Провадження № 22-ц/803/4430/25 Справа № 185/8957/24 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
28 травня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я
за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля»
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2025 року, -
23 серпня 2024 року позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодженням здоров'я.. Позивач посилається на те, що позивач працював у відповідача та отримав виробничі травми. Внаслідок трудового каліцтва позивач повторно визнаний з 22.05.2023 інвалідом третьої групи, з визначенням 60% втрати працездатності безстроково, що спричиняє йому моральні страждання. Позивач просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на свою користь моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я у сумі 500 000,00 грн, оскільки саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я (а.с.1-3).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я - задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 120 000.00 гривень без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено, також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.80-87).
Не погодившись із рішенням суду, ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявляє вимогу про зміну рішення суду в частині стягнення моральної шкоди до 60 000 грн. з утриманням прибуткового податку та інших обов'язкових платежів (а.с.90-92).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом 1 інстанції встановлено, Згідно записів у трудовій книжці позивач ОСОБА_1 працював у структурному підрозділі відповідача - ВСП «Шахтоуправління «Павлоградське» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») на посаді прохідника 5 розряду.
17.06.2014 року позивача було звільнено відповідачем, за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п. 2 ст.40 КЗпП України).
31.08.2007 року директором ВСП «Шахта «Павлоградська» ВАТ «Павлоградвугілля» (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») затверджений акт № 16 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (форма Н-1), який стався 28 серпня 2007 року, о 10 годині 30 хвилин, з ОСОБА_1 , який працював на посаді прохідника 5 розряду.
За змістом зазначеного акту, комісією з розслідування були встановлені обставини нещасного випадку, що стався з позивачем, а саме, під час виконання трудових обов'язків 28.08.2007 року потерпілий, при підйомі, не витримав металокріплення і воно впало на металокріплення, що було складоване на підошві виробки. Внаслідок чого були травмовані 3-4-5 пальці правої кисті.
Діагноз згідно з листом непрацездатності: травматичний відрив нігтьової фаланги 5 пальця, відкриті рани 3-4 пальців правої кісті.
Причини нещасного випадку: порушення трудової і виробничої дисципліни, необережність потерпілого.
Особи, які допустили порушення законодавства про охорону праці: крім інших працівників, потерпілий ОСОБА_1 - прохідник дільниці ПР-1.
Крім того, директором ВСП «Шахтоуправління «Павлоградське» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») затверджений акт № 6 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (форма Н-1), який стався 28 січня 2014 року, о 04 годині 10 хвилин, з ОСОБА_1 , який працював на посаді прохідника 5 розряду.
За змістом зазначеного акту, комісією з розслідування були встановлені обставини нещасного випадку, що стався з позивачем, а саме, під час виконання трудових обов'язків 28.01.2014 року після завершення буріння покрівлі виробки, прохідник ОСОБА_1 проводив заміну бурової штанги № 2, і у цей момент з покрівлі виробки відшарувався шматок породи, розмірами (100х5х40см) і травмував прохідника ОСОБА_1 в область голови.
Діагноз згідно з листом непрацездатності: струс головного мозку, ушиблена рана, ушиби, садна голови.
Причини нещасного випадку: основна - організаційна, невиконання вимог інструкції з охорони праці, невиконання посадових обов'язків.
Особи, які допустили порушення законодавства про охорону праці: крім інших працівників, потерпілий ОСОБА_1 - прохідник дільниці ПР-1.
Згідно виписки з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії АБ № 0006700 від 22.05.2014 року, вбачається, що ОСОБА_1 первинно-повторно з 19.05.2014 року встановлено 2 групу інвалідності, а також сукупно визначено 70% відсотків втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом, а саме: повторно - 5% (акт № 16 шахти «Павлоградська», виробнича травма 28.08.2007 року, безстроково з 2008 року), первинно - 65% (акт № 6 ВСП ШУ «Павлоградське», виробнича травма 28.01.2014 року). Визначена потреба у медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні.
Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12ААГ № 179807; про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12ААА, № 127325 від 22.05.2023 року, ОСОБА_1 повторно безстроково з 22.05.2023 року встановлено третю групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом. Рекомендовано постійне медикаментозне та санаторне лікування.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникає з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.
Надані позивачем письмові докази є достатніми, оскільки у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.
Задовольняючи частково позовні вимоги частково, суд 1 інстанції виходив із того, що внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом, позивачу було встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності та 3-ї групи інвалідності, що порушило його звичне життя, змусило лікуватися, обмежувати свою життєву активність, прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, необхідність постійного лікування та реабілітації, суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000,00 грн. без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
Так, у статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і особистою необережністю потерпілого, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, тому суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що наявність вини позивача у нещасному випадку, який стався під час виконання ним посадових обов'язків виключає відшкодування відповідачем заподіяної моральної шкоди через ушкодження здоров'я та втрату професійної працездатності.
Як роз'яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як вбачається з акту розслідування причин нещасного випадку на виробництві від 31.08.2007 року, основною причиною нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 28.08.2007 року порушення посадової інструкції майстра гірничого.
Однак, факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 у зв'язку з нещасним випадком на виробництві доведений матеріалами справи. Позивач втратив професійну працездатність, став інвалідом 3-ї групи, переносив фізичні страждання та відчував біль через отриману травму, що позбавило його нормальних життєвих зв'язків, та вимагав додаткових зусиль для організації життя.
Тому, наявні підстави для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди.
У зв'язку із викладеним колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції про часткове задоволення позовних вимог, оскільки такі висновки зроблені з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на тяжкість отриманої виробничої травми, внаслідок якої позивач став інвалідом 3-ї групи, відсоток втрати працездатності, який становив 60%, стан його здоров'я, який потребує постійного медикаментозного лікування, стаціонарного лікування, відповідно до довідки МСЕК, з урахуванням тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, враховуючи ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000,00 грн., відповідає характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив через ушкодження здоров'я.
Доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували протиправність дій відповідача щодо позивача, а вимоги про відповідача про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються лише на припущеннях, колегія суддів не приймає до уваги оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону та спростовуються актом розслідування причин нещасного випадку на виробництві від 31.08.2027 року та довідками МСЕК.
Зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отриманої виробничої травми позивач втратив 60% професійної працездатності, встановлення 3 групи інвалідності, що свідчить, що призвело до кардинальної негативної зміни життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Прийнявши до уваги факт втрати позивачем 60% працездатності, встановлення 3 групи інвалідності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 120 000,00 грн.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Щодо висновку суду 1 інстанції про стягнення відшкодованої суми без відрахування податку та інших платежів з доходу фізичних осіб, колегія суддів зазначає наступне.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Оскільки шкода, завдана життю та здоров'ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров'ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирик ратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 (провадження № 61-283св22).
Тому, визначена судом 1 інстанції сума моральної шкоди підлягає стягненню без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Вступна та резолютивна частини проголошені 28 травня 2025 року.
Повний текст постанови складено 29 травня 2025 року.
Судді: