Справа №760/10977/21
Провадження № 2/760/549/25
29 травня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва
у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Омельян Я.С.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» - Гребенюк О.С. звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 06 жовтня 2012 року у розмірі 155217,36 грн станом на 12 квітня 2021 року та судових витрат у розмірі 2270 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву №б/н від 06 жовтня 2012 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами» складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 12 квітня 2021 року становить 411265,29 грн, з яких 147519,20 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 7484,90 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 256261,19 грн - нарахована пеня. А тому просить ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 155217,36 грн за кредитним договором №б/н від 12 квітня 2012 року, яка утворилася станом на 12 квітня 2021 року.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2021 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.
Ухвалою від 05 травня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
31 грудня 2021 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просила застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування заперечень зазначає, що 13 березня 2015 року позивач вже звертався з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором по надання банківських послуг №б/н від 06 грудня 2012 року.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року визнано неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо списання 05 травня 2014 року коштів у сумі 147 519,20 грн. Також визнано неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування відсотків, пені та штрафів на списану 05 травня 2014 року суму 147 519,20 грн відповідно до службової записки № 6688610 за договором від 06 жовтня 2012 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року у справі №760/5112/15 ц залишено без змін.
У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у справі №760/5112/15-ц. 26 березня 2020 року Верховний Суд, у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, по справі №760/5112/15-ц, постановив: касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року залишити без змін.
Отже, 26 березня 2020 року рішення Верховного Суду у справі №760/5112/15-ц набрало законної сили.
Таким чином, на момент подачі позивачем позову 15 квітня 2021 року вже існувало рішення у справі між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав, що є підставою для закриття провадження у справі.
Що стосується строків позовної давності, зазначає, що як стверджує сам позивач, 31 січня 2015 року він довідався про порушення свого права. Однак, враховуючи, що строк позовної давності для такої категорії справ складає три роки, а пройшло майже сім років, позивач втратив своє право на вимогу, оскільки сплинув строк, встановлений законом для пред'явлення позову.
19 січня 2022 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі, покликаючись на наступне. Так, предметом позовної заяви від 15 квітня 2021 року по справі №760/10977/21 є заборгованість відповідача за кредитним договором №б/н від 06 жовтня 2012 року станом на 12 квітня 2021 року у розмірі 155217,36 грн. У зв'язку з цим, обставини, на які посилається відповідач у відзиві щодо недотримання позивачем п.10 ч.3 ст.175 ЦПК України, не відповідають дійсності. Щодо строків позовної давності покликається на те, що відповідно до п.1.1.7.31 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього дня липня 2016 року. Позивач же звернувся з цим позовом до суду у квітні 2021 року, тобто до спливу строку позовної давності.
02 лютого 2022 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, обґрунтування якої фактично зводиться до обставин, викладених у відзиві.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши доводи та аргументи позивача, обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 06 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк», з метою отримання банківських послуг, тому підписала анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку.
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг.
При укладанні договору №б/н від 06 жовтня 2012 року сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лиш шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті, згідно яких обслуговується відповідач.
Згода відповідача підтверджена її власноручним підписом у Анкеті-заяві.
На підтвердження факту укладення кредитного договору банком надано копію анкети-заяви №б/н від 06 жовтня 2012 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та Правил надання банківських послуг станом, розрахунок заборгованості станом на 12 квітня 2021 року, виписку по рахунку за договором №б/н станом на 14 квітня 2021 року, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку про видані кредитні картки.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 12 квітня 2021 року становить 411265,29 грн, з яких 147519,20 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 7484,90 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 256261, 19 грн - нарахована пеня.
Звернувшись до суду з указаним позовом, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 411265,29 грн за кредитним договором №б/н від 06 жовтня 2012 року, яка утворилася станом на 12 квітня 2021 року.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частини першої статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За змістом частини першої статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частинами першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За змістом статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За правилами частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку та, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів.
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною першою статті 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виходячи з вимог частини другої статті 1050 та частини другої статті 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту.
При порушенні зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як встановлено судом, підписана відповідачем 06 жовтня 2012 року анкета-заява містить лише докладну інформацію щодо особи позичальника, зокрема повну дату народження, дівоче прізвище матері, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, сімейний стан, місце роботи, номери мобільного телефону.
У даній заяві відсутні умови договору про встановлення процентної ставки за користування кредитом та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Відповідно до ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Частиною 1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За правилами ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
З цього випливає, що при укладенні кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як зазначено вище, договір між сторонами був укладений у формі Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку. В її змісті процентна ставка за користування кредитом не зазначена і така графа самим бланком даного документа не передбачена .
З наданих позивачем Умов та правил надання банківських послуг та Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» в Приватбанку, вбачається, що вони є внутрішніми документами банку і відповідачем, як позичальником, не підписані.
Суд вважає, що надана позивачем роздруківка вказаних документів із сайту банку, не дає можливості ідентифікувати дані документи та їх редакцію станом на момент укладення договору, а тому не є достатніми для висновку про їх достатність для висновку про стягнення з відповідача процентів та штрафів, зазначених у Анкеті.
Це ж підтверджується правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження №14-131цс19) і не спростовано позивачем при зверненні до суду.
Верховний Суд зазначив, що норми ст.634 ЦК України при вирішенні такого спору застосовуватися не можуть, оскільки при зверненні до суду позивач не надав будь-яких доказів, які б свідчили про те, що саме долучені до позову Умови та правила надання банківських послуг, якими обґрунтовуються вимоги позивача з посиланням на дану норму закону, які розміщені на офіційному сайті позивача,діяли при укладенні договору з відповідачем.
Враховуючи відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки вони не підтверджують зазначених обставин.
Крім того, надані позивачем Правила надання банківських послуг в Приватбанку, не підписані позичальником, а також підписана ним Анкета-заява позичальника, яка є єдиним свідченням прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору, не можуть вважатися складовою кредитного договору в розумінні вимог Цивільного кодексу України.
З анкети-заяви відповідача вбачається, що питання про розмір процентів при її підписанні відповідачем не узгоджувалося. Надані ж позивачем при зверненні до суду докази укладення договору не дають суду підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17.
Відповідно до довідки банку для користування картковим кредитним рахунком відповідачу 06 жовтня 2012 року було видано кредитну картку № НОМЕР_1 з терміном дії до березня 2016 року, 08 січня 2013 року було видано кредитну картку № НОМЕР_2 з терміном дії до липня 2016 року, 17 січня 2013 року було видано кредитну картку № НОМЕР_3 з терміном дії до липня 2016 року.
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, виданої на ім'я ОСОБА_1 , 06 жовтня 2012 року був встановлений кредитний ліміт у розмірі 300 грн, з 18 січня 2013 року - 0 грн.
Також позивачем долучено до матеріалів справи виписку по рахунку за договором №б/н за період з 06 жовтня 2012 року по 09 жовтня 2020 року, з якої вбачається користування ОСОБА_1 картками № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та НОМЕР_3.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розміру є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Вказані у виписці номери кредитних карток відповідають інформації, зазначеній у довідці про видані ОСОБА_1 кредитні картки.
Таким чином, позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту (300 грн).
Разом з тим, як вбачається з виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , 05 травня 2014 року відбулося списання коштів у розмірі 147628 грн згідно службової записки 6699610.
Внаслідок списання вказаних грошових коштів, на картковому рахунку залишився залишок після операції -147519,20 грн, на який позивачем з 31 травня 2014 року розпочалось нарахування відсотків за овердрафт та штрафних санкцій.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року у справі №760/5112/15-ц, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року та постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду, визнано неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо списання 05 травня 2014 року коштів у сумі 147 519, 20 грн відповідно до службової записки № 6688610 за договором № б/н від 06 жовтня 2012 року, укладеним між Публічним ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Визнано неправомірними дії Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» щодо нарахування відсотків, пені та штрафів на списану 05 травня 2014 року суму 147 519, 20 грн відповідно до службової записки № 6688610 за договором № б/н від 06 жовтня 2012 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .
У рішенні зазначено, що позивач не видавала розпорядження щодо списання коштів з її рахунку, тоді як інших підстав, визначених для списання коштів із рахунку останньої без її згоди не існувало, кредитна заборгованість у позивача перед відповідачем відсутня. Відповідачем не надано належного документа, який б підтверджував правомірність списання коштів з карткового рахунку позивача. Відповідач не підтвердив належними чином факт виникнення подвійної транзакції внаслідок технічного збою в інтерфейсі Liqpay та те, що дійсно мало місце безпідставне отримання позивачем коштів у розмірі 147 519,20 грн.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи, що позивачем не доведено наявності кредитної заборгованості відповідача за договором №б/н від 10 жовтня 2012 року, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог.
Разом із цим, відповідач , заперечуючи проти позову, заявила про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
У відповідності до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
При таких обставинах, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
На виконання умов кредитного договору від 10 жовтня 2012 року ОСОБА_1 06 жовтня 2012 року видано кредитну картку № НОМЕР_1 , терміном дії до березня 2016 року, 08 січня 2013 року видано картку № НОМЕР_2 з терміном дії до липня 2016 року, 17 січня 2013 року видано картку № НОМЕР_3 з терміном дії до липня 2016 року.
Доказів видачі ОСОБА_1 інших кредитних карток за вказаним кредитним договором матеріали справи не містять. Оскільки останній платіж за кредитним договором повинен був бути внесений відповідачем до 31 липня 2016 року, а з позовом до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося 24 квітня 2021 року, суд дійшов висновку про сплив позовної давності, що з урахуванням заяви відповідача про її застосування, відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Посилання позивача на те, що п.1.1.7.31 Умовами і правилами надання банківських послуг збільшено строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, процентів, винагороди, неустойки (пені та штрафів) до 50 років, є необгрунтованими, оскільки зазначені Умови не містять підпису позичальника, а тому їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.
Враховуючи вищезазначене, у задоволенні позовних вимог слід відмовити саме у зв'язку з пропуском позовної давності.
Керуючись статтями 10, 12, 89, 141, 258-259, 263-265, 273, 280, 353, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч.1 ст.355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст.273 ЦПК України).
Відомості щодо учасників справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Солом'янського
районного суду міста Києва Н.М.Аксьонова