ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.05.2025Справа № 910/571/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант»
до Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району» м. Києва
про стягнення 300 000, 00 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району» м. Києва (далі- відповідач) про стягнення матеріальної шкоди в порядку зворотної вимоги (регресу) у сумі 300 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до позивача перейшло право регресної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток - до відповідача, оскільки вироком Деснянського районного суду міста Києва у справі №754/611/24 водія ОСОБА_1 , який є працівником КП Деснянського ШЕУ було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та притягнуто до кримінальної відповідальності. В свою чергу, позивачем, як страховиком відповідача було сплачено страхове відшкодування на користь ОСОБА_2 шкоди заподіяної смертю ОСОБА_3 , пов'язаної з похованням, відшкодуванням по втраті годувальника та моральної шкоди за страховим випадком, що стався 16.05.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
24.01.2025 до суду надійшла заява Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
07.03.2025 до суду надійшов відзив Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району» м. Києва на позовну заяву, в якому відповідач зокрема зазначає, що причиною дорожньо-транспортної пригоди є порушення Правил дорожнього руху України з боку водія транспортного засобу, який був учасником дорожньо-транспортної пригоди - ОСОБА_1 , якого Деснянський районний суд м. Києва у справі № 754/611/24 визнав винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого. Тож, за твердженням відповідача, позивачем не доведено належними та допустимими доказами причинно-наслідковий зв'язок несправності транспортного засобу та дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
23.03.2023 між Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» та Комунальним підприємством «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району» м. Києва укладено договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ/3725341, відповідно до якого було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем PY 160G, державний номер НОМЕР_1 . Ліміт за шкоду заподіяну життю і здоров'ю - 300 000,00 грн. Франшиза - 0,00 грн.
Страховим випадком за вказаним договором є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.
Згідно п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.
У відповідності зі ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Частиною 4 ст. 89 Закону України «Про страхування» встановлено, що предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
Об'єктом страхування можуть бути: життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження майном та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну (ч. 5 ст. 89 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до ч. 6 ст. 89 Закону України «Про страхування», договором страхування визначаються конкретний об'єкт страхування, з яким пов'язані страхові інтереси страхувальника (іншої особи, визначеної у договорі страхування), та страхові ризики, що пов'язані з цим об'єктом страхування та підлягають страхуванню за цим договором страхування.
Страховим ризиком, відповідно до п. 64 ст. 1 Закону України «Про страхування» визначається подія, на випадок виникнення якої проводиться страхування, яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком, у відповідності до п. 59 ст. 1 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2023 р. приблизно о 12:37 год. на автошляху Т-1008, поблизу будинку 140 по вул. Радосинській в м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі автогрейдера марки «PY 160G», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , який здійснив наїзд на асфальтобетонника КП Деснянського ШЕУ ОСОБА_3, який в результаті отриманих травм загинув.
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 22.02.2024 року у справі №754/611/24 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Відповідно до ч. 3 ст. 102 Закону України «Про страхування», у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страховик зобов'язаний встановити факт, причини та обставини такої події та прийняти з урахуванням умов договору страхування рішення про визнання або невизнання випадку страховим.
Здійснення страхової виплати проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених договором страхування) і рішення страховика про визнання випадку страховим та здійснення страхової виплати (страхового акта).
Так, 08.06.2023 до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» зверталася дружина загиблого ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про виплату страхового відшкодування.
Тож, 05.04.2024 між ОСОБА_2 та Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» укладено угоду про розмір страхового відшкодування, відповідно до якої сторони на підставі п. 2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» досягли згоди про розмір шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_3 та про розмір страхового відшкодування.
Відповідно до п. 2 угоди, сторони досягли згоди, що розмір, спричиненої потерпілій ОСОБА_2 та їх спільним малолітнім дітям: доньці ОСОБА_5 , сину ОСОБА_4 , шкоди заподіяної смертю ОСОБА_3 , пов'язаної з похованням, відшкодуванням по втраті годувальника та моральної шкоди за страховим випадком, що стався 16.05.2023, складає 300 000,00 грн. (триста тисяч гривень 00 копійок).
З матеріалів справи вбачається, що 12.04.2024, 10.05.2024, 12.06.2024 та 12.07.2024 Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» було складено страхові акти №ЦВ/24/3405, №ЦВ/23/3405/1, №ЦВ/23/3405/2, №ЦВ/23/3405/3 та розрахунки до них, на підставі яких здійснено виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 у загальному розмірі 300 000, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №45766 від 12.04.2024, № 46763 від 10.05.2024, № 47827 від 12.06.2024 та № 49093 від 12.07.2024.
Отже, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що вироком Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 р. у справі №754/611/24 встановлено, що ОСОБА_1 , який перебуває в трудових відносинах з КП «ШЕУ Денснянського району» м. Києва, керуючи технічно несправним автогрейдером марки «PY 160G», реєстраційний номер НОМЕР_1 , заїхав заднім ходом на підйом до недобудованої будівлі опікового центру та здійснив наїзд на асфальтобетонника КП Деснянського ШЕУ ОСОБА_3 . Позивач вказує, що під час руху ОСОБА_1 допустив порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 «б», 12.1 Правил дорожнього руху України та вимог пункту «Зупинка», розділу «Експлуатація» Інструкції з експлуатації автогрейдера «PY 160G», а тому у відповідності до п. «г» ч. 1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у позивача після виплати страхового відшкодування настало право подати регресний позов до страхувальника-відповідача, оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до приписів ст. 108 Закону України «Про страхування», страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Як встановлено судом вище, позивачем на виконання зобов'язання за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ/3725341 від 23.03.2023 було здійснено на користь дружини загиблого ОСОБА_2 виплату страхового відшкодування у розмірі 300 000, 00 грн.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 Цивільного кодексу України, відповідно до якої до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Таким чином, суд зазначає, що до позивача у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток із залишком строку позовної давності.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Судом встановлено, що вироком Деснянського районного суду м. Києва від 22.02.2024 року у справі №754/611/24 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Вироком суду у справі №754/611/24 встановлено:
- 16.05.2023 р. приблизно о 12.37 год. ОСОБА_1 , керуючи технічно несправним автогрейдером марки "PY 160G", реєстраційний номер НОМЕР_2 , виконавши дорожні роботи на автошляху Т-1008, поблизу будинку 140 по вул. Радосинській в м.Києві, заїхав заднім ходом на підйом до недобудованої будівлі опікового центру у напрямку вул. Милославської.
- У цей час ОСОБА_3 , виконуючи свої службові обов"язки асфальтобетонника КП Деснянського ШЕУ, закінчував дорожні роботи на узбіччі, розташованому праворуч від проїзної частини, перебуваючи попереду автогрейдера марки "PY 160G", реєстраційний номер НОМЕР_2 .
- під час руху ОСОБА_1 допустив порушення вимог п.п. 1.5, 2.3"б", 12.1 Правил дорожнього руху України та вимог пункту «Зупинка», розділу "Експлуатація" Інструкції з експлуатації автогрейдера "PY 160G", а саме, будучи обізнаним, що транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, достеменно знаючи, що автогрейдер обладнаний гідравлічною КПП, гідропідсилювачем керма та гідравлічним приводом гальм, що працюють від тиску масла, який створюється обертами двигуна, розпочав рух вперед на спуск до проїзної частини автошляху Т-1008 та, усвідомлюючи, що безпечні прийоми керування визначаються односторонньою вольовою активністю водія, обрав невірне застосування правильних прийомів керування автогрейдером, а саме, не натиснувши на педаль гальм до повної зупинки автогрейдера, перемикнув важіль КПП в положення для руху заднім ходом, що призвело до зупинки двигуна, втрати керованості даного транспортного засобу, початку руху автогрейдера у некерованому стані вниз, та, відповідно, наїзду на дорожнього працівника ОСОБА_3 , який знаходився попереду, на узбіччі проїзної частини автошляху Т-1008, поблизу будинку 140 по вул. Радосинській в м. Києві, закінчуючи виконання службових обов'язків.
- у результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження, внаслідок яких настала смерть ОСОБА_3 .
Згідно ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб.
Пунктом 54 статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов договору страхування та/або законодавства зобов'язаний провести страхову виплату в разі настання страхового випадку.
За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до приписів ст. 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" (в редакції чинні на момент виникнення спірних правовідносин), страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Відповідно до статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно зі статтею 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є саме законний володілець джерела підвищеної небезпеки.
Відтак, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Так, відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно пп б п.2.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінетом Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: а) перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу; б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Звертаючись до суду з даним позовом Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» вказує, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок невідповідності технічного стану автогрейдера марки "PY 160G", реєстраційний номер НОМЕР_2 існуючим вимогам Правил дорожнього руху.
Проте, суд не погоджується з такими твердженням позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підтвердження технічної несправності автогрейдера марки "PY 160G", реєстраційний номер НОМЕР_2 позивач посилається на вирок Деснянського районного суду м. Києва у справі № 754/611/24.
Проте, суд зазначає, що у вказаному вироку не встановлювалися обставини несправності транспортного засобу та взаємозв'язок із дорожньо-транспортною пригодою в результаті якої позивачем було відшкодовані кошти в порядку статті 1200 Цивільного кодексу України.
Натомість, у вироку Деснянського районного суду м. Києва у справі № 754/611/24 суд вказує на дії обвинувачуваного ОСОБА_1 , як на причини дорожньо-транспортної пригоди, а саме, у вироку зазначено, що ОСОБА_1 винним себе визнав повністю, покаявся і показав що 16.05.2023 р. після 12 год. він, виконавши роботи біля опікового центру, керуючи автогрейдером, маючи намір розвернутися, заїхав заднім ходом на підйом до недобудованої будівлі опікового центру, після чого розпочав рух вперед на спуск та побачив потерпілого, який закінчував дорожні роботи на узбіччі, перебуваючи попереду автогрейдера. Він натиснув на гальма, намагався переключити ричаг швидкості для руху заднім ходом, але двигун зупинився, грейдер став некерованим та наїхав на потерпілого. Визнає, що під час керування грейдером допустив порушення вимог п.п. 1.5, 2.3"б", 12.1 Правил дорожнього руху України та вимог пункту «Зупинка», розділу "Експлуатація" Інструкції з експлуатації автогрейдера "PY 160G", що обрав невірне застосування правильних прийомів керування автогрейдером, а саме, не натиснувши на педаль гальм до повної зупинки автогрейдера, перемикнув важіль КПП в положення для руху заднім ходом, що призвело до зупинки двигуна, втрати керованості транспортного засобу, початку руху автогрейдера у некерованому стані вниз, та наїзду на потерпілого. Самостійно саме цим грейдером з автоматичною коробкою передач він керував втретє, був ознайомлений з інструкцією з керування ним.
Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи наявний висновок експерта № СЕ-19/111-23/56094-ІТ від 27.10.2023, виконаний Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України на підставі постанови про призначення судової автотехнічної експертизи від 16.10.2023 винесеної старшим слідчим Олегом Атрощенком у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16.05.2023 № 12023100000000565.
На вирішення експерта було поставлено наступні питання:
1. Як повинен був діяти у даній дорожній обстановці машиніст автогрейдера «РУ 160G» д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_1 , згідно вимог Правил дорожнього руху України?
2. Чи мав машиніст автогрейдера «PY 160G» д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_1 технічну можливість уникнути пановлорожньо-транспортної пригоди?
3. Чи вбачається у діях машиніста автогрейдера «PY 160G» д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_1 невідповідності Правил дорожнього руху України?
4. Чи знаходяться, з технічної точки зору, несправності (демонтована частина елементів робочих гальмівних механізмів) робочої гальмівної системи у автогрейдері «PY 160G» д.н.з. НОМЕР_4 , що виявлено, згідно висновку експерта № CE-19/111-23/38257-IТ, у причинному зв?язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди?
5. Яка, з технічної точки зору, причина виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди?
За результатами проведеної експертизи, судовий експерт Галушко А.В. дійшов наступних висновків:
1. В ситуації, що склалася на дорозі безпосередньо перед даною дорожньо-транспортною пригодою, машиніст автогрейдера «РУ 160G» д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_1 повинен був керуватися вимогами пункту 12.1 ПДР України.
2. В даній дорожній ситуації, машиніст автогрейдера «РУ 160G» д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути даної ДТП, шляхом виконання вимог пункту 12.1 ПДР України, вимоги якого він міг виконати шляхом застосування належних прийомів керування, які забезпечували йому технічну можливість безпечно керувати транспортним засобом, постійно контролюючи його швидкість та рух на даному спуску.
3. В даній дорожній ситуації, експертом, з технічної точки зору, в діях машиніста автогрейдера «PY 160G» д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_1 , вбачаються невідповідності вимогам пункту 12.1 ПДР України, які полягають у втраті керованості транспортного засобу.
4. Виявлені несправності робочої гальмівної системи автогрейдера «PY 160G» д.н.з. НОМЕР_4 , які полягають у демонтуванні та відсутності частини елементів робочих гальмівних механізмів, не знаходяться у причинному зв?язку із настанням ДТП, про причинам, зміст яких викладений у дослідницькій частині даного висновку.
5. В даній дорожній ситуації невідповідності дій машиніста автогрейдера «PY 160G» д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_1 вимогам пункту 12.1 ПДР України, які полягають у втраті керованості транспортного засобу, з технічної точки зору, знаходяться у причинному зв?язку із настанням даної ДТП.
Суд зазначає, що вказаний висновок експерта № СЕ-19/111-23/56094-ІТ від 27.10.2023 є належним та допустимим доказом, який підтверджує відсутність причинно-наслідкового зв'язку між дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце 16.05.2023 року за участі автогрейдера марки «PY 160G», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , відповідно до якої позивачем було виплачене страхове відшкодування, та технічними несправностями вказаного автогрейдера.
В свою чергу, позивачем не надано суду доказів причинно-наслідкового зв'язку несправності транспортного засобу та дорожньо-транспортної пригоди.
Між тим, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що причиною дорожньо-транспортної пригоди є порушення Правил дорожнього руху України з боку водія транспортного засобу ОСОБА_1 , який був учасником дорожньо-транспортної пригоди та якого Деснянський районний суд м. Києва своїм вироком у справі № 754/611/24 визнав винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Тобто, підставою для проведення страхової виплати позивачем у зв'язку із смертю потерпілого в результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю застрахованого позивачем транспортного засобу є саме порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що у даному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача в порядку регресу здійснену позивачем виплату потерпілим страхового відшкодування у розмірі 300 000, 00 грн, у зв'язку із настанням дорожньо-транспортною пригодою 16.05.2023 року, вчиненою ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано суду доказів визначення дорожньо-транспортної пригоди безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу автогрейдера марки «PY 160G», реєстраційний номер НОМЕР_1 існуючим вимогам Правил дорожнього руху.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» до Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району» м. Києва про стягнення 300 000, 00 грн задоволенню не підлягають.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя С. О. Щербаков