Провадження № 22-ц/803/250/25 Справа № 202/3169/22 Суддя у 1-й інстанції - Марченко Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
28 травня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Ткаченко І.Ю.,
суддів: Пищиди М.М., Макарова О.М.,
за участю секретаря: Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька
за апеляційною скаргою адвоката Петренко Ірини Феліксівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2024 року,-
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідачі є його дітьми від різних шлюбів. Він є самотньою непрацездатною особою, пенсіонером за віком, інвалідом третьої групи. На день подання позову досяг 75 років. Єдиним його доходом є пенсія, яка складає 2948,12 грн. У зв'язку з хронічними захворюваннями потребує значних витрат на придбання ліків, обстеження, проходження курсу лікування. Всі свої кошти витрачає на придбання ліків. Крім того, за станом здоров'я потребує проведення хірургічної операції, грошових коштів на проведення якої у нього немає. Відповідачі матеріальну допомогу йому не надають, хоча є працездатними та мають можливість надавати таку допомогу. Він не був позбавлений батьківських прав відносно своїх дітей та сумлінно сплачував аліменти на їх утримання. За цих підстав просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 аліменти на його утримання в розмірі по 1/4 частини з кожного, зі всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і довічно.
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 березня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Петренко І.Ф., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що окрім пенсії, яку позивач витрачає на придбання ліків, інших доходів він не має, як не має і майна. Вказувала, що матеріальне становище позивача не є достатнім для забезпечення майнових потреб і він потребує матеріальної допомоги від повнолітніх, заможних дітей.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення - без змін, з наступних підстав.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
До повноліття дітей на їх утримання з позивача за місцем роботи стягувалися аліменти (колегія суддів звертає увагу на те, що аліменти за місцем роботи стягувалися за період з липня 1974 року по квітень 1980 року (т.1 а.с.6)).
На цей час позивач є непрацездатним - пенсіонером, інвалідом 3 групи безстроково. На час розгляду справи позивачу виповнилося 77 років.
Згідно з довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щомісячний розмір пенсії позивача з грудня 2021 року склав 2948,12 грн. Зі слів позивача на час розгляду справи розмір його пенсії складає 3500 грн.
Також судом установлено, що позивач проживає сам, інших родичів не має.
З матеріалів справи вбачається, що позивач страждає на гіпертензивну енцефалопатію, гіпертонічну хворобу, з якими звертався до медичного закладу.
В 2021 році позивачу було рекомендоване планове оперативне лікування у хірурга у зв'язку з варикозною хворобою, паховою грижею.
Також позивачу рекомендовано лікування та протезування зубів орієнтовною вартістю на час звернення до суду 97100 грн та 22778 грн.
Заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідачів аліментів на своє утримання, позивач посилається на те, що за станом свого здоров'я він потребує лікування, на що потрібні грошові кошти, яких він не має, майже всю свою пенсію витрачає на придбання ліків.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у 1975 році, 1984 році та 1987 році відповідно з матерями своїх дітей-відповідачів, не приймав участі у їх вихованні та не спілкувався з ними, не надавав матеріальну допомогу, якщо й сплачував аліменти на утримання дітей, то у незначному розмірі, що підтверджується довідками з місця роботи про здійснення відрахувань, наданими самим же позивачем. Позивач хоча й не був позбавлений батьківських прав, разом із тим доказів своєї безпосередньої участі у вихованні дітей не надав.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Непрацездатними є особи, визнані установленим законом порядком інвалідами, що встановлюється медико-соціальними експертними комісіями МСЕК. Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків. Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.
Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі.
Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Необхідність стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків має визначатися залежно від їх матеріального становища. При цьому до уваги має братися отримання батьками пенсії, держаних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам по собі факт непрацездатності батьків не породжує виникнення у дітей обов'язку їх утримання, та не свідчить про наявність потреби у наданні матеріальної допомоги.
Право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 301/160/17.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо.
Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Положеннями статті 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Статтею 203 СК України визначено, що дочка, син, крім сплати аліментів, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ними (стаття 206 СК України).
В свою чергу, в силу частини 1 статті 204 СК України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.
Отже, обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їх доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем не надано належних доказів на підтвердження його скрутного матеріального становища, дійсного придбання ним ліків у зв'язку із хворобою, інших матеріальних витрат на лікування тощо.
Отже, позивачем не доведена необхідність у матеріальній допомозі від повнолітніх дітей.
Щодо необхідності витрат позивача на стоматологічне лікування та протезування, яке було йому рекомендовано, то колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що ці витрати є значними, дороговартісними, та не пов'язані з тяжкою хворобою, а також не належать до матеріального утримання батьків у розумінні статей 202, 203, 206 СК України. Відтак повнолітні діти не зобов'язані безумовно покривати ці витрати.
Колегія суддів враховує, що позивач, розлучившись у 1975 році, 1984 році та 1987 році відповідно з матерями своїх дітей-відповідачів, не приймав участі у їх вихованні та не спілкувався з ними, не надавав матеріальну допомогу, якщо й сплачував аліменти на утримання дітей, то у незначному розмірі, що підтверджується довідками з місця роботи про здійснення відрахувань, наданими самим же позивачем до позовної заяви. Позивач хоча й не був позбавлений батьківських прав, разом із тим доказів своєї безпосередньої участі у вихованні дітей не надав.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що матеріальне становище позивача не є достатнім для забезпечення майнових потреб і він потребує матеріальної допомоги від повнолітніх, заможних дітей, не приймаються колегією суддів, оскільки є не доведеними.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу адвоката Петренко Ірини Феліксівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини проголошені 28 травня 2025 року.
Повний текст постанови складено 29 травня 2025 року.
Судді: