ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.05.2025Справа № 910/3907/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32, літ. А, ідентифікаційний код 30859524)
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03067, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 8, прим. 6, ідентифікаційний код 20080515)
про стягнення 10 270,09 грн
Без повідомлення (виклику) сторін.
Приватне акціонерне товариства "Страхова компанія "УСГ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" про стягнення коштів у розмірі 10 270,09 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок невчасного виконання відповідачем своїх обов'язків, а саме сплати страхового відшкодування, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва по справі № 910/12882/24 від 11.02.2025, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 6 457,80 грн, 3% річних у розмірі 703,80 грн та інфляційні витрати у розмірі 3 108,62 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 була доставлена до електронного кабінету Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" 31.03.2025 о 20:05 год, що підтверджується відповідним повідомленням про доставлення процесуального документа.
Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/12882/24 позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЕТАЛОН" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" суму страхового відшкодування в розмірі 57 534,60 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
При цьому, під час розгляду справи № 910/12882/24 судом встановлено наступні обставини.
12.07.2023 між ПАТ «СК «УСГ» та ТзОВ «ДАЛІС АУТОМОТІВ ГРУП» був укладений Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0301-23-00227, предметом страхування якого є транспортний засіб «Renault Dokker», державний реєстраційний № НОМЕР_1 .
03.06.2024 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Renault Dokker», державний реєстраційний № НОМЕР_1 , та транспортного засобу «Opel Vektra», державний реєстраційний № НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 .
Відповідно до схеми місця ДТП, копії витягу постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.06.2024 по справі № 161/10731/24 вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 правил дорожнього руху.
05.06.2024 Страхувальник звернувся до позивача з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надав усі необхідні документи.
15.07.2024 ПАТ «СК «УСГ» на підставі рахунку № ЛЕР-112561 від 05.07.2024 позивачем було складено страховий акт № ЗСКА-16203 та розрахунок суми страхового відшкодування.
На підставі вищевказаних документів позивачем здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 71 994,99 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 74568 від 15.07.2024.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Opel Vektra», державний реєстраційний № НОМЕР_2 , станом на 03.06.2024 була застрахована у відповідача згідно з полісом № ЕР-219962334, за яким страхова сума за шкоду майну встановлена в розмірі 160 000,00 грн, а франшиза - 3 200,00 грн.
Як вказує позивач, оскільки відповідач є страховиком за вказаним полісом, то позивач, у межах понесених ним фактичних витрат набув право вимоги до ПрАТ «СК «Еталон».
На підставі вищевикладеного, 16.07.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату (страхового) відшкодування № 51818, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Однак, зазначена заява була залишена відповідачем без задоволення.
Як вказує позивач, заявляючи позовні вимоги, позивач суму заявлених до відповідача вимог розраховав відповідно до коефіцієнту фізичного зносу, згідно з яким вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 60 734,60 грн та з урахуванням встановленої полісом № ЕР-219962334 франшизи (3 200,00 грн), тобто 60 734,60-3 200,00 грн = 57 534,60.
За вказаних обставин, суд вважає заявлені позивачем позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/12882/24 набрало законної сили.
Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, «Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України» п. 72 «В. Оцінка Суду»).
Таким чином, розмір та обґрунтованість грошової вимоги в сумі 57 534,60 грн Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" встановлені судовим рішенням у справі № 910/12882/24, мають преюдиційне значення і не підлягають повторному доказуванню.
19.03.2025 року на виконання вказаного рішення Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон" перерахувало на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" страхове відшкодування одночасно з судовим збором та витратами на правничу допомогу кошти в розмірі 65 957,00 грн., що підтверджується відповідною платіжною інструкцією.
Отже, з урахуванням вищевикладених обставин, а саме факту невчасного виконання своїх обов'язків відповідачем, передбачених чинним законодавством, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 6 457,80 грн, 3% річних у розмірі 703,80 грн та інфляційні витрати у розмірі 3 108,62 грн.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.
Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За приписами пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
При цьому, пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Як встановлено судом під час розгляду справи № 910/12882/24, позивачем реалізовано своє право кредитора шляхом звернення 16.07.2024 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" із заявою на виплату (страхового) відшкодування № 51818. Проте вказана заява залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Отже, у відповідності до вимог чинного законодавства, відповідач зобов'язаний був сплатити страхове відшкодування не пізніше 20.10.2024, однак виплату здійснив лише 19.03.2025, що підтверджується платіжною інструкцією № 886_00000/e900eee3-89c8-474a-9608-7603b2d970ec від 19.03.2025.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення виплати страхового відшкодування, позивачем нарахована пеня за період з 21.10.2024 по 18.03.2025 у розмірі 6 457,80 грн.
Окрім того, оскільки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних у розмірі 703,80 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 108,62 грн за період з 21.10.2024 по 18.03.2024.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові №910/12604/18 від 01.10.2019 та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про його правомірність та арифметичну вірність, а отже позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 703,80 грн підлягають задоволенню.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що розмір інфляційних втрат, становить суму більше, ніж заявлено позивачем, однак, приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, до стягнення підлягають інфляційні втрати, у заявленому позивачем розмірі 3 108,62 грн.
За результатами перевірки наданого позивачем розрахунку пені суд дійшов висновку про його правомірність та арифметичну вірність, а отже позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 6 457,80 грн підлягають задоволенню.
Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмові, речові і електронні докази.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Як встановлено судом, правова допомога надавалася позивачу на підставі договору про надання правничої допомоги № 20-12/24-ЮП від 26.12.2024 (далі - договір про надання правничої допомоги), який був укладений між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УСГ" (далі - клієнт) та Адвокатським бюро "Гедз" (далі - адвокатське бюро).
Згідно з п. 1.1, 1.2 договору про надання правничої допомоги від клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором. Правнича допомога за цим договором полягає в захисті інтересів клієнта перед третіми особами.
Відповідно до п. 5.1 договору про надання правничої допомоги, за надання правничої допомоги адвокатським бюро, у справах, де клієнт виступає в якості позивача, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок адвокатського бюро гонорар, розмір якого встановлюється залежно від ціни позову, зокрема: - у справах, де ціна позову (первинна) перевищує 10 000,00 грн., але не більше ніж 50 000,00 грн. гонорар становить 5 000,00 грн.
Відповідно до акту виконаних робіт від 27.03.2024, підписаного між позивачем та адвокатським бюро без зауважень, адвокатським бюро було надано позивачу правничу допомогу, яка включала наступні дії:
1. проведено консультацію з клієнтом щодо порядку та строків звернення з позовом до суду;
2. вчинено підготовчі дії, а саме:
- з'ясовано чи мали місце обставини (факти), про які вказує клієнт та якими доказами вони підтверджуються;
- з'ясовано чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
- визначено правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин;
- визначено правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин;
- зібрано необхідні докази на підтвердження позовних вимог;
- проаналізовано та вивчено судову практику;
3. підготовлено позовну заяву для подачі до суду, в зв'язку з чим проведено дії з:
- визначення підсудності;
- визначення складу учасників судового процесу;
- розрахунку ціни позову та розміру судових витрат;
- написання (складання) тексту позовної заяви, зокрема, по страховій справі ЗСКА-16203, номер договору КАСКО 28-0301-23-00227, страхувальник ТзОВ «ДАЛІС АУТОМОТІВ ГРУП», відповідач ПрАТ «СК «Еталон», винуватець ОСОБА_1 , дата ДТП 03.06.2024, ціна позову 10 270,09, розмір гонорару 5 000,00 грн.
Клієнт за виконану роботу сплачує адвокатському бюро гонорар, передбачений умовами договору, який в загальному розмірі становить 20 000, 00 грн.
При цьому, позивачем на підтвердження оплати наданих послуг адвоката надано платіжну інструкцію № 6165 від 27.03.2025 на суму 20 000, 00 грн.
Судом встановлено, що Гедз Юлія Володимирівна є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.
Частиною 4-5 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Судом враховано, що дана справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не є складною, зважаючи, що предметом спору є стягнення пені та відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі заборгованості, встановленої судовим рішенням в іншій справі, а відтак обставини даної справи не потребували додаткових даних, на підставі яких суд би встановлював наявність або відсутність заборгованості, тобто дана справа є звичайним розрахунковим спором.
За таких обставин, враховуючи результати розгляду даної справи - задоволення позовних вимог частково, виходячи з критеріїв складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для обмеження такого розміру з огляду на розумну необхідність судових витрат в даній справі та необхідність покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03067, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 8, прим. 6, ідентифікаційний код 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32, літ. А, ідентифікаційний код 30859524) пеню у розмірі 6 457 грн 80 коп.; 3 % річних у розмірі 703 грн 80 коп.; інфляційні витрати у розмірі 3 108 грн 62 коп.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 29.05.2025.
Суддя Л. Г. Пукшин