21 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/10516/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Фізичної особи-підприємця
Охримчук Катерини Григорівни - Лесика А. І.,
Фонду державного майна України - Хайновського О. О.,
Державної казначейської служби України - Пальчика В. О., Климчук Н. І.,
Регіонального відділення
Фонду державного майна України
по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Охримчук Катерини Григорівни
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 (у складі колегії суддів: Станік С. Р. (головуючий), Гончаров С. А., Сибіга О. М.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 (суддя Бондарчук В. В.)
у справі № 910/10516/24
за позовом Фізичної особи-підприємця Охримчук Катерини Григорівни
до Фонду державного майна України,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державної казначейської служби України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях,
про зобов'язання вчинити дії,
У серпні 2024 року Фізична особа-підприємець Охримчук Катерина Григорівна (далі - ФОП Охримчук К. Г.) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (далі - ФДМ України) про зобов'язання включити об'єкт права державної власності - частину адміністративної будівлі площею 120,4 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Ковельська 35, м. Володимир, Волинська область, яка перебуває на балансі Державної казначейської служби України (далі ДКС - України), до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка послалась не те, що виконала всі необхідні умови, передбачені частиною 2 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», що надає їй право на приватизацію орендованого об'єкта шляхом викупу. Однак, ФДМ України безпідставно було відмовлено позивачці у включенні спірного об'єкту до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ДКС України та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - Регіональне відділення).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у квітні 2025 року ФОП Охримчук К. Г. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024, прийняти нове рішення про задоволення позову.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2025 у справі № 910/10516/24 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Охримчук К. Г. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.05.2025.
ДКС України у відзиві на касаційну скаргу зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Регіональне відділення у судове засідання свого представника не направило.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення Регіональному відділенню ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що Регіональне відділення не зверталось до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника Регіонального відділення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ФОП Охримчук К. Г., ФДМ України, ДКС України, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 15.06.2016 між Регіональним відділенням ФДМ України по Волинській області (орендодавець) та ФОП Охримчук К. Г. (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1041, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину адміністративної будівлі площею 120,4 кв. м (реєстровий номер 37950294.1АААДЕГ787), що знаходиться за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир-Волинський, Волинська область, та обліковується на балансі Володимир-Волинського управління Державної казначейської служби України Волинської області (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.03.2016, виконаним суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Малащицькою О. Г. і становить за незалежною оцінкою 287 499,00 грн без врахування ПДВ (пункт 1.1).
Майно передається в оренду з метою використання орендарем для торгівлі промисловими товарами - 114,1 кв. м, розміщення майстерні з пошиття гардин - 6,3 кв. м (пункт 1.2 договору оренди).
Згідно з пунктами 2.2 договору оренди, передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Пунктом 2.3 договору оренди передбачено, заборона приватизації та передачі в суборенду об'єкта оренди.
Відповідно до пунктів 5.1 та 5.4 договору оренди орендар зобов'язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору. Забезпечувати збереження орендованого майна, запобігти його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.
Орендар має право з дозволу орендодавця та балансоутримувача вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості (пункт 6.2 договору оренди).
Цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 16.06.2016 до 14.06.2019 включно (пункт 10.1 договору оренди).
13.05.2019 між Управлінням забезпечення реалізації повноважень у Волинській області Регіонального відділення (орендодавець) та ФОП Охримчук К. Г. (орендар) укладено договір № 1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 15.06.2016 № 1041, відповідно до умов якого преамбулу договору оренди викладено в новій редакції у зв'язку із реорганізацією орендодавця, зокрема, зазначено, що орендодавцем є Управлінням забезпечення реалізації повноважень у Волинській області Регіонального відділення (пункт 1).
Відповідно до пункту 5 договору № 1 про внесення змін пункт 10.1 договору оренди викладено в такій редакції: «Цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє до 13.06.2022 включно».
Договір № 1 про внесення змін діє з 15.06.2019 (пункт 6).
26.06.2019 між Регіональним відділенням (орендодавець) та ФОП Охримчук К. Г. (орендар) укладено договір № 2 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 15.06.2016 № 1041, відповідно до умов якого преамбулу договору оренди викладено у новій редакції у зв'язку з реорганізацією орендодавця, зокрема, зазначено, що орендодавцем є Регіональне відділення (пункт 1).
Даний договір № 2 про внесення змін діє з моменту підписання його сторонами (пункт 3).
У подальшому, між Регіональним відділенням (орендодавець) та ФОП Охримчук К. Г. (орендар) укладено договори від 30.09.2019 № 3, № 4, від 22.10.2021 № 5 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 15.06.2016 № 1041.
Так, за умовами договору № 5 про внесення змін сторони дійшли згоди внести зміни, зокрема:
- пункт 1.1 договору оренди викласти у такій редакції: «Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину адміністративної будівлі площею 118,2 кв. м (реєстровий номер 37950294.1.АААДЕГ787), що знаходиться за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир-Волинський, Волинська область та обліковується на балансі Володимир-Волинського управління ДКС України Волинської області, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.11.2019, виконаним об'єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Волинцевою О. І. і становить за незалежною оцінкою 392 353,00 грн без врахування ПДВ» (пункту 1);
- пункт 1.2 договору оренди викласти у такій редакції: «Майно передається в оренду з метою використання орендарем для торгівлі промисловими товарами - 86,7 кв. м; розміщення майстерні з пошиття гардин - 21,6 кв. м; розміщення підсобного приміщення - 9,9 кв. м» (пункт 2).
Даний договір № 5 про внесення змін діє з моменту підписання сторонами, та у відносинах щодо орендної плати з 15.06.2019.
У 2016 році ФОП Охримчук К. Г. звернулась до Регіонального відділення ФДМ України по Волинській області з проханням надати згоду на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна.
ДКС України (лист від 18.08.2016 № 21-10/49-14222) не заперечувала щодо здійснення орендарем невід'ємних поліпшень орендованого державного майна - частини адміністративної будівлі площею 120,4 кв. м, за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир-Волинський, Волинська область, що знаходиться на балансі Володимир-Волинського управління ДКС України Волинської області.
05.10.2016 Регіональне відділення ФДМ України по Волинській області листом № 11-04-1952 повідомило ФОП Охримчук К. Г. про погодження здійснення невід'ємних поліпшень на суму 180,485 тис. грн відповідно до Локального кошторису на будівельні роботи № 2-1-1.
29.03.2019 Головою комісії з реорганізації, начальником Регіонального відділення ФДМУ по Волинській області затверджено довідку про здійснення перевірки за виконанням невід'ємних поліпшень за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.06.2016 № 1041, відповідно до якої під час дослідження отриманих документів від орендаря було встановлено, що загальна сума витрат на капітальний ремонт становить 263 387,27 грн, з урахуванням кошторисної трудомісткості та заробітної плати, яка згідно локального кошторису складає 226 514,14 грн, що документально (на підставі отриманих документів) свідчить про виконання капітального ремонту орендарем в частині понесених витрат.
Згідно з висновком експерта № 05/06-1 будівельно-технічного дослідження від 06.06.2023, виконаного судовим експертом Товариства з обмеженою відповідальністю «Володимир Таір-Експерт» на звернення Охримчук К. Г., відповідно до наданих матеріалів та результатів проведеного дослідження, слідує, що виконання комплексу будівельно-монтажних робіт, підтвердженого звітною документацією, представленої у вигляді актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) № 1 за лютий 2017 року та № 2 за січень 2018 року по об'єкту - «Капітальний ремонт (невід'ємні поліпшення) частини адміністративної будівлі (реєстровий номер 37950294.1.АААДЕГ787) на вул. Ковельська, 35 у м. Володимир-Волинський, Волинської області, можна класифікувати як капітальний ремонт, сумарна вартість останніх, згідно довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (КБ-3) за лютий 2017 року та за січень 2018 року - 263 387,27 грн. Перелік робіт, наведений у документації, відповідно до нормативних документів відноситься до невід'ємних поліпшень, перелік яких відображено в дослідницькій частині висновку.
Зокрема, у цьому висновку зазначено, що позивачем виконано такі роботи: встановлення лічильників (за винятком лічильника на опалення); заміна всіх вікон та дверей; утеплення та оновлення стін та стелі; повна заміна підлоги та утеплення; повна заміна трубопроводів; часткова реставрація та ремонт фасаду; встановлення вхідних східців; повна заміна електропроводки; заміна старого опалення на сучасне; часткова реставрація даху та водостоку.
Ураховуючи неможливість демонтажу використаних після проведення капітального ремонту нежитлового приміщення матеріалів та обладнання, без втрати функціональних та експлуатаційних якостей досліджуваним приміщенням, будівельно-монтажні роботи (невід'ємні поліпшення), що підтверджено звітною документацією по об'єкту - «Капітальний ремонт (невід'ємні поліпшення) частини адміністративної будівлі (реєстровий номер 37950294.1.АААДЕГ787) на вул. Ковельська, 35 в м. Володимир-Волинський, Волинської області, містять невід'ємний характер.
Листом від 16.02.2023 № 11-04-198 Регіональне відділення повідомило ФОП Охримчук К.Г. про продовження терміну дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.06.2016 № 1041, на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
16.10.2023 ФОП Охримчук К.Г. звернулася до Регіонального відділення з заявою від 11.10.2023, яка зареєстрована останнім за № 3В-43 2023, про включення об'єкту права державної власності до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, - частини адміністративної будівлі площею 118,2 кв. м, що розташована за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир, Волинська область, і перебуває на балансі Володимир-Волинського управління ДКС України Волинської області.
Листами від 17.10.2023 № 08-04-04727 та від 29.01.2024 № 08-04-00413 Регіональне відділення повідомило ДКС України про те, що від ФОП Охримчук К .Г. надійшла заява про включення об'єкта державної власності - частини адміністративної будівлі площею 118,2 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир, Волинська область, до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації та просило надати згоду на включення об'єкта до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, або вмотивовану відмову у встановлений законодавством термін.
01.02.2024 Головне управління ДКС України у Волинській області листом № 11-06/08/1452 повідомило ДКС України, що вважає за доцільне розглянути питання надання згоди на приватизацію об'єкта державної власності - частини адміністративної будівлі площею 118,2 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир, Волинська область, після завершення воєнного стану, оскільки в умовах воєнного стану в Україні можливе проведення заходів з реорганізації системи територіальних органів Казначейства та виникнення потреби у додаткових площах для забезпечення повноцінної та безперебійної роботи працівників таких органів, а також для розміщення працівників інших територіальних органів Казначейства, зокрема тих, що переміщені із тимчасово окупованих територій України.
ДКС України листом від 26.02.2024 № 19-06-1-06/4139 повідомила Регіональне відділення, що враховуючи позиції Володимир-Волинського управління ДКС України Волинської області та Головного управління ДКС України у Волинській області, вважає за доцільне розглянути питання надання згоди на приватизацію об'єкта державної власності - частини адміністративної будівлі площею 118,2 кв. м, що розташована за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир, Волинська область, після закінчення воєнного стану.
Регіональне відділення листом від 29.02.2024 № 11-04-00906 повідомило ФОП Охримчук К. Г. про те, що отримало відмову від ДКС України у приватизації об'єкта державної власності - частини адміністративної будівлі площею 118,2 кв. м, що розташована за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир, Волинська область.
Зазначені обставини стали підставою для звернення ФОП Охримчук К. Г. до суду з позовними вимогами про зобов'язання ФДМ України включити об'єкт права державної власності - частину адміністративної будівлі площею 120,4 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир, Волинська область, яка перебуває на балансі ДКС України, до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачка виконала всі умови, передбачені частиною 2 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», що надає їй право на приватизацію спірного об'єкта шляхом викупу, виходив із того, що відсутні правові підстави для включення спірного об'єкту до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу, оскільки ДКС України як органом управління спірним об'єктом державної власності надано вмотивовану відмову у погодженні включення цього об'єкту до переліку об'єктів, що підлягають приватизації. Крім того, суд першої інстанції наголосив, що умовами договору оренди (пункту 2.3) передбачено заборону приватизації об'єкта оренди.
У поданій касаційній скарзі, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ФОП Охримчук К. Г. послалась на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 4, абзаців 4, 5 частини 7 статті 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та на неврахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/6319/19.
За доводами касаційної скарги, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось питання щодо надання ДКС України відповіді на звернення Регіонального відділення у строки, встановлені Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна»; до об'єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об'єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена зазначеним Законом та іншими законами України. Крім того, скаржниця зазначає, що зі змісту судових рішень неможливо встановити, у чому полягає вмотивованість відмови ДКС України у погодженні включення об'єкту до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018, який набув чинності 07.03.2018.
Згідно з преамбулою Закону, він регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим.
Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» поширюється на всі правовідносини, що виникають у процесі приватизації державного майна, з дня набрання ним чинності, крім випадків, передбачених пунктом 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення».
Відповідно до частини 1 статті 4 цього Закону (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до об'єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об'єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачено, що крім передбачених частиною 3 цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об'єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема: майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (військове майно), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних органів та податкових органів, митних органів, що безпосередньо забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, майно закладів охорони здоров'я системи екстреної медичної допомоги; інші об'єкти, визначені Законом.
У разі якщо майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно державних підприємств, що належать до сфери управління органів державної влади та органів місцевого самоврядування, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної кримінально-виконавчої служби України, правоохоронних органів та податкових органів, митних органів безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об'єктами, що підлягають приватизації (частина 3 статті 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).
Статтею 7 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» встановлено, що ФДМ України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації.
Державні органи приватизації здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі Закону України «Про Фонд державного майна України», цього Закону, інших актів законодавства.
Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження: затверджують переліки об'єктів, що підлягають приватизації; класифікують об'єкти приватизації відповідно до цього Закону; приймають рішення про приватизацію об'єктів державної власності у випадках, установлених законодавством та інші.
Відповідно до частин 1-3 статті 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» ініціювати приватизацію об'єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб'єкти управління об'єктами державної і комунальної власності або покупці. Перелік об'єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням ФДМ України. Переліки об'єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються ФДМ України.
За змістом частини 7 цієї ж статті, заяви про включення об'єктів права державної власності до відповідного переліку об'єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, подаються потенційними покупцями до державних органів приватизації за місцезнаходженням об'єкта, що приватизується, у порядку, що встановлюється ФДМ України.
Державні органи приватизації протягом трьох днів після надходження заяви звертаються щодо надання згоди на включення такого об'єкта до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, до уповноважених органів управління державним майном, крім випадків, коли орган приватизації є уповноваженим органом управління державним майном або уповноважений орган управління самостійно ініціював включення такого об'єкта до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації.
Уповноважені органи управління державним майном надають згоду на приватизацію об'єкта державної власності або вмотивовану відмову протягом 15 днів з моменту надходження звернення від державних органів приватизації.
У разі якщо орган приватизації не одержав у встановлений строк дозвіл чи відмову від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, згода на приватизацію вважається наданою.
Державні органи приватизації протягом 30 днів розглядають заяви та приймають рішення щодо включення до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, і в п'ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, підприємство, що приватизується (балансоутримувача об'єкта), а також відповідний уповноважений орган управління (частина 8 статті 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).
Згідно з частиною 9 статті 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» відмова державними органами приватизації у включенні до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, можлива у разі:
- коли підприємство, що пропонується приватизувати, перебуває у процесі ліквідації;
- коли законодавством установлено обмеження щодо приватизації об'єкта;
- вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації;
- невключення Кабінетом Міністрів України за поданням ФДМ України до переліку об'єктів великої приватизації, що підлягають приватизації.
Кожна з цих підстав є самостійною та виключає можливість включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/6319/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.
Зі змісту постанови Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/6319/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, вбачається, що при розгляді спору у подібних правовідносинах Верховний Суд виходив із того, що саме Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначає об'єкти державної і комунальної власності, що не підлягають приватизації та випадки, коли такі об'єкти є такими, що підлягають приватизації, при цьому положення зазначеного Закону поширюються на всі правовідносини, що виникають у процесі приватизації державного майна, з дня набрання ним чинності.
Водночас Верховний Суду у зазначеній справі не взяв до уваги умови договору оренди державного майна, який було укладено між сторонами до набрання чинності Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018.
Крім того, у цій же постанові Верховний Суд виснував наступне.
Норма абзаців 4, 5 частини 7 статті 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» (щодо строків розгляду заяви про включення об'єктів права державної власності до відповідного переліку об'єктів приватизації) є імперативною, абсолютно-визначеною і розширеному тлумаченню не підлягає. Відтак неодержання органом приватизації дозволу чи відмови у приватизації об'єкта державної власності від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, є достатньою підставою вважати, що така згода надана.
Вмотивована відмова органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, повинна містити підстави такої відмови, визначені чинним законодавством України.
Разом з цим, у постанові від 04.10.2023 у справі № 910/8623/22 Верховний Суд зазначив, що зі змісту статті 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» вбачається, що ініціатором включення об'єкту права державної власності до відповідного переліку об'єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації може бути будь-яка особа, зацікавлена в його подальшій приватизації (придбанні), водночас подальший алгоритм дій уповноважених органів полягає, насамперед, у перевірці того чи може зазначений об'єкт бути об'єктом приватизації взагалі з об'єктивних чи суб'єктивних причин, про це, зокрема, свідчать приписи частини 9 статті 11 цього ж Закону.
Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, свій висновок про відсутність правових підстав для включення спірного об'єкту до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу, обґрунтували наявністю вмотивованої відмови ДКС України як органу управління спірним об'єктом державної власності у погодженні включення цього об'єкту до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, що є самостійною підставою для відмови державним органом у включенні до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, а також наявністю у договорові оренди заборони приватизації об'єкта оренди (пункту 2.3).
Такі висновки судів попередніх інстанцій зроблені судами з порушенням норм матеріального права та без урахування висновків Верховного Суду, наведених вище.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, посилаючись на наявність у договорові оренди заборони приватизації об'єкта оренди (пункту 2.3) не врахували, що Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018, частиною 1 статті 4 якого встановлено, що до об'єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об'єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України, поширюється на всі правовідносини, що виникають у процесі приватизації державного майна, з дня набрання ним чинності.
Зосередившись на питанні встановлення вмотивованості відмови ДКС України у погодженні щодо включення спірного об'єкту до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, суди попередніх інстанцій, всупереч вимогам законодавства, не дослідили та не надали оцінку обставинам наявності/відсутності установлених законодавством обмежень щодо приватизації спірного об'єкта, а саме, чи підлягає спірний об'єкт державної власності приватизації відповідно до положень статті 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», тоді як встановлення таких обставин має суттєве значення для вирішення спору, оскільки наявність установлених законодавством обмежень щодо приватизації спірного об'єкта є самостійною підставою для відмови у включенні такого об'єкту до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали оцінку обставинам дотримання ДКС України як органом управління спірним об'єктом державної власності строків, встановлених абзаців 4 частини 7 статті 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» щодо надання вмотивованої відмови органом, уповноваженим управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, а відтак і наявності/відсутності підстав застосування до спірних правовідносин абзацу 5 частини 7 статті 11 зазначеного Закону.
З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та зробленими без урахування наведених вище висновків Верховного Суду.
Ураховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 86, 236 ГПК України визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Оскільки наведеним вимогам оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не відповідають, їх не можна визнати законними і обґрунтованими.
Вищевказане свідчить про порушення судами попередніх інстанцій наведених норм процесуального права, які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 ГПК України).
З огляду на те, що для вирішення спору по суті необхідно встановити обставини та надати оцінку доказам, враховуючи положення пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).
За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.
Під час нового розгляду справи суду слід врахувати наведене у цій постанові, дослідити та оцінити зібрані у справі докази, всебічно і повно з'ясувати всі обставини, що входять до предмета доказування такого позову та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Охримчук Катерини Григорівни задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі № 910/10516/24 скасувати.
3. Справу № 910/10516/24 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
І. С. Міщенко