Провадження № 22-ц/803/2748/25 Справа № 185/11349/24 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
28 травня 2025 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2024 року, -
22 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у зв'язку з отриманим хронічним професійним захворюванням суму грошових коштів у розмірі 200 000,00 гривень. В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що тривалий час з 22.02.2003 по 28.04.2018 року працював гірником підземним, прохідником у структурному підрозділі Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля». Під час роботи у структурних підрозділах Відповідача Позивач отримав хронічне професійне захворювання. Відповідно довідки Медико - санітарної експертної комісії від 20.09.2019 року серії 12 ААА № 001304 ( копія додається) мені повторно встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 60 % в тому числі 45% - радикулопатія, 10% - хронічне обструктивне захворювання легень, 5 % - туговухість. Відповідно довідки Медико - санітарної експертної комісії від 20.09.2019 року серії 12 ААВ № 139575 мені повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності та протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземного. У зв'язку з хронічними професійними захворюваннями я зазнав значного зниження працездатності та був змушений звільнитися з займаної посади. Це призвело до порушення звичного ритму життя, позбавивши мене можливості реалізувати свої звички та плани. Постійна потреба в лікуванні та регулярні медичні огляди позбавляють мене можливості вести повноцінне життя. Наслідки захворювання супроводжуються постійним фізичним болем та стражданнями, що обмежують мою життєву активність та вимагають додаткових зусиль для організації щоденних справ. Поряд із фізичним дискомфортом я відчуваю психологічний тиск: постійні відчуття тривоги, страху, дратівливості та розпачу. Болі також призводять до порушень сну, що ще більше погіршує мій фізичний та емоційний стан. Погіршення здоров'я внаслідок хронічного професійного захворювання є незворотним, а моє самопочуття з часом лише погіршується. Це викликає у мене сильні переживання, стрес та депресивні розлади. Отже, вважаю що факт моральних страждань є очевидним та не потребує доказування іншими засобами доказування (а.с.1-5).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 120 000 грн 00 коп., без відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позову відмовлено, також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.62-68).
Не погодившись із рішенням суду, ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявляє вимогу про зміну рішення суду в частині стягнення моральної шкоди до 60 000,00 грн. з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач посилається на відсутність встановлених судом фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та недоведеність причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача. Вказує, що сама по собі важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та самостійною підставою для покладення відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди (а.с. 73-77).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час з 22.02.2003 року по 28.04.2018 року працював гірником підземним, прохідником у структурному підрозділі Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля».
28.04.2018 року ОСОБА_1 було звільнено за станом здоров'я, яке перешкоджає продовженню даної роботи за п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
Згідно з Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 31 серпня 2018 р., позивачу було встановлено професійні захворювання: Радикулопатія шийна (С5, С6, С7) білатеральна і поперекова - крижова (L5, S1) переважно зліва, на фоні вираженого спондилоартрозу з вираженими статико - динамічними порушеннями, стійким больовим та м'язово - тонічним синдромом, рецидивуючий перебіг, з нейродистрофічними проявами у вигляді: деф. Артрозу плечьових суглобів, двобічного плечолопаткового періартрозу ( ПФ другого ступеню), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів ( ПФ першого - другого ступеню); Хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії ( пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група «А».ЛН першого -другого ступеню; Нейросенсорна приглухуватість першого ступеня ( з легким зниженням слуху).
Відповідно до пункту 16 Акту форми П-4 хронічне захворювання виникло за таких обставин тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту, не постійне використання ЗІЗ.
Відповідно до пункту 17 Акту форми П-4 причинами виникнення у хронічного професійного захворювання є Хімічні факторі: вміст пилу з вмістом SiO2 кристалічного 15,0% у повітрі робочої зони в 48,7 разів перевищує ГДК ( фактичне значення 97,4 мг/м3, при допустимому 2мг/м3) по СанПин 4617/88 «Предельно допумтимые концентрации (ПДК) вредных веществ в воздухе робочей зоны» Фізичні факторі: еквівалентний рівень шуму перевищує допустимий на 15 дБА (фактичне значення 95 дБА, при допустимому - 80 дБА) по ДСН 3.3.6.037-99; температура повітря вище допустимих параметрів на 2.00С ( фактичне значення 26.00С , допустиме - 21.00С- 24.00С) Важкість праці: маса вантажу що постійно піднімається на переміщується вручну 40 кг, при допустимому значенні до 30 кг; величина статичного навантаження за заміну при утриманні вантажу, докладані зусилля двома руками 75220 гк/с, при допустимому навантаженні до 70000 кг/с, перебування у незручній та/або фіксовані позі - 57,8 % часу зміни, допустиме до 25 % часу зміни, нахил тулуба ( вимушені, більше 300) -116 разів за зміну, допустиме - 51-100 разів.
Відповідно довідки Медико - санітарної експертної комісії від 20.09.2019 року серії 12 ААА № 078233 ОСОБА_1 повторно встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 60 % в тому числі 45% - радикулопатія, 10% - хронічне обструктивне захворювання легень, 5 % - туговухість.
Відповідно довідки Медико - санітарної експертної комісії від 20.09.2019 року серії 12 ААБ № 628629 ОСОБА_1 повторно встановлено третю групу інвалідності та протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземного.
Відповідно довідки Медико - санітарної експертної комісії від 20.09.2019 року серії 12 ААА № 001304 ОСОБА_1 повторно встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 60 % в тому числі 45% - радикулопатія, 10% - хронічне обструктивне захворювання легень, 5 % - туговухість.
Відповідно довідки Медико - санітарної експертної комісії від 20.09.2019 року серії 12 ААВ № 139575 ОСОБА_1 повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності та протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземного.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність спричинення позивачу моральної шкоди, провини відповідача в її спричиненні та наявності причинно-наслідкового зв'язку між винними діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - стійкої втрати професійної працездатності у загальному розмірі 60 % та третьої групи інвалідності. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди в розмірі 120 000,00 грн., без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, згідно зі статтею 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами першою та третьою статті 13 Закону України “Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Доводи апеляційної скарги про недоведення причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань у позивача та діями відповідача, а також що причиною професійних захворювань ОСОБА_1 спростовуються Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 31.08.2018 року, де у п. 16-17 якого зазначені обставини виникнення хронічного професійного захворювання та причини виникнення професійного захворювання (а.с.6-7).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що факт настання причинно-наслідкового зв'язку із настанням хвороби пов'язану із виробництвом, позивачем було доведено наявними в матеріалах справи доказами.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 60 % професійної працездатності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни його життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт отримання ОСОБА_1 третьої групи інвалідності та втрати ним 60 % працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 120 000,00 грн., без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Також, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, що присуджена сума відшкодування шкоди підлягає стягненню без відрахування податку та інших платежів з доходу фізичних осіб, виходячи з наступного.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Оскільки шкода, завдана життю та здоров'ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров'ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 (провадження № 61-283св22).
Тому визначена судом сума моральної шкоди підлягає стягненню без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів не бере до уваги з вищенаведених підстав.
Колегія суддів не встановила підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов'язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Приведені апелянтом в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Вступна та резолютивна частини проголошені 28 травня 2025 року.
Повний текст постанови складено 29 травня 2025 року.
Судді: