Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2025 року відмовлено ДФ ТОВ «Газорозподільні мережі України» у видачі судового наказу.
Не погодившись з такою ухвалою суду, ДФ ТОВ «Газорозподільні мережі України» звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що їх заява є обґрунтованою та вона повністю відповідає вимогам законодавства. Посилання на порушення ними правил підсудності є хибними, оскільки заява про стягнення заборгованості за послуги розподілу природного газу має характер зобов'язання щодо сплати заборгованості, які у свою чергу випливають з надання житлово-комунальних послуг, які надаються за місцем знаходження нерухомого майна.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Згідно ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи та без їх виклику.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ДФ ТОВ «Газорозподільні мережі України» на ухвалу про відмову у видачі судового наказу підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу судового наказу, суд першої інстанції, виходив з того, що надані заявником документи не обґрунтовують вимоги та підстави зазначеної заяви про видачу судового наказу. Тобто, розбіжності та помилки, що маються у заяві не дозволяють суду встановити обґрунтованість заявлених вимог ДФ ТОВ «Газорозподільні мережі України» до боржника ОСОБА_1 .
Однак, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, за змістом ч.1 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
Частиною 2 вказаної вище статті зазначено, що особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Статтею 163 ЦПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу.
З матеріалів справи вбачається, що заявник звернувся до суду з заявою до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за надання послуг з розподілу природного газу.
Свої вимоги мотивували тим, що ОСОБА_1 є власницею будинку АДРЕСА_1 та за якою обраховується заборгованість за надання послуг за розподіл природного газу.
Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу судового наказу, суд першої інстанції, виходив з того, що розбіжності та помилки, що маються у заяві не дозволяють суду встановити обґрунтованість заявлених вимог.
Колегія суддів звертає увагу на те, що єдиною розбіжністю у заяві є те, що вказано адресу боржниці АДРЕСА_1 , в той час коли судом встановлено, що боржниця зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .
Відповідно до ст.162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Згідно з п.9 ч.1 ст.165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.
За правилами ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (ч.1 ст.30 ЦПК України). Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Таким чином, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
З урахуванням наведеного, позов про стягнення заборгованості за надання послуг з розподілу природного газу на об'єкт нерухомого майна має пред'являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №638/1988/17.
Частиною 4 ст.263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Предметом заяви про видачу судового наказу у цій справі є зобов'язання, які випливають з надання послуг з розподілу природного газу. Такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна.
Зважаючи на те, що заборгованість по оплаті послуг з розподілу природного газу, за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться в межах територіальної юрисдикції Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області, дана справа підсудна саме цьому суду.
Отже, заява про видачу судового наказу подана відповідно до положень ст. 30 ЦПК України, тобто з дотриманням правил підсудності.
Посилання суду першої інстанції на те, що місце проживання боржниці ОСОБА_1 , згідно витягу №77 від 29 січня 2025 року (а.с.15), зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , як на підставу відмови у видачі судового наказу є необґрунтованим, оскільки у разі конкуренції правил підсудності (статті 27 та 30 ЦПК України) мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити те, що обидві адреси, як то місце реєстрації боржниці так і місце знаходження її нерухомого майна, знаходяться на території Синельниківської територіальної громади, а отже підсудні Синельниківському міськрайонному суду Дніпропетровської області.
Крім того, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на помилковість висновків стосовно того, що надані заявником документи не обґрунтовують вимоги та підстави зазначеної заяви про видачу судового наказу, оскільки заявником до заяви додано копію інформаційної довідки з Реєстру речових прав на нерухоме майно №68235892 та копію договору дарування житлового будинку, які не були долучені до матеріалів справи, втім наявні в системі Електронний суд, та з яких вбачається, що боржниця ОСОБА_1 є власницею житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала на підставі п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-383 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Дніпропетровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» - задовольнити.
Ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2025 року про відмову у видачі судового наказу - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 28 травня 2025 року.
Судді: