Провадження № 22-ц/803/4167/25 Справа № 180/2262/24 Суддя у 1-й інстанції - Янжула О. С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
28 травня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Ткаченко І.Ю.,
суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди
за апеляційною скаргою адвоката Найди Катерини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1
на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 січня 2025 року,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (далі - АТ«СК «Країна») про відшкодування шкоди. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 11 травня 2024 року, близько 00 год. 40 хв. на 85км+913м автодороги «Київ-Чоп» в с. Кочерів, Житомирського району, Житомирської області, відбулася дорожньо-транспортна пригода в якій водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки «МЕRCEDES-ВЕNZGL350», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 . Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_3 , який є її сином, від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди. За фактом ДТП СВ ВП №3 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області, 11 травня 2024 року внесено матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024060450000104. 31 липня 2024 року кримінальне провадження №12024060450000104 закрите у зв'язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. В результаті ДТП та наслідків від нього вона як мати потерпілого, зазнала шкоду у зв'язку з чим, виникло право на її відшкодування за рахунок АТ «СК «Країна», у зв'язку із чим були подані відповідні заяви на виплату страхового відшкодування в яких вона просила виплатити відповідача 96000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, встановленої п 27.3. ст.27 Закон України №1961- ІV від 01 липня 2004 року та 288000 грн в рахунок відшкодування пов'язаного із втратою годувальника для батьків, встановленої п 27.2. ст.27 Закон України №1961- ІV від 01 липня 2004 року. 25 вересня 2024 року відповідачем прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 48000 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди, що становить 50 % від заявленою нею суми. Вказане рішення мотивоване тим, що відповідно до постанови про закриття кримінального провадження, пішохід ОСОБА_3 загинув по власній недбалості та необережності, в результаті грубого порушення вимог Правил дорожнього руху України, втім вказані посилання є незаконними. Страхове відшкодування пов'язане із втратою годувальника для батьків повністю не було сплачене, а тому просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача 224000 грн страхового відшкодування пов'язаної з втратою годувальника для батьків, 48000 грн відшкодування моральної шкоди та 30000 грн судових витрат пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 січня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, адвокат Найда К.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що неправильне застосування судом норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи. Під час ДТП загинув син позивачки та вона, як непрацездатна особа, має законне право на отримання виплати по втраті годувальника та не повинна це доводити. Зменшення виплаченої позивачці моральної шкоди удвічі, в даній ситуації законодавчо не передбачено.
21 березня 2025 року відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що до смерті пішохода призвела його власна необачність, а отже розмір моральної шкоди може бути зменшено. Крім того, у разі якщо відповідальними за заподіяння шкоди є декілька осіб (у даному випадку водій та пішохід) розмір страхового відшкодування визначається шляхом поділу на кількість осіб - в даному випадку на два. При звернення із заявою про виплату страхового відшкодування у зв'язку з втратою годувальника не було надано визначених законом документів які б підтверджували перебування на утриманні потерплого.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. (п.4 ч.4 ст.19 ЦПК України).
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 11 травня 2024 року, близько 00 год. 40 хв. на 85км+913м автодороги «Київ-Чоп» в с. Кочерів, Житомирського району, Житомирської області, відбулася дорожньо-транспортна пригода в якій водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки «МЕRCEDES-ВЕNZGL350», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди.
За фактом ДТП СВ ВП №3 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області, 11 травня 2024 року внесено матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024060450000104.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Мерседес-Бенц», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована згідно Договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/6695844.
У зв'язку з зазначеним, у страховика АТ СК «Країна» виник обов'язок відшкодувати шкоду, пов'язану із смертю потерпілого - ОСОБА_3
22 липня 2024 року AT «СК «Країна» було отримано повідомлення про ДТП від представника позивачки ОСОБА_4 та дві заяви на виплату страхового відшкодування щодо: 1) здійснення страхового відшкодування моральної шкоди, у розмірі 96000 грн, 2) здійснення страхового відшкодування пов'язаного із втратою годувальника (для батьків), у розмірі 288000 грн.
