21 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13671/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Волковицька Н. О., Мачульський Г. М.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
третьої особи - Барди С. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантанна»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024
(судді Кропивна Л. В., Руденко М. А., Яковлєв М. Л.)
у справі за позовом Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантанна»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Міністерство оборони України,
про розірвання договору,
1. Історія справи
1.1. Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) (далі - ЦСБУ, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантанна» (далі - ТОВ «Сантанна», відповідач) про розірвання договору від 03.04.2000 № 554 на пайову участь у будівництві житла.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині повідомлення позивача про настання обставин, які унеможливили виконання ним зобов'язань за договором. Посилаючись на те, що припинення фінансування відповідачем будівництва є істотним порушенням договору, а подальше будівництво у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди земельних ділянок стало неможливим, позивач зазначає, що значною мірою позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору, тому договір на пайову участь у будівництві житла підлягає розірванню у судовому порядку відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 12.06.2024 у позові відмовив.
2.2. Рішення мотивував тим, що:
- обставина неповідомлення відповідачем позивача про порушення провадження у справі про банкрутство ані за ознаками, що наведені у пункті 5.1 договору, ані за законодавчо закріпленими у статті 263 ЦК України, статті 218 Господарського кодексу України ознаками, не відповідає форс-мажорним обставинам (обставинам непереборної сили), у зв'язку з чим твердження позивача про те, що неповідомлення про її виникнення є порушенням умов договору є помилковим, а посилання на пункт 5.4 договору - безпідставним;
- матеріали справи свідчать про відсутність шкоди, завданої позивачу, внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору, оскільки позивач не позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору, й отримав обумовлену договором кількість квартир;
- порушення умов договору відсутнє, адже договір не встановлює строків виконання взаємних зобов'язань сторін, як і договір оренди землі не містить умов здійснити будівництво у визначений строк;
- договір оренди землі не було поновлено через бездіяльність посадових осіб самого позивача, втім, за відсутності доказів передачі земельної ділянки іншій особі наведені позивачем обставини не є такими, що унеможливлюють виконання договору.
2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 04.12.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 скасував, прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю; розірвав договір від 03.04.2000 № 554 на пайову участь у будівництві житла.
2.4. Постанову мотивував тим, що невиконання відповідачем обов'язку з повного фінансування усього об'єкту будівництва у відповідності до затвердженого проєкту є істотним порушенням умов договору, адже від цього залежала належна відповідачу компенсація у вигляді передачі збудованих об'єктів;
- при здійсненні фінансування будівництва, що здійснювалося іншою особою, відповідач, діючи добросовісно та розумно, при здійсненні фінансування будівництва, не міг залишити поза увагою строк такого будівництва у відповідності до договору оренди земельної ділянки.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
3.1. Відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 - залишити в силі.
3.2. Зазначив, що подає касаційну скаргу у відповідності до виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування статті 610 та частини другої статті 651 ЦК України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 щодо істотного порушення умов договору.
3.3. Посилається на відсутність істотного порушення відповідачем умов договору, та відповідно підстав для розірвання договору згідно із частиною другою статті 651 ЦК України, оскільки позивачу після укладення договору та під час його реалізації не завдано шкоди у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди та ним отримано все, на що розраховував згідно із договором.
3.4. Додатково вказав, що договір оренди земельної ділянки, на якій планувалося будівництво дитячого дошкільного закладу, не було поновлено через бездіяльність посадових осіб самого позивача, а подальша зміна цільового призначення земельної ділянки призвела до неможливості виконання умов договору № 554 щодо зобов'язань відповідача в частині фінансування будівництва дитячого дошкільного закладу.
4. Позиції інших учасників справи
4.1. Третя особа у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.
4.2. Позивач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу позивача.
4.3. До Верховного Суду 20.05.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з підстав неможливості представника відповідача (адвоката Середи С. О.) бути присутнім у судовому засіданні 21.05.2025 у зв'язку із хворобою. До клопотання не додано доказів про перебування адвоката Середи С. О. на лікарняному, про який йдеться у клопотанні.
4.4. Розглянувши клопотання, колегія суддів його відхилила, оскільки у клопотанні не вказано про наявність обставин, які б об'єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 21.05.2025. При цьому суд врахував у сукупності також те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність в судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні; явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов'язковою (ухвала Верховного Суду від 25.03.2025, якою відкрито касаційне провадження у справі та призначено її розгляд на 21.05.2025); позиція скаржника викладена письмово у касаційній скарзі; до клопотання не додано доказів про стверджувані у ньому обставини.
5. Мотивувальна частина
5.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представника третьої особи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
5.2. Як установили суди попередніх інстанцій, Головне квартирно-експлуатаційним управління Міністерства оборони України (замовник) та ТОВ «Сантанна» (пайовик) 03.04.2000 уклали договір № 544 на пайову участь у будівництві житла, предметом якого є фінансування пайовиком будівництва цегляного житлового будинку на 90 квартир загальною площею житла 9334,89 м2 з вбудовано-прибудованими приміщеннями загальною площею 2322,01 м2 та дитячим дошкільним закладом на 140 місць на вул. Андрющенка в м. Києві (шифр 94-229) (пункт 1.1 договору).
5.3. Відповідно до умов договору:
- замовник зобов'язується збудувати та передати пайовику у власність 68 квартир загальною площею 7001,17 м2, вбудовано-прибудовані приміщення загальною площею 2322,01 м2 та дошкільний заклад на 140 місць у строки, вказані в абзаці «б» пункту 3.1 цього договору (пункт 1.2);
- пайовик здійснює в повному обсязі фінансування будівництва 10-ти поверхового цегляного житлового будинку на 90 квартир загальною площею 9334,89 м2 з вбудовано-прибудованими приміщеннями загальною площею 2322,01 м2 та дитячого дошкільного закладу на 140 місць на вул. Андрющенка в м. Києві (шифр 94-229). Замовник вносить свою дольову участь у будівництво у вигляді своїх обов'язків у повному обсязі та надання для будівництва проєктної документації, розробленої на стадії «Проєкт» (пункт 2.1).
- розподіл житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями між замовником та пайовиком після його введення в експлуатацію здійснюється наступним чином: замовнику: 22 квартири загальною площею 2333,72 м2; пайовику: 68 квартир загальною площею 7001,17 м2, вбудовано-прибудовані приміщення загальною площею 322,01 м2 та дитячий дошкільний заклад на 140 місць (пункт 2.4 у редакції додаткової угоди від 22.04.2002 № 586);
- пайовик зобов'язаний виконувати в повному обсязі фінансування будівництва 10-ти поверхового цегляного житлового будинку на 90 квартир загальною площею житла 9334,89 м2 з вбудовано-прибудованими приміщеннями загальною площею 2322,01 м2 та дитячим дошкільним закладом на 140 місць на вул. Андрющенка в м. Києві (шифр 94-229) у вигляді передачі матеріалів, перерахування коштів, надання послуг, пов'язаних з будівництвом, безпосередньо підряднику (підпункт «а» пункту 3.2).
5.4. 06.06.2003 сторони договору уклали додаткову угоду № 5/11 до договору, відповідно до якої:
- договір доповнено, зокрема, пунктом 2.8 такого змісту:
«Якщо під час будівництва дитячого дошкільного закладу за пропозиціями пайовика відбуваються будь-які зміни проєктних рішень (застосування нових технологій, матеріалів та конструкцій, розширення будівництва, зміна призначення приміщень тощо) пайовик повинен оплатити за свій рахунок пов'язані з такими змінами витрати по коригуванню та перезатвердженню проєктно-кошторисної документації, при цьому вся додаткова загальна площа приміщень (незалежно від їх призначення), яка утворюватиметься внаслідок вказаних змін проектних рішень (далі - додаткова площа) протягом місяця після введення таких приміщень в експлуатацію, передається пайовику у повному обсязі»;
- пункт 3.1 договору, яким визначено обов'язки замовника, доповнено підпунктом «й» такого змісту:
«стосовно додаткової площі замовник делегує пайовику всі функції, які він (замовник) має або мав би виконувати як замовник будівництва в силу вимог чинного законодавства, а саме:
- отримання дозволу на будівництво;
- вибір розробника проєкту та інших виконавців проєктних і будівельних робіт;
- укладення та виконання договору на здійснення вишукувальних та проєктних робіт, затвердження завдання на проєктування та проєкту;
- здійснення контролю і технічного нагляду (за окремим договором) за додержанням вимог архітектурно-планувального завдання, завдання на проєктування під час проєктування, технічної документації та проєкту під час будівництва;
- укладення та виконання договору генерального підряду на будівництво та підрядних договорів на виконання окремих робіт;
- здійснення прийому в експлуатацію завершеної будівництвом додаткової площі;
- виконання інших функцій замовника будівництва, передбачених чинним законодавством».
5.5. Додатковою угодою від 27.09.2004 у текстах договору та додатках (додаткових угодах) до нього слова «Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України» замінено словами «Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України». Відповідно до оновлених реквізитів замовника за договором ідентифікаційним кодом ЦСБУ зазначено 24969409.
5.6. З метою виконання договору, Київською міською радою (орендодавець) та Міністерством оборони України (орендар) 18.10.2004 укладено договір оренди земельних ділянок, за умовами якого об'єктом оренди відповідно до договору оренди землі є земельні ділянки з наступними характеристиками:
- земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:88:140:0025 (місцерозташування: вул. Григорія Андрющенка, 4 у Шевченківському району; розмір: 0,5264 га; цільове призначення: для будівництва дитячого дошкільного закладу);
- земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:88:140:0026 (місцерозташування: вул. Григорія Андрющенка, 4 у Шевченківському району; розмір: 0,3930 га; цільове призначення: для будівництва житлового будинку).
5.7. При продовженні строку оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:140:0025 відповідно до додаткової угоди від 25.12.2007 № 91-6-00741 до договору оренди землі змінено її цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом. Строк оренди земельної ділянки згідно з цією угодою становить 5 років з моменту її реєстрації Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у Книзі записів державної реєстрації договорів (угоду зареєстровано 25.12.2007).
5.8. Як зазначає позивач у позовній заяві, будівництво на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:140:0026 було завершено та здійснено розподіл квартир відповідно до умов договору. Натомість будівництво дитячого дошкільного закладу на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:140:0025 не здійснено через відсутність фінансування з боку відповідача.
5.9. Позивач вважає, що наявні підстави для розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України, оскільки внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо фінансування будівництва дошкільного дитячого закладу на 140 місць та у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди землі виконання спірного договору стало фактично неможливим.
5.10. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
5.11. З огляду на цей припис Верховний Суд переглядає у касаційному порядку постанову апеляційного суду в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
5.12. Згідно із положеннями пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.13. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.14. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.
5.15. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
5.16. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору), а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
5.17. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
5.18. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
5.19. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.20. Скаржник стверджує, що в цій справі апеляційний господарський суд не врахував висновок щодо застосування статті 610 та частини другої статті 651 ЦК України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 щодо істотного порушення умов договору. Також посилається на відсутність істотного порушення відповідачем умов договору, що свідчить про відсутність підстав для розірвання договору згідно із частиною другою статті 651 ЦК України, оскільки позивачу після укладення договору та під час його реалізації не завдано шкоди у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди та він отримав усе, на що розраховував згідно із договором.
5.21. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, постанов Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких зазначено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
5.22. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
5.23. Таким чином, критерії визначення «істотного порушення» при застосуванні статті 651 ЦК України є загальними для усіх майнових відносин, а отже, дана норма права застосовується в залежності від обставин, встановлених судами у кожній конкретній справі, та доказів, якими ці обставини підтверджуються.
5.24. Так, у постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 651 ЦК України вказала, що « 116. Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
«117. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
118. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
119. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
120. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати».
5.25. Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі за результатами касаційного перегляду судових рішень попередніх інстанцій вказала, що «задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що порушення Університетом умов договору в частині сплати інвестиційного та пайового внесків, а також непередання земельної ділянки ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» є істотними у розумінні частини другої статті 651 ЦК України і, як наслідок, є достатньою підставою для розірвання цього договору за рішенням суду». Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про розірвання договору з підстав його істотного порушення та за результатами касаційного перегляду дійшов висновку, що «істотне порушення умов договору щодо непередання Університетом ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» земельної ділянки як будівельного майданчика та несплати інвестиційного і пайового внесків відсутнє. Адже відповідач здійснив спірне будівництво на земельній ділянці, яка передана в постійне користування Університету, та ввів об'єкт нерухомості в експлуатацію. Викладене вказує й на відсутність шкоди, завданої ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», адже останнє не позбавилося того, на що розраховувало при укладенні договору й досягло його мети».
Тобто будівництво було завершене, а несплата інвестиційного та пайового внесків не перешкодила здійснити таке будівництво.
5.26. Натомість у цій справі (№ 910/13671/23) суди встановили, що спірний договір про пайову участь у будівництві житла укладався з метою фінансування та будівництва як житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями, так і будівництва дитячого дошкільного закладу, відтак цей договір не виконано у повному обсязі. Умови договору щодо фінансування будівництва дитячого дошкільного закладу відповідач не виконав, при цьому будівництво дитячого дошкільного закладу без відповідного фінансування також не здійснювалося.
5.27. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції виходив із встановлених обставин доведення позивачем порушення відповідачем умов договору щодо повного фінансування будівництва протягом можливого строку такого будівництва. Суд вказав, що невиконання пайовиком свого обов'язку фінансувати будівництво, що було предметом та метою договору, є істотним порушенням умов договору.
5.28. Зважаючи на встановлені апеляційним господарським судом обставини, проаналізувавши зміст постанови Великої Палати Верховного Суду, наведеної скаржником у касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом правових висновків щодо застосування частини другої статті 651 ЦК України у подібних правовідносинах, оскільки у справі, що розглядається, та в наведеній скаржником справі суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування однієї і тієї ж норми права у подібних правовідносинах. Тобто висновки щодо застосування норми матеріального права не суперечать висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у наведеній вище постанові, а відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
5.29. При цьому у наведеній скаржником у касаційній скарзі постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, вказана ним норма права (частина друга статті 651 ЦК України) застосовувалася з урахуванням встановлених обставин справи в конкретному випадку. До того ж, розглядаючи спір у подібних правовідносинах, суд може дійти різних висновків за результатами вирішення спору в залежності від встановлених ним обставин справи, поданих сторонами та оцінених судом доказів, залежно від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.
5.30. Отже, посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 651 ЦК України, викладених у постанові, на яку скаржник послався у касаційній скарзі, не знайшли підтвердження під час касаційного перегляду справи. Висновки, зроблені судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, не суперечать висновкам щодо застосування зазначеної норми права, викладеним у наведеній скаржником постанові.
5.31. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
5.32. Решта доводів скаржника (пов'язаність повного виконання умов спірного договору із поновленням договору оренди землі) фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені апеляційним судом, тобто стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, що, з огляду на положення статті 300 ГПК України, не входить до повноважень Верховного Суду.
5.33. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження після відкриття касаційного провадження, касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
5.34. У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» не підлягає.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантанна» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у справі № 910/13671/23 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Н. Волковицька
Г. Мачульський