65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"29" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3568/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/3568/24
за позовом: Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» (03179, м. Київ, просп. Перемоги, № 151, код ЄДРПОУ 01181765) в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» (65022, м. Одеса, провул. Юрженка Олександра, № 20, код ЄДРПОУ 23211596)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія «Комплексні системи зв'язку» (65020, м. Одеса, вул. Десятого Квітня, № 16, код ЄДРПОУ 20935454)
про стягнення 3 845,52 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Державне підприємство «Український державний центр радіочастот» в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія «Комплексні системи зв'язку», в якому просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 3 845,52 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про невиконання відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами договором №14-1062/3 від 01.12.2014 в частині оплати виконаних у період з серпня по грудень 2023 року включно робіт (послуг).
Як вказує позивач, між ДП «Український державний центр радіочастот» в особі Південної філії ДП «Український державний центр радіочастот» (Філія) та ТОВ Компанія «Комплексні системи зв'язку» було укладено договір № 14-1062/3 від 01.12.2014, згідно з яким Філія повинна здійснювати роботи з радіочастотного моніторингу параметрів випромінювання та забезпечення електромагнітної сумісності (EMC) радіоелектронних засобів (РЕ3) та випромінюючих пристроїв (BII), а замовник - на підставі Закону України «Про радіочастотний ресурс України» повинен виконувати свої зобов'язання щодо використання РЧР, а також здійснювати оплату вищезгаданих робіт на рахунок Філії.
Так, за ствердженням позивача, у період з серпня по грудень 2023 року ним були виставлені наступні рахунки: № 3941 від 29.08.2023 на суму 824,04 грн, № 4185 від 22.09.2023 на суму 824,04 грн, № 4969 від 26.10.2023 на суму 732,48 грн, № 5452 від 24.11.2023 на суму 732,48 грн, № 5966 від 26.12.2022 на суму 732,48 грн. Загальна сума за виставленими рахунками складає 3845,52 грн.
Як вказує позивач, на адресу відповідача була направлена претензія № Ф51/32/401/24 від 10.05.2024 з вимогою сплатити суму боргу, разом із якою були направлені повторно рахунки та акти виконаних робіт, проте відповіді на претензію Філія не отримала.
Також позивач додає, між сторонами укладено угоду № 14-1062-Е від 01.04.2020 про визнання електронних документів та використання кваліфікованого електронного підпису, згідно якої рахунки та акті Філія направляла на електронну адресу відповідача. При цьому, на час виставлення рахунків у відповідача були діючі дозволи на експлуатацію РЕЗ широкосмугового радіодоступу, а станом на 01.01.2024 усі дозволи анульовані, але борги відповідачем не сплачені.
Отже, на переконання позивача, відповідач є користувачем радіочастотного спектру, а відповідно повинен сплачувати за роботи (послуги) на підставі Закону та договору Філії. В свою чергу, Філія виконувала свої обов'язки по договору належним чином та своєчасно надсилала на адресу відповідача рахунки та акти виконаних робіт, проте останнім було порушено умов п.п 3.6., 3.7. договору, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 3845,52 грн.
Відзив на позов відповідач суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2024 позовна заява вх.№3644/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
19.08.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№ 3644/24 від 13.08.2024) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/3568/24 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.
Крім того, роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 19.08.2024 була надіслана позивачу до його електронного кабінету та доставлена 21.08.2024, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документу.
Так, враховуючи відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія «Комплексні системи зв'язку» електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали від 19.08.2024 про відкриття провадження у справі № 916/3568/24 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 65020, м. Одеса, вул. Десятого Квітня, № 16.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 року у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17, від 19.12.2024 року у справі № 910/9262/23 тощо.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, тощо).
В пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 року об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв'язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвали суду вважаються врученими відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, а саме секретарем судового засідання здійснено спробу передати телефонограму за відомим суду номером телефону відповідача, проте відповіді на дзвінки не отримав.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв'язку з відповідачем, а саме на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщувалось відповідне оголошення від 09.09.2024.
Суд вбачає за необхідне також зазначити, що після підписання електронним цифровим підписом судді ухвали суду від 19.08.2024, судом було направлено процесуальне рішення у справі через програму «Діловодство спеціалізованого суду» на адресу електронної пошти відповідача office@kcc.od.ua (вказана електронна пошта зазначена позивачем на титульному аркуші позовної заяви).
При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містять інформацію що відповідачу документ доставлено до електронної скриньки 22.08.2024, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв'язку з відповідачем.
У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/3568/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.
Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
29.05.2025 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
01.12.2014 між Державним підприємством «Український державний центр радіочастот» в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» (далі - філія, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія «Комплексні системи зв'язку» (далі - замовник, відповідач, ТОВ Компанія «Комплексні системи зв'язку») був укладений договір № 14-1062/3 (далі - договір), згідно з розділом 1 якого філія на підставі п. 4 ст. 16 Закону України «Про радіочастотний ресурс України» та Положення про Південну філію Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» виконує роботи (послуги) з радіочастотного моніторингу параметрів випромінювання та забезпечення електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) та випромінюючих пристроїв (ВП), а замовник на підставі Закону України «Про радіочастотний ресурс України» виконує свої зобов'язання щодо використання РЧР, а також здійснює оплату вищезгаданих робіт на рахунок філії.
Відповідно до п. 2.1. договору філія зобов'язується: виконувати роботи (послуги) по розділу 1 цього договору згідно з вимогами чинного законодавства України у галузі зв'язку, для чого: здійснювати радіочастотний моніторинг РЕЗ та ВП замовника; по заявкам замовника у наданій йому смузі частот виявляти радіозавади, визначати джерела цих радіозавад та усувати їх у строки та у порядку, визначених діючими нормативно-правовими актами (п/п 2.1.1.); в разі потреби здійснювати роботи (послуги) по оформленню дозволів та ліцензій, проведення ПТК та інші разові роботи (послуги) в межах своєї компетенції згідно чинного законодавства. На виконання таких робіт філія виставляє окремий рахунок (п/п 2.1.2.).
Згідно з п. 2.2. замовник зобов'язується: своєчасно забезпечувати філію необхідними для виконання договору документами та інформацією (п/п 2.2.1.); здійснювати експлуатацію РЕЗ та ВП згідно з вимогами чинного законодавства України в галузі радіозв'язку (п/п 2.2.2.); своєчасно здійснювати оплату філії згідно умов цього договору (п/п 2.2.3.); виконувати вимоги філії щодо усунення виявлених порушень умов використання РЧР.
За умовами п.п. 3.1. - 3.7. договору вартість робіт (послуг) по цьому договору визначається згідно тарифів на роботи (послуги) Державного підприємства «Український державний центр радіочастот», пов'язані з користуванням радіочастотним ресурсом України та виділенням номерного ресурсу, затверджених рішенням НКРЗ № 1256 від 11.12.2008 та зареєстрованих Міністерством юстиції України 25.12.2008 за №1238/15929 (далі - тарифи). Перелік РЕЗ та ВП, що підлягають нагляду відповідно до умов договору, надається у додатку №1 до договору, який є невід'ємною його частиною.
Вартість робіт (послуг) по цьому договору може змінюватись у випадку: зміни тарифів; анулювання або закінчення дії дозвільних документів; отримання нових дозвільних документів. У випадку зміни тарифів філія робить відповідний перерахунок з дати, коли тарифи набули чинності. Якщо вартість робіт (послуг) по цьому договору змінюється згідно п.п.3.3.2., 3.3.3. філія вносить зміни та виставляє новий рахунок у відповідності до тарифів, замовник зобов'язаний повідомити філію про такі зміни у 10-денний термін.
Роботи (послуги) філії вважаються виконаними в повному обсязі у разі забезпечення ЕМС РЕЗ та ВП, які належать замовнику та при відсутності скарг замовника на радіозавади, які не були опрацьовані філією у відповідності до вимог нормативної документації, а також у разі виконання вимог нормативної документації у сфері РЧР. Скарги замовника на радіозавади, які виникли з вини самого замовника не є підставою вважати роботи не виконаними.
Замовник сплачує філії за роботи (послуги) по договору шляхом перерахування суми вартості робіт на розрахунковий рахунок філії до 25-го числа наступного місяця, слідуючого за розрахунковим періодом, на підставі виставленого філією рахунку. Починаючи з 26 числа у разі несплати, нараховується пеня у розмірі подвійного облікової ставки НБУ, яка діяла на той період. По виставленим рахункам за роботи (послуги), вказані у п.п.2.1.2. договору, замовник здійснює оплату не пізніше 7-ми днів з дня одержання такого рахунку. Виконання робіт (послуг) підтверджується відповідним двостороннім актом виконаних робіт. Друга сторона повинна підписати такий акт протягом 5 (п'яти) робочих днів з часу надходження або надати мотивовану відмову від підписання акту. У випадку, коли замовник не надіслав підписаний акт у вищевказаний термін та не надав мотивованої відмови, акт автоматично вважається узгодженим, а роботи (послуги) виконаними та такими, що підлягають оплаті.
Відповідно до п.п. 6.1., 6.2. договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2015, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань відповідно до умов договору. Цей договір вважається подовженим на кожний наступний період тривалістю в один рік, але не більше терміну дії дозвільних документів. У разі анулювання або закінчення терміну дії дозвільних документів договір вважається таким, що втратив дію.
Додатком №1 до договору, який є дійсним з 01.12.2022, сторонами погоджено перелік РЕЗ, що підлягають радіочастотному моніторингу, періодичність радіочастотного моніторингу та вартість послуг за місяць, що становить 4394,88 грн з розрахунку виконання робіт на 48 станціях.
Між тим, 01.04.2020 між сторонами була підписана угода про визнання електронних документів та використання кваліфікованого електронного підпису № 14-1062-Е, відповідно до 2.1. якої її предметом є визнання сторонами електронних документів, зазначених в п. 1.4. цього договору, та використання КЕП при їх підписані, які будуть створені та підписані після укладення цієї угоди, а саме - починаючи з 01.04.2020.
В цей же час, п. 1.4. угоди визначено, що електронні документи в розумінні даного договору є: рахунки на оплату, акти виконаних робіт, додатки до договору з радіочастотного моніторингу, в яких змінюється кількість РЕЗ за роботи (послуги) в яких УДЦР виступає виконавцем.
Згідно з п. 2.2. угоди КЕП визнається сторонами як такий, що надає юридичної сили електронним документам, сформованим та направленим з використанням КЕП, за умови відповідності такого КЕП вимогам законодавства. При цьому сторони погоджуються з тим, що електронні документи, підписані КЕП та належним чином направлені відповідній стороні, мають повну юридичну силу у розумінні чинного законодавства, є оригінальними та прирівнюються до оригінальних примірників документів на паперових носіях, підписаних власноручно уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до п. 3.1. угоди якщо сторонами не буде окремо обумовлено інше у відповідному двосторонньому електронному документі (договір, угода, контракт, акт тощо), сторони погодили наступне: електронний документ вважається укладеним сторонами та підписаним всіма необхідними повноважними підписантами з обох сторін у дату, зазначену в тексті такого електронного документа як дата його складання. Ця умова застосовується, в т. ч., у разі, якщо фактична дата накладання КЕП будь-яким з підписантом будь-якої сторони буде раніше або пізніше дати електронного документа, зазначеної в тексті останнього (п/п. 3.1.1.); у разі, якщо КЕП останнього необхідного підписанта будь-якої сторони буде накладено раніше або пізніше дати, зазначеної в тексті електронного документа як дата його складання, умови електронного документа набудуть чинності та будуть застосовуватися, у всякому разі, до правовідносин сторін, що виникнуть починаючи з дати, зазначеної у тексті такого електронного документа як дата його складання (п/п. 3.1.2.); пункт 3.1.1 не застосовується до рахунків на оплату. Рахунки вважаються чинними в разі їх підписання стороною, яка їх направила (п/п. 3.1.3).
Згідно з п. 5.5. угоди ця угода, викладена на паперових носіях, набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками, скріплення печатками сторін та вважається укладеною на невизначений строк. Припинення дії цієї угоди можливе за взаємною письмовою згодою сторін (укладеній у паперовій або в електронній формі) або за волевиявленням однієї із сторін, за умови повідомлення іншої сторони не пізніше, ніж за 30 днів до дати такого запланованого припинення дії угоди. Водночас, припинення дії цієї угоди ні в якому випадку не призведе до припинення чинності електронних документів, складених та підписаних в період дії цієї угоди.
Також до матеріалів справи позивачем долучено видані Українським державним центром радіочастот Товариству з обмеженою відповідальністю Компанія «Комплексні системи зв'язку» дозволи на експлуатацію радіоелектронного засобу широкосмугового радіодоступу, зокрема: № СРТ-51-0487806 від 10.08.2018 (дійсний до 09.09.2023); № СРТ-51-0515923 від 16.01.2019 (дійсний до 15.01.2024); № СРТ-51-0565674 від 14.05.2019 (дійсний до 22.05.2024); № СРТ-51-0573965 від 17.07.2019 (дійсний до 29.07.2024); № СРТ-51-0664904 від 29.12.2020 (дійсний до 31.03.2026); № СРТ-51-0664905 від 29.12.2020 (дійсний до 31.03.2026); № СРТ-51-0664906 від 29.12.2020 (дійсний до 31.03.2026); № СРТ-51-0664907 від 29.12.2020 (дійсний до 07.04.2026); № СРТ-51-0695305 від 25.06.2021 (дійсний до 08.10.2026).
Матеріали справи містять наступні рахунки: рахунок №3941 від 29.08.2023 за надані послуги у період з 01.08.2023 по 31.08.2023 на суму 824,04 грн; рахунок №4185 від 22.09.2023 за надані послуги у період з 01.09.2023 по 30.09.2023 на суму 824,04 грн; рахунок №4969 від 26.10.2023 за надані послуги у період з 01.10.2023 по 31.10.2023 на суму 732,48 грн; рахунок №5452 від 24.11.2023 за надані послуги у період з 01.11.2023 по 30.11.2023 на суму 732,48 грн; рахунок №5966 від 26.12.2023 за надані послуги у період з 01.12.2023 по 31.12.2023 на суму 732,48 грн. Загальна сума за виставленими рахунками складає 3845,52 грн.
Також, матеріали справи містять акти про виконання робіт, пов'язаних з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності (ЕМС) РЕЗ (РО), а саме: від 31.08.2023 за серпень 2023 року на суму 824,04 грн; від 29.08.2023 за вересень 2023 року на суму 824,04 грн; від 31.10.2023 за жовтень 2023 року на суму 732,48 грн; від 30.11.2023 за листопад 2023 року на суму 732,48 грн; від 31.12.2023 за грудень 2023 року на суму 732,48 грн.
Господарським судом встановлено, що позивачем було направлено відповідачу претензію № Ф51/32/401/24 від 10.05.2024, відповідно до якої позивач просив погасити заборгованість перед Південною філією та перерахувати суму у розмірі 3845,52 грн в продовж 7-ми днів з часу одержання цієї претензії. Окрім того, позивач, разом із претензією направив для підписання 2 примірника вищенаведених актів виконаних робіт та відповідні рахунки на оплату заборгованості. Матеріали справи містять та судом досліджено докази направлення позивачем на адресу відповідача вказаних вище претензії, актів та рахунків.
У зв'язку з тим, що відповідачем не було здійснено оплату вартості означених вище послуг, позивач звернувся з даним позовом до суду і просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги у спірному періоді в розмірі 3845,52 грн.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору (частина 7 статті 180 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 905 ЦК України встановлено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону України «Про електронні комунікації» (далі Закон) державне підприємство, що перебуває у сфері управління регуляторного органу, виконує роботи на платній основі на договірних засадах. За рахунок розпорядників коштів Державного бюджету України виконуються роботи, пов'язані з розрахунком щодо можливості та умов користування радіочастотним спектром для потреб телерадіомовлення, та роботи, пов'язані з виявленням джерел завад у смугах радіочастот загального користування, за заявою спеціальних користувачів.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону користування радіочастотним спектром здійснюється на засадах загальної авторизації або індивідуальних прав на підставі ліцензій на користування радіочастотним спектром.
За умовами ч. 2 ст. 54 Закону підставами для анулювання ліцензії є, зокрема: заява користувача радіочастотного спектра про анулювання своєї ліцензії (п.1); наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про державну реєстрацію припинення юридичної особи (державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця), крім випадків переоформлення ліцензії у зв'язку з реорганізацією (п.5); нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи - суб'єкта господарювання (п.6); несплата або сплата не в повному обсязі рентної плати до Державного бюджету України протягом трьох і більше місяців відповідно до наданої контролюючим органом інформації в порядку, передбаченому спільним нормативно-правовим актом регуляторного органу та контролюючого органу (п.7).
Частиною 6 статті 54 Закону передбачено, що рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через 10 днів з моменту його прийняття, а у випадках, передбачених пунктами 5, 6, 7 частини другої цієї статті, - з моменту прийняття відповідного рішення.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між Державним підприємством «Український державний центр радіочастот» в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія «Комплексні системи зв'язку» виникли господарські зобов'язання, підставою яких є письмовий договір №14-1062/3 від 01.12.2014, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання виконати роботи (послуги) з радіочастотного моніторингу параметрів випромінювання та забезпечення електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) та випромінюючих пристроїв (ВП), а відповідач зобов'язувався здійснити оплату вищезгаданих робіт на рахунок філії.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із наданням послуг здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
Укладений між сторонами договір №14-1062/3 від 01.12.2014, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, і за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що позивачем надані відповідачу послуги за договором, пов'язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) за період з серпня по грудень 2023 року на суму 3845,52 грн, про що позивачем складено відповідні акти про виконання робіт та виставлені відповідачу рахунки.
Ці акти та рахунки, як вказує позивач та встановлено судом, були направлені на адресу відповідача, однак жоден акт не було підписано та не повернуто відповідачем. А відтак, за твердженням позивача послуги у відповідності із п. 3.7. договору вважаються наданими належним чином, зворотнього відповідачем доведено суду не було.
Оскільки, матеріали справи не містять жодних доказів з боку відповідача щодо зауважень та/або заперечень стосовно надання послуг за договором з серпня по грудень 2023 року, а також доказів повернення підписаних актів, суд погоджується з доводами позивача, що в силу п. 3.7. договору такі акти є прийнятими відповідачем без зауважень і мають силу документів, підписаних замовником, а послуги вважаються наданими належним чином та прийнятими в повному обсязі, а отже такими, що належали до оплати відповідачем.
Доказів на підтвердження наявності у відповідача заперечень щодо наданих позивачем послуг та/або відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг, а також претензій щодо виконання позивачем умов даного договору суду не надано.
В свою чергу отримання відповідачем послуг за спірним договором є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити наданий комплекс послуг відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Оплату послуг, за умовами договору відповідач зобов'язаний здійснювати щомісячно до 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
Матеріали справі свідчать, що відповідачем в порушення умов п. 3.6. договору №14-1062/3 від 01.12.2014 та ч.1 ст. 530 ЦК України не було здійснено оплату вартості комплексу послуг на суму 3845,52 грн. Судом встановлено, що будь-яких заперечень щодо наявності заборгованості по сплаті вартості послуг, доказів, що спростовують її розмір або доказів оплати, відповідачем до суду не надано.
Відтак, беручи до уваги зазначені законодавчі положення та дослідивши встановлені обставини справи, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань за умовами договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 3845,52 грн є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.
При цьому господарський суд вважає за необхідне зауважити наступне.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до ч.ч.1 та 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи з наведеного, потрібно зазначити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. При цьому кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо.
Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права, які враховуються за правилами ч.4 ст.236 ГПК України, зроблено в постанові Великої Палати Верховного суду від 21.06.2023 по справі № 916/3027/21.
Таким чином, відсутність у сторін цього судового спору належним чином оформлених первинних документів (актів з підписами відповідача) не усуває обов'язок останнього заперечувати проти доводів про виконання позивачем договору, однак Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія «Комплексні системи зв'язку» ніяким чином не спростувало твердження позивача щодо безпідставної неоплати вартості наданих послуг, тому, виходячи з матеріалів справи, господарський суд вважає більш вірогідним те, що позивач надав обумовлені послуги, а споживач умови договору протиправно не виконує.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів в сукупності з урахуванням всіх обставин справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, оскільки судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували сплату спірної заборгованості, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заявленої заборгованості правомірними, законними та обґрунтованими, такими, що не спростовані відповідачем, і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги задоволення в повному обсязі позовних вимог позивача, сплачений останнім при поданні позову судовий збір в розмірі 3028,00 грн підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія «Комплексні системи зв'язку» (65020, м. Одеса, вул. Десятого Квітня, № 16, код ЄДРПОУ 20935454) на користь Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» (03179, м. Київ, просп. Перемоги, № 151, код ЄДРПОУ 01181765) в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» (65022, м. Одеса, провул. Юрженка Олександра, № 20, код ЄДРПОУ 23211596) суму основної заборгованості в розмірі 3 845 (три тисячі вісімсот сорок п'ять) грн 52 коп та витрати на оплату судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 29 травня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський