Справа №295/6930/25
1-кс/295/3054/25
26.05.2025 року м. Житомир
Слідчий суддя Богунського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
підозрюваного ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Житомирі клопотання старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, ОСОБА_6 , погоджене прокурором Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1
Слідчий звернувся із указаним клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у якому послався на те, що другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Житомирі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №62025240020002300 від 01.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 22.05.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 призвано на військову службу під час мобілізації на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 65/2022 від 24.02.2022 (з подальшими змінами та доповненнями), у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань та направлено для проходження військової служби у військову частину НОМЕР_1 .
У подальшому військовослужбовця ОСОБА_4 переведено у військову частину НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 27.02.2025 №369 (по стройовій частині) солдат ОСОБА_4 вважається таким, що прибув у відрядження із військової частини НОМЕР_2 у військову частину НОМЕР_3 з метою проходження інтенсивної підготовки у складі зведеного навчального батальйону «Граніт-2» та приступив до виконання службових обов'язків.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, котрий затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, що неодноразово продовжувався та станом на 27.12.2024 припинений або скасований не був.
Однак, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, в порушення вимог ст.ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, 27.12.2024 близько 08.00 год. самовільно залишив місце служби - територію розташування 4 навчальної роти зведеного навчального батальйону «Граніт-2» військової частини НОМЕР_3 , що у АДРЕСА_1 .
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_3 солдат ОСОБА_4 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами місця служби, правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним самовільне залишення місця служби не повідомив та проводив час на власний розсуд до 18.02.2025, коли у супроводі працівників Ужгородського зонального відділу ВСП доставлений у військову частину НОМЕР_4 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
Таким чином, як слідує зі змісту клопотання, ОСОБА_4 підозрюється у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У зв'язку з наявністю достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення 24.05.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. У той же день ОСОБА_4 був затриманий в порядку, передбаченому п. 6 ч. 1 ст. 615 КПК України.
За словами слідчого, викладені обставини щодо суті повідомленої ОСОБА_4 підозри у вчиненні кримінального правопорушення в повній мірі обґрунтовуються отриманими стороною обвинувачення в порядку, визначеному КПК України, доказами, які серед іншого відображені у наступних матеріалах досудового розслідування: повідомленні військової частина НОМЕР_3 про вчинення кримінального правопорушення від 21.02.2025; рапорті т.в.о командира зведеного навчального батальйону «Граніт-2» військової частини НОМЕР_3 про факт самовільного залишення місця служби - військової частини НОМЕР_3 військовослужбовцем ОСОБА_4 ; акті службового розслідування, проведеному військовою частиною НОМЕР_3 щодо самовільного залишення місця служби - польового табору зведеного навчального батальйону «Граніт-2» військової частини НОМЕР_3 військовослужбовцем ОСОБА_4 , яким встановлено відсутність будь-яких поважних причин в ОСОБА_4 на її самовільне залишення; іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
З метою запобігання спробам ОСОБА_4 переховуватися від органів досудового розслідування, вчинити інше кримінальне правопорушення, враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення та вагомість здобутих слідством доказів вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, яке відносяться до категорії тяжкого злочину, слідчий за погодженням з прокурором просить застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання, просив його задовольнити та ще раз наголосив на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Просив обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Натомість захисник ОСОБА_5 заперечила проти задоволення клопотання. За її словами, хоч стороною захисту обґрунтованість підозри і не оспорюється, проте наведені у клопотанні ризики не підтверджуються належними і допустимими доказами. Звертала увагу, що її підзахисний є добровольцем та хоче й планує продовжити військову службу. У разі ж прийняття рішення про задоволення клопотання захисник просила визначити розмір застави.
Підозрюваний ОСОБА_4 в судовому засіданні зазначив, що з підозрою не згоден, наміру переховуватися від слідства не має та планує повернутися на військову службу. Затриманий був приблизно тиждень тому на Закарпатті, далі перебував у ВСП, а потім два дні тут на гауптвахті.
Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання та додані до нього документи, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
За змістом ст.ст. 131-132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від органів досудового розслідування й суду та/або вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у інкримінованому вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх обставин підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
У п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Разом з тим, за змістом частини восьмої статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
Відповідно до положення пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, № 182).
При цьому, обґрунтована підозра вимагає тільки наявності певних об'єктивних відомостей, які дають підстави для переконання в тому, що особа вірогідно вчинила злочин. За визначенням Європейського суду, «у п-п. «с» п. 1 ст. 5 йдеться про розумну підозру, а не про щиру або сумлінну (bona fide) підозру».
На переконання слідчого судді, надані стороною обвинувачення докази доводять обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (1994) суд визначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтованого обвинувального вироку чи просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім того, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке за класифікацією КК України відноситься до тяжкого злочину, та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
На думку слідчого судді, наведені у клопотанні та озвучені в судовому засіданні обставини свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існують передбачені пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики, які є підставою для обрання відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Надаючи оцінку можливості вчинення підозрюваним дій, передбаченим пунктом 1 частини 1 статті 177 КПК України, слідчий суддя враховує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova) § 58). Щодо наявності ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду слідчий суддя зважає, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років, тобто існує ймовірність притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Отже, очікування можливого суворого вироку може мати значення при визначенні ризику переховування. Співставлення можливих негативних для підозрюваного наслідків переховування у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі робить цей ризик достатньо високим.
Крім цього, факт підозри у самовільному залишенні ОСОБА_4 в умовах воєнного стану військової частини, в якій останній проходив військову службу, та проведенні у зв'язку із цим вільного часу на власний розсуд понад один місяць може вказувати на ризик продовження кримінального правопорушення, у якому останній підозрюється (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України). З цього приводу слідчим суддею звернуто увагу і на складений відносно ОСОБА_4 протокол про адміністративне правопорушення за фактом здійснення підозрюваним в умовах воєнного стану спроби незаконного перетину Державного кордону України поза встановленими пунктами пропуску.
Враховуючи вагомість наявних доказів вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, а також враховуючи його вік та стан здоров'я, майновий стан, положення частини восьмої статті 176 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку про доцільність обрання відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Між тим, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Так, згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Враховуючи наведені вище обставини, у тому числі репутацію підозрюваного та наявність у нього дитини, відсутність судимостей, ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, слідчий суддя з огляду на надані йому дискреційні повноваження дійшов висновку про можливість визначення застави у розмірі тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_4 обов'язків, передбачених КПК України.
Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту його фактичного затримання, що передбачено ч. 2 ст. 197 КПК України. З матеріалів клопотання, зокрема, протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №355140, а також пояснень підозрюваного у судовому засіданні убачається, що останній був затриманий 21.05.2025 о 09-30 прикордонниками ІНФОРМАЦІЯ_4 та саме з того часу змушений залишатися поряд із певною уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному такою особою.
Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 184, 186, 193, 194, 196, 197, 309, 395 КПК України, слідчий суддя
Клопотання задовольнити.
Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обчислюючи строк тримання під вартою з моменту фактичного затримання - із 09 год. 30 хв. 21 травня 2025 року.
Відповідно до ч. 5 ст.182, ч.3 ст.183 КПК України, з урахування наведених в ухвалі обставин, що характеризують підозрюваного ОСОБА_4 , визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 90 840 грн., у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самою підозрюваною особою, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Богунського районного суду м. Житомира (для зарахування коштів, внесених у вигляді застави), у разі внесення якої звільнити ОСОБА_4 з-під варти.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_4 вважається таким, що до нього застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Підозрювана особа або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом строку дії ухвали.
Строк дії ухвали встановити до 19 липня 2025 року.
У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_4 наступні обов'язки:
- прибувати за кожним викликом до слідчого/прокурора, уповноважених здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні №62025240020002300;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд, про зміну свого місця проживання;
- утриматися від спілкування у будь-якій формі зі свідками у кримінальному провадженні щодо обставин вчинення інкримінуємого кримінального правопорушення, за винятком участі підозрюваного у проведенні відповідних слідчих (процесуальних дій);
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених слідчим суддею, у разі внесення застави визначити - два місяці з моменту внесення застави, але не більше закінчення строку досудового розслідування.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а особою, яка перебуває під вартою - протягом 5 днів з моменту вручення їй копії ухвали.
Слідчий суддя