18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
06 травня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/149/25
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Костянтина ДОВГАНЯ, з секретарем судового засідання Тетяною ДЯЧЕНКО, за участю представників: позивача - Ігор Бежовець (самопредставництво), відповідача - Ілля Кузнецов, адвокат за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Управління забезпечення оперативно рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій до Товариства з обмеженою відповідальністю “АнВа» про стягнення 1 249 043,95 грн,
Заявлено позов про стягнення з відповідача 1 249 043,95 грн неустойки (штрафу) за прострочення поставки товару по договору від 05.09.2024 за № 272.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на неналежне виконання договірних зобов'язань щодо поставки товару.
Справа розглядається в порядку загального позовного провадження.
10.03.2025 відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просив суд зменшити розмір штрафних санкцій вважаючи розрахунок пені завищеним та вважав неправильним визначений позивачем період нарахування пені посилаючись на положення ст.254 ЦК України.
Неможливість вчасного виконання відповідачем умов вищевказаного договору останній пояснював тим, що існували форс-мажорні обставини, які він підтверджує відповідним сертифікатом ТПП.
13.03.2025 позивач подав відповідь на відзив на позов, в якій не погодився з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов і просив позовні вимоги задовольнити повністю.
17.03.2025 відповідач подав до суду письмове заперечення на відповідь на відзив, в якому просив суд зменшити заявлену до стягнення суму на 90%.
Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 19.03.2025 розгляд справи відкладено на 06 травня 2025 року.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні просив суд зменшити розмір штрафних санкцій вважаючи їх завищеними.
Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що Договір
05.09.2024 між сторонами був укладений договір про поставку за № 272, відповідно до умов якого відповідач (Постачальник) зобов'язався у 2024 році поставити у власність позивача (Замовника) Рюкзак індивідуальний (згідно коду з ДК 021.2015-18930000-7 Мішки та пакети) (далі - Продукція) в кількості комплектації та якості згідно із Специфікацією (Додаток №1) на Продукцію до договору, що є невід'ємною частиною Договору, а Замовник зобов'язався прийняти та оплатити Продукцію на умовах цього Договору (далі - Договір).
Закупівля Продукції здійснюється відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 "Про затвердження особливостей публічних закупівель товарів, робіт. І послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» зі змінами (п.1.2 Договору).
Розділом 2 цього Договору визначена його ціна і порядок розрахунків.
Так, згідно п.2.1 ціна Договору становила 13 878 266,10 грн, в т.ч. ПДВ 2313011,35 грн відповідно до тендерної пропозиції ідентифікатора закупівлі UA 2024-08-01-009536-а та Специфікації.
Розділом 3 Договору сторони визначили порядок та строки поставки Продукції.
За умовами п. 3.2. Договору Продукція мала бути поставлена Замовнику у повному обсязі до 30.11.2024 включно.
Розділом 5 Договору визначено порядок та умови виготовлення, поставки і приймання - передачі Продукції.
Відповідно підпункту а) п.7.2. Договору Постачальник зобов'язаний передати Продукцію у власність Замовнику разом з усіма необхідними документами, у порядку та строках, визначених в Договорі.
Проте, як зазначив позивач, відповідач порушив істотні умови договору і здійснив поставку Продукції - 20 грудня 2024 року, що підтверджується видатковою накладною № 291 від 20.12.2024, чим порушило істотні умови договору. Зокрема, відповідач у відзиві на позов цей факт не оспорює.
П.8.3. Договору сторони узгодили, що за порушення строків виконання зобов'язань зазначених у пункті 3.2. цього Договору з Постачальника стягується неустойка у розмірі 0,1%, вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання за кожний календарний день прострочення, а за прострочення понад п'ятнадцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. У випадку порушення строку поставки Продукції нарахування неустойки починається з наступного дня після визначеної цим Договором дати поставки Продукції за весь період прострочення зобов'язання.
П.8.10 сторони домовилися, що за прострочення виконання Постачальником за Договором, нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, неня) припиняється в день наступний за днем фактичного виконання Постачальником зобов'язань за цим Договором.
Відповідач допустив прострочення поставки Продукції з 30.11.2024 по 20.12.2024 (20 днів) на суму 13 878 266,10 грн.
За неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань (прострочення поставки) позивач нарахував відповідачу в порядку п.8.3 Договору неустойку в сумі 277 565,32 грн (13 878 266,10 грн. х 0,1 % х 20 днів) та штраф за прострочення понад п'ятнадцять календарних днів в розмірі 971 478,63 грн (13 878 266,10 х 7%). Загальна сума, яку просить позивач стягнути з відповідача становить 1 249 043,95 грн.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Реалізуючи конституційне право, передбачене ст. 55 Конституції України, на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений, у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно- телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 1 статті 604 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
У той же час, відповідно до ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Сплата неустойки є одним з правових наслідків порушення зобов'язання, передбачених ст. 611 ЦК .
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином обов'язковою умовою для сплати пені, 3 % річних та інфляційних виплат є факт прострочення виконання зобов'язання.
Оцінивши фактичні обставини справи та приписи вищенаведеного законодавства, суд приходить до наступних висновків.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
05.09.2024 сторони уклали договір поставки за № 272.
Згідно п.2.1 ціна Договору становила 13 878 266,10 грн.
За умовами 3.2 Договору відповідач мав здійснити поставу Продукції до 30.11.2024 включно.
Відповідач здійснив поставку Продукції позивачу 20.12.2024, що підтверджується, дослідженою в судовому засіданні, видатковою накладною № 291 від 20.12.2024. Тобто, відповідач прострочив поставку Продукції на 20 календарних днів.
За порушення строків поставки позивач нарахував відповідачу в порядку положень п.8.3 Договору за період з 30.11.2024 по 20.12.2024 (20 днів) -277 565,32 грн неустойки (13 878 266,10 грн. х 0,1 % х 20 днів) та 971 478,63 грн (13 878 266,10 х 7%) штрафу за прострочення понад п'ятнадцять календарних днів. Всього на загальну суму 1 249 043,95 грн.
Суд, дослідивши здійснений позивачем розрахунок щодо стягнення з відповідача неустойки та штрафу за неналежне виконання останнім договірних зобов'язань по вищевказаному Договору вважає його обґрунтованим, арифметично і методологічно правильним.
Прострочення виконання відповідачем договірного зобов'язання в спірний період підтверджується матеріалами справи.
Клопотання відповідача про зменшення заявленої позивачем до стягнення суми до 90% вважає безпідставним, оскільки п.3.2 Договору сторонами визначений термін поставки, а пунктом 8.3 Договору сторони чітко визначили відповідальність за порушення строків виконання зобов'язань, зазначених у п.3.2 цього Договору.
Умови вказаного Договору, які регулюють між сторонами строки та умови розрахунків є чинними і в установленому законом порядку не визнавалися судом недійсними.
Суд зауважує, що згідно ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Отже, відповідач взяв на себе зобов'язання, що виникає з чинного договору в будь-якому випадку своєчасно здійснити поставку Продукції відповідно до його умов.
За приписами ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За положенням ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки господарським судом як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі №917/1068/17, від 22 січня 2019 року у справі №908/868/18).
Наявність у продавця можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013.
Аналізуючи викладене, суд вважає посилання відповідача щодо нарахованих розміру неустойки та штрафу такими, що не відповідають ні основній сумі договору, ні розміру збитків, які і складають заявлену невиконану суму зобов'язання, не є винятковими обставинами для зменшення розміру неустойки.
Ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Суд, приймаючи до уваги майнові інтереси обох контрагентів за спірним договором, не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення розміру штрафних санкцій. Відтак, клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій є безпідставним і задоволенню не підлягає.
Посилання відповідача на Сертифікат від 17.12.2024 № 3200-24-2317, виданий Київською обласною (регіональною) Торгово-промисловою палатою (далі - Сертифікат) та про неможливість своєчасного виконання договірних зобов'язань у зв'язку з існуванням обставин непереборної сили, зокрема, введенням воєнного стану в Україні, суд вважає необґрунтованим, оскільки зазначений Сертифікат носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Тобто, неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
Проте, суд вважає, що вищевказаний Сертифікат, який засвідчує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, оскільки оцінюється судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
Посилання відповідача на Сертифікат, як на підставу і доказ ним неналежного виконання умов Договору, суд оцінює критично, оскільки важко зрозуміти вплив безпосередньо вказаних обставин у Сертифікаті на неможливість здійснення відповідачем вчасної поставки за укладеним Договором.
За змістом п.9.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін. До обставин непереборної сили належній обставини, визначені у Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні».
Зокрема, всі форс-мажорні обставини, вказані у Сертифікаті, існували на час укладання і підписання Договору. Отже посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну не можливість виконання в строк зобов'язань відповідача за укладеним Договором, останнім до суду не подано, в матеріалах справи відсутні, а тому є необґрунтованими.
Суд вважає, що доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Тобто, саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. У даному випадку, відповідачем документально не доведено вплив воєнного стану на спроможність виконувати конкретно визначені обов'язки по вищевказаному Договору.
З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за прострочення поставки Продукції.
Оцінюючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що підстави для зменшення розміру штрафних санкцій відсутні, оскільки відповідачем не доведено поважність причин його несвоєчасного виконання договірних зобов'язань.
За таких обставин, позов підлягає до задоволення і з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1 249 043,95 грн неустойки (штрафу) за прострочення поставки Продукції по договору від 05.09.2024 за № 272.
Відповідно до ст.129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрати на оплату судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, ст. ст.232, 233, 236-241 ГПК України суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АнВа» (код ЄДРПОУ: 03058052; вул.Богдана Хмельницького,3, м.Чигирин, Черкаська область, 20901) на користь Управління забезпечення оперативно рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (код ЄДРПОУ: 33945469; вул.Бережанська,7, м.Київ, 04082) - 1 249 043,95 грн (один мільйон двісті сорок дев'ять тисяч сорок три грн 95 коп.) неустойки (штрафу) та 18 735,66 грн (вісімнадцять тисяч сімсот тридцять п'ять грн 66 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повне рішення складено 29.05.2025.
Суддя Костянтин ДОВГАНЬ