31 липня 2024 року слідчим СВ ВП №3 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області капітаном поліції Кухарським П.М. кримінальне провадження №12024060450000104 закрите у зв'язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
АТ «СК «Країна» прийнято рішення про здійснення страхового відшкодування на користь позивачки у загальному розмірі 48000 грн, та складено страховий акт № 56/74951/Ж/3.2.29.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено, що смерть пішохода сприяла його необережність, а отже при вирішенні питання про розмір відшкодування шкоди, завданої володільцем джерела підвищеної небезпеки, наявні підстави для зменшення її розміру на підставі частини другої статті 1193 ЦК України, шляхом поділу відповідальності між водієм ОСОБА_2 та загиблим пішоходом ОСОБА_3 . Відповідно до підпункту е) пункту 35.2. ст. 35 Закону, до заяви про страхове відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою годувальника, додаються документи, що: підтверджують перебування на утриманні потерпілого,його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника. Позивачем не було надано повний перелік документів, втім страхувальником не приймалося рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування пов'язаної з втратою годувальника для батьків, а було запропоновано заявнику надати пакет документів для прийняття рішення.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині вирішення питання про стягнення моральної шкоди, та погоджується в іншій оскаржуваній частині виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
За статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно із частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Положеннями ст. 1187 ЦК України визначено, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Згідно з статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV) метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону №1961-IV).
Згідно з статтею 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (ч.1 ст. 21 Закону №1961-IV).
Відповідно до статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Стаття 27 Закону №1961-IV до поняття «шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника.
Страхове відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди (пункт 27.1).
За пунктом 27.3 статті 27 Закону №1961-IV страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
За змістом частини першої, пункту 1 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Із матеріалів справи установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинув син позивачки, пішохід ОСОБА_3 .
За фактом ДТП, 11 травня 2024 року внесено матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024060450000104.
31 липня 2024 року кримінальне провадження №12024060450000104 закрите у зв'язку з відсутністю в діяннях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Мерседес-Бенц» ОСОБА_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована згідно Договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/6695844.
22 липня 2024 року від представника позивачки ОСОБА_4 AT «СК «Країна» отримало повідомлення про ДТП та дві заяви на виплату страхового відшкодування щодо: 1) здійснення страхового відшкодування моральної шкоди, у розмірі 96000 грн, 2) здійснення страхового відшкодування пов'язаного із втратою годувальника (для батьків), у розмірі 288000 грн.
25 вересня 2024 року, AT «СК «Країна» прийнято рішення про здійснення страхового відшкодування на користь позивачки у загальному розмірі 48000 грн, та складено страховий акт № 56/74951/Ж/3.2.29 .
З роз'яснень та позиції СК «Країна» щодо виплаченої суми страхового відшкодування встановлено, що розмір страхового відшкодування розраховано за формулою ((12 х 8000 грн) / 2 = 48000 грн), де: 8000 грн - мінімальна заробітна плата на день настання страхового випадку, 12 - множинник, зазначений у п. 27.3 ст. 27 Закону, 2 - кількість осіб, відповідальних за спричинену шкоду внаслідок ДТП.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) зазначено, що: «42. Припис пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV розрахований на випадки, якщо: 1) шкода завдана взаємопов'язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, тобто поведінка яких обов'язково є неправомірною, внаслідок чого вони разом спричинили завдання шкоди; 2) остання є неподільною (як-от у випадках із завданням шкоди здоров'ю чи моральної шкоди). Тільки за таких умов розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну особу з тих, які завдали шкоди, треба визначати шляхом поділу її розміру на кількість осіб, які цю шкоду завдали.47. Отже, у разі, якщо потерпілий від взаємодії джерел підвищеної небезпеки, що стала наслідком неправомірних дій або бездіяльності власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, заявить вимогу про відшкодування неподільної шкоди (як-от шкоди, завданої здоров'ю, моральної шкоди) одним із таких власників (володільців), і той відшкодує цю шкоду у повному обсязі, він отримає право зворотної вимоги до інших власників (володільців) у відповідній частці. За змістом припису пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV частки відповідальних за завдання неподільної шкоди страхувальників (їхніх страховиків або Моторного (транспортного) страхового бюро України) є рівними».
Відтак, положення пункту 36.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» застосуванню не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована.
У відповідності до частини другої статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Отже, суд дійсно може зменшити розмір шкоди на підставі частини другої статті 1193 ЦК України в разі встановлення, що виникненню вказаної шкоди сприяла груба необережність потерпілого.
Разом з тим, відповідно до статті 27.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 445/370/19 (провадження № 61-10504св20), від 24 листопада 2021 року у справі № 342/709/20 (провадження № 61-11129св21).
Системний аналіз наведених вимог закону дає підстави для висновку, що зменшення розміру моральної шкоди у разі встановлення, що виникненню вказаної шкоди сприяла груба необережність померлої особи, застосовується у випадку відшкодування моральної шкоди винною особою і не поширюється на страховика, яким така моральна шкода відшкодовується в розмірі та порядку, встановленому статтею 27.3 спеціального Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким не передбачено зменшення цього розміру.
Таким чином, мінімально гарантований загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди становить у даному випадку 96000 грн, а самостійно зменшивши страхову виплату, з чим помилково погодився суд першої інстанції із посиланням на ст. 1193 ЦК України, страховик порушив вимоги закону. Таким чином позовні вимоги про стягнення 48000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають до задоволення.
Згідно ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Згідно з п.2 абз. 2 ч. 1 ст. 1200 ЦК України шкода відшкодовується чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно.
Відповідно до ч. 2 ст. 1200 ЦК України особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Тобто, до кола осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, належать: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Зміст поняття «непрацездатні громадяни» розкривається у статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Згідно п.п. 35.1, 35.2 ст. 35 Закону №1961-IV, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування, до якої, крім іншого, додаються документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника .
Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалася була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Як вже було вказано раніше представник позивачки подав до AT «СК «Країна» повідомлення про ДТП та дві заяви на виплату страхового відшкодування щодо: 1) здійснення страхового відшкодування моральної шкоди, у розмірі 96000 грн, 2) здійснення страхового відшкодування пов'язаного із втратою годувальника (для батьків), у розмірі 288000 грн.
Втім AT «СК «Країна» було прийнято рішення лише в частині здійснення страхового відшкодування моральної шкоди, рішення відносно відмови у виплаті страхового відшкодування пов'язаного із втратою годувальника (для батьків) у матеріалах справи відсутнє.
Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині того, що вимога про стягнення страхового відшкодування пов'язаного із втратою годувальника (для батьків) наразі є передчасною.
Згідно вимог п. п. 1, 3, 4 ч. 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні відшкодування моральної шкоди слід скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про стягнення з AT «СК «Країна» на користь ОСОБА_1 48000 грн страхового відшкодування моральної шкоди.
Розподіл судових витрат.
У позовні заяві було заявлено вимогу про стягнення 30000 грн судових витрат пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги. В апеляційній скарзі також поставлено питання про стягнення 30000 грн судових витрат пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.
Згідно із частиною 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. ЦПК України )
Згідно з частиною 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача;у разі відмови в позові - на позивача;у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Разом із тим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.
Із матеріалів справи встановлено, що інтереси позивачки ОСОБА_1 у даній справі представляє адвокат Найда К.В., яка діє на підставі ордеру та договору про залучення адвоката до надання професійної правничої допомоги № 29/03-22 від 01 січня 2024 року. До позовної заяви, було долучено детальний розрахунок робіт (наданих послуг) виконаних для надання правничої (правової) допомоги, в якому визначено, що адвокатом затрачено 30 годин на консультацію клієнта, здійснення підготовчих дій для подання позовної заяви, підготовка та подання позовної заяви, вартістю 30000 грн.
З врахуванням фактично виконаної адвокатом позивачки роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, взявши до уваги часткове задоволення позову, колегія суддів вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 381-383 ЦПК України,
Апеляційну скаргу адвоката Найди Катерини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 січня 2025 року в частині відмови у стягненні страхового відшкодування моральної шкоди - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на користь ОСОБА_1 48000 грн. страхового відшкодування моральної шкоди.
В решті рішення - залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, в розмірі 6000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 травня 2025 року.
Судді: