65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"29" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/219/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/219/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ердгаз» (01135, м. Київ, вул. Павлівська, буд. 29, код ЄДРПОУ 38404559)
до відповідача: Приватного підприємства «Грифон» (73000, м. Херсон, бульвар Мирний, буд. 3, код ЄДРПОУ 31848073)
про стягнення 126 010,66 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ердгаз» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «Грифон» про стягнення 126010,66 грн, у тому числі: основний борг у сумі 71927,69 грн, штраф в сумі 7192,76 грн, пеня в сумі 12966,69 грн, 3% річних у сумі 6219,28 грн, інфляційні втрати в сумі 27704,24 грн, а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.
В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору на постачання природного газу №15/12/21-ЕГ-272 від 15.12.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за спожитий газ в період з січня по лютий 2022 року.
Як вказує позивач, ним самостійно було отримано відповідні дані від Оператора ГТС, складено акт прийому передачі, відповідний рахунок та за допомогою програми Business automation software for integrated enterprise management були направлені на ел. адресу відповідача, зазначену в п. 2.1.1. додатку № 1 до договору та призначену для оперативного обміну інформацією, пов'язаною з виконанням договору, проте підписані відповідачем акти так і не отримав.
Позивач зауважив, що у зв'язку з відсутністю підписаних відповідачем актів приймання-передачі за період січень - лютий 2022 року, позивач звернувся до Оператора ГРМ з запитом щодо надання відповідних даних.
За ствердженням позивача, він на виконання умов договору здійснив постачання природного газу відповідачу у січні 2022 - лютому 2022 року в обсязі 1,526 тисячі метрів кубічних на загальну суму 71927,69 грн, що підтверджується листом АТ «Херсонгаз» вих. № 250117/1058/80 від 17.01.2025 та карткою рахунка контрагента за зазначений період.
В свою чергу, у порушення взятих на себе зобов'язань за договором і положень ст.ст. 526, 612 Закону № 435-IV, ст. 193 Закону № 436- IV ПП «Грифон» не виконало у повному обсязі взяті на себе грошові зобов'язання щодо оплати вартості природного газу за договором.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, останній нарахував пеню та штраф за неналежне виконання відповідачем умов договору, а також інфляційні втрати та 3% річних.
Відповідач надав до суду відзив на позов (вх. № 5590/25 від 19.02.2025), в якому, останній визнав обставини укладення між сторонами 15.12.2021 договору постачання природного газу № 15/12/21-ЕГ-272 та факт несплати за отриманий у лютому газ, проте зауважив, що через втрату ключів та документів, необхідних для доступу до банківської інформації, відповідач не має можливості перевірити здійснення оплати за отриманий газ у січні. Окрім того, відповідач не має можливості перевірити показники газового лічильника, а через обстріли та руйнування не впевнений у технічній можливості отримання відповідних даних.
Також, відповідач вважає, що позивач не надав доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору, тому провадження по справі потрібно припинити та без розгляду повернути позивачу позовну заяву.
При цьому, відповідач заперечує проти сум штрафу та пені на підставі п. 8.1. договору, за яким сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків щодо договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Відповідач наголошує, що не оскаржує саму наявність боргу за отриманий газ, хоча і не може перевірити нарахований розмір, проте позивач не надав належних доказів того, що строк оплати боргу вже настав, але у будь-якому випадку відповідач не вважає себе винним, оскільки борг виник виключно через обставини непереборної сили, а саме через військову агресію Російської Федерації.
При цьому, відповідач додає, що у власності відповідача нічого немає, окрім частини офісної будівлі за його адресою реєстрації, підприємство втратило можливість продовжувати свою діяльність і наразі не має можливості її відновити, як і не має змоги у будь-який спосіб уникнути впливу військових дій на свою господарську діяльність, а тому відповідач вважає, що вимушена зупинка діяльності сталася безпосередньо внаслідок об'єктивних форс-мажорних обставин, які він не міг передбачити та уникнути їх негативних наслідків, що повністю відповідає умовам розділу 8 договору постачання та умовам ч. 2 ст. 218 ГК України.
Щодо інформування позивача про форс-мажорні обставини відповідач зауважує ,що їх виникнення через військову агресію Російської Федерації мало надзвичайно великий вплив на усі сторони життя в України, а не тільки у М. Херсоні, а тому відповідач вважає їх загальновідомими, таким, які відразу стали відомими і позивачу. Водночас, за ствердженням відповідача, він мав намір повідомити усіх контрагентів, але через дуже швидкий виїзд х м. Херсона відповідачем була залишена документація в херсонському офісі, а безпосередніх контактів між представниками сторін ніколи не відбувалося, уся комунікація була через менеджера, яка звільнилась одразу після початку бойових дій.
Відповідач вважає, що не втратив права посилатися на форс-мажорні обставини, оскільки розділ 8 договору не передбачає наслідків у випадку відсутності або несвоєчасності відповідного повідомлення.
Заперечуючи проти стягнення відсотків на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зазначив, що позивач не передав йому визначені договором первинні документи, які засвідчують кількість газу, переданого споживачу, та його загальну вартість.
Відповідно, законом передбаченим доказом здійснення господарської операції, виникнення через неї нового зобов'язання (боргу) та підстав для здійснення відповідачем платежу з метою погашення зобов'язання є визначені договором постачання первинні документи, які постачальник повинен надати споживачу - акти приймання-передачі природного газу та/або рахунки-акти в паперовій формі, підписані уповноваженою особою, або у електронній формі з накладанням кваліфікованого електронного підпису. Проте, за ствердженням відповідача, він не отримував від позивача таких документів, а у позовній заяві немає доказів, що такі документи були передані відповідачу або відправлені на його адресу, а доданий позивачем скріншот містить лише заголовки якихось листів без зазначення дати та часу, неможливо встановити зміст листа та відсутні відомості про накладання кваліфікованого електронного підпису.
За висновком відповідача, через те, що позивач не вчинив дій, встановлених договором (прострочення кредитора, ч.1 ст.613 ЦК України), то відповідач не міг зробити наступний крок - виконати своє грошове зобов'язання, тому не повинен сплачувати проценти за час прострочення кредитора.
Позивач, у відповіді на відзив (вх. № 6892/25 від 03.03.2025), окрім раніше зазначеного, додав, що передбачена договором умова щодо оплати за надані послуги постачання природного газу з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє відповідача від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг, є її реальність, а наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою, неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання відповідачем актів приймання послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам), оскільки правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт).
На переконання позивача, непідписання актів приймання наданих послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання може свідчити про недобросовісність поведінки відповідача, який таким чином намагається уникнути оплати цих послуг, оскільки фактично у всіх договірних відносинах факт оплати ставиться у залежність від підписання актів наданих послуг, що має на меті настання узгодження сторонами обсягу та якості товарів та встановлення терміну відліку виникнення зобов'язання з оплати. Ігнорування замовником підписання актів та/або безпідставне ухилення від прийняття наданих послуг не може бути підставою, яка звільняє його від обов'язку оплатити надані послуги (товари). При цьому, позивач зауважує і про ненадання відповідачем, на вимогу умов договору, актів про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період.
Щодо форс-мажорних обставин та звільнення від зобов'язань по договору позивач наголошує, що відповідачем не наведено здійснення ним жодних можливих заходів щодо належного виконання зобов'язання за договором та не надано належних та допустимих доказів, що свідчили би про винятковість обставин, що вплинули та сприяли такому невиконанню, випадку або непереборної сили. Жодних підтверджуючих документів, як і повідомлення про настання відповідних обставин відповідачем у відповідний строк надано не було.
В подальшому відповідач надав заперечення (вх. № 8407/25, № 8408/25 від 14.03.2025) на відповідь на відзив, де додатково наголосив, що за умовами договору саме позивач повинен був скласти а надати відповідачу акти приймання-передачі природного газу, але відповідач не отримав від позивача акти, підписані визначеним у договорі способом, а тому вони не були підписані відповідачем та не були повернуті позивачу не через недбалість чи не добросовісність відповідача, а через те, що останній їх не отримував. Через відсутність відповідних дій позивача у відповідача немає офіційного документу з визначеним розміром боргу та датою початку строку оплату.
Також відповідач не погодився з доводами позивача щодо не доведення ним дії форс-мажорних обставин, оскільки, на думку відповідача, він навів аргументи та докази того, що через воєнний стан не може здійснювати підприємницьку діяльність , а також проаналізував умови договору і показав, що ані в законодавстві, ані в договорі немає заборони посилатися на форс-мажорні обставини у випадку несвоєчасного повідомлення іншої сторни.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2025 позовна заява вх. № 230/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
27.01.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 230/25 від 23.01.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу № 916/219/25 за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.
Крім того, учасникам справи роз'яснено про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
19.02.2025 через систему «Електронний суд» до суду надійшов відзив ПП «Грифон» (вх. № 5590/25) на позовну заяву, який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.
03.03.2025 ТОВ «Ердгаз» надало до суду відповідь (вх. № 6892/25) на відзив, яка судом була також прийнята до розгляду та долучена разом із доказами до матеріалів справи.
14.03.2025 відповідачем подано до суду тотожні за змістом заперечення (вх. №№ 8407/25, 8408/25) на відповідь на відзив. Вказані заперечення були судом долучені до матеріалів справи.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.
Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
29.05.2025 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
15.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ердгаз» (постачальник, позивач, ТОВ «Ердгаз») та Приватним підприємством «Грифон» (споживач, відповідач, ПП «Грифон») було укладено договір № 15/12/21-ЕГ-272 постачання природного газу, відповідно до п. 2.1. якого постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних (п. 1.3. Додатку № 1) для споживача підтверджених об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Обов'язковою умовою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача, зокрема, укладеного з Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, на підставі якого споживач набуває право санкціоновано відбирати газ із газорозподільної системи та Оператором ГТС договору на транспортування природного газу (п. 2.2 договору).
Відповідно до п. 3.1 договору, постачальник забезпечує постачання підтвердженого обсягу природного газу споживачу протягом визначеного у Додатку №1 до даного договору періоду постачання.
За умовами п. 3.2 договору, споживач, зокрема, 15 числа місяця, що передує місяцю поставки газу, надає постачальнику заявку на планові обсяги використання газу на наступний місяць. У разі відсутності письмової заявки, підтвердженим обсягом газу є плановий обсяг, визначений у п. 1.3 Додатку №1 до договору.
Згідно з абз. 4 п. 3.7 договору, постачальник має право контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи базу даних Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об'єкті споживача.
Пунктами 3.8., 3.9. договору визначено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу.
За підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за місяцем поставки, зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем.
На підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГРМ/ГТС постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника.
Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу. У випадку неповернення примірника акта приймання-передачі у вказаний строк, природний газ вважається прийнятим Споживачем за обсягом та вартістю. У випадку відмови від підписання акта приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судм вартість поставленого природного газу встановлюється відповідно до даних постачальника, а обсяги відповідно до даних оператора ГРМ/ГТС.
Згідно з п. 3.11. договору кількість газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу відповідно до вимог, встановлених Кодексом газорозподільних систем, Кодексом газорозподільної системи.
Відповідно до п.4.1. договору постачання газу здійснюється за ціною, що вільно встановлюється між постачальником та споживачем.
Ціна газу на момент укладання договору становить:
При умові 100% попередньої оплати договірного обсягу постачання газу до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки 28 333,33 грн за 1000 куб.м, крім того ПДВ 5 666,67 грн, всього з ПДВ - 34 000,00 грн.
При умові 100% оплати договірного обсягу постачання газу до 25 числа місяця поставки 28 583,33 грн за 1000 куб.м, крім того ПДВ 5 716,67 грн, всього з ПДВ - 34 300,00 грн.
При умові 100% оплати фактичного обсягу споживання газу до 18 числа місяця наступного за місяцем поставки 29 250,00 грн за 1000 куб.м, крім того ПДВ 5 850,00 грн, всього з ПДВ - 35 100,00 грн.
В подальшому ціна на газ визначається на офіційному веб сайті постачальника. У разі зміни постачальником, така ціна є обов'язковою для сторін даного договору. Споживач підписанням цього договору підтверджує, що погоджується з даним порядком визначення та зміни ціни.
Вартість місячного договірного обсягу газу, відповідного місяця постачання, визначається як добуток ціни газу та планового обсягу газу, визначеного сторонами на відповідний місяць постачання (п. 1.3 Додатку №1 або відповідної заявки).
Вартість фактично поставленого споживачу обсягу газу, протягом відповідного місяця постачання, визначається як добуток ціни газу та обсягу фактично поставленого споживачу газу, за відповідний місяць постачання, згідно актів приймання-передачі.
Загальна вартість договору складається з місячних сум вартості фактично поставлених обсягів газу споживачеві, згідно актів приймання-передачі, складених сторонами протягом строку дії договору.
Відповідно до п. 4.4. договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті. Сума платежу попередньої оплати розраховується як добуток ціни, визначеної на наступний період передоплати, на плановий обсяг природного газу по кожному об'єкту споживача, заявленого на наступний період передоплати. У разі відсутності інформації про ціну на наступний період передоплати до дня здійснення попередньої оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У випадку недоплати за фактично поставлений природний газ за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 05 числа місяця, наступного за місяцем поставки, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць, та/або акту звіряння, та/або рахунку-акту.
У пункті 4.11. договору сторони погодили, що рахунки, акти, передбачені за цим договором, можуть надаватися іншій стороні в електронному вигляді, з накладанням на документ електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом уповноважених осіб сторони та відправленням електронних документів у середовищі програмного забезпечення М.Е.Doc., за умови, що вони складені згідно чинного законодавства про електронні документи, електронний документообіг та електронний цифровий підпис. Сторони погодилися та взаємно визнали, що кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Порядок складання, погодження та затвердження документів електронним підписом відповідає порядку складання, погодження та затвердження документів у паперовому вигляді відповідно до вимог чинного законодавства.
Підпунктом 5.1.2. пункту 5.1. договору передбачено право споживача безоплатно отримувати інформацію про фактично використані обсяги природного газу, а підпунктом 5.2.6. пункту 5.2. встановлено, зокрема, що споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
Положеннями пункту 6.1 договору передбачено, що за невиконання, або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, що встановлена цим договором та чинним законодавством України.
Згідно п. 6.2. договору у разі проведення споживачем неповних або несвоєчасних розрахунків за договором він у безспірному порядку повинен сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від суми простроченого платежу.
Згідно з п. 8.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків щодо договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Під форс-мажорними обставинами розуміють обставини, які виникли внаслідок непередбачених сторонами подій надзвичайного і невідворотного характеру, включаючи вибухи на газопроводі, пожежі, землетруси, повені, оповзні, інші стихійні лиха, війну або військові дій. Строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин (п. 8.2. договору).
За умовами п.п. 8.3., 8.4. договору, сторони зобов'язані негайно повідомити про обставини форс-мажору та протягом 14 днів з дати їх виникнення надати підтверджуючи документи відповідно до законодавства. Настання обставин форс-мажору підтверджується у встановленому законодавством порядку.
Положеннями п. 8.5 договору передбачено, що виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови споживача від сплати постачальнику за газ, який був поставлений до їх виникнення.
Відповідно до п. 9.5 договору, всі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром або вручені особисто за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення або дата поштового штемпелю відділу зв'язку одержувача. Оперативний обмін інформацією здійснюється між сторонами, у порядку, визначеному у Додатку №1 до договору.
Договір, у відповідності з п. 9.9, набирає чинності з моменту його підписання та діє у частині постачання природного газу до 31.12.2022, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
В Додатку № 1 до договору сторони узгодили умови постачання, зокрема: період постачання: з січня по грудень 2022 року; плановий обсяг постачання (4,3 тис.куб.м) з розподілом по місяцях, зокрема, січень - 1 тис.куб.м., лютий - 1,0 тис.куб.м.; ЕIC-код споживача: 56ХО0000VNK2100U; електронна пошта споживача для оперативного обміну інформацією: chergina.galina@gmail.com.
Вказаний договір з додатком підписаний сторонами без зауважень та скріплений печатками обох суб'єктів господарювання.
Матеріали справи містять складені позивачем акти приймання-передачі природного газу № 277 від 31.01.2022 на суму 52571,82 грн та № 899 від 28.02.2022 на суму 19355,87 грн.
На підтвердження направлення актів-прийому-передачі природного газу та відповідних рахунків позивачем надано суду скріншот з програми Business automation software for integrated enterprise management, з якого вбачається направлення актів та рахунків на електронну адресу відповідача, зазначену в Додатку № 1 до договору, 10.02.2022, 15.03.2022, 18.03.2022 та 13.04.2022.
Разом з тим, за твердженням позивача, у зв'язку з відсутністю підписаних відповідачем актів приймання-передачі за період січень - лютий 2022, позивач звернувся до Оператора ГРМ з запитом щодо надання відповідних даних, за результатом чого отримав лист від 17.01.2025 вих. № 250117/1058/80 АТ «Херсонгаз», з яким відповідач уклав договір розподілу № 1-112857КТ від 01.12.2018, відповідно до якого ТОВ «Ердгаз» у січні-лютому 2022 здійснив постачання природного газу ПП «Грифон» в обсязі 1526,96 куб.м., а саме: у січні 2022 року - 1014,9 куб.м; у лютому 2022 року - 512,06 куб.м., на загальну суму 71927,69 грн., що в свою чергу підтверджується карткою рахунка контрагента за зазначений період.
Відповідачем також надано суду наказ про припинення діяльності від 01.03.2022, яким директор відповідача, у зв'язку з введенням воєнного стану та загрозою окупації м. Херсона, а також через розрив усіх договорів довгострокової оренди приміщень та звільнення усіх працівників, наказав повідомити зацікавлених контрагентів про виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та зупинити будь-яку діяльність ПП «Грифон».
Матеріали справи також містять заяву ПП «Грифон» №2-11/2025 від 11.02.2025, адресовану ТОВ «Ердгаз» про настання форс-мажорних обставин.
У зв'язку з простроченням оплати за поставлений природний газ, окрім основного боргу в сумі 71927,69 грн, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача штраф в розмірі 7192,76 грн, пеню в розмірі 12966,69 грн, інфляційні втрати в розмірі 27704,24 грн та 3% річних в розмірі 6219,28 грн.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Приписами частини 2 статті 343 Господарського кодексу України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язаннях встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У статті 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 632 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну отриманого товару.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру.
Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
За положеннями ч. 1ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Постачання природного газу постачальником здійснюється на підставі відповідного договору. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1).
Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Як встановлено судом, правовідносини між ТОВ «Ердгаз», як постачальником, та ПП «Грифон», як споживачем, виникли на підставі укладеного між ними 15.12.2021 договору № 15/12/21-ЕГ-272 постачання природного газу та стосуються сфери постачання природного газу.
Укладений між сторонами по справі договір, за яким позивач здійснює постачання природного газу відповідачу, є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ст. 204 Цивільного кодексу України укладений сторонами договір, як правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами, і зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Як зазначалось вище, за вказаним договором позивачем нараховано відповідачу до стягнення плату за спожитий природний газ на підставі даних з інформаційної платформи Оператора ГТС - АТ «Херсонгаз», яке листом вих.№250117/1058/80 від 17.01.2025 повідомило, що обсяг споживання відповідача в січні 2022 року становив 1014,90 куб.м., в лютому 2022 року - 512,06 куб.м. Вказані дані Оператора ГТС відповідачем не спростовано будь-яким доказом.
Водночас, судом враховано, що ПП «Грифон» є суб'єктом ринку природного газу (як споживач) та має ЕІС-код, який є персональним номером для ідентифікації суб'єкту ринку природного газу у газотранспортній інформаційній системі України та є необхідною умовою для газопостачання як побутовим, так і непобутовим споживачам, оскільки використовуються для обліку природного газу.
Отже, суб'єкти ринку природного газу мають право доступу до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей. В свою чергу, як позивач, так і відповідач мають можливість відстежувати обсяг природного газу, що поставляється/споживається суб'єктом ринку газопостачання, згідно з ЕІС-кодом такого суб'єкту.
Отже, ТОВ «Ердгаз» провів нарахування вартості спожитого відповідачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які були отримані ним в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
Крім того, суд враховує, що поставка природного газу здійснювалась на підставі відповідного договору, а не актів приймання - передачі. Акт засвідчує лише здійснення господарської операції та є первинним документом, який є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Тобто, акт приймання-передачі газу не є документом, що існує сам по собі, він передбачений відповідним договором; відповідач погоджувався з даною умовою та її не оскаржував. Підписаним сторонами договором про постачання природного газу від 15.12.2021 №15/12/21-ЕГ-271 було зазначено, що приймання газу переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки оформлюється саме актом приймання-передачі газу.
Відтак, обставина поставки відповідачу природного газу підтверджена матеріалами справи. Прийняття відповідачем від позивача поставленого природного газу є підставою виникнення у відповідача зобов'язання здійснити оплату за поставлений на об'єкт відповідача природний газ.
Суд також враховує ту обставину, що фактично обов'язок з оплати спожитого природного газу виникає у споживача не з моменту направлення чи підписання акту приймання-передачі природного газу, а за наслідком спожиття природного газу. Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 Цього кодексу).
З огляду на те, що у матеріалах справи наявні докази споживання відповідачем у січні-лютому 2022 газу, що поставлявся ТОВ «Ердгаз», враховуючи вищенаведені обставини даної справи та приписи чинного законодавства, суд зазначає, що договір постачання природного газу є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, обумовлених цим договором.
Як свідчать матеріали справи, позивачем були складені відповідні акти, які підписані з боку постачальника та скріплені печаткою, та були направлені відповідачу на електронну адресу, зазначену в умовах договору.
Суд також враховує, що місцезнаходженням відповідача є м. Херсон, при цьому загальновідомим фактом є те, що з перших днів військової агресії рф проти України вказаний населений пункт знаходився в зоні активних бойових дій та був окупований в перші дні військової агресії, відтак є очевидним факт неможливості направлення позивачем та отримання відповідачем поштової кореспонденції, проте позивач скористався своїм правом, передбаченим умовами договору, направити відповідні акти або рахунки на погоджену сторонами електронну пошту.
Доводи відповідача щодо ненаправлення йому актів та рахунків на оплату спростовуються наданими позивачем доказами щодо направлення відповідних документів електронною поштою. При цьому суд зауважує, що така обставина, зазначена відповідачем, в будь-якому випадку не може бути підставою для звільнення від обов'язку вчасної оплати спожитого природного газу.
Так, відповідач в порушення приписів ст.ст. 525, 526, 610, 629, 692, 714 ЦК України, ст.193 ГК України та умов договору вартість спожитого природного газу в розмірі 225493,77 грн не оплатив, не дивлячись на те, що згідно ч.1 ст.530 ЦК України строк виконання відповідного грошового зобов'язання настав. Протилежного суду не доведено.
При цьому, суд звертає увагу на те, що наявність заборгованості за природний газ відповідач не спростував, доказів її сплати на користь позивача до матеріалів справи не надав, контррозрахунків основного боргу відповідачем суду також не надано, що свідчить про згоду відповідача із заявленим позивачем обсягом спожитого ПП «Грифон» природного газу, а тому позовна вимога щодо стягнення 71927,69 грн основної заборгованості за спожитий відповідачем газ протягом січня-лютого 2022 року є обґрунтованою.
Вирішуючи питання щодо стягнення штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, пунктом 4.1 договору сторонами визначено три способи визначення ціни газу: при умові 100% попередньої оплати договірного обсягу постачання газу до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки 28 333,33 грн за 1000 куб.м., крім того ПДВ 5 666,67 грн, всього з ПДВ - 34 000,00 грн; при умові 100% оплати договірного обсягу постачання газу до 25 числа місяця поставки 28 583,33 грн за 1000 куб.м., крім того ПДВ 5 716,67 грн, всього з ПДВ - 34 300,00 грн; при умові 100% оплати фактичного обсягу споживання газу до 18 числа місяця, наступного за місяцем поставки, 29 250,00 грн за 1000 куб.м., крім того ПДВ 5 850,00 грн, всього з ПДВ - 35 100,00 грн.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як було встановлено судом, позивачем було застосовано при визначенні ціни газу ціна післяплати. За таких обставин, суд вважає, що зобов'язання по оплаті спожитого газу мало бути виконано не пізніше 18 числа місяця, наступного за місяцем поставки. При цьому у даному випадку не застосовується строк оплати, передбачений п.4.4 (не пізніше 05 числа місяця, наступного за місяцем поставки на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць, та/або акту звіряння, та/або рахунку-акту) з огляду на те, що відповідний строк застосовується саме у випадку недоплати за фактично поставлений природний газ за розрахунковий період. Водночас, відповідач свої зобов'язання з оплати спожитого природного газу виконує із порушенням строків оплати.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Перевіривши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив його помилковість в частині визначення суми заборгованості позивачем (71927,69 грн) у період з 06.03.2022 з включенням суми заборгованості за лютий 2022 року, граничним строком оплати якої є 18.03.2022 відповідно до п.4.1 договору, з огляду на що судом за допомогою системи «Ліга-Закон» зроблено власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних судом встановлено, що сума інфляційних втрат є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, а саме 21265,55 грн, з огляду на приписи ч. 2 ст. 237 ГПК України, згідно із якими суд при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд вважає заявлені позивачем вимоги про стягнення 27704,24 грн інфляційних втрат обґрунтованими, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню. В свою чергу, сума 3% річних становить 6198,60 грн.
Відтак, з урахуванням меж позовних вимог, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення 3% річних у сумі 6198,60 грн та інфляційних втрат у сумі 27704,24 грн.
Як вже було зазначено судом, сторонами у п.6.2. договору визначено, що у разі проведення споживачем неповних або несвоєчасних розрахунків за договором він у безспірному порядку повинен сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від суми простроченого платежу.
Приймаючи до уваги порушення відповідачем строків оплати спожитого природного газу, враховуючи положення договору та чинного законодавства, суд вважає правомірним нарахування пені та штрафу.
При перевірці доданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені судом також встановлено його часткову помилковість з огляду на неврахування положень п.4.1 договору, у зв'язку з чим за допомогою системи «Ліга-Закон» судом зроблено власний розрахунок пені. Таким чином, сума пені за порушення відповідачем строків оплати спожитого природного газу за розрахунком суду становить 12828,81 грн.
Перевіривши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок суми штрафу у розмірі 7192,76 грн, суд вважає його правильним.
Поряд з цим, суд також зауважує, що ч.1 ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 904/12429/16.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).
Суд також враховує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013. Подібні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
Оцінюючи можливість зменшення суми штрафу та пені, суд враховує, що позивачем доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій саме відповідача, не надано.
Суд також зауважує про введення в України воєнного стану внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а також те, що Херсонська міська територіальна громада, на території якої зареєстрований та здійснював свою господарську діяльність відповідач, з 01.03.2022 до 11.11.2022 була тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України, а з 11.11.2022 є територією можливих бойових дій, що враховується судом при вирішення питання щодо можливості зменшення штрафу та пені.
Судом також враховуються посилання відповідача щодо перебування офісних приміщень відповідача під постійними обстрілами, знаходження в яких, як для відповідача, так і для його контрагентів - орендарів, є дуже небезпечним, щодо звільнення єдиного працівника підприємства та фактичного зупинення його господарської діяльності, та щодо відсутності у приміщенні постачання електрики, води, газу, а також значне пошкодження майна відповідача внаслідок бойових дій, що в свою чергу є ускладненням в господарській діяльності відповідача.
Поряд з цим, суд також вважає за необхідне відзначити, що зменшення судом розміру неустойки, враховуючи положення ст. 219 Господарського кодексу України, яка регулює межі господарсько-правової відповідальності, порядок і умови зменшення розміру та звільнення від відповідальності, свідчить про те, що зменшення судом розміру стягуваного штрафу та пені є проявом обмеження відповідальності боржника, та жодним чином не є звільненням його від відповідальності.
З урахуванням викладеного у сукупності, враховуючи дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії Росії проти України, суд вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права висновок щодо необхідності зменшення розміру штрафу та пені до 20%.
За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання, беручи до уваги відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, враховуючи, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, суд, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення належних до сплати штрафу до 1438,55 грн та пені до 2565,76 грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання ПП «Грифон» зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
При цьому суд враховує, що стягнення з ПП «Грифон» інфляційних втрат, 3% річних та частини заявленої суми неустойки певною мірою компенсує можливі негативні наслідки, викликані простроченням останнім виконання прийнятих на себе зобов'язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання суду, було би неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідного зобов'язання.
Щодо звільнення відповідача від виконання договірного зобов'язання на період дії форс-мажорних обставин суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічний за змістом припис міститься у ч. 1 ст. 74 названого Кодексу.
Так, суд зазначає, що господарським процесуальним законодавством передбачено чіткий порядок надання доказів до суду. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У даному випадку відповідач вважає, що він підлягає звільненню від відповідальності за невиконання зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 218 ГК України, внаслідок настання форс-мажорних обставин, які є загальновідомими, про що свідчать, зокрема, Указ Президента України від 24.02.2022 №64/202 про введення в Україні воєнного стану, який діє по теперішній час та лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.
Згідно зі ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
При цьому, наявність форс-мажорних обставин повинна бути засвідчена Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» шляхом видачі сертифіката, який для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
За змістом ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
При цьому, суд бере до уваги, що форс мажорні-обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Таким чином, у будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов'язань.
Крім того, у ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Отже, єдиним документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат.
При цьому, таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовились, однак, це не пов'язує суд, у випадку виникнення спору між сторонами, щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Відтак, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
Разом з тим, суд зауважує, що ПП «Грифон» не надано до матеріалів справи відповідного сертифікату про наявність форс-мажорних обставин, виданого відповідачу щодо засвідчення відповідних обставин, які вплинули на діяльність безпосередньо останнього.
У цьому контексті судом враховується те, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду даної справи воєнний стан в Україні триває.
У зв'язку з цим, Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія РФ проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Однак, вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22.
Також, як зазначив Верховний Суд у постанові від 13.12.2023 у справі №922/193/23, лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Враховуючи вказане, суд констатує, що лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретно щодо правовідносин між ТОВ «Ердгаз» та ПП «Грифон» в частині обов'язку останнього сплачувати вартість спожитого природного газу за відповідним договором постачання природного газу від 15.12.2021 №15/12/21-ЕГ-272.
При цьому, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості звернутися до ТПП України за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, та довести дію відповідних форс-мажорних обставин в межах актуальних для нього правових питань.
Ураховуючи викладене, доводи відповідача в цій частині та його посилання на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 судом відхиляються.
Більш того, суд наголошує, що з ч.ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до положень абз. 1 ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань (як і не змінює строків такого виконання); цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.05.2024 у справі №913/308/23.
Крім того, у своїй постанові від 21.08.2022 у справі №910/15264/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду звернув увагу на те, що настання форс-мажору не є підставою для зміни умов договору та звільнення від виконання зобов'язання.
Зокрема, суд касаційної інстанції вказав, що «Продовження строку дії договору та строку виконання зобов'язань внаслідок форс-мажору чи інших обставин є можливим лише якщо сторони це прямо вказали в умовах договору, або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин».
Даний висновок Верховного Суду говорить про те, що навіть, якщо під час війни сторона не можете виконати свої зобов'язання за договором - це не зміна умов договору, а звільнення від сплати штрафних санкцій.
Вказане узгоджується і з положеннями договору про постачання природного газу від 15.12.2021 №15/12/21-ЕГ-272, в якому передбачено звільнення сторони від відповідальності (а не від договірного зобов'язання) за часткове або повне невиконання обов'язків щодо договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).
При цьому, настання обставин форс-мажору підтверджується у встановленому законодавством порядку (п. 8.4 договору), тобто, як встановлено вище, шляхом надання контрагенту саме сертифікату ТПП, якого відповідач не отримував.
У цьому контексті суд звертає увагу, що стягнення основної заборгованості відповідача заявлено позивачем за січень-лютий 2022 року, тобто за період, який виник до введення в Україні воєнного стану та окупації з боку РФ м. Херсон та Херсонської області. Водночас, як зазначалось вище, відсутність у боржника (відповідача) необхідних коштів не вважаються обставинами дії непереборної сили.
Таким чином, твердження відповідача про те, що він звільнений на період дії воєнного стану в Україні від зобов'язань, що виникли на підставі договору постачання природного газу від 15.12.2021 №15/12/21/-ЕГ-272, та від відповідальності за їх невиконання, є хибними.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» ( «beyond reasonable doubt» ). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу ві ро гідностей» ... Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність.
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria).
В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам учасників справи, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову. Відповідачем належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у визначеному розмірі, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надано та у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за спожиту теплову енергію у спірний період на підставі договору постачання природного газу від 15.12.2021 № 15/12/21-ЕГ-272, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов є частково обґрунтованим, нормативно і документально доведеним.
З урахуванням викладеного, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та вірогідності, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем всупереч ст. 73, 74 ГПК України не надано доказів, які б могли спростувати наявність у нього заборгованості перед позивачем з оплати за спожитий природний газ за період з січня по лютий 2022 року, суд дійшов переконливого висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з оплати поставленого останнім природного газу є обґрунтованими та доведеними належними і допустимими доказами, проте суд задовольняє позовні вимоги частково з огляду на допущені позивачем помилки при обрахунку пені та 3% річних.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2419,35 грн без урахування зменшення судом суми пені та штрафу.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Грифон» (73000, м. Херсон, бульвар Мирний, буд. 3, код ЄДРПОУ 31848073) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ердгаз» (01135, м. Київ, вул. Павлівська, буд. 29, код ЄДРПОУ 38404559) заборгованість за спожитий природний газ в розмірі 71 927 (сімдесят одна тисяча дев'ятсот двадцять сім) грн 69 коп, штраф в розмірі 1 438 (одна тисяча чотириста тридцять вісім) грн 55 коп, пеню в розмірі 2 565 (дві тисячі п'ятсот шістдесят п'ять) грн 76 коп, 3% річних в розмірі 6 198 (шість тисяч сто дев'яносто вісім) грн 60 коп, інфляційні втрати в розмірі 27 704 (двадцять сім тисяч сімсот чотири) грн 24 коп та судовий збір в розмірі 2 419 (дві тисячі чотириста дев'ятнадцять) грн 35 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 29 травня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